🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶

Електронні книги / Поезія (6982)

Зустрічай мене гомін юрби

Те, що надихає....

Переглянула фільм "Джіа" з моєю улюбленою актрисою Анжеліною Джолі в головній ролі, а в голові рядки нового вірша

*****

Зустрічай мене гомін юрби.

Зустрічай у латах з шовку й пір' я!

Як тобі мій новий вид?

Я вибух! Феєрверк! Я вічне свято . ..

Я там де всі і кожен!

Я вже будую власний п' єдестал

...

Альона Сохацька
18+

exemplaris excommunications

Миколі наснилася скриня зі скромним світлом

він дихав високим днем і бабусиним хлібом

застигав як новонавернений під зоряним небом

що вночі народжує водяну лілію над його серцем

доки він снить на тремтячому пагорбі

як скриня віддає дар пам’яті.

коли одноразові боги скінчилися і згас багатоокий кристал і прийшов морок

у блакитну хату на пагорбі поселилася почвара дядько Ґроґ

без тіла людини і з головою про яку писав Неборак.

Ґроґ потіє пітьмою і кожен хто його побачить буде забутий

як спів горобця з розірваним серцем як велетень буде закутий

його немислимі посіпаки- сектанти-пастухи безшкурих вовків

несуть у долині від хати до хати exemplaris excommunicationis -

мертвий папір

і кожен хто його побачить буде забутий як син.

Микола жив на пагорбі і всіх пам’ятав давав імена кожній крихті хліба

він не спускався в долину до людей з худими очима

Микола доїв хмару пив її молоко і бродило у глеку кульбабове вино.

під його шкірою тече сяючий мед -

щоночі дядько ґроґ насилає кровопивців

вони вгризаються у тіло Миколи наче бобри-убивці

і тої ж миті падають у діабетичну кому падлюки ниці.

дружина Миколи янгол-і-демон і місяць-і-зоря її очі

вона віддала своє ребро з якого Микола зробив лук пророчий

вона віддала свій шепіт з якого Микола зробив тихі стріли

Микола спустився в долину - у трьох поетів поцілив

і вони згадали про всевишнє серце зроблене з диму і про вулицю тиху

її імена

поети писали про те кого пам’ятають і про те кого нема

носили в долині вірші що кровоточать як живе тіло.

і доки вони б’ються з лихими скелетами і мором і божевільним вітром -

Микола рушає до блакитної хати - дядька Ґроґа потурбувати.

...

Жаботинський Святослав

Резиденція

Подавайте заявку митці і мисткині

На резиденцію в селищі Порожні Пагорби

Між Долішнім Івачівом і Старим Мерчиком

За підтримки БФ "Українська діаспора"

Обов'язково бути ФОПом або мати родича ФОПа

Термін резиденції три роки

Але для вас вони минуть за три тижні

Чекаємо на ваші заявки

Обіцяємо багато нетворкінгу і промоцію ваших творів

Перевага бездітним і неодруженим

Схильним до палких поцілунків

Витривалим митцям і мисткиням

Десь під кущем троянд і шипшини

Що росте корінням назовні

Коли заспіває німий безголовий півень

Тобто у грудні

Настане дедлайн.

...

Тетяна Жучок

Таких, як ти, кохають до нестями

Таких, як ти, кохають до нестями,

Й присвячують усе своє буття,

Таких, як ти, чекають хоч роками,

І забувають їх усе своє життя,

Таким, як ти, дарують подарунки,

Не просто квіти і прикраси золоті,

Їм віддають усі свої цілунки,

Без них душа згорає у вогні,

Таким, як ти, присвячують сонети,

Вночі співають довго під вікном,

І почуттів, сповнені куплети,

Ти запиваєш дорогим білим вином,

Таких, як ти, кохають до нестями,

Й присвячують усе своє буття,

Таких, як ти, чекають хоч роками,

І забувають їх усе своє життя.

...

Two-V

GLACIES

Як важко стало кохати,

У серці неначе лід.

І хочеш когось обійняти,

Але весь запал поблід.

Як страшно тепер довіряти,

Боятись сердечних ран.

Чи можна себе відкривати

Й уникнути слізних драм?

Як гірко бути самому

І знати, що це усе.

Коли не потрібен нікому,

Хто душу твою спасе.

Як боляче знову шукати

Й чекати багато днів.

А потім безмежно ридати,

Що так нікого не зустрів.

(#поетичний_спринт_3,

Холодний лід почуттів)

...

Amara

Битва

Краплі крові їдкі, як отруйний паслін, -

слід смертельний потвори страшної.

Серед згарищ і тіл де-не-де ще вогні

дожирали вціліле від зброї.

Із боліт приповзла, коли Сонце зайшло,

Місяць теж десь блукав поміж тіней,

як дихнула вогнем і забила хвостом,

поруч воронів зграї злетіли.

Це чудовисько-зло, що без серця й душі,

і любові не знало ніколи,

народила брехня, згаслі очі пусті,

булькотіла зневага в утробі.

Сотень сім і ще сім, та ще десять по сім -

стільки днів боронилося світло.

Звір насіння своє розкидав світом всім,

володіти Землею хотілось.

Йшли сміливі у бій не з булатним мечем

і не зорі у небі, й заграви...

А калина в сльозах - сік багряний тече,

їх серця у плоди заховала.

Ніч горіла вогнем, щоби день не загас,

без жалю була битва кривава.

Змієборців тепер ціле військо у нас,

але й Сотень Небесних чимало.

...

dracena72Natalka

Слуги самотини

•••

Дракон ширяв над

Морем. Тепер спочиває

У фіалковім гаї.

•••

Русалка сидить

На піску. Її сполохав

Люд. Плюсь у ріку.

•••

Прихисток для

Ворони на полі з

Черепів. Іде маг.

•••

Осіннє листя гниє

У саду. Полем никає

Мара — каже люд.

•••

Листопадові

Нічниці чапіють коло

Домів. Кіт шипить.

•••

Серед руїн хати —

Згарок. Лада схилилась,

Німо спогляда.

•••

Гурт чоловіків

Обступив дівча. Свист. Тепло.

Усміх Літавиці.

...

Вікторія Бура

Чарівниця

Зашепчеш амулет з насінням

Попросиш зілля випити до дна

І зникнешь тихо, наче сновидіння

Побачимося як прийде весна.

Знайдеш мене у кришталевій кулі,

Там сплетені немовби світло й тінь

Мої дороги - пройдені, минулі

Та інші, ще не звідані путі

Ти заклинаєш грім і блискавицю

А я життя присвячую тобі

Не сплю тоді, коли тобі не спиться

Сумую, коли тонеш у журбі

Я чую голос твій в пориві вітру

Твій погляд наче відблиск зір вночі

Як усміхнешся - мені сонце світить,

Крізь сльози злив, веселку плетучи

Приречені назавжди до розлуки

Закляті на мечі і патериці

Поєднані як у аккорді звуки

Закохані - Блукач і Чарівниця

...

Олексій Хмельницький

Розкажи мені

Більш ніж півтора роки як двадцять друге.

Розкажи мені: якою я була до війни?

Чи бачила сни? Які я бачила сни?

Що було – якщо було – підставою задля туги?

Більш ніж півтора роки тягнеться двадцять друге.

В мене день народження навесні, –

Як дожити до тої весни?

Розкажи мені, якими ми всі були –

Мабуть, наївними, бо що знали про любов?

А що про ненависть? Я не пам’ятаю розмов,

Не пам’ятаю облич, що колись, до тої імли,

Що впала на землю, були важливі... Якими ми всі були?

Вибухи й темрява, гордість й надія, жага перемоги –

Чи все це було вже тоді? Чи боліло, як зараз болить?

Я шукаю дорогу назад, до себе, шукаю шляхів вперед...

Я заблукала і водночас йду вірно, як раніше ніколи не йшла.

Чи все, що було раніше, реально? Чи все це попіл й зола?

Знову осінь. Бджоли зібрали мед, шумить очерет,

Відбій тривоги, кіт заповзає під теплий плед...

Розкажи мені, яким буде двадцять третє,

Коли на годиннику стрілка

Врешті-решт перескочить вперед?

...

Валерія Малахова
16+

Шабаш

Смарагди лісу прикривають

пекельні танці демониць.

Довкруж багаття ті гуляють,

вогонь ще більш між них горить.

Іскряться постаті відьомські,

вітри шугають поміж крон.

Висить над ними невідомість,

світило срібне хоче кров.

Шалений регіт, хрускіт плоті,

і поміж сміху зойки жертв.

Звиваються чортиці голі,

свою сестрицю кличуть - смерть.

А полум'я смакує стопи,

здіймається по стегнах вверх.

І лиже, лиже: руки, скроні -

радіє щиро з тих пожертв.

Відьомство закричало гучно,

почуло пекло той їх клич,

прийняло жертву і замкнуло

ворота на вогненний ключ.

Жінки зітхнули: час вертатись,

їх зрадники пішли униз.

