Fariono

мене будить не сонячний зайчик

а біля брів нервовий тик

із болота вода солодша

за ранковий чай із чорниць

я знаю

бо я її пив

я не зміг ніко‌го врятувати

бо сам я ще той пропащий

з доброю ніччю не став добрішим

під поду‌шку до впалої зірки

запускаю долоню зігріть

але частіше лише ховаю

з раннім ранком не став мудрішим

з першою пташкою в світ що летить

я б бив би себе за свОю лінь

та частіше пинаю м’ячі

що мені треба в бездушнім пи‌лу

в місячній півночі треба сонце

я б хотів би дістатися вище

та зростом не вийшов надто

світ у вікні а що нам треба

до темряви дійти та тліти

молоді вітри нагнали туман

та ми й до цього сліпо

не в слід

спалювали шлях

на авось

на нехай

на мережу сузір’їв

наспівуючи вголос

відбиваючи ритм

по сталевих дверях

на святий степ

на глухий удар

на рідне «привіт»

на річці світанок

я збережу шматочок

блакитного травневого неба

це буде моїм пропуском

у вестибюлі Асгардсреї

я загорну його в пухирку

щоб навіть діти не розбили

і час не стер відбиток

я міцно стисну, прикладу‌

до серця: це для при‌кладу

та еталону, мірила

вірності і вічності

нікому не віддам цю бірюзу

навіть коли зітруться назви

і боги підуть із моєї крові

внаслідок російської атаки постраждало чиєсь его.

через обстріл інфраструктурного об'єкту

звичні справи мене більше

не вставляють.

налаштування оптики —

захоплення в об'єктив.

захоплена об'єктивізмом,

бізнесом, шахрайством,

сексом, ергономікою;

ароматами пачулі,

картинними галереями,

десь як декадансом,

або ж як хтось

в чужому братстві.

як братИ по зброї,

які більше не хочуть брАти

в руку, що лишилась, зброю.

сепсис, скепсис та катарсис,

абсцес та закупорка гною.

метелики зі сталі, яких я

назбирала

на простирадла з гільз.

заклало трупним випаром мій ніс,

яка фатальна дитяча травесті‌я

прелюдія потворного, щось надто сміховинне.

чомусь до рейтингу

найбрудніших міст Європи

не включають моє поле бою.

або забиту фаршем м'ясорубку,

котру забув комбат у посадці.

я хотів написати про гори

а вийшла срана мариністика

про те, як грузнуть ноги у болоті

та як протрузія впливає на лібідо

вода із сіллю вочевидь надто шкідлива

для хворих ниток уражених нефронів

триклята морська піна всюдисуща

хребет ось-ось скує тим скупим болем

замість вершини — в’язкий горизонт,

де чайки волають як клаксони

я міряю пульс у зап’ястку компасом,

що вперто веде у напрямку прірви

солоні легені ковтають іржу

і серце, мов якір, лягає на дно

фатум — це просто хронічна грижа

яку не вправляє ні час, ні вино.

самотність вгодована

жовтими плямами сонячних зайчиків

у приміщенні з великими вікнами,

що виходять на схід

самотність вгодована

зеленими хащами білої акації

десь спекотного вечора серпня

її гарним почерком

і очима

кольору далекої галактики

такої рідної та недоторканної

рушником, скинутим нею додолу

після гарячого душу

різнокольоровими журналами на полицях, тумбочках, книжкових столиках

захоловшим чаєм зранку;

ситною, збалансованою вечерею;

холодними червоними носиками,

з протилежними магнітними зарядами, полюсами

на алеї, або в парку, коли листя жовтіє,

пальто ледве-ледве гріє

вулиця шелестить в жовтогарячому

або в білому світлі ліхтаря

а вночі ще, ніби на тебе десь влаштована засідка,

десь чується

звук поліцейської сирени

а потім і сирени тривоги

скуйовдженим волоссям з-поза ранку

коли їм весело і прохолодно

вилазити з-під ковдри —

зовсім нам цього не хочеться

уночі, коли зливи, навіть якщо вони теплі

коли від шуму мурахи по шкірі

раптовим поглядом перехожого чи перехожої

якщо переглянулись, і щось раптом йокнуло

невідомим імпульсом, або,

якщо змусило посміхнутися

оком, що сіпається,

не першим за день фільмом чи серіалом,

які немов увімкнули силоміць

обабіч хмар рожевого заходу сонця

подарованими квітами комусь та кимось

ногами та кроками, що спотикаються дорогою додому

залишеною пачкою чаю

або

останнім пакетиком заварки

або пакетиком заварки,

використаним двічі

самотність вгодована потягами

які йдуть назустріч багряному

заходу сонця

самотність одержима

усіма зачиненими між ними дверима

всіма не пройденими до цього кілометрами

до потрібного порогу

самотність зроблена сокирами

як діра у чийомусь паркані

світі

всесвіті

як діра у серці

самотність випита синім морем

чорними від горя сльозами

малиновим нектаром, прокушених

солодких губ

димом труб самотність завішена

і вкутана снігом

тих самих січневих завірюх

самотність вгодована втратою

і віднадходженням її

себе

себе,

у прив'язаному човні, на носі

у лисички, на останньому ряді

в кінотеатрі

самотність в обіймах

своїх же рук

огорнена: мріями, поцілунками,

закритими долонею очима,

хованками від дощу, мруженням від сонця,

підйомами зранку і солодкими снами

і він самотністю огорнений сам

самотність - це місяць

квітневої пізньої ночі

безсонної ночі

самотність зрощена ним,

щоб не злитися на всі дні без неї

***

самотність — це він,

що залишив місце для неї

зерно росте

за аркушами

вицвівшого

самвидаву

там йому тепло

вистачає світла

до ладу ідуть діла

навіть фотосинтез

зерно росте абияк

щоб сіяти новели

новації та інші дивні

штуки й речі

за аркушами те зерно

огорнене теплом

від ватри на руїнах

церкви

вгодоване

осипане прахом століть

а квіти справді люблять

попіл

відмінне добриво

надійне джерело

зерно — за маскою

для фехтування

із рапірою —

чи списом

надалі

відстоює

свої нескромні смисли

виявляється,

ти знаєш,

яка влада в тебе в руках,

у твоїх очах,

в одному твоєму слові.

