Всі вірші

Люблю свою Україну-за неї помру,

Я скоро там матір до грудей пригорну.

Одна рідна моя Вкраїна,

Де отчий дім і калина,

Ти моя золота кохана єдина!

Щасливі дні я згадую проведені з тобою,

Тепер на відстані покриті дороги мглою,

Не скриють вони я все одно врятую,

Для того я нині чарую.

І серце печалиться від туги за прекрасним,

Обов’язок кличе до війни поглядом власним,

Для кращого майбутнього всім кого любимо,

Щоб не сталося ми дороги додому не забудемо!

Де б не була а Україна найкраща у мене,

Найсолодша музика солов’я ой леле.

Якось в червні або в травні...

Вже було не дуже й жарко.

Я на вернісаж потрапив

До художниці-квіткарки.

Бачив квіти, натюрморти.

Ну, а ще були пейзажі.

Та й які ж вони красиві!

Все було на вернісажі.

Розмаїття барв і квітів,

Що зів’януть в чистім полі.

А на полотні й папері

Не зів’януть вже ніколи.

Все буяє кольорами –

Мальви, іриси, піони.

Ніби матінка-природа

Задзвонила в свої дзвони.

Ніби з чарівної скрині

Веселкове простирадло.

Щирим поглядом майстрині

Я побачив світло радо.

На прогулянці у сквері

Думи стали на папері.

В притаманній їм манері

Сусіди стукають у двері.

Виручай, бо помираю,

Вибачай, пусти до раю.

Тільки моя хата скраю

І нічого я не знаю

Ти, як ті незвані гості,

Маєш приводи для злості.

Оминай мою хатину,

Покидай ти цю країну.

© Teodor Fanger

#поезія #teodorfanger #украина #відтінокжиття

Я багато чого зрозуміла за цей час, та, знаєш,

Моя сентиментальність аж нікуди не зникла.

Ти питаєш мене, чи я "влипла" і звідки цей фраїр.

Стривай, не твоє діло з ким і де я є. Нитка

Обірвалася швидко і легко – була на початку

В напруженому стані, тож, фінал був відомий.

Передбачена прірва, фіаско – як ще це назвати?

Але досить дурних непотрібних синонімів!

Бо тепер під акриловим небом все не так. Збагнула,

Що я – це інший вимір для твоїх повсякденних

Справ і навіть бажань. Я – плацебо, але ти пігулку

Хотів, та обдурився. Тож, й тепер все даремно.

Розумієш? Для тебе даремні старання піймати

Мою скажену хвилю приймачем чи серфбордом.

Мої м'язи і нерви — міцні, мов сталеві канати.

І ця сентиментальність – особиста природа,

Моя вперта натура, мій вибір, загострені цілі.

Я – інший вимір, компас тобі не допоможе

Віднайти мене. Краще змирися вже на першій милі.

Бо станеш кволим, змученим і, врешті, – порожнім.

Я тікала в пітьму, щоб знайти там вікно і відкрити

Його у дивне світло – так, і в мене це вийшло.

Не питай ні про що, бо тоді спалахне подив – й миті

Не вистачить згасити... Обпечешся, колишній.

Тож, не згадуй часи, коли я була поряд. Це – пастка

Ілюзій твого серця, дивний тригер уяви.

Я багато чого зрозуміла за ці дні. Будь ласка!

Не шукай більш розмов і...

не чіпай мої справи.

06.10.2022~07.10.2022

Де ті що ласкають душу,

Напувають виводячи на сушу,

Я глянула а їх нема

Та це не біда,

Я не самотня адже поруч ненависна орда.

Не їх провина що поруч не є,

Так влаштовано вже і сльозинку Бог не проллє.

Лиш одиниці вибраних які далеко,

На все «воля Божа»- в пекло,

Коли рідних улюблених нема,

То й за життя непотрібна боротьба.

Ніжність кульбабно розквітла в цілунку.

Радісно, тепло і щемко мені.

Став ти найкращим в житті подарунком -

Втілив собою всі блага земні.

Втілив собою всі радості неба,

Загадки моря і полум'я хіть

Плачу, сміюсь, шаленію від тебе!

Квітну кульбабно у вирі століть.

Серед бурих пожеж,

Де немає більше меж

Меж, між нашим завтра та сьогодні

Стоїть лише «зараз».

Зараз, ми мусимо стояти

Зараз, необхідно волю мати

Зараз, життя має тривати.

Боротьба скінчиться скоро

Посміхнешся ти мені знову,

У твоїх сумних очах від втоми

Розгляну я утрачену межу.

