Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (4244)

Маки

Пелюстки маку в полі з бур’яном

Колючий почерк,

І сипле вишкіром зерно

І вздовж розносить.

І чорнощира тінь росте,

Де в’януть маки,

І не питай мене про те,

Чи плачуть зранку.

Чи просять вітер однести,

Насіння полем,

Щоб між фіалками зрости

Чи між волошок.

Останнім подихом зітхнуть

В прозорій вазі,

Коли пелюстки опадуть

І сонце вразить.

18.12.2022

...

Володимир Каразуб

Персефона

Мамо, я скучила,

висохла,

Як ріки в Нісейській долині

Від безутішних зітхань.

Тут квітка росла, немислимо

Пахли пелюстки сині,

Мій перший дарунок.

Встань!

Твій плач мого пса розбудить,

Гарчатиме у три пащі.

Чекає мене, пропащу,

Погратися з ним у м'яч.

Мамо, я не ношу вже

Простий оберемок з квітів.

В скорботнім моєму світі

За все і усіх миліше

Мені наш підземний вітер

І кам'яно-дорогоцінний

На стінах блискучий цвіт.

Там Він. У жалобі скроні

Стискають худі долоні.

Чекає на мене довгі

Пусті та самотні дні.

Мамо, в його полоні —

Кохана, палка, жадана

В підземнім холоднім царстві

Я вдома у тій пітьмі.

Ти знаєш, ми з ним на троні

Кохались...

Мене ніколи

Не знав ніхто, так як він.

Не вмів так мене зігріти,

Пестити,

Захистити.

Час довго так плине, мамо,

А взиму з Ним - промайне.

Мамо,

Випий ковток із Літи,

І відпусти мене.

...

Теплий сніг

Невідоме місто

Там, де здригаються стіни,

Гучно, та дзвінко, та тихо;

Зверху й на гострих пригір’ях

Ходить страшний повелитель.

Велич його- про розлуку,

Слово, одвіччям знетямлене;

Тихі, віддалені муки,

Звуком світлини пошарпані.

Десь там і стіни заплакали,

І затремтіли, й збудилися;

Спогади ті перелякані

Та й з-під завалів дивилися.

Там повелитель прорік

Про часоплин невблаганний.

Янгол, що був там, утік,

Глянувши в вікна востаннє.

Там, де мовчить людна більшість,

Світ застосовує силу.

Всі мої думи та вірші

Заживо там погоріли.

Я туди не повертатиму,

Не витрачатиму сили.

Мала б думки рятувати я,

Та, далебі, не судилось...

(липень 2023 р.)

...

Віршотвориця

Нагадай мені

Не пиши мені про кохання,

Розкажи як липневі зливи

Блискавицями до світання

Випускають з грудей проміння.

Розкажи про високі гори

Понад обрієм давні сосни.

Нагадай про бурхливе море

І пісчинки в солених росах.

Пам'ятаю блакитні води

Пригортали в свої обійми

Мерехтливі вечірні зорі —

Дрогоцінне нічне каміння.

Танцювали величні хвилі,

Стрекотали цикади хором.

І на берега білім тілі

Пахло щастям, теплом і морем.

...

Теплий сніг

ГЕРОЯМ

- Хто ти? - Я спогадом став.

Жив тут. Ходив. Закохався.

Любу свою захищав.

Й потім на міні взірвався.

- А ти хто, красуне, така?

- Я воювала тут з "братом".

Він, як та підла свиня,

Нас всіх прийшов убивати.

- А кошенятко оце,

Що тут блукає між вами?

- Втоплене було мале

Вражого дурня руками.

- Що ж побажаєте взять

За оці всі ваші муки?

- З неба щоб теж захищать!

Й нашим нащадкам науки!

...

Amara

Не відвернись

Не відвернись, людино, у злобі,

Не посором, хто слабшим є за тебе,

Хто із тобою в митях. Далебі,

Життя коротке, яскравіше неба.