мій клубок

у горлі -

проковтнутий камінь,

ніби.

від безсилля

гризу осині гнізда,

запалюю зорі,

ламаю стіни,

серйозно -

в усьому винна

система.

раніше

кровопостачання було краще,

і не було тахікардії.

коли

ми поруч,

ти - мій промінчик, -

освітлюєш

світ.

а ти

ж бо знаєш,

я - мов той, що чекає команди,

твій вірний пес.

я

вмиваюся снами,

в яких ти

до мене приходиш.

я кидаюсь

під зустрічні автівки

і мордою риюсь у заметах.

я шукаю сліди,

де мене люблять,

і шукатиму

до гробу.

я знайду тебе

без навігатора,

якщо тільки власними силами

доведеться.

ти навіть не знаєш,

як швидко я

вивчив запах

твого волосся.

але мій біг з перешкодами

не робить мене

навченим псом,

поводирем-лабрадором.

мій гавкіт не може

нічого змінити

і тим більше

не здатен зачепити

словом.

а ти кажеш, що я хороший,

і інші теж

іноді казали.

та тільки ти

робиш мене кращим,

ніж учора.

ти ліпиш мене

з глини.

їй наснилося макове поле.

десь з середини червня сімнадцятого -

з того часу, на який уже байдуже:

все злилося, зрівнялось, однаково.

їй наснилося те, що і за‌вжди -

що не ляже у ямб чи хорей.

як сансара - у черзі за куривом,

залишивши в ломбарді трофей.

їй наснилося: світ їй лиш сниться.

як же добре було в тій марі.

розчиняються спогади в жменьці -

u r welcome,

передсмертний

делірій.

ця пташка заплуталась

в антидроновій сітці

це пташка що звикла

до пустих годівничок

це пташка надломлена

як тауерський крук

це пташка ендемік

ХОВАЙСЯ ЗА ЛЮК

ця пташка в кайданах

бо вільні скінчились

ця пташка забавна

забава так свище

ця пташка сміється

коли небо ріжуть

їй дзьобом по тиші

по ребрах уламки

ця пташка з паперу

зі зведень і дат

їй крила все зводить

частіш повсякчас

ця пташка навчилась

ковтати сирени

як зерна гірчичні

без віри в весну

ця пташка плазує

в калюжі мастила

скелет ніби плазма

ніяк не застигне

***

ця пташка мабуть

не вірить в прикмети

й забула на цвинтарі

де сховані крила

пекельне скельце серед брухту

свинцем просякнута земля

сирена дихає над ґрунтом

наступна

станція -

"Салтівська"

архітектура тоне в попелі

кінцем сповита атмосфера

дитя колишеться в куделі

наступна

станція -

"Левада"

посічені серця шрапнеллю

а стіни - шарпані вогнем

а вікна плетені із хмілю

наступна

станція -

"Держпром"

снарядів корпуси на звалищі,

і горе нам за звичку позаяк

музеї та театри - згарище

наступна

станція -

"Ботсад"

в долонях праведника віра

як бастіон земної стійкості

а там за обрієм - ударна хвиля

наступна

станція

"Київська"

уламки й вирви навсібіч

когось несуть крізь шум вагони

щось пишуть монітори нам на ніч

наступна

станція

"Перемога"

"темне" місто - як гармидер:

лайка й шепіт, шорох штор.

навіть стінам нема віри

там, де з відчаю собор.

вітер нишпорить в шпаринах,

в серці дивні дрижаки.

цвіль багатства на картинах:

десь з фарфору, я і ти.

сніг зрадливо щось ховає,

плач в обіймах мерзлих рук.

із вікна лунають барди -

пісня складена з пліток.

розмалюй те місто в квіти,

розгорни се полотно.

оберни зло на софіти,

поділись своїм теплом.

серед білого дня

розсипаються білі пера

серед білого дня

розчиняються боязкі забобони

серед білого дня

все більше й більше білого

серед білого дня

білим по білому все розкреслено

***

білим, білим кольором:

як творіння й розкіш.

білим, молочно-кремовим білим

ніби хтось заплутався

в складених ангельських крилах -

і не може вдихнути

***

(за годинниковою стрілкою

гладжу рись проти шерсті)

збираю пух тополі в грудні,

спостерігаю, як у новорічних іграшках

танцює пінопласт замість снігу -

білий, але бездиханний

***

(проти годинникової стрілки

гладжу песця по шерсті)

чекаю хуртовину у червні

покладаюся на прогнози погоди

і сподіваюсь, що сніжок не розтане -

вдихне й розтане

***

поки ангели відпочивають у білому,

люди шукають їм земну заміну.

поки чиїсь мрії так палають

любов займає авансцену -

білим по білому, та з кров’ю

***

чисті крила розписані по білому чорним -

невігласи лишають строкаті автографи.

даймо ангелам хоч трохи часу для спокою -

вони й так ледь дихають

під тягарем наших бажань.

ніко‌ли не знаєш, що тебе чекає завтра,

а і‌нколи й не хочеш знати, бо в то́му й вся краса.

а ще колись наївно прагнув знати якомога більше,

аби бодай хоч трошки второпати цей світ.

***

метелик любо плеска вічками:

а лиш учора ще чекав метаморфози.