Життя розділене кордоном-

Щасливі, незабутні наші дні

Та 24 лютого коли не посміхнулась ти мені.

Наша українська перемога

Залежить від ЗСУ та Бога,

Здобувається силою зброї,

Яку мають всі наші герої.

Здобувається силою духу

Та силою народного руху.

Силою держави і культури,

Силою козачої натури.

Ще сила у нашої єдності,

У нашої правди та чесності

І нашого вміння працювати

Разом, щоб ворога подолати.

05.12.2022.

Що замислився ти, сивочолий художник?

Може, ти щось хотів змалювати мені?

Я до тебе звернуся з віршем, якщо можна.

Розповім про картину, що бачив вві сні.

Не сумуй, не журись, сивочолий маестро.

Твоя паличка – пензель, кольори – солов’ї.

І зумієш ти бути диригентом оркестру,

Де співатимуть вільно онуки твої .

Натягни свої струни на чарівній палітрі,

Коли барви – то ріки, полотно – виднокрай.

Розкажи про ставки, про дерева, повітря,

Про веселку у небі, і пісню зіграй.

На широкому тлі, на загальному фоні

Буде сонце удень, буде Зірка вночі.

Від плеча кидай ноти кольорових симфоній.

Ми побачим. Ми вдячні твої глядачі.

Рідне небо Вкраїни велике й просторе.

Відірвись від землі, відірвись хоч на мить.

Твоя сила – Любов і твоя непокора.

То злети в височінь, як хотів ти злетіть.

Після перемоги над простором залишається тільки Тут.

А після перемоги над часом – тільки Зараз.

Річард Бах, «Чайка на ім’я Джонатан Лівінґстон»

Я переміг і Час, і Простір.

І що тепер? Не знаю сам.

Приходжу сам до себе в гості,

Де чорна з білим полоса.

Весь Простір в мене під ногами,

Весь Простір в мене у руках.

Я розраховуюсь з боргами,

Життя – краплина у віках.

У всіх часах є загадковість:

Існує Завтра – майбуття.

Що зранку – зорі світанкові?

А ввечері – кінець життя?

Я пам’ятаю все, що вчора

Було зі мною наяву.

Я уявляю все, що скоро

Зі мною станеться вживу.

Але існує лиш Сьогодні –

Змінить цього не може хист

І, навіть, каверзи погодні –

Кружляє вихор-падолист.

До чого ж філософський галас?

Хоч плач, хоч смійся, хоч молись:

Я Тут існую тільки Зараз,

А не Отам і не Колись.

13 убитих, оце так ранок,

Ще більше поранено

Під обстрілами люди зустрічають світанок,

Кілька будинків, чиїсь життя уже зламано,

Уже не вийдуть вони на ґанок,

Не спалять яєчню, не зроблять кави наново...

І хай! За що нам та плата?

За що катівня від «брата»?

Перебиті, сплюндровані, нескíнченна страта,

Роками ведуть нас на плаху.

І все! Хтось від відчаю вже дістає гранату,

А в когось більше немає над головою даху.

Плескіт води вперемішку із кров'ю калата,

В їх мертвих очах все ще бачаться відгóлоски страху.

Війна і ти, чи це не дивно,

що між зимою й в літньому теплі,

шукаючи її в тобі невпинно

я зупиняюсь на багрянім тлі?

І споглядаючи ізюмські трупи,

в сліпих очах я бачу відображення тебе,

Винні усі отплатять їхні муки, винні усі помруть утративши лице!

І ти зостанешся одна посеред лука,

дивлячись на себе в зламане скельце.

я хапаюсь за твої холодні руки,

і дивно - сонце ж так безжалісно пече!

Війна і ти, вона в тобі безрадісно вирує, колише кров і сліпить доторки мечей.

Війна в тобі, вона тебе руйнує, примушуючи сльози литися з очей.

і час настав!

ми врешті решт прозріли.

вже бачим шлях наш

вільний і простий... - вперед!

вперед по кліткам чорно-білим!

ми не пргораєм більше

я і ти.

з суперником конкретно розберемось!

навіємо на нього дур і жах.

наш хід... - конем!

а там...слоном проб'ємось.

вже інше ферзь розіб'є в пух і прах!

всі лаври - їй.

а як іще?!...

звичайно!

ми пішаки жертовні у боях.

ладьі - фортеці, як дозор на чатах...

король - стратег...тримає мужньо стяг!

поміж гармат неспішно дефілює.

він полюбляє сир і шоколад,

стрибати вміє...навіть через клітку!

ще дивовижніші у нього є дива.

бо він - король!

величність його світла,

величні слава, дії та слова.. -

за короля!...

за поле!

і це небо!...

життя кладем

у клятві на крові.

нас ферзь веде! - і більшого не треба.

крокуємо по кліткам

стрімко......через дві.

Я російською вірші писав,

Українською я говорив

На дозвіллі англійську вивчав,

А у Франції бути хотів.

У Італії друзів я мав,

А в Білорусі юність провів.

Я китайські товари купляв,

У Польщі працювати хотів.

Телевізор німецький придбав

Та всі індійські фільми любив,

Американську жуйку жував

І ще турецький одяг носив.

Де б не був я і що б не робив,

За якою не йшов країною,

У житті я одне зрозумів:

Головне – залишатись людиною.

23.11.2022.

Біжить орда підтиснувши хвости,

Зоставивши в трофей своїх солдатів.

Біжить, зриває за собою всі мости.

Під гнівні пости полихаючої "вати".

Куди тікати? Хай хіба що на той світ.

Де вже і так зібралось вас чимало,

Аби послухати пісні минулих літ,

Як героїчно там діди ще воювали.

Що, вже не тішить фраза "Можем повторить"?

І гній що ллють з телеекранів пропаганди?

І замість "Київ за три дні", тепер біжіть

Бо ВСУ вас дожене по самі гланди.

Сьогодні кожен з нас щиро радіє,

Надія й віра переповнюють серця.

Жовто-блакитний стяг вже над Херсоном мріє,

І так ми будемо йти далі, до кінця.

Настане день, і повернемо наше все.

Бо в серці кожного – навіки Україна.

Вона для нас завжди понад усе

І вона стане вільна та єдина!

1.Не бійтеся, бо все у ваших руках.

Найбільша перешкода у житті – страх.

2.Піднімайтесь і слідуйте за рухом.

Найбільша помилка – це впасти духом.

3.Ви не прислухайтесь до брехні з трибун.

Найнебезпечніша людина – брехун.

4.Ви не виставляйте напоказ життя,

Бо заздрість – найпідступніше почуття.

5.Пробачайте, щоб помсти не бачити.

Найкрасивіший вчинок – пробачити.

6.Хай наповнюється радістю чаша.

Найкращий захист – це посмішка ваша.

7.Ви вірте і доля не буде сіра.

Найпотужніша сила – ваша віра.

8.Сподівайтесь – буде добра подія.

Найкраща підтримка – завжди надія.

9.Кохайте і не бійтеся зізнання.

Найкращий подарунок – це кохання.

22.11.2022.

як залишають музи нас,

вогонь натхнення швидко гасне.

зникає мріяний Парнас,

стрімкий політ в зірках пегаса.

кохання слово як вінок

зроню я в цю пустельну тишу.

зроблю неспішно напівкрок,

печальний, ліру там залишу.

затим в задумі увійду

до себе в дім спізнілим гостем.

в каміні ватру розведу... -

тепла так мало в пізню осінь!

але ті омахи руді

не відігріють порожнечі... -

в уяві образи бліді,

в душі і зреченість, і втечі.

...біля каміну сів сумний

у крісло...плечі вкриті пледом.

дощ за вікном і сад старий

мені нашіптують сонети...

Вашу особистість формують люди,

З якими ви проводите час буття.

Не витрачайте час на тих, хто буде

Явно отруювати ваше життя.

Бути вільним – значить не залежати

Від всіх рішень інших людей у всьому,

Що може у житті вам належати

І що стосується вашого дому.

Щоб досягти чогось у кожні сфері

Потрібна енергія як фізична

Так і духовна. Відкривайте двері

Туди, де є енергія незвична.

Намагайтеся всім допомагати.

Не чекайте вигоди, бо маєте

За своє життя більше віддавати,

Не шкодуючи, що щось втрачаєте.

Швидко відвикайте від незмінності,

Ніяк не зраджуйте істинам своїм,

Чітко визначайте свої цінності

І не соромтеся слідувати їм.

19.11.2022.

Помилки можуть всі набути.

Помиляйтесь на ризик та страх,

Бо помилок не може бути

Лише на порожніх аркушах.

18.11.2022.

＋

Зима приходить з мертвими птахами —

Приносить холод й тишу в груди

І чорними, як нафта, небесами

Вкриває найміцніші мури.

Людських тіл і душ розп'яття,

Таємний морок піднебесся,

Зима приносить нам прощання

І тихий шепіт свого серця.