Навчились відьми шануватись

і свідок цьому - срібний диск.

(Жовтень 2023 р.)

...

Роман Фещак

Бринить натхнення у повітрі

Бринить натхнення у повітрі,

Тріпочуть крильцями думки.

Солодкі мари закрутились в вихрі,

Заполонивши всі чаші.

Долоні міцно марева тримають,

Чарівні кошики плетуть,

А очі сни перебирають,

Із них примарні соки п'ють.

У думці ж загубилась нитка -

Така тоненька та в'юнка.

Я йду цією стежкою повільно,

Шукаючи краєчок у гілках.

"Ти де? Ти де?" - луна гукає,

А вітер листям шелестить.

Усе живе та неживе шукає,

А вона заховалася та спить.

Криваві сльози, біль та піт,

Ти збожеволів, сил нема.

І тут вона приходить...

Ні, почекайте, це не та нитка!

І знову відчай хвилею находить.

Ці кришталеві кульки котяться і котяться,

Злітають легко, а ти стоїш в крові.

І кошики стоять уже заповнені,

Тому від кульок залишаються друзки.

І ти береш ту нитку, що зосталась,

Нанизуєш на неї цей кришталь.

А воно гарно на сонці грає,

І зник той смуток вже і жаль.

...

Дарія Гульвіс(Денисенко)

Ти козачка-я козак

Ти козачка-я козак,

Ми з тобою рідня,

Подивися:от це з рушницею то є я.

Росте цією весною буйно трава,

А ми з тобою на війну йдемо,

Чи ми те що шукаємо знайдемо,

Але точно знаю-шлях не легкий пройдемо.

Ти козачка - я козак,

Ми з тобою рідня,

Нехай в світі відбувається фігня,

А ми разом проти всіх,

На зло всім лунає з уст сміх.

Прилинь пригорни наче востаннє,

То може ще поживемо та ніхто не знає,

Нас лише любов в сіті цьому тримає.

Ми боремося за країну нашу,

Поклич сусідку Наташу,

Ми разом вип’ємо за довгі літа,

Ворога покладе дужа рука твоя.

...

Діана Гобой

в кав"ярні...

в кав'ярні

загублені містом

в самотності я та осінь...

спливає захмарена днина

у сутінках мжею у млості.

і пісня бурхливого вітру

у кроні старого клена

як сповідь безмежна в зажурі

відлуннями в сьогоденні,

в якому мелодія тиха

вплелася у віти крони

задумливим сумом

наче

хтось грає на саксофоні.

і зустрічі тут як прощання,

і могоголосий гомін,

і за філіжанкою кави

раптовий

та щемний спомин.

авта у дощу віддзеркальні

в калюжах,

вітринах мокрих.

на хідниках малолюдних

обпалого листя охра.

в асфальті

неначе у часі

минулого дивні миті

веселого теплого літа,

у квітах ніжного вітру.

виходжу з кав'ярні у вечір,

в холодне забуте місто,

в обійми похмурих вулиць

під дощ цей,

що шепіт пісні.

ховаюся під парасолю...

цілує обличчя осінь

байдужа

немов самотність,

у волі що змерзла зовсім.........

...

Ем Скитаній

Діти виростають за двадцять чотири години

Діти виростають за двадцять чотири години,

Вигодовуючи мужність іти вперед,

Прокидається з середини, наче з домовини,

Глибоко зарите коріння старих дерев.

Кажуть, у сміливих завжди є щастя,

Та скільки треба часу щоби його знайти?

В'яжучи силу волі мотузками на зап'ястях,

Чи треба сміливість, щоб падати на щити?

А якби мати шанс просто чекати дива?..

І не думати про важливе від миті до миті;

Може б жили собі спокійно і неважливо

В якомусь ідеально-утопічному світі?..

Ні! «Якби» тільки забивають голову мотлохом,

Вигодовуючи під серцем кубла отруйних змій.

Стирають різницю між правдою і непотребом,

Будують із нього фортеці незримих мрій.

А війна ніколи не постукає в двері,

Не спитає дозволу, не чекатиме, щоб зайти,

Дика королева божевільних імперій,

Гниллю отрути стікає кордонами до мети.

Двадцять чотири години і ти вже дорослий,

Іншим не вистачає і сотні літ.

Вдих, видих, крок — і вже сиве волосся,

Кілька ударів серця з надгробних плит.

Кілька хвилин позичених у мінливого завтра,

Кілька маленьких сонць схованих у кишені,

І ти вже біжиш, біжиш вперед з високого старту,

Надриваючи криком легені.