ошатно вбраний, в барвистих квітів мантію,

складає крильця кольору мімози.

***

його цикл життя короткий, аж занадто.

красу природи він компонує у візерунки долі.

лови момент, та не женись за вічністю,

бо можна втратити себе у мармурових закаулках.

***

в метелика і справді мало часу.

як краще ним розпорядитись?

що можна встигнути? куди краще летіти?

під сонцем й місяцем —

у вихор блискіток й софітів.

***

а потім — тиша.

і лиш легенький подих вітру

нагадує: усе було не марно.

метелик зник, та залишив у світі

свій змах — маленький, ледь осяжний.

червоне сонечко:

з полум’я, чи з пристрасті.

таке зручнЕ і звИчне,

без зайвих див і рис.

жовте сонечко:

кольору соняхів.

або лікувальної ромашки.

миловидна Ознака любові

чи знак спонтанної удачі?

помаранчеве сонечко:

наче багряна заграва.

мов винне кредо,

мов лисячий хвіст,

наче неотесаний бурштин.

чорне сонечко:

найрідкісніше.

на крильцях — три крапки,

якась хитка невизначеність...

крапка за крапкою —

як малинові зорі,

у безкрайній агатовій ночі.

кожне сонечко має місію —

щось принести

на шляху до Сонця —

того, що єдине,

але в тисячах очей відбите.

червоне вчить палати,

жовте — вірити,

помаранчеве — відчувати ніжність світла,

а чорне — пам’ятати,

що навіть у пітьмі визріває ранок.

і якщо зібрати їх усі —

в долонях стане тепло,

неначе саме життя усміхнулося

тобі крізь світло.

безкрає небо питає у моря:

«що тут, по чому,

і що, по суті,

у цьо́му житті

насправді ва́рте».

шепоче небо і, поникши, сварить.

те небо плаче, як завжди́, —

аби напо‌внить сенсом море.

маяк — мов стовп

маяк — скуйо‌вджений карниз.

віками крутиться фрегат,

і все ще рветься тільки вгору.

боявсь вдивлятися униз —

зіткнутись з віссю над земле́ю.

фрегат царює, повз час і покоління —

колише вічність в унісон.

із полум радості й натхнення,

фрегат в пучині — гегемон.

і лиш коли попутний вітер зазивав,

і вже ставав зустрічним гомін

фрегат тремтів — ледь улови́мо —

як первородний Посейдон.

він бачив привидів прибою,

примарні межі берегів.

і з кожним метром — менше волі,

та більше давніх голосів.

і море з небом — два безмов'я —

його хрестили на межі.

та фрегат вірив, шторм —його видіння,

і шлях до осяйно́ї мрії.

він йшов крізь солі й сумніви,

крізь тяглі ко‌ла тих морських тенет —

і раптом, вперше за століття, —

фрегат впіймав причал.

і її.

ось тут.

неважливо, в чому

са́ме ти крокуєш —

в огидних кроксах

чи на підборах jimmy choo.

у будь-якому разі —

під ногами захрустить підстилка.

така ламка підстилка,

мов ранкова випічка.

панує довкола

багряне благоуха́ння.

адже осінь —

це не лише про смуток.

це пора в’янення,

коли довкола лиш один вогонь.

і саме час

ділитись своїм внутрішнім.

і ліс, і став, і горизонти —

все палає.

всі ті зиґзаґи та бермуди,

всі дикі й сплутані шляхи,

що неодмінно приведуть додому

дитячі ніжки, як приблуду.

ті стежки до рідного дому

ча́сом нам сняться в теплих снах.

вузенькі стежки, трусяться від дрижаків.

давай укриємо їх оксамитом моху,

зігріємо сипучим бурштином,

польємо охрою листків.

дитя — це ти ,

і ним завжди́ ти будеш.

а це, по правді, — і прекрасно.

таї у серденьку світле зерно,

дароване природою

(чи кимось там згори).

адже у ньому — стільки,

в ньому — те саме́,

все твоє тепло.

тепло душі, учинків,

розум та терпець —

тепло, що знає:

не скоро ваш кінець.

***

нам осінь справді до вподоби,

ми любимо її, прям дуже-дуже.

лиш є малесенький нюанс:

не любимо, що котикам на вулиці

стає тепер дедалі холодніш.

природа так розпорядилась —

на світі є малесенький паломник.

у ДНК йому програма давно вшита:

відмолювати всім

усі ті сім гріхів.

без сповідей,

без причасті,

без норову

чи пристрасті.

без гонору,

без лицарства,

без докору й зухвалості.

от просто да́но.

от просто є воно.

в життєвий цикл

та в канву

закладено його.

і від личинки й до іма́го

від бога дане пану одне благо:

за буревіями й посу́хами

тримати лапки за непо́слухами.

він щось угору промовляє?

благає людям про́щення?

це каяття або ж щось інше?

то, може, штучно

чи штука вічна й щиросердна?

авжеш, він сам не зна

для чого то йому і звідкіля.

йому байдужа тих невігласів гординя,

йому начхать на жадібність волхвів,

йому плювати, що заздрість безталанна,

йому інертно на твій шалений гнів,

йому тотально відсторонена обжерливість,

його єство розвіяло спокусу хтивості,

йому за звичку замолювати лінь —

і це усе в ім'я нікчем

прийдешніх поколінь.

amor vincit omnia!

комашка мила,

образ всіх святих.

та варто закохатись богомолу —

і ось уже голівонька та котиться

додолу.

се́рденько крихітне палає,

а розум падає в пилюку.

прокинся зранку

і зроби зарядку

зарядку, щоб зарядити

телефон

годинник

волокно —

усе навколо просить живлення

встроми в розетку кляту вилку

щоб зарядити ноутбук

щоб зарядить навушники

щоб менше чути, що навколо тебе

прокинся, навіть якщо складно.

психолог каже, що зранку встати

вже маленький подвиг

цікаво, чи вважається за героїзм

простіший спосіб

коли години дрімоти пускаєш навсібіч

коли зі сном у тебе трошки туго.

бо сни — дешевий ескапізм

доступний кожному

як мінімум третину часу

від життєвого циклу

тому не забувайте зранку

про зарядку

для авто

для книги

для зубної щітки

для електронки

для лампи

а ще —

зарядку для зарядки

потягнутись, як пантера,

посміхнутись, як чеширський кіт

перевір чи вдосталь заряду

у серці,

в жилах

та словах.

бо жоден акумулятор

не врятує

якщо ти забув

під’єднать себе

до життя.

я не вмів ловити метеликів

дописувати вірші

прошивати ґудзики

купувати потрібні речі

заводити розмови

носити парасольку

обирати серіали

зізнаватись навмисне

я не хотів слухати натяків

читати новини

стояти в чергах

дотримуватись режиму

мити вікна

носити годинник

прокидатися зранку

рахувати калорії

я не розумівся на місяці

не вів календарів

не вірив у прикмети

не збирав квитанцій

боявся мовчання

нічних смс

раптових зізнань

зайвих очікувань

що закінчиться світло

що зламається час

що стане надто людно

що зникне пошта

що сонце програє

і зникне його логіка

замовкне музика

забудуть імена

і не дійде жоден лист

і вона не дізнається

що мені з усім цим

попри усе

живеться (ні)

досить добре (ні)

два дні:

як два крила метелика,

як уві сні.

так мало — вирує істерика.

два дні:

це час насправді чималий,

а поготів для тих,

у кого завсігди

все має бути день у день.

два дні:

цілком достатньо —

це ефект метелика:

слова необережні

тягнуть непоправні наслідки.

два дні:

так мало,

а часом — до біса багато.

це нервів струна,

тонка, як нитка.

я можу поділитись тими днями,

відсипати з кишень

по жмені годин

до ваших долонь.

два дні:

крихкі, але вагомі.

вони можуть буть ліпшими

двох десятиліть, що минули.

два дні несуть когось на крилах —

тандем: бражник і аполлон.

бражник уночі

впліта гіркий нектар у сни,

в безсонне царство,

на будь-який поверх.

аполлон — це денний вісник,

знає кожну квітку

в радіусі п’яти кілометрів.

охмелений пилком

найсолодших із них.

та в них мета одна,

хоч і нездійсненна, як не крути:

приборкать петлі часу й ха‌осу,

нести крізь ці світи листи.

***

два крильця складені для всіх.

о, диво, диво у симе́трії.

два дні — вже давно страчені,

як пісні Офелії.

ключами в'ється щастя в далині.

мене гризе комарик

либонь розуміє, що

я тепер — тарілка з лобіо

я — лобі для нетверезих задротів

я — заморожена канапка

я — друга порція злиденного

я — надщерблена чашка

я — склеєне дно цинкової миски

я — не я. я не ложка й не виделка

я, мабуть, із банки попільничка

ти любиш горошок?

я — гвинтик від пательні

я — вентиль від gorenje

я — чавунне непорозуміння

я — не я, я — глянцева обложка

я — чиясь примара та видіння

я — пляма, хоча міг би буть картиною

я надто часто тут вживаю "я"

хоч десь мені дозволено про себе заявляти честно

я — столова самоцензура

я — епістолярна крапка з комою — ;;;;;;;;

я — лікнеп, юнат, безвіз

я — фрустрація від жеребу життя

я — симуляція,

я — замурована секреція ниття.

я не я, якщо не нахамлю.

я — це я, я — амбівалентність?

я — чарівна паличка

я — паломник

я — зламана розетка

я — ополонник

я — зруйнована тенденція,

я — потворна резистенція

я — перервана аскеза

я — перерва на обід

я — засмальцована дитина

я — те, що не доросліша ні краплі

я — сам собі делікатес

я — доступний три рази на день

я — решту часу як ведмедик

(привітик пандам та коалам — вони теж харчуються годин 16 на добу, тільки не собою)

я — вичерпаний ліміт символів

я — остання буква алфавіту, в усіх сенсах

я більше не хочу писати вірші

не дзизці, комарику, у вуха

я впав у сплячку, у якій не сплю

і відганять тебе

мені просто впадлу

чому місяць ніколи не стане сонцем

*дякую rudy_francisco за натхнення*

*дякую juliet за дзвінок*

справа у тому

що місяць — крутий хлопець.

ми зрозуміли це недавно,

десь приблизно місяць тому.

він звик записувать розмови,

котрі під ультрафіолетом,

як правило, не гомонять.

бо вдень — занадто шумно.

навіть у закапелках.

бо місяць, на відміну від сонця,

вміє у театр. йому не треба

ходить в трупу. він час від часу

сам міняє маски. не просто так:

із масок тих палітра.

бо місяць має купу болячо́к,

які денний світоч за мільйон рокі́в

так і не застав. а місяцю

на це згодилося півмісяця.

буквально. пару тижнів, на раз два.

бо місяць відбиває чуже світло,

яке ніколи, насправді, й не просив.

бо він боїться стать світилом вдень.

однак не страшни́й йому осуд,

оскільки думка стала йому впоперек.

бо місяць має темну сторону,

а сонечко: завжди нарядне.

завжди з усмі́шкою та за́вжди при параді. до сонця тягнуться, а місяць —

під розписку, дихає в кредит.

бо місяць — це тінь світла,

іноді пародія насиченіша світла.

бо місяць вміє уникати та зникати,

аби вернутися ще раз (наче нагадування:

не все втрачене назавжди).

бо місяць не зобов’язаний світити:

він може дозволити собі

бути порожнім. у цьому й фішка:

його люблять навіть тоді,

коли він ховається.

то місяцю ніколи не стати сонцем,

бо йому того й напевне і не треба.

у нього власна є робота —

збирати мовчання. пильнувати сни. стежити за тими, хто ще не втомився

від темряви, яка зна твоє ім'я.

(підслухано)

крізь ситечко,

(оголена)

на запашні‌й

мансарді

проціджую літечко.

такс, який там був у мене список справ...

1. поплакати.

ага. не вийшло. візьмем цю ціль на рік наступний. дванадцятий раз поспіль.

2. напитись на вершині.

угу. не дочекався нас гірський окріп

через тупу систему.

тягучо тхнуть банкноти.

3. навчитись плавати.

ну тут трохи є успіхів.

я плаваю. плаваю в думках.

шукаю телефон,

тримаючи його в руках.

4. забути історії. вивіски та резонанси.

тут теж питання.

голосів я не позбулась.

вони, як і раніш, кричали канонадами

у голові.

про вітри й причали.

...

ти шо закиснув?

давай без зайвої печалі.

***

але ж це круто!

я літо провела!

наївно, п'янко,

може зовсім скуто,

а, втім, його я провела.

як пишуть мудрі гороскопи

"ви завтра прокинетесь...".

то далі можна й не читати.

достатньо того,

що я колись прокинусь.

для когось в цьому світі

очі — справжнє дзеркало душі.

а для невігласів невизнаних династій

таким рефлектом є дурні вірші́.

о господи, то як вони набридли.

набридли до нестями.

дурні й сумні вірші́.

нехай слова, описані раніше,

не будуть більше гострими кликами.

бо це ж так просто —

як два пальці об асфальт.

бо це ж так просто —

сильно нудить.

два пальці в глотці. невинно лежать.

даю легенький буст від натури нудоті.

буквеній мокроті.

сердешній гидоті.

введіть пароль

для виходу із плоті.

***

що ти хочеш, котику?

ти забув як дихати?

я теж не лю́блю дихати,

але й не дихати не можу.

зигзагами лінії,

а петлями — станції.

паперові люди —

тонуть у субстанції.

перетнуть їх пішки,

бажано під місяцем.

якомога швидше:

крадькома та ни‌шком.

надішли з дороги

пару гарних фоток.

нехай б'ють по скронях,

дзвін стоїть у вухах.

най пейзажі сірі,

а етюд — нуарний.

вИшу я на нитці

серед слів вульгарних.

сумно тобі в СУмах —

сумно й на Подолі.

по ночам без їжі

дудлю‌ аперолі.

прощавайте, люди,

до зустрічі, звірі.

не шукайте всюди

правди і надії.

а шукайте всюди

вічності знамення.

паперові люди —

безнадійне плем'я.

хтось з нас подібний на дев'ятку,

а хтось поволі мімікрує

під повну невідомість:

викапаний нулик.

будильник на дев'ять нуль дев'ять.

дев'ять відсотків спирту в нульовому пиві.

нуль задоволення від піренейського вина.

я все одно шукаю паралелі,

аби звести дороги,

вплести́ примхливу дра́тву у шибарі.

дев'ятка — це насправді про рандо́м.

бува прокинеться, трохи карколомно,

і стає шісткою швейцарської колоди.

нулик — це про токсичну порожнечу,

що шириться повітряно-крапельним шляхом

(придбайте маску у відділі квадроберів).

дев'ятка й нулик часом несумісні.

дев'ятка й нулик часом зовсім прісні.

дев'ятка й нулик часом поза часом.

дев'ятка й нулик стануть нам каркасом.

i only smoke when i drink

i only drink when i overthink

***

джазовий стазис.

пристаркувата драм машина.

сережки. зелений аметист.

я ж наче атеїст,

але це всього-навсього

маленька конюшина.

листочків не чотири:

скоріш їх поділили

в чотирьох на чверті.

чотири!

от чорти.

імла в очах.

цигарок дим чи пари хмара?

па‌ри?

що таке пара?

про такі речі говорять лиш спудеї.

в моїх туторіалах молодого пенсіонера

ці сценарії не прописали

(хіба маленьким шрифтом зноскою,

білим. ще й по білому. гарячка).

це що — комусь треба відкритись?

когось прийняти та світом цим ділитись?

яка гидота. а раптом

я зашкоджу чимось.

недоладно розчарую,

введу безтямно у оману?

як страшно.

невідомо.

все наосліп.

то краще зачекаю дні,

коли ту стріху доруйнує зовсім,

ніж комусь під ребра,

десь поміж серцем і душею,

підставлю ніж (сльозливе лезо).

місцевий колорит.

журлива позолота.

осінній ренесанс.

релакс. взяв час. якраз.

не кину ці думки безглузді

доти, допоки не зцілю (або доб'ю) себе.

мабуть туторіал дали мені

не оригінальний.

китайський сурогат.

підсунули та кинули.

вчергове взули як невдаху.

***

but in your eyes without a blink

i find the peace i cannot ink

тобі вирішувать

в якій руці перо тримати:

водить по білі чорним

чи чорну смуту виплеснуть на біле.

Скарлет подумає про це завтра,

а я уже вночі

як невинність, непорочність.

порожнеча й невідомість.

досконалість, недоступність.

як туманність - лихо мучить.

пошук сенсу. непорушність.

як байдужо. ненавмисно.

вкрай знайомо. ненаситно.

як чорнило ллється в кодекс.

міна часу на журбу. неабияк.

трохи душно. невблаганність.

як незграбність. хоч невдовзі.

мозок змліє в чорній смузі.

*продаю крафтове смузі*

білий - точно не про біль.

він про вид. провидець. невідь.

як за вухами люцерна.

білий - клята панацея.

віддаю в заставу сцену.

ні чорта не відаю.

я його задрав питанням.

він не звик давать фідбек.

зберігає статус кво.

ось чому малий невіглас

точить зуб на біле тло.

мені казали: 

я часом схожий на вампіра. 

тому й не марно роками 

до серця забираю біль, 

збираю силу — на бенкет. 

чи то безжурно, 

чи то навмисне 

вдивляюсь в сталінський ампір. 

він тихо шепоче: 

я поглинаю

притягую нишком

все — до заніміння. 

як магніт — стружку, 

як батарейка — іони. 

тремкі, худющі руки. 

блідий, загострений юний лик. 

кінцівки — чи то з імли, чи з криги. 

а кістяк — це не кісткИ, а лиш 

похмурі зарості, що буяють на чужих скелетах.

під місячне світло, під вовче виття 

кличуть родичі танцювать. 

у пристойному суспільстві про них 

не заведено згадувать. 

знов крові — терпкий присмак, 

оманливий аромат. 

давайте врешті-решт станцюєм

наш давній, випробуваний 

сутінковий вальс. 

мені не платять за рекламу. 

і, зрештою, вампіри — це не секта. 

сюди нікого не заманюють. 

нам лиш сказали — зовні 

не підпускать людей до ареалу. 

(пи. си. за щиру плату

готові виділити

Вам штатну одиницю). 

а так, безплатно, ми нагадуєм: 

МОЗ застерігає — 

погана компанія загрожує Вашому здоров’ю. 

а в темряву часом

досить споглядати витончено з ґанку 

з дому-уособлення, що тліє 

в сталінськім ампірі.

не друкуйте книжок:

ані історій, ані хронік.

роздайте людям

чисті аркуші й каламари.

нехай у кожного буде

власний візерунок

або неоковирна пляма

на білому полотні.

нам не треба утопій.

нам треба присутність.

світ тікає за обрій —

ми тримаємось за людяність.

не треба вершити

щось грандіозне,

щоб лишатись людиною:

не ідеальною, справжньою.

ті, хто мають совість,

дихають в кредит.

ті, хто нівечать долі,

впиваються до чужих вен.

а той світ,

рано чи пізно,

сам стане утопією.

стане тишею,

де все для всіх є,

де все саме собою,

де зникне скорбота.

щоправда, такий світ

стане пасткою.

особливо для тих,

хто не зміниться.

дивись частіш на кляте небо,

нехай ті хмари огортають світ.

позич у горизонту денне срібло –

інакше не злічить зів’ялих квітів.

*лежу горілиць*

яснé склепіння посміхається усім.

на щастя, корпораціям не виманить грошéй –

шукають спосіб монетизувати дим

і відібрати тло блакитне у людей.

*стою на голові*

крізь призму пофігізму небо таке ж синє.

і біля моря Тенеріфе, і вздовж протоптаних доріг.

обабіч гір, на висоті, в каньйоні –

крізь павутину зазирає в мій барліг.

*закидую ногу за вухо*

розтяжка вже не та, як була років так зо два тому,

а небо як було, так і лишилось – купол.

та досить на сьогодні трюків і картин.

іржавий ключ. заглохлий мінікупер.

*збираю пазли. у смітник.

життя - суцільний сюр*

впивайся синню – як заповів

колись Далí у Фегерáсі.

лови мене на слові

(воно як лита сталь).

блакить склада іконостаси.

***

у неба відповідей більше,

ніж здатна ти поставити питань.

шукай. відсіюй. сяй.

від хмар не відставай.

колись тут виросте суцвіття.

вливайся в цей єдиний ряд.

або ж розмий наше сузір’я.

навчався в школі,

де тусував пан Хвильовий.

катався селами зі станцій,

де надихався пан Багряний.

вдивлявся у ліси,

якими вештався Сковорода.

а вірші з римою писати не навчився

(І)

*чоловік*

орхідея.

плетуться дикі пагони.

вона зáвжди плентається з кимось.

мімоза.

а в келиху — охмелена хімоза.

це про свободу, а не про добро.

троянда.

улюблена й одвічна пропаганда.

це про маркéтинг, а не про любов.

тюльпан.

квіткова арка на узбіччі.

пристосування. часова петля.

бунгевілія.

краса. немов в рядках Вергілія.

в моїй душі колись була ідилія.

конвалія.

як поміж снігу аномалія.

холодно. холоднокровно.

ромашка.

маленьке сонце — серцевина.

моя заміна ставкам та рулетці.

хризантема.

через вікѝ зіпсована система.

від втоми тихо стулюю повіки.

едельвейс.

нічний заповнений експрес.

занадто гірко. ось такий сюрприз.

***

мистецтво ніби квіти:

турбує тих, хто в спокої,

та заколихує стурбованих.

***

це мій гербарій.

це наш барвистий рай.

це шепіт.

сповідь пелюсток.

назавжди втрачений бонсай.

---

(ІІ)

*жінка*

магнолія.

коли на серці меланхолія.

давно знайомо. як аудиторія.

фіалка.

я мушу розтулИть фіранку.

піймай мене, як зайчик сонце.

вельвічія.

крізь сором дивиться в зіниці.

тремтить. черпає сили із криниці.

рододендрон.

повз нетрі й хащі — прямо в сон.

запхай клунок в моє пальто.

лаванда.

в полЯх розчинюється правда.

не втрима ту палітру блоттер.

анемона.

в анамнезі каскадами хвороби.

на йоту в ноту закодована омана.

еустома.

захлинулась в щоденній втомі.

хвилястий контур. в прерії — як вдома.

беладонна.

впиваюсь в яд. сама. до дна.

не відчуваю смак. помада та вино.

нарцис.

при сутінках примхлива позолота.

не йду на поводі. забудь про той каприз.

***

мистецтво ніби квіти:

цікаве тим, хто серце привідкрив.

минає тих, хто все на дно зронив.

***

і зрештою:

чи то гербарій,

чи просто клятий колумбарій?

де сповідь? шепіт? пелюстки?

лишИвся тільки сірий попіл.

зліпи своє майбутнє сам.

хапай з нічого, твори себе з імли.

для деяких спогадів не треба фотографій,

нотаток, сувенірів - усього того мотлоху.

достатньо просто думати,

що то був ти.

лишень питаннячко:

чи дійсно то був ти?

лічильник рóків -

лічильник для банкнот.

бо час - це ж гроші,

вірно?

приємно зрештою натрапити удома

на бісовий старий блокнот.

згадати, як виривав із нього

чисті аркуші,

а потім псував чиїмись:

іменами, номерами -

химерами.

писав дати, аби не розгубитись.

як добре, що він не став щоденником -

тоді б я прочитав про себе.

про себе - про безталанного дурня.

лишень нав'язливі думки:

чи дійсно то був я?

чи то вже був хтось інший,

кого я встиг забути?

цікаво, як звучать акорди,

коли за спиною норвезькі фьорди.

цікаво, як лунає джаз

на вулицях нічного Орлеану.

цікаво, як гуде голова

після гучного берлінського бару.

цікаво, як сильно відчуваються

пісенні прохачі Кариб.

цікаво, як дикo загрá танго

поміж знедолених фавел.

цікаво, як розноситься гітарний гул

з вершин Анд і Кордильєрів.

цікаво, який жанр пасував би тим,

хто від природи музики не чув.

цікаво, чи бринять у нотах мрії

хоч ще в одному куточку на землі.

***

цікаво, що мені це більше нецікаво.

а тобі?

тобі не треба антидепресанти,

якщо ковташ емоції

три рази на день.

до їди.

після.

замість.

можна й натщесерце.

тобі не треба повітря,

якщо планктоном ти себе вважаєш.

можна просто почекати.

ти точно лишися у фільтрі синього кита.

тобі не треба води,

якщо в горлі пересохло.

там тріщини субстрату.

сухо.

цілина.

не гірше грунту

десь як в Атакамі.

тобі не треба супровід,

якщо давно забув про привід.

це знов з минулого той привид.

але далебі вчора

він був приємніший на вигляд.

тобі не треба путівник,

якщо ти вже засвоїв як стояти,

навіть у прірві

і на самоті.

***

не треба світла.

темрява зна твоє ім'я.

плач. потяг

ніч. протяг

рух. котик

тиск. дотик

світ - дротик.

та може все це знаки?

міфічні арабески.

що миготять серед сміття,

чекають на облески.

де нам шукати правду?

чесну та відверту

де нам шукати мрії?

чисті та відкриті

либонь корисно нагадати:

в людському організмі

відсотків 60 води.

а в долíшній чарці

мінімум відсотків 40 спирту.

чи значить це той факт

що прямо зараз

я забрýдню океан?

чорний кіт,

що любить гуляти після дощу.

гуляти, аби менше думати про:

я сність - вона приходить рідко.

с траждання.

е мпатію.

б іль.

е моції - усе, що важко вИмовить.

н éнависть - порочне коло

е гоїзм.

н апругу.

а тмосферу.

в ічність.

и (і)

д урість.

ж орстокість.

у передження.

гуляти, аби менше думати про:

гнів та обрáзи,

помилкИ і пророцтва,

сни та óбрази,

забобони й стереотипи,

плітки та жадобу,

цікавість і байдужість.

чорний кіт,

що любив гуляти під час дощу

та інколи замислювався:

чи то життя, чи просто -

запис

у демографічному реєстрі

з присвоєнням УНЗР.

***

чорний кіт - це стигма чи карма?

кого ж до біса він образив та

чи дійсно він така сволота?

ваш хід, інфанта,

напевне надто ниций,

не вартий споглядання від народу.

придворний живописець,

схопивши знов перо,

здійняв давно ті межі горизонту.

і хай ваш блиск не вартий горя слуг -

усе повторить небесний циферблат.

зловтіхі дійсно є єдиний час дозвілля,

прекрасний сон - одвічний постулат.

прагну жити це життя -

ніколи не пускати з рук.

навчитися любити -

знайти, що значить то -

любов

лиш пекло знає, чи є той рай,

хто скаже, що є кращим за цей факт?

клянуся, що ніколи не навчуся

на помилках, що сам зчинив.

нема ні завтра, ні учора.

є тільки це серцебиття,

що б’ється зараз й тут.

сильніше за кожен спазм,

за кожну пóмилку, якої не зітру.

прагну наситити я душу,

що, сподіваюся,

не зна спочинку.

скажіть їм всім, що то даремно.

бо ми не мудрі

і не прóкляті,

а просто дýрні,

в пошуках себе

і знов, і знов —

ні краплі жáлю —

дурну ту думку в голові плекаю.

твоя рука, твій погляд,

— фея —

ошатна, як завжди, оранжерея

сьогодні захотів прозріти:

дослухатись,

пригледітись сміливо.

...

як тільки з ока пелена спаде —

разóм з прозрінням сколихне презирство.

...

вуаль розвіється, мов дим,

грааль опиниться пустим.

на язиці — «та грець із ним»,

а, може, мовчки посидим?

давай не будемо про зле —

згадаєм море, знову, й все.

ми часто плутаєм реальність

із марним недосяжним сном.

а, може, все не так важливо —

і сенс ховається в смішному?

в тóму, як втомлено киваєш,

або ж як граюсь я з вогнем?

і часом відповідь проста —

усе на світі безсенсово,

коли взаємність не жадаєш,

і не плетеш дурні тенета.

коли не ждеш, не дорікаєш,

і між рядків без осуду — шукаєш —

а просто чай.

а просто вечір.

а просто —

тиша у ковток.

*

хильни се літо. піймай, лови сю суть

легенький вдих від інеї, як вперше,

а може серпень ніжність визрілу довершить?

уже в тобі,закінчуючи путь?

не сповідь та не прѝчасть,

- скоріш як пристрасть та печаль.

а може то і є зі снів причал?

як солод раннього знечів'я.

донести б диво це подáль

до того, кóтрий далі передасть

допоки розкіш навкруги,

тендітна та крихка теплінь,

і синь ранкового безмежжя -

то всім й нікому не належить

впитай, вдихни, в єству своєму затаї

візьми на згадку ту частинку сизу

в туманах, в пралісу, в безмежжі

й в чáсу, котрѝй ще у тебе є.

спочатку був рядок

рівний. прямий.

в ньому - помилка екселя

через неправильний формат комірок

потім було слово.

слово писалося натхненно

але ексель лаявся та ставив знак дорівнює перед ним

згодом був стовпчик

квінтесенція рядочків.

наповнених, самодостатніх.

відчувалася якась потойбічна сила та мудрість поколінь,

які працюють з microsoft office 2003 двадцять два роки поспіль

тоді було усвідомлення.

а може - піднесення

або ж підвищення через підвішування.

складно сказати де правда.

але просто - де істина.

істина в таблиці

а таблиці - то і є істина

справжня, інтимна, задушевна.

кляте літо має проходити так, аби решту року хотілося жити й чекалося наступне

так, аби не вигорати, а палати.

палати жадобою й жагою до прекрасного:

до життя, людей, того, що наповнює.

літо - це коли надихаєш ти й надихають тебе.

красою в дрібницях, естетикою буденності, приємними несподіванками.

під акомпанемент "а я на морі" від Mad Heads або "мушу йти" від ТНМК.

під запах лаванди та смак полуниці

і точно не на роботі.

людство довго не могло

приборкати вогонь.

одвічний пошук сили у природи.

людство давно хотіло потрапити

до титрів постапокаліптичного фільму -

щось між «поворотом не туди» та «2012».

тільки засновано на реальних подіях.

енергія влаштована так, аби ділитися довкола.

і, мабуть, тому людству простіше

зводити все в руйнування.

шукати спільну канву,

проводити риску крізь перипетії

серед власних помИлок

й постійних бездій.

крізь закони інерції та ентропії

тяжіє людство до війни.

саме тому ділитися теплом

тут прийнято через снаряди.

цікава традиція -

спіткала свого часу й Ямайку, й Кубу.

можливо, просто людству

за звичку - пити власну кров.

термо(баричний) баланс. обмін. реакція.

надішлемо черговé емóдзі

під пост із наслідками обстрілу -

планетарне безумство в прямому ефірі.

як добре що є інтернет -

більше байдужих очей

мимоволі піймає момент.

сподіваюся, людство

склало хоку для себе -

епітафія.

як би не було мені паскудно,

і як би кішки не шкрЕбли на душІ,

я знаю точно, нехай звучить буденно -

як і колись, зростуть на цьому місці спориші.

мої нудні рядки немов кліше.

авжеж, це маячня - не тільки й не лише.

коли життя шепоче знов "туше",

а друг єхидно бурмотить "невже?".

я точно знаю, що зОрей мерехтіння

здатне приховати рук моїх тремтіння.

коли багряне небо шепоче поміж нас -

момент цей незабутній: і в профіль, і в анфас.

як тихо світ ховає мої тіні,

немов прощає всі земні провини.

я знов іду крізь вітер навмання -

і серце б'ється, наче вперше

щиро сподіваюсь , що не дарма

канонада. місячна призма.

ультиматум зотлілих рядків.

я тримаюсь, хоч і близиться тризна,

та чимало вже крові зронив.

бліндажі знов під вражим ударом,

розлітається попіл гербів.

захлинулась гуманність пожарам -

не чекать нам поради вітрів.

смерч і дим після бою густого...

всемогутні і сущі завжди,

та солдат, наче жарт, із нічого

кине виклик в лице темноти.

грім ракет і підступні картечі,

запах мертвих, свинцевих дощів...

я загинув - за правду, за втечу

в непорочність забутих снів.

я зронив сигарети в силуетах.

я вислухав тишу -

промовисто

й жалісно.

та тиша -

красномовніша за сповідь,

гучніша за ранній будильник,

який я так ненавиджу.

сильніша - за дитячу допитливість,

яскравіша - за сповіщення з тривогою

о третій ночі.

гіркіша - за трунок блекоти,

що підсунули тобі на вечірці.

та тиша лякає.

та тиша натякає:

краще бути вільним.

вільним - і дурним.

як просто прогавити себе.

майже як...

майже як зронити сигарети в силуетах

не завжди нам вдається

почути зойк чи писк.

впіймати ритм серця, що б'ється в падолист.

пекельним сплеском гучно проводжують на-біс.

як добре, коли зручно, бодав би мене біс.

лунає шепіт барда, чи крик порожніх нот,

чи стрілка циферблату, чи гул земних турбот?

дилема тут одна -

почути з-поміж віх.

той самий звук.

сповна.

сповитись ним повік.

чи здатен я почути, хоч шум навколо стих?

і знову, ледь покутний, і тиша, наче крик.

у місті n бУло чутно вибухи

а хтось їх, імовірно, не почув

у місті n життя вирує як востаннє

це смерч

чи смерть емоцій

цунамі почуттів

у місті n ще лИшилися вуличні музИки -

суворий піксельний оркестр

щоправда в їхньому репертуарі

лише глухі ударні

та вибухові хвилі

у місті n тепер усе бажа здетонувати

у місті n тепер простіш занотувати

коли не чутно вибухи

ніж коли їх чутно