Вона приходить з порожніми містами

І забирає найтепліше

І льодяними, як тіла, мостами

Біжать у ніч, поки не стало гірше.

...і відсахнувся світ.

зрікаючись тебе,

дав копняка відчутного бридливо.

летиш у прірву!

де у якій ні шереху, ні звуку.

там тільки пил зірок,

розмелених млином -

неспинним,

мовчазним,

похмурим часом.

в серпанку шлях тобі... -

ступнув на нього.

йдеш.

крокуєш

невпевнено,

не відчуваєш руху! -

на місті наче ти

толочиш воду.

і дихання нема!

і зором панорамним

узрів,

що в бульбашці знаходися, в яку

влучає стрімко спис

ще кинутий тобою

з якогось там

незнаного буття.

тоді ти схибив.

нині ж влучив!

й остання сфера

(сфера небуття)

ганебно бахнула

і ти лахміттям зник.

тебе поглинув простір.

- ...навіщо так знущатись з себе?

перенацілив біди та напасті,

невпевненість свою і незугарність...

в усьому звинуватив світ...навіщо?

він ні до чого тут.

творцем був ти.

і досліди твої

над тим же світом...і самим собою.

то ж пожинай плоди,

збирай каміння.... -

подумав я.

і все закреслив.

папір зім'яв

і кинув в кошелину для сміття,

в непотріб.

- ...якби отак

звільнитися від дій руїнотворних

і від думок подібних діям тим... -

намріялось мені.

дістав той папірець.

розправив

і переписав.

вдоволений

зварив міцної кави.

тепер ось п'ю...тримаю у руці брунатну філіжанку.

і сумніви гризуть -

чи вірно я вчинив,

коли серед живих

лишив це віршування?............

Майже байка

Виходжу восени на ґанок…

Зненацька – Хрясь!!! Упав горіх.

От несподіванка на ранок!

Та хоч не стався раптом «гріх»…

Перелякала клята ґава,

Ще й дивиться згори униз.

Їй звісно і самій цікаво –

Горіх розбився об карниз?

Не хоче, бач, довбати дзьобом,

То й кидає на щось тверде.

От хитромудра ж ти неробо,

Ти ж так лякатимеш людей!

Сир у ворон уже не в моді –

Горіхи кидають з даху…

От дати б по крилатій «морді»,

Щоб не робила більш страху!

Як правильно казати слово «Будьмо»?

Ось може, по-французькому, БудьмО?

Повітрячка набрати повні груди

Та уявити те, за що п’ємо…

Бувають тости дуже поетичні –

Грузини, чув, у справі цій майстри.

Навіщо стільки тексту, це ж незвично?

Хто змусив вас багато говорить?

Козацький тост до доброї чарчини,

Щоб зранку не боліла голова.

А зайвого не треба без причини…

Отож бо й є – слова, слова, слова…

Бувають тости довгі, урочисті,

Бувають коротенькі та малі,

Як райдуга-веселонька барвисті –

Усякі тости кажуть на землі.

Та ж є один насправді блискавичний,

Короткий, наче постріл у борні.

Ми «Будьмо» кажемо під келих лаконічно,

Він саме цим сподобався мені…

Ці срані стіни знову вводять мене в оману,

Ніби «я там, де і повинна бути».

А на фоні такий знайомий вже відчай безперестану,

Ні, я тут тону і тонути буду.

Ці двері нагадують мені про дитинство,

Як лише вони відділяли мене від злої ганебності.

Цей дім — тіла мого і душі вбивство.

Цей дім — сховище зневірених месників.

Мене долають тут свого минулого привиди,

Куди б я не йшла і не бігла — всюди кути.

На тих самих стінах знову спогади видимі,

Я хочу додому, але й гадки не маю куди.

На ті часи собор Святого Юра

Був дерев’яним і стояв похмуро.

Немало нечистій силі дошкуляв,

Захопити місто Лева заважав.

Чорти вже стали трохи нервувати –

Не знали як собор той зруйнувати.

Врешті решт свій сеймик вони зібрали

І всі разом так радитись почали.

Такий рейвах в окрузі учинили,

Що сплячого п’яничку розбудили,

Місцевого, який вештався без справ,

Який там п’яний в копиці сіна спав.

Спросоння п’яний не міг зрозуміти

Про що так чорти почали галдіти.

З того верещання і белькотіння

Не приходило просте розуміння.

Поки не вслухався і не зрозумів

Про що сеймик клятий чортів той галдів.

Прислухався про що ті говорили,

Що на наступну ніч чорти хотіли

Уламків скель в окрузі назбирати

І ними монастир той закидати.

Після такого п’яничка вже не спав

І щоб чорти забралися чекав.

Коли розійшлися по справам чорти,

П’яничка вирішив до війта піти.

Прийшов і про небезпеку розказав,

Щоб той швидко гінця до Львова послав.

Проте війт і слухати не захотів,

Порадивши щоб той чуть поменше пив.

Він ходив від людини до людини,

Але люди брали його на кпини.

Зрозумів чоловік: не вірить ніхто

І тут йому не допоможе будь-хто.

Чоловік, який був хоча й пияком,

Але був розумним, не зовсім пеньком.

Тоді він свічника та півня накрав

І до темного лісу пошкандибав.

Вибрався на пагорб та став чекати,

Коли кляті чорти почнуть літати.

На півня того шапочку одягнув

Тай той собі мирно на руках заснув.

Аж тут він опівночі не далебі

Почув собі лопотіння крил в небі.

І побачив великі чорні плями,

Що наближались до горба рядами.

То були кляті чорти, без сумління,

Які несли небом брили каміння.

І тоді у темряві навстоячки

П’яничка став запалювати свічки.

Коли той чортів ряд над ним пролітав –

Він шапочку з голови півня зірвав.

Побачив світло, подумав що ранок,

Птах закукурікав як на світанок.

Почувши півнячий крик, кляті чорти

Перелякались, роззявили роти.

Подумали: сонце почне вставати.

Кинули каміння, давай тікати.

Ті всі брили на вершок гори впали,

П’яничку разом з півнем поховали.

Там вони сьогодні перебувають,

Їх чортовим каменем називають.

І ось, коли в гарну, сонячну днину,

Коли там панує тиша єдина,

Коли все довкола як у пустелі,

Прикласти вухо до одної скелі,

То можна, якщо так трохи побути,

Як півень кукурікає почути.

(08.11.22. – 09.11.22.)

Не соромся питати поради

У всіх людей любої посади.

Кожен скаже, судячи по собі,

Ту думку, яка корисна тобі.

Завжди вчися на своїх помилках.

Це твій учитель на твоїх шляхах.

І намагайся їх розпізнати,

Та по життю швидко усувати.

Мислити як всі остерігайся.

Бути нестандартним намагайся.

Краще бути піратом заводним,

Ніж тим військовим моряком простим.

Люди вчинки бачать у квадраті,

Тож зосередься на результаті.

Все обдумай, нічого не забудь,

По житті мірилом якості будь.

07.11.2022.

Завжди є щось більше, чим шлях до зірок,

Завжди можна зробити маленький крок.

Хто рухається, той перемагає.

Так що, друзі, вперед – межі немає.

06.11.2022.

З днем ракетних військ я Вас вітаю!

Вам, та артилерії бажаю

Завжди над ворогом переваги,

Успіхів, міцності та відваги,

Настрою та духу бойового,

Бравого здоров’я військового.

Ще – правильних позицій у житті,

Завжди давати волю доброті.

Щастя Вам великого достатку,

Щоб було у Вас усе в порядку.

Бажаю виконання всіх завдань,

У кожну мету точних попадань.

Вам, за звільнені села і міста,

Уклін низький та благодать Христа.

За мужність, самопожертву Вашу,

Прийміть велику подяку нашу,

За службу країні і народу

Та за відвойовану свободу.

Долаючи перешкоди, втому,

Живими вертайтеся додому

До дітей своїх, до батька, мами –

Жити в мирі, здобутому Вами!

03.11.2022.

I.

це просто ще один день

із циклу

"швидше б вже вечір" прожитих днів

коли місто згасило вогні

разом з ним і ваш погляд погас

коли ви натомлені

і вже однією ногою ступаєте до царства снів

я прокидаюсь

і прикидаюсь

і прокрадаюсь

до вас

я заповзаю у ваші оселі

ховаюся в шафах

між суконь і светрів

вдивляюся у павутиння на стелі

що тягнеться сотнями й сотнями метрів

я слухаю ваші буденні розмови

вдихаю просмажений запах вечері

ваше ниття

про безжалісність світобудови

від цього

по швах розривається

череп

доки ви сваритесь через фінанси та секс

повітря наповнює сирість сторічних образ

ви наливаєте віскі

питаєте

в чому тут сенс?

я всідаюсь напроти

не цокаюсь

п'ю разом з вами

за вас

доки ви кажете що ніхто з нас не є ідеальним

я ховаюся з вашими дітьми під зламаним ліжком

ви нас не помітите

ви навіть не ввімкнете світло у спальні

і будете гучно миритись

а я на ніч

малечі

читатиму книжку

II.

я той

хто цілує і пестить вашу дружину

доки ви мрієте сьому годину про це на роботі

доки чекаєте цього

в метро

у комфортній машині

я той

хто не відкладає

на потім

я той

з ким вам зраджує ваш чоловік

задля кого він зранку прасує піджак і стриже густі вуса

доки ви впевнені що в сім'ї все стабільно

ви разом уже який рік

якщо ви спіймаєте нас на гарячому

я розсміюся

я той

хто читав усю сірість ваших щоденників

я той

кому хочеться вилити весь назбиравшийся біль та гріхи

ви прийдете в церкву

сьогодні я буду вашим священником

я сповідую вас

а опісля

пущу собі кулю у скроню

з нудьги

я той

чию тінь так бояться побачити перед собою

я той

кого по слідам вишукують разом зі псами

я той

через кого

купують снодійне та зброю

я той

через кого псується ваш зір

коли видивляєтесь мене довго у натовпі

ха

я тут

перед вами

III.

я завжди тут був

ви дивилися та не помічали

я завжди звучав у вашому тихому голосі

я підкидав вам тривоги й печалі

і вам це подобалось

коли ви розбито лежали посеред поля

битви в якій ви здавалися навіть без бою

я радів

я сміявся із вашого болю

ви сміялися разом зі мною

я завжди тут був

я - причина усіх персональних жахіть

я між ваших звивин

я навіть проник до вас в гаджети

власне

я можу піти

ви тільки скажіть

але ви не скажете

епоха діамантових зірок

на зникнення кинджально ріже Всесвіт.

і холод кольорів,

і хаотичність звуків,

холодний блиск... -

печальний реквієм світам,

які кришталізовані зоріють

на згубу,

в забуття.

шлях діамантовий -

останній шлях зірок.

лиш полиски слабі

з проміння тьмяного

блукають між руїн

незбутніх мрій

в надіях невиразних

порятунку,

допомоги,

співчуття...

і стогін жалісний

зірок, котрі згасають -

у подиху останніх гравітацій

червлених куль зотлілих карликових зір,

буяли що і сяяли, іскрилися, палали

у полум'ї бурхливого життя

(колись такими були)...

лишився крик, цей стогін, біль

і озови у Всесвіті пустельному крізь тишу,

у темряву щільну і непроглядну...

той шлях їм діамантовий - у несвіт

між чорних гострих брил планет загиблих,

поміж колишніми життями.

наосліп зорі стомлені плетуться,

кривавий слід за ними - шлейфом,

хмаринами рожевими, туманом.

розірвані в ніщо, обвуглені у темряві зникають -

чи оживуть, відродяться вони?...

прокинуться колись від летаргійних снів?...

а може їхній сон - колапс матерій?...

хімія гниття і поглинання останнього шляху

в епоху діамантових завершень?...

...чи встигнемо знайти собі ми інший Всесвіт,

уникнути аби страхіть подібних і анігіляцій?... -

бо важко усвідомити себе як тимчасовість

у тимчасових Всесвітах,

у просторах безмежних....

Ненависть до тебе —

Ти знаєш яке сильне це почуття?

Я аж горю, коли пригадую твоє лице —

Ось такі у мене відчуття.

Голос точно не твій —

Бо мед на душу.

Хотів би намастити на хліб

Хіба що твою кров. Ні, це зробити мушу.

А твої очі

Якими б красивими-блакитними були,

Я впевнений — ніхто на них не дрочить.

І навіть як їх буде три-чотири.

Твої частини тіла.

Мені начхати чи достатньо м'язини,

Мені до них немає діла,

Мені начхати чи гладина, чи багата волосина.

Мені також начхати і на душу,

У ній добра і зла я не наважу.

Так чи по-іншому, я руки забрудню — задушу

І в будь-якому випадку власноруч синьоквітом прикрашу.

Цінуйте все, а не фрагменти,

Цінуйте людей по їх плодам,

Які приходять в ті моменти,

Коли погано не їм, а вам.

31.10.2022.

Свої позиції тримаємо.

Нашу країну захищаємо.

Просуваємося поступово,

Свого ворога витісняємо.

Забезпечимо обов’язково,

Дякуючи воїнам та Богу,

Україні нашу перемогу.

30.10.2022.