...

Євгенія Петрікова

ЗАХИСНИКАМ

Стою на захисті. Вночі.

Немов той звір шалений.

В моїх очах горять вогні

І кров бурлить у венах.

Моя сім'я, мій край, мій дім —

Це все мені важливе.

І не впустити дикунів —

Завдання особливе.

Забув уже про сон і біль,

Волаю від знемоги.

Та у думках одна лиш ціль —

Ми всі ждем ПЕРЕМОГИ!!!

***

Славетний Воїне, Боєць,

Твій подвиг героїчний

Живе хай в пам'яті сердець

Від нині і довічно!!! ❤️❤️❤️

...

Amara

Absurdum

Буває сидиш одна,

А поряд нікого нема.

Й ніхто не скаже "Кохаю!",

Не зробить у ліжко чаю.

В обійми не огорне

І в сні не згадає тебе.

Не візьме за руку у мить,

Коли твоє серце болить.

І всіх нас таких не злічить,

Хто вдома самотній сидить.

Чому ж при такому числі

Нема половинки мені?

...

Amara

АРЛЕКІН

Затихла музика, погасли всі софіти,

Ти повертаєшся до себе в темноту.

А там костюм пора новий надіти,

Під ним ховаючи душевну пустоту.

І нова сцена, нові маски, ролі.

І нова публіка, яку ти веселиш.

Бо бути клоуном — як забаганка долі,

Яка вважає, що усіх мудріш.

Та номер скінчено і всі тебе забули —

Такі як ти в театрі кожнім є.

А те, що душу на кусочки розітнули,

Кого хвилює, це ж лише твоє.

І хоч актор ти вищого гатунку,

Без підготовки враз зіграєш короля.

Та не чекай ти кращого дарунку,

Ніж витягати з шапки всім кроля.

Удома ж скинеш усмішку зрадливу,

Візьмеш папір і гусяче перо.

І, в почуттів шаленому напливі,

Покаже лик в віршах сумний П'єро.

...

Amara

Гомоніло небо

Гомоніло небо сповнене росою

І сварилось степу благою водою.

Вітер яром нісся, щиро вихвалявся,

У липневий вечір добром озивався.

Степ живий радіє – п’є і не нап’ється,

Нива живодайна серпнем відгукнеться.

Хлібні ниви зріють, в колос силу дбають,

На обжинки пісню люди заспівають.

Прокотився вітер, та поміж хатами,

Краю мій козацький ти живий піснями!

Ти моя перлина – ти не Дике поле!

Колосяться ниви, як безкрайнє море.

Річка вужем в’ється поміж берегами,

А козацька слава не помре віками.

Вона буде з нами вічно в світі жити,

Щоб кургани слави в степу сторожити.

Гомоніло небо, громовиця била,

Козакам по крові – хліб всьому мірило!

Степ живий радіє благодатній силі:

З хлібом – ми заможні, з хліба – ростуть крила!

...

Анатолій

Червень 2023

Червоне зарево здійнялося на сході,

палючим спалахом розлилося по жилах.

Над людством піднялося, щоб горіти. Згодом

спуститися із вереснем на жовтих крилах.

Комусь принесло сяйво усмішок промінних,

веселий гомін, запах флокси, айстри, липи...

Для когось виклик долі й часу, щоб зуміти

ножами сонця розітнути болю схлипи.

Люб'язно пропонує спеку та засмагу,

сердито варить землю в казанку червонім.

Вогненним язиком зчищає світу рани,

тримаючи в кишені три тузи чирвові.

Для мене червень запалив новий світанок,

мов лезом розчеркнув примарний морок тиші.

Вся невідомість вчора скресла, бо на ганок

сьогодні літо принесло надійні брижі.

(Червень 2023 р.)

...

Роман Фещак

Waiting for my spring

Чомусь раптово захотілося весни,

З таким приємним, теплим, свіжим вітром,

Який вривався б вихрем навіть в сни,

Забрав тривоги й зі світанком зникнув.

Чомусь раптово захотілось квітів вишні -

тендітних пелюсток сліпучо-білих,

Що усмішку в самій душі залишать

І сміхом стануть в формі ягід спілих.

Чомусь раптово захотілося тепла!

Від сонця, від землі, від всього світу!

Аби в житті розпочалась нова глава,

Що сльози сумніву і страху ніжно витре.

...

Yana

хто знає як це робити?

Любіть того, хто не робить з вашого серця суцільну рану.

Хто готовий кілометри й роки долати, лише б побути хоч трохи з вами.

Хто дихає вами, хто вбиває за вас старанно,

З ким у вас на двох спільні шрами.

Хто буде жити у ваших рядках,

Хто навіть після смерті буде оживати у думках.

Любіть тих, хто знає як це робити.

Будьте з ними просто, без особливої на то причини.

...

Артеміда

Знаєш, як у житті буває?

Знаєш, як у житті буває?

Одні зраджують інших.

Знаєш, як у житті буває?

Не завжди обирають ліпших.

Буває надають перевагу тим,

Що не мають принципів.

Не дивуйся - це життя,

Воно не завжди діє згідно звичаїв.

Не все йде як хочеш того ти,

Іноді бувають збої.

Не збивайся з власної тропи,

Бо ніхто за тебе не пройде її.

...

Алі

Різдво

Хай світлом сповняться серця

і зійде із небес надія.

Хай щастя в'ється без кінця,

бо родить сина нам Марія.

Хай радість ллється через край,

бо прийде свято і колядка.

Хай лине містом й понад гай

і у селі душі співанка.

Хай мрії збудуться умить

і розцвіте бутон любові.

Серденько більше не болить,

Ісуса прийняти готові.

Хай пісня рветься із грудей,

колядку весело співаймо.

Щоб Бог почув своїх дітей,

йому пошану ми віддаймо.

Хай славиться його ім'я!

Хай Бог-Ісус прийме нас нині!

В любові є душа моя,

бо воплотився спас в дитині.

Хай чутка лине із небес:

Христос родився у вертепі!

Бо це є чудо із чудес,

що сталось на землі й на небі.

Христос ся рождає!

(січень 2022 р.)

...

Роман Фещак

Миколай також за мир

Здіймаються вогні до неба,

чорніє спалена земля.

Ординцям крові людства треба,

його гірка сумна сльоза.

Та Українці не здаються,

із нами Бог і всі святі.

На фронті ЗСУ відважно б'ються

за мир і щастя на землі.

Героям хвацько помагають

всі легіони із небес.

Крилаті янголи літають

і трудяться, щоб ворог щез.

Тому ми точно переможем,

я впевнений, що стане сил.

Отця святого лиш попрошу,

бо Миколай також за мир.

(грудень 2022 р.)

...

Роман Фещак

цинічний

мене сьогодні заледь не назвали геєм

коротше, я перестрівся з одним знайомим,

а він мені пояснює,

чому в мене щось

не склалось.

так, ніби він усе про мене знає

насправді він вірянин,

до того ж московського патріархату

я кажу йому, що за тобою

хтось стоїть

врешті-решт, ми все рівно

заговорили про нього –

про Бога.

й коли він вирішив,

що мене відцурався саме він,

але чому саме, зрозуміти не міг,

то щось таке й

ляпнув.

дівчата, які мене знають,

усміхнулись би, мабуть, так

само, як і я!

його Бог може мене й відцурався,

звісно, тому що в кожного

він, вочевидь, що

свій.

це щось таке

всередині

тебе, що ти завжди

знаєш, що ти

не сам!

але за всіма зовнішніми ознаками,

скажіть, хто від

нього ще не відцурався?

...

мелхіседек

Жовтень

Меланхолійно капають сльози

з її обтяжених мокрих очей.

Підкрадаються тихо морози,

торкнувшись ніжних осінніх плечей.

Вітер заграв на скрипочці гучно

і розпочав свій веселий танок.

в танці осіннім так милозвучно

з ним закружляв жовтенький листок.

Музика плавно, із переливом

уповільнилась, змінила свій темп.

В ніжному вальсі все розчинилось,

довкіль не стало ні часу, ні меж.

Жовтий листок кружляв у повітрі,

обтяжені очі лили дощі.

Хмари осінні промені світлі

закутали щільно в своїм плащі.

Меланхолійно падають сльози,

та смутку годі шукати в очах.

Поки далеко грізні морози

листок осінній кружляє у снах.

(жовтень 2022 р.)

...

Роман Фещак

Я до тебе кричала у грози

Я до тебе кричала у грози -

Крик мій вітер сточив, наче камінь.

Я розтала в погодних прогнозах,

Захлинулась в слизькому тумані.

По стежках я блукала сліпая,

Ніби очі віддала у плату

За красу, що в степу, як німая,

Вже стоїть і чекає на страту.

То не осінь, то фарба погана,

Позолотою тане під ноги.

Я до тебе кричала, мов п'яна,

Але чули мене лише боги.

Доки зелень не зникла до літа,

Вітер крик мій хай сточить до граней.

Навесні я з тобою розквітла,

А тепер захлинаюсь в коханні.

...

Ївга Лютневська

Бути собою

Коли бути самим собою – наче виклик

усім пов'язаним договорами.

Чуєш, відчуй неповторний смак поміж

схваленнями та соромом!

Коли натовп перетворюється на звіра, а

люди зникають, захопившись

інстинктами...

Йти легковажно поміж жінками та

особистими принципами!

Повторюю, бути собою – це значить

робити хороші речі,

зазіхаючи на звичаї, схожі на

підводні течії.

Бути усюди вдома, особливо з людьми

тендітно-простими,

та оминати чужі володіння, оточені

привидами!

Бути на хвилі своїй, бути легким,

як пір'їнка,

бути приводом для оман або ж...

для вчинків!

11.07.2019

...

мелхіседек

Хіба ж я винна?

Хіба ж я винна, що я українка

І Бог мені дав долю не просту?

Що роки три як білоруса жінка,

Що в Білорусі зараз я живу?

Хіба я стала ворогом народів?

За те, що опинилася у час,

Коли одна країна молить: «Годі!»,

А Україна б’ється за двох нас.

Хіба я роблю мало? Де тут зрада?

У творчості всі проживаю дні.

Вона мені як правда і розрада

Рве серце й душу в нічній тишині.

У чім я винна? Що не бачу світа?

Чи що в безпеці зараз місто Мінськ?

Чи що рік тому з середини літа

Забула рідних погляд, щирий сміх?

Залишилась без грошей, без підтримки,

Кордон закритий, а на картці блок.

Кого цікавить доля українки…:

»Нехай розплата буде за невірний крок!»

Ви не судіть – не будете судимі.

Що вірно, а що ні – був вибір мій.

Моя сім’я вже тут, і в Україні,

Та по-при все я з вами стала в стрій.

Найбільше за людину кажуть вчинки.

У кожного із нас є власний фронт.

Тож, будьте людяними, українці й українки,

Бо ненависть засліплює народ.

(червень - вересень 2022 р.)

...

Марина Герелюк

Синдром набутої бездарності поета

Не пишеться. Так, знову. Як завжди.

Синдром набутої бездарності поета.

Немає слів. Немає! От знайди.

Знайди слова, вартуючі естета.

Естет стоїть і носом наверне:

І рима не така, і такту гайки.

І, зрештою, поправивши пенсне,

Чкурне за руль своєї таратайки.

А ти стоїш, в руках твої вірші,

Вірші, що недостойні недостойних.

І думаєш - міняти їх мерщій?

Чи може кілька знáйдеться пристойних?

Нехай вже бісів генератор рим,

Бував в ходу, не кривайте душею,

І крали цілі строфи - менше з тим,

Це все на суд залиште емпірею.

Зате писав. Бо було, через що.

Бо було, чим ділитися зі світом.

Можливо, наші фрази - абищо,

Можливо - віділлються монолітом.

...

Сергій Сорока

Маленьким глядачам, а також їх батькам (уривок)

Усі діти добре знають,

Що в театрі їх чекають:

І актори, і ляльки

Їм розігрувать казки.

Йдуть до казки в гості діти,

Раді їх усі зустріти.

В гардеробі пані мила

Куртки й пальта запросила.

Там чекатимуть вони

На повернення юрби.

Ось луна перший дзвінок!

У руках твоїх квиток -

Подивись і місце взнай,

Тай до зали поспішай.

Якщо в центрі місце маєш,

Першим ти тоді сідаєш.

Якщо з краю місце маєш,

Краще трошки почекаєш.

Другий дзвоник - це сигнал:

Не запізнююся ти в зал!

...

Марічка Власова

Як можна не любити?

Як можна сонце не любити,

його щоденний лагідний привіт?

Заради нього варто жити

і пізнавати цей барвистий світ.

Як можна небо не любити,

його хмарки, блакить і чистоту?

Для нього хочу я творити

і нести людям сміх і доброту.

Як можна землю не любити,

її моря, степи, ліси й красу?

Для неї маєм щось робити,

щоб не згубити мальовничість ту.

Як можна квіти не любити,

їх запах і барвисті пелюстки?

Природу маємо цінити –

старі дуби й кленовії листки.

Як можна річку не любити,

її співучість, темп і глибину?

Про неї треба говорити –

про її вроду, плин і чистоту.

Як можна гори не любити,

їх велич і могутність на землі?

Бо ж їхню славу не згубити –

вони предвічні воїни сумні.

Як можна всесвіт не любити,

його безмежний космос і зірки?

За кожен день у нім прожитий

подякуй Богу щиро, друже, ти.

Як можна все це не любити,

коли такі красоти навкруги?

Я буду в Господа просити,

щоб їх душею відчували ми.

(Жовтень 2021 р.)

...

Роман Фещак

Весняний ранок

Весняний ранок за вікном,

бринить роса на сонці,

а ми між дійсністю і сном,

не бачим жвавості в віконці.

Закутавшись у теплий сон,

лиш ти і я, і ранок.

Волосся твоє, наче льон,

а у очах твоїх світанок.

Довкола все уже не спить,

а ми, як ті коханці,

ковтаєм ніжність у цю мить –

п'яніємо в ранковім танці.

Не йди від мене, ще побудь,

нам добре разом спати.

Бо ж ми не знаєм, чи будуть

такі ще миті, щоб кохати.

(Березень 2021 р.)

...

Роман Фещак

Не мовчи!

Не мовчи. Розкажи, що хоче серце!

Не мовчи. Не стискай його, хай б'ється.

Дай напитися спокою,

воно змучене тобою.

Не мовчи…

Не мовчи. Хай цей біль із тебе вийде.

Не мовчи. Відпусти нестримні сльози,

Криком розбий тишину,

Наче кам'яну стіну.

Не мовчи…

Не мовчи. Поки серце ще тріпоче.

Не мовчи. Поки сили є боротись,

Вижени той біль на волю,

Хай зустріне свою долю.

Не мовчи…

І коли ти заговориш,

Заговорять й люди-гори,

І не тому, що ти став сильним,

А тому, що ти став вільним.

Не мовчи…

(Жовтень 2020 р.)

...

Роман Фещак

Заклик

Україно, поплач.

Хай нарешті пролиються сльози

За страждання, біду і загрози,

За міста, і дітей, і погрози

Їм ніколи цього не пробач.

Україно, поплач.

За наругу над святістю волі,

За скалічені душі і долі,

За утрати життя в кожнім домі…

І ніколи цього не пробач.

Україно, зберись!

Хоч полегшення сльози приносять,

Матері не забудуть і просять:

«Обтрусися і встань. Може досить?

Ти зі світом на рівні. Борись»!

Україно, не плач,

Бо історія твоя безцінна.

Довела ти, що гідна і вільна,

А народ твій – нескорена сила.

Не забудь це. А біль – не пробач.

(квітень 2022 р.)

...

Марина Герелюк

Незакінчений вірш недописаної війни

Незакінчений вірш

недописаної війни...

Воюй.

Допомагай воювати.

Допомагай,

тим хто не може воювати.

Бо згниєш.

Наплюй.

Сонця схід щоб битись вартий.

Ми захоплені на картах.

В нас направлені гармати.

Ми ще є.

Я не ллю

сліз і слів за кулі в бартер.

В карцер не саджаю жарти.

Все віддав уже вдесяте.

Бог дає...

...

Роман Коцький

Герой, що знайде рай

Коли загинуть кораблі

І зникне небокрай

Тоді народиться в пітьмі

Герой, що знайде рай

Він вийде з попелу і жару

Закутаний у стяг

Збіліють чорнії тумани

І ворогів кістяк

І битиме шалено в груди

Герой, що знайде рай

Однак забудуть всі етюди

І скажуть: він - шахрай

Глухі сліпці без ніг, без рук

Їх голос, що без слів

Злетить, як навіжений крук

Та й за героєм в слід

І стане він в нерівний бій

За тих, кого не знав

За тих, хто у житті своїм

Його зганьбив й скарав

Коли загинуть кораблі

І зникне небокрай

Не буде більше там землі

Де мав би бути рай

...

Аля Кобза

До коханого. Репресованого

Прокинулася в інститут збиратись.

Одразу зрозуміла, що мені

Хвилин 15 треба почекати,

Щоб привітання кинути тобі.

Та написав ти, що тебе забрали.

Ще, виявляється, о сьомій сорок дві.

То як же... Я так сильно сподівалась,

Що легко все обійдеться тобі.

Збирався ти на допит вирушати.

До ворогів народу усього.

Збирався сам... Але забрали з хати...

Ще й восьмої години не було.

Ще в Україні діти тихо спали,

У Білорусі починався день...

А ти ішов. Вони тебе забрали.

Вони — потвори, схожі на людей.

За що ж тебе невинного карати?

За те, що любиш Білорусь свою...

За те, що не мовчав і мовив правду

Про ту державу, владу і брехню.

За те, що ти розповідав про мову,

Історію, культуру для людей.

І що не втратив білоруське слово,

Що поглядів тримався, та ідей.

Тебе забрали. Ти не повернувся.

На тебе увесь день чекала я.

Я визволю тебе. Я не боюся!

Хоча й маленька квіточка твоя.

Вже довго інформацію шукаю.

Та не дістати, бо ніхто не зна.

Постійно скрізь і всюди добиваюсь

Деталей справи: вирок? Чи нема?...

Твого я повідомлення чекаю:

«Я повернувся, мила, ось дивись!»

Але ти там. Там справу розглядають.

І телефон без змін. Усе мовчить.

І що з тобою буде, я не знаю.

Відпустять чи затримають тебе...

Тобі, мій білорусе, обіцяю.

Всіма шляхами визволю тебе.

А в Україні ще війна триває.

Не долетять тобі мої листи.

Та ти і сам про це чудово знаєш,

Хотів країні ти моїй допомогти.

Але не встиг. Тебе забрали з хати.

Ненавидять вони тебе за те,

Що Білорусь хотів ти врятувати.

І Україну, й мову, і мене.

...

Яворинка Дана

Слово

Словом можна ранить,

Можна навіть вбити.

Та, на жаль, не можна

Словом оживити.

Слово товще криці,

Золота пшениці.

Та, на жаль, давно ми

Вже не в тому віці,

Щоб вірити у диво,

Оживити казку,

Повернуть дитинство.

Хочеш – дуже важко.

Слово має силу

Всі замки відкрити.

Тільки добрим словом

Бувають люди ситі.

«Наше слово – вічне

Не вмре, не загине», -

Каже завжди мати

Своїй донці й сину.

Слово може дати

Волю і свободу,

Бруд перетворити

На джерельну воду.

Слово може жити,

Квітнуть, ніби рожа.

Слово, наче дівка,

На кожне діло гоже.

Слово має силу

Ранити і вбити,

Та, на жаль, не має

сили оживити!

...

Соня Амбріс

Життя триває...

Життя триває всупереч війні,

І навіть пролісок цвіте в окопі,

Я вірю, Україна переможе у борні,

Щоб там не говорили у Європі.

Як квіточку пошарпав ворог Україну,

Але вона цвіте усупереч всьому,

Два роки носимо у серці мрію ми єдину,

Два роки молимось за мир і перемогу!

Як квітка ніжна, ми проб’ємося крізь ґрунт,

Завзяття нам століттями не позичати,

Де був окоп, там розростеться красень-луг,

Вже скоро будем мирну весну зустрічати.

А поки пролісок росте в окопі

Його оберігають воїна міцні долоні,

Отак і Україну захищають ревно

Її сини-титани й кіборги-герої.

17 лютого 2014

...

Ксенія Демиденко
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶
02.07.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Мабуть небагато людей можуть залишитися байдужими до дружнього виляння хвостом та вірного погляду тих, хто завжди готовий прийти на допомогу. Якщо вже здогадуєтесь про кого мова, то пропонуємо долучитися до нового авторського конкурсу "Псисті теревені" 🐶

... Детальніше
Блоги
Книга про людину, яка подорожує за вітромКниголюб
18.07.2024
Книга про людину, яка подорожує за вітром Ярослава Литвин «Роза Вітрів» Ця книга привернула мою уваг ... Детальніше
Продовжую знайомитися з творчістю Дмитра ВоронськогоКниголюб
18.07.2024
Ще одна цікава книга про українських козаків. «Мамай, або Перші козаки» Цей гостросюжетний роман в я ... Детальніше
Іноді мрії збуваютьсяСкуловатова Олена
18.07.2024
Дуже давно, коли я тільки почала писати, у мене з'явилася мрія: щоб мою книгу видало «Видавництво Ст ... Детальніше
Мене заблокував ІнстаграмКатерина Скрипка
18.07.2024
Шановні колеги, зокрема ті, що слідкували за грою для письменників #історіядляскрипки вже помітили: ... Детальніше
ДощМері Поппінс
18.07.2024
Часто люди скаржаться на дощ. Ніби той приходить невчасно, скасовує плани, заважає цікавим подіям. Т ... Детальніше
Не Аркушем Єдиним: Мої КонкурсиВлад Кайола
18.07.2024
Не секрет, що конкурс "Псисті Теревені" є останнім на Аркуші. Це, звісно, не назавжди, але, як сказа ... Детальніше
На Аркуші вже:
11820читачів
144414коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: