Всі вірші

Залите кров'ю серце на долоні,

Що відбиває свій останній вже удар.

Ховало почуття із мармуру в колоні

І до кінця таїло диво-сонця дар.

Не було сенсу рахувать хвилини,

Що тихо шепотять землі уста.

Бо те минуле, що минуле і до днини,

Навіки упокоїть в собі тиша та.

Ти міг би і кричати, й бити стіни,

Але забракне духу й не дарма.

І не одна душа зреклась тієй провини,

І не одную душу карма віднайшла.

І ось у оповитим Богом місці,

Де не гроша цінуєш, а любов.

У храмі цінності, хоробрості і честі

Погасле серце вмить забилось знов.

Пусті рухи, пусті кроки

І пустота панує в голові,

Де тліють десь ідеї сонно,

Та німіють від пустої ходьби.

Друге питання до влади назріло,

Що заважає серйозно підчас.

Десь дипломатію геть розгубила,

Не вибирає ні тону, ні фраз.

То Аристович дозволить фривольність,

Ляпне щось дивне чи невпопад,

Так напрацьовує власну відомість,

Хоч не займає державних посад.

Поворознюк миготить на екранах,

Мов би та «зірка», що може й спалить,

Той «дипломат» ще. А що в його планах?

Хамство природнє публічно свербить.

Має свою «дипломатію» влада,

Кожен ламає її на свій лад.

Терпить весь світ, українська громада,

Влада не хоче приймати порад.

В одязі стиль, що спортивний скоріше,

Можна змінити, як вийшов у світ.

«Вчитися маєм, щоб стати мудріше», -

Завжди нагадує нам Заповіт.

Стиль всіх промов мене також бентежить,

Мати повагу потрібно до всіх.

Іноді з грубістю виступ мережить,

Тему дає москалям для зловтіх

Пан Подоляк геть кордони порушив,

Що дипломатія має усюд.

Хвилю обурень у світі обрушив,

Не зрозумів «дипломатії» люд.

Це не секрет, що Туреччина має

Тісні зв'язки торговельні з РФ,

Індія нафту дешеву шукає,

Та про китайський знаємо блеф.

«Дружба» Китаю Росії згукнеться,

Бо незалежність втрачає із ним.

Гине усе, до чого доторкнеться,

Краще не мати справи з дурним.

А Подоляк офіційна особа,

Має подумати що й де сказать.

Краще закрити іноді дзьоба,

Щоб у війну проблем не додать.

Ранок глибокий настав не для мене

Бо ночі цієї пішла я у рай

Скінчила із горем, втекла від проблеми

Забула про тебе, мене пробачай

Ти вибач за те, що лишила самого

Я просто не знала, як вихід знайти

Я дивилась в пітьму, що кружляла навколо

Й тонула у ній, як в бездонній воді

Жила місяцями, як труп із душею

Мету загубила й згубила себе

Я на совість начхала й померла для себе

Забула про тебе. Прошу, не вини..

Привіт, я з України!

Пишу до вас листа

про те, що я померла,

я більше не жива!

Померла не правдиво,

як люди помира,

і тіло їх журливо,

вкрива сира земля.

Мені так пощастило,

що в мене є сім’я,

яка живе не в Бучі,

не в травах Ірпіня,

що я не народилась,

пробачитись дозволь,

у Маріуполь-сталі,

що боронив «Азов».

Мені так пощастило,

що в рідний мені дім

не влучила ракета,

що двір мій не згорів,

що серед безліч фото,

з зображеннями тіл,

моє там не сколоте

й розірване лежить.

Я помираю знову

всередині себе,

щодня і щохвилини

в краю, де не реве,

де не стріляють танки,

де не звучить: «Вогонь!»,

в краю, де на світанку

такий прекрасний сон.

Я далі буду жити

ні мертва, ні жива,

знаходячись в безпеці

із зброєю в словах…

30.05.2022

День розпочався з гарних новин,

Що так чекаємо разом.

У Волгограді літак впав один,

То від кривавого сказу.

Ще не знайшли уламки його,

Бомбардувальник розбився.

Ані причин, ані місця того,

Де той літак «приземлився».

Гарні новини додали з Москви,

Там щось палає яскраво

Біля Останкіно. «Хто це? Не ми?» -

Думай про це, златоглава.

У Севастополі свято із свят:

Хлопці човни їх «дістали».

Занервував в кремлі клятий кат:

Добре їх там покусали.

Судноремонтний палає завод,

Вибухи ТЕЦ турбували.

Захвилювався місцевий народ,

Що відпочинок зірвали.

Зграя Shahed-ів - аж тридцять два

Південь атакували.

Є руйнування, громада жива,

Дрони - розшматували.

Наступ на ворога кроком за крок

Нам додає позитиву.

Разом здолаєм ворожий цей рок,

Бачу таку перспективу.

Осінній подих теплий, літній

Ранковим ароматом прохолоди

Він огортає стебла квітів

вмиває личка їх росою,

Сухі каштанові листочки

почервоніли, обпадають,

а на верхівках як надія,

біленьким квітом розквітають.

На нім кажан звиса донизу,

Розплющив очі на окрасу:

ті тягнуть свої квіти-лапки,

до кажана прям на терасу.

Яскраве, ніжне сонце бачать,

з весною плутають проміння,

і на верхівці їм так тепло,

і так не хочуть до коріння.

Сутінки бавили стомлені віти.

Ночі ставали холодно-звеном.

Учора були ще у теплому літі,

Сьогодні вже осінь малює руслом.

Тиша і спокій зостались у небі,

Земля вимальовує свій епізод.

Розкинулась нитка золо́т у вертепі.

І знов гіркота у належності сот.

Осінь тікає у зранене диво.

Хиляться ноти незба́гнено-трав

І все залишаються, мовби не мстиво,

Аби зазвучати вимовою барв.

Осінь беззахисно змінює очі.

Знову потоплено сотні принад,

Аби тільки стали теплішими ночі

У тіні холодних до моря завад...

03.09.2023

День 564 (10.09.23)

Плани кремль «нові» малює,

Новина́ їх в чому?

Перемогу знов віщує

Злодію старо́му.

Не втомились дивуватись

Тому кретинізму.

Головне - похизуватись

Крізь імперську призму.

Київ в ніч атакували

Зграєю Shahed-ів.

Тридцять три аж підігнали