Ти вчора тільки славив те добро,

Що вища сила тайно дарувала.

Та щось тебе змінило. Більш ніхто

Твою не збудить совість, що зі сталі.

Натомість сам для себе пробуди

Її сповна, іди відверто в люди!

Себе од світу ти відгородив,

Твоєму серцю того не забути.

Хоч не забути й болю, і страждань,

Що безкінечно так таїть людина,

Будь щирим власній книзі всіх зізнань,

Жорстокістю не є твоя родина.

Не раз та злість охоплює й мене,

Тому у віршах часто лицемірна.

Коли ж той шлях безслідно не мине,

То хай вже краще серцю буду вірна.

Не відвернись, людино, не ганьби,

Не убивай ні вчинком, ані мовою!

Були і ті, хто совість пронесли

І будуть ті, хто не дійдуть до оздоровлення...

(липень 2023 р.)

...

Віршотвориця
12+

Руки

Твої дужі руки мною володіють,

Пойнятий серпанком в світовирі меж.

Ти пробудиш щастя, розхвилюєш мрію-

Слово, що згубила, вже не повернеш.

Ти- моя уява, нереальна дійсність,

Ти танок одвічний, струни лихоліть;

Світонезліченність, жити- диво-цінність-

Страшно загубитись в променях жахіть.

Тихе надвечір’я, холод і обійми,

Напишу на серці віршовим пером.

Опишу я стани нот життя й сузір’я,

Я відчую щиро те, що десь за склом.

Дивною для люду, чорною злобою

Я окрилюсь зараз, та й повік віки.

До кінця життєвого владою й ганьбою

Буду будувати у собі шляхи...

(липень 2023 р.)

...

Віршотвориця
18+

СИНОНІМ СЛОВА "КРАСА"

Краса – в заплутаному волоссі

Хаотичними баранцями скуйовдженому

На м'якій подушці.

Краса – у тремтливих симфоніях

арфи й фортепіано твоїх

пів відкритих вуст

солодких як вишні.

Краса – у залитих вином щоках

З багрянцем кольору граната

Що пломеніють

Хіттю і соромом.

Краса – у темній райдужці очей

Настільки заповнених чорним

Що справжній колір

Губиться в безодні.

Краса – у переплетених пальцях рук

Безповоротно загублених

У білих складках

Чистої постілі.

Краса – в кожній маленькій деталі

Цієї короткої миті

Де синонім краси

це вся повністю ти.

...

Лія Гако

Випити портвейн біля каміну

Гудить усе, що поряд є,

Тривога знову почалась.

Старий камін, портвейн, думки, куди піти чи знов сидіти та чекати.

Чекати смерті чи кінця, кінця тривоги ще напевно..

Не знати, що робить тоді, коли усе заб'ється.

А що заб'ється в тиші цій,

Я у куток чи думки мої?

Не знати, що трапиться тепер, не знати що трапиться завтра...

Хоча, які думки про завтра, коли тривога б'є.

Б'є чи не останнії хвилини, життя мого чи когось іще.

Зима триває надто довго, чи це вже я все пропустив?

Забув, що вже була, і осінь, і навіть літо надворі.

Але напевно ще не скоро настане час і для весни.

Тієї пори, що цвітає та б'є уклін страшній зимі для того, щоб їй місце дала.

Час зупинився ще тоді,

Тоді коли було, ще страшно, страшно сидіти поки все гудить, б'є тривоги й єдина думка бігти далі.

Але тепер усе, що є, старий камін і той портвейн...

...

tristis_vibe

ПРИСЯГАЮ ХОЛОДУ

ходжу туди-сюди, вивертаю кишені, розкидаю крихти минулого містом.

там іще стільки поживного - та я не їстиму.

хай забирають ліниві птахи, скарабеї, мурахи, репортери, криміналісти руками кривавими,

хай беруть по крихті усі зацікавлені.

давно не сплю у нашому ліжку - ночую у кроні світового дерева між сов і воронів,

уважно слухаю як біжить сок, притуляюсь скронею.

шумить, як знамення нового Потопу - швидкого й байдужого, як останній цілунок.

уві сні вода змиває будинки, згладжує контури вулиць.

так краще. водна гладінь, сонце, все сховане на глибині, ніби нічого й не було.

палеонтологи мовчки дивитимуться на це крізь музейне скло.

голос у трубці м'який, нездоланний, як стіни палати й гамівна сорочка.

я обіцяю не робити драми, робити у фразах паузи, в словах - прочерки.

так ти завжди зможеш щось вставити, виправити, поки я лежатиму, закривши очі.

поки мій гіперсон, мій саркофаг, мій стазис не винесуть кудись, де ріки молочні.

відстань і час дають карт-бланш - можна не грати у відстороненість і ворожнечу.

можна грати в приреченість,

робити спогади суперечливими, недоречними, піддатливими мов могильна глина і теле-експерти.

й ховати в опечатані конверти.

применшувати вагу і значення геологічної епохи, протягом якої ми формувалися.

я добре вдаю спокій - я тренувався.

бути жорстоким й холодним - поганий, але єдиний спосіб пройти ці манівці,

пронести таємно надію відчути знову руку в своїй руці.

кладу на вівтар сонце, голоси, вірші, фрукти і золото.

присягаю холоду.

...

Максим Сальва

секрет

про найкращі речі мовчать...

мовчанка – то взагалі

наймудріша річ на Землі!

і якби ще не було війн,

не було лиха – то

можна було б жити

собі й не тужити.

я дивуюсь з людей,

які вміють мовчати –

як це, не розумію?

наче в тебе є відповіді

на все, що стається

довкола – а хіба

так можливо?

коли щось стається

таке, що, промовчи ти,

й відчуєш себе гадом –

я пишу якусь викличну

річ, хоч і знаю, що це

вилізе мені боком...

я знаю, що й ти

так само,

чуєш?

я знаю, що це всі –

насправді – нормальні

люди чинять

саме так!

а ті, що вміють мовчати...

господи, я не заздрю

їм – тому що як можна

мовчати серед

лихоліття та

війн?

...

vagabond

квітка

я такий радий,

що слова

не просяться!..

що це, душа

так до неба зноситься?

а земля лишається

поміж гриж і

проблем...

як же довго ще

до уявного

едему!

ти десь там

розкошуєш поміж

утіх тілесних?

я ж бо шукаю,

де душа

воскресне!

ах, як же

хочеться байдужості

поміж горя

й зла!

мрія наче

дзенькіт

розбитого скла.

відстань та

час, яких не існує...

твої губи

відкриті, наче

мрево – груди!..

твої стегна кличуть

й розкішниця мліє...

вітер крила надимає,

виднокрай –

світліє!

...

мелхіседек

Про наболіле

Біжить холодним паводком вода

В спустілі хати, в розіп’яті села

Тіка й собі обдовбана орда

Так й не збагнувши, що наворотила.

Над старим тином в’ється виноград,

До сонця віти спрагло тягнуть вишні,

Десь під водою плед, світлини й лад,

Які ще вчора захищав Всевишній.

Вода тихцем постійно прибува,

Затоплені вже сходи, поверх, кухня,

Перила, книги, іграшки й життя

Спинилося через тупе безглуздя.

Мовчить Червоний хрест, мовчить ООН

У них сьогодні святкування руське,

Для них Херсон – це лише моветон,

Що не вписавсь у їх світогляд вузький.

...

Оксана Пасічник

На цьому світі ми не вічні

На цьому світі ми не вічні -

Запам'ятай це назавжди.

Сьогодні рідні такі звичні,

А завтра їх нема, І ти

Сто раз за слово пожалієш,

Що в гніві кинув просто так.

Все повернути не зумієш,

Прохатимеш про неба знак.

Щоб хоч на хвильку подивитись

У рідні очі голубі,

В обійми впасти, притулитись,

Забутись у своїй журбі.

Та тільки в найтемніші ночі,

Коли гнітитимуть думки,

Прийдуть вві сні ласкаві очі

Чи-то слова, чи тінь руки.

Злетить порада тиха знову,

Бо хоч колись ти збайдужів,

Любов була тут за основу,

А ти ж не бачив… Не хотів…

Вона у рідних безумовна -

Купайся в ній хоч кожен день.

І пам’ятай, допоки можна

Віддай свою без цих знамень.

(липень 2019 - червень 2023 р.)

...

Марина Герелюк

Перевтілення

Засліплена вогнями мерехтливих вулиць,

я мчалася на зустріч поза містом.

Всі застороги десь позаду промайнули -

в обіймах чоловічих стало вільно.

Шалена ніч: не перша, але й не остання,

спокуси понесуть в нові обійми.

На ранок від кохання злегка п'яна,

по тілу поцілунки губ розбійних.

Прощальний секс під пильним поглядом фіранок -

світанок закликає понеділок.

Вмиваю душу від брехливих обіцянок,

від пустощів змиваю грішне тіло.

Все як завжди: навчання, клопоти, робота -

кручуся білкою в пекельнім колі.

До п'ятниці у буднях, наче у болоті,

нутро хворіє, приспане та кволе.

Лише на вихідних я кішка чи тигриця -

природа просить перевтілень в ліжку.

Минаю автостраду, знов туман клубиться -

щоб провести із ким попало нічку.

Торкаюся плечей засмаглих чоловіка,

лишаю кігтем слід на його спині.

В мені з вулкану розтеклися лави ріки...

Тепер мене нізащо не спинити.

У пристрасті скупавшись, дала волю плоті,

нарешті пропустила кров по жилах.

Окови з мене спали на прим'яту постіль,

нутро палає - знаю, що ожила.

Повз себе пропускаю п'ять ударів тижня

і поринаю в темряву за містом.

Позаду залишається занудна тиша,

попереду так гаряче і вільно.

(травень 2023 р.)

...

Роман Фещак
12+

Сон

Я в сні страшному чула крики болю

І бачила жахаючу картину:

Там наш солдат, що прагнув миру й волі

Від москалячих рук трагічно гинув.

А я кричала: "не вбивай, тварюко!

Та зупинись! Він також жити хоче!

За що ж йому ці всі нестерпні муки?

За нього ж мати молиться щоночі".

Москаль не чув. Продовжував вбивати,

Лилася кров рікою безупину.

Лежав солдат, та вже без автомата...

Загинув він за рідну батьківщину...

Я кинулась, допомогти хотіла,

Бо думала, є шанс ще врятувати,

Та пізно вже - лежить холодне тіло

Й москаль сміється: "нєт уже салдата".

Я скрикнула й прокинулася. Тихо,

Лиш соловейко за вікном співає.

Спокійно так, немов немає лиха,

Та щось не те, я серцем відчуваю.

Вмикаю телефон, дивлюсь новини:

Світлина, ніби з того сну страшного -

Загинув воїн наш за Україну...

Я сіла й помолилася до Бога.

І сльози навернулися на очі...

Ну скільки ж можна нищити й вбивати?

Одне лише дізнатись дуже хочу,

Як довго буде ще цей жах тривати?

Коли ж збагнуть нарешті наші люди,

Що є різниця все таки між нами?

Я ж добре знаю, що оці приблуди

Ніколи вже не будуть нам братами.

Квітень 2023 р.

...

Ліза Москаленко

Місто і день

Місяць лукаво вдивляється в постаті стін -

вікна тремтять і блищать в його сяйві.

Автор будинків сказав у минулому їм

мовчки дивитись крізь промені-пальці.

Десь за туманами стежкою лине ріка,

ліс запускає в пітьму шепіт листя,

гамірне місто, спотворене днем у слідах

спить в ліхтарях і тихенько іскриться.

Темінь повстала, закутала стіни у тінь,

звірі сталеві забрались з асфальту.

Місто дрімає, допоки висить в самоті

мертве обличчя, припудрене фальшем.

Велетень спить: задурманений, втомлений днем.

Погляд з-під вікон цілується з снами.

Лінії мрій розтеклись по дорогах, як мед -

вмила бруківка запечені рани.

Ніч зафарбовує жовте світило у дим,

жертву не втримати - сонце втікає...

Що буде з містом, як промені кігтем чіпким

вікон торкнуться, на скельці розтануть?

Велетень встане. Метал загуде у руках,

звірі заповнять собою дороги.

Демонів тих, що лежали на сонних плечах

шапки будівель тримати не в змозі.

Сила людей розтечеться від ніг до легень,

тиск по судинах ударить під ребра.

Шлях затромбується виром думок та ідей:

вижити - вмерти... Для міста проблема.

Поки що спить. Домовину готує йому

день, що у променях жовтих розлився.

Велетень з цегли й металу незламний в бою,

кров'ю нічною у повні напившись.

Брязнули струни. Тролейбус прорізав пітьму,

з краю блакиті прорвалося сонце.

Місто і день знов почали предвічну війну,

виграти в ній так ніхто і не зможе...

(Травень 2023 р.)

...

Роман Фещак

Завдала шкоди

Я- розмита картина на склі,

Самоопис м’яким силуетом;

Біла квітка на чорній землі,

Розмальована дивним портретом.

Поводирка для себе сама,

Учениця життєвого вчителя;

Смертне тіло вражає душа,

Чорнотою злоби оповитая.

На стіні самоосуду «Стій!»

Закарбовано почерком грубим.

Незвороття провершених дій,

Передсмертя сталевої згуби.

Закарбований острахом крик

Я вплету в розгалуження досвіду;

Віршотворець в мені геть не звик

Жити в світі отак, по-дорослому...

При чудовій, вечірній зорі

Все одно мої вірші темніють...

Сяйво псевдо-простих ліхтарів

Якось дивно пробуджують мрію.

Завдала собі шкоди. Прости...

Але в віршах- лиш тихе прохання.

Аби тінь до небес вознести,

Треба часу й зусиль марнування.

(квітень 2023 р).

...

Віршотвориця

відблиск

бачиш,

я більше не пишу

вíрші... вірші –

то щось занадто

тендітне!

вдягатись у

стрьомні шати

отрути – вибач, то

мене харить,

а вам дуже зручно?

всі такі хочуть

брати все

до уваги – господи,

завтра вже

майже нічого

не буде, о забрьоханий

майстре!

треба йти

так тендітно,

наче пишеш таємний

лист у майбутнє...

скільки років

минуло?

бачиш,

а біль – присутній!

...

vagabond

Воскресни

Воскресни в тиші, моя любове!

Над білим світом серпанком здіймись!

Засяй же блиском чудної долі,

Яку так ревно благала колись.

Воскресни в серці, премирна віро!

Не дай же впасти в кайдани міцні!

Веди до Бога крізь смуток, зневіру,

Вкажи той правильний шлях мені.

В душі воскресни, моя надіє!

Не дай забути обіймів палких!

Дай огорнутись в пречистій мрії

Й нести дарунок тих митей простих.

Ідімо поруч, мов вірні друзі!

Ідімо разом і до кінця!

І хай у кожного у окрузі

Чесноти будуть навіки в серцях.

квітень 2023 р.

...

Віршотвориця
12+

Передсмертна записка

Запам’ятай мої рядки. Я самовбита

Холодними й безликими думками.

Пітьмою всіх людських чорнот сповита,

Навік злилася з дерев’яними мостами.

Ну... Поки що я зникла незворотно,

Мене в ваш світ уже не повернути.

Я пропаду у невловимих водах,

Мене б знести вам і зганьбити поміж люду.

Мій привид ходить коридорами забутими,

Мовчу з картин, окрилених тіней.

Я море, кригою безжально скуте,

Я сльози, що не сходять із очей.

Запам’ятай мої рядки. Я самовбита.

Собі підтримка, стрій і командир...

Я гнів, я оборона й повелитель,

Небесний, безнемірний, чистий вир.

(квітень 2023 р).

...

Віршотвориця

***

Як же важко, між вас, люди!

І насіялось..., мов піску

Кожен прагне випнути груди

Чи обдерти з тебе луску

Оббирають неначе липу,

Чи знечів’я постоли плетуть

Ач, небого! Тобі судити?

Хай там - думають що живуть

І від того" живуть" живиця

На ланіта блаженних ікон

Та для когось сльоза водиця

А для інших любов – прокльон

І махнути б на них рукою-

Тих які: "не такі", як ти…

Сам - давно звільнився з полону?

Упряж спільна: крути, не крути…

Знаю, важко зі мною, люди,

Тож вклонюся вам до землі

Шанобливо здіймаю бриля,

Дорогі мої вчителі

...

Тетяна Левченко

Холодне плетиво ночі

Холодне плетиво ночі

стоїть на моїй сторожі

та укрива мене тихо.

А місяць знову охоче

дістане меч з-під сорочки

і вдарить променем спритно!

Враз стихнуть гуркоти міста.

Дрімота йде до обійстя,

позаду спалахи-зорі:

з туману зіткана дама,

а сукня - вранішня кава.

Витає спокій у домі.

Та жовте коло-світило

фіранку знов відчинило

і хижо глянуло в очі...

Вернулись гуркоти міста.

Сторожа прийде вже після,

вкрита покровами ночі.

Квітень 2023 р.

...

Роман Фещак

ранок

я зрідка просинаюсь дуже рано

і слухаю, що робиться у світі:

неначе вийти на уявний ґанок,

вдихаючи стривожене повітря

а потім знову спати ляжеш,

тамуючи хвилини заспокійливо

у снах приходить надто бажане,

чого ти зрікся, помудрівши з віком

отак ми всі відходимо у тінь,

як діти виростають непомітно

як стримати їх хочеться від війн,

але нестримно лиш втрачаєш літо.

а часом хтось заходить надто юний,

щоб здивувати твій старечий світ

я також був колись такий же буйний,

готовий до нечуваних гонитв.

...

vagabond

Посивіла душа

Посивіла душа незворотно,

Не погасне весь біль крізь роки.

Те, що завтра було, вже сьогодні,

Те, що днями було, вже віки.

Моє місто у серці вмирає,

А сторожа прийде після втрати.

Чорний янгол на смерть прирікає-

Перемога мого супостата.

Не проб'ється той відчай крізь стіни,

Крізь уламки загострених скель...

Не здолають броню мою війни

Й тихі крики з глибоких земель.

Посивіла душа незворотно...

Справедливість- як зброя солдата.

Розрізатиму лезом неправду-

Те, що завтра було, вже сьогодні.

(квітень 2023 р).

...

Віршотвориця

В нас ніхто весни не вкраде

В нас ніхто весни не вкраде,

Літа й сонця не заступить.

Золотистим листопадом

Покрокуємо у грудень.

Він натішить нас снігами,

Намалює в шибках квіти

І неквапними кроками

Нас доправить аж до квітня.

Хто в три дні нас подолає?

Хто там мріє про столицю???

Не потрапиш ти до раю -

Гинь від власної рушниці

Та одразу просто в пекло...

Там і знайдеш всі принади.

А у нас весна росквітне -

І ніхто її не вкраде.

(26 02 2023 Гданськ)

...

Кароліна-Україна

...Перечекаємо...

Перечекаємо грозу,

Десь, без дощу, у порожнечы,

Забувши найдорожчі речі -

Перечекаємо грозу...

Перечекаємо біду...

Без сліз, без болю та емоцій,

В минулому і в цьому році -

Перечекаємо біду...

Перечекаємо любов.,

Допоки серце не погасне

Й віками скнітиме, нещасне...

Перечекаємо любов.

Перечекаємо війну,

Обравши нам чужу дорогу

І молячись за перемогу,

Щоб хтось до неї повернув...

Перечекаємо життя...

Пройдуть повз нас вогонь і повінь,

І час, бідою й щастям повен...

Перечекаємо життя.

А жити будемо коли?

Коли не лишиться в нас сили?

Коли нам буде світ немилим,

А всесвіт здасться нам малим???

...

Кароліна-Україна

Нестримний Час

Нестримний Час зустрів Любимця Долі

На роздоріжжі Мудрості Життя

І запитав: – Шукаєш Вітер в полі?

Чи від нудьги торуєш Майбуття?

Любимець Долі лиш змахнув рукою,

– Йду навмання! Мені не шлях з тобою! –

Він стиснув кулаки до болю,

Пославши Часу подумки прокляття,

А в голос прокричав зухвало:

– Що маю те й торую вволю!

А що не так, то Вітер спише на завзяття, –

І вже хотів шмигнути геть,

Аби не піддаватись плину Часу.

– Е-е-е ні! Зажди! Не все підвладно хвойді Долі!

У мене підконтрольне і твоє життя,

І навіть Буйний Вітер в полі, –

Сказав, як відрубав, Нестримний Час

І заплескав злорадісно в долоні.

– Я поспішаю, не чіпай мене! –

Мов навіжений заволав Любимець Долі.

– Мене чекає Невмируща Слава і Влади здобуття, –

Зірвалося із язика зухвалого хвалька по мимо волі, –

А ще наложниця у золотій неволі!..

– Так ти ще й пройда!!! –

Від здивування вигукнув Нестримний Час.

– Ти навіть випередити хочеш свою Долю?

Забувши про наставника, свого Отця,

Забувши, що таке крихке життя, що повсякчас

Висить воно на мушці в клятого Стрільця!

Якому завше тисну Я на спусковий гачок…

...

Анатолій

Українська жінка

Сильна жінка - Українська жінка,

бо її врода світиться зорею.

І цвіте її душа, мов квітка,

яка могутніша за лід і скелю.

В неї серце сповнене коханням,

слабка, мов пташка й ніжна одночасно.

Сильна, хоч і схильна до страждання,

за те, що любить, бореться відважно.

Важко жінці інколи буває,

бо ненаситною Здається доля.

Страшно, сумно, але пам'ятає,

що попри все незламна її воля.

Українська жінка не здається,

готова битися за власне щастя.

Недругам в обличчя розсміється

і вірить, що в житті усе удасться.

Вміє битися за волю й правду

пліч-о-пліч нарівні із чоловіком.

За народ, Вкраїнську честь і славу

боротись буде з ворогом довіку.

Звикли Україночки, змирились,

що їх життя - це злети і падіння,

тільки власній долі не скорились,

серця горять, розпалюють каміння.

Мають доньки з кого приклад брати,

бо їх кумир - це наша батьківщина -

вільна, сильна, незалежна мати,

її ім'я - це славна Україна.

(березень 2022 р.)

...

Роман Фещак

Минають дні, минають ночі

Минають дні, минають ночі,

А я дивлюся тобі в очі

І не можу зрозуміти,

Як їх можна не любити?

Як можна не захоплюватися

Цією прекрасною усмішкою?

Не можу надивитися,

Як вітер пестить тебе своєю ласкою.

Жоден сон не без твоєї участи,

Бо постійно ти в моїх думках

Я не знаю, що потрібно зробити,

Аби опинитися у твоїх цілунках.

І знов минають дні, минають ночі,

А я все ще дивлюся тобі в очі

І не можу зрозуміти,

Як їх можна не любити?

...

Алі

Я померла природною смертю

Я померла природною смертю

На кінці, на початку весни.

Я без статусу була й без сенсу,

Пам'ятаю лиш очі ясні.

Я не мала ні ймення, ні прізвища,

Була тінню, пустим полотном.

Кожен факт, що про мене- не дійсний!

В ланцюги він закутий давно.

Кожне слово, що сказане мною,

вже навіки зійшло зі світів.

Не дозволю умитись сльозою

Попри радість і сум чорних днів.

Всі кордони і спогади стерті

Пам'ятаю лиш очі ясні.

Я померла природною смертю,

Десь в кінці, на початку весни.

(лютий 2023 р).

...

Віршотвориця

час

на вулиці йде дощ

переднедільний

я став дуже обережним,

а, отже, менш віктимним!

думаю про щось таке...

на кшталт ентропії

мене все менш турбують

зовнішні перипетії

до речі, закрив іще

один гештальт

зі школи –

дивно почуватись

до себе ж готовим!

і писати вірші – це

право, а не лиш

потяг!

і життя – це

вечір суботи, а не

тільки спротив!..

хоч би сли не

було вибухів теро-

ристичних...

зрілість – це

рух до речей

одвічних.

я міг би не

писати нічого,

але з чого б це

раптом?

коли завтра

чекає, а зараз

саме... час – спати!)

...

мелхіседек

Вірність

ВОна не янгол, а проте, немов свята.

Вогнями неземних красот укрита

І чорнотою людства оповита,

Бо в парі з нею часто самота.

Людськії дії їй не раз ламали

Оті прекрасні білі-білі крила...

Коли летіти вже було не сила,

Вона, мов фенікс з попелу, злітала.

Народжувалась знов сама собою

В найпотаємніших кутках душі.

І добрі люди, як один, усі

Пишалися відважністю такою.

Вона не янгол, але крила має...

Хоч часом і жорстока з нею дійсність,

Вона призначення свого не покидає-

Це чесна і правдива, щира вірність.

(лютий 2023 р).

...

Віршотвориця

Думки про війну

Чи вже скінчилась та війна?

Ота війна, що в сорок п’ятім?

Чи битва досі не мина,

І ворог наступа на п’яти

Мені?!... Хоч я й не воював,

І майже пороху не нюхав,

І жах війни не відчував,

І кулі посвисту не слухав.

А все ж думки прості приходять,

Чи зможу я, коли потреба,

Здійснити при лихій нагоді

Свій власний крок під хмарним небом?

Чи зміг би встати я в атаку

Разом з шеренгою бійців,

І - попри страх і переляки -

Під танк з гранатою в руці?

Стискаючи приклад до болю,

Чи вистою на полі брані?

Думки прості – за мирну долю

Уклін низький вам, ветерани!

...

Сергій Кузнєцов
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
Оновлення, щодо конкурсу «Безмежний космос».Олександр Гаврик
24.11.2023
Через численні наполегливі прохання на конкурсі додається авторський приз за перше місце за результа ... Детальніше
Я купую Disney!Янко Далт
01.12.2023
Одного дня я таки куплю Disney! Це стане моїм Magnum opus. P.S. Якщо сходити з глузду, то з розмахо ... Детальніше
Зроби Мавці подарунок - наблизь перемогу Мавка (Ганна Заворотна)
30.11.2023
У неділю у мене День Народження. До цієї дати у мене на фб-сторінці із 2015 р. проходить акція "Зроб ... Детальніше
Я купую Аркуш!Бодісон
30.11.2023
Так, сьогодні не 1 квітня, але й ви правильно мене зрозумійте. Коли я бачу круті ідеї та проекти, то ... Детальніше
Нове оповідання "Tenebris invoco me"Віталій Дуленко
01.12.2023
Всім привіт! Сьогодні вашій увазі пропонується оповідання "Tenebris invoco me". Писав я його для кон ... Детальніше
Дякую Dodo Vess за озвучення Tetiana Bila
01.12.2023
Дякую каналу Dodo Vess за озвучення моєї книги. Ось моя книга: https://youtu.be/itaIBXuZjS8 Дякую ве ... Детальніше
На Аркуші вже:
8446читачів
83510коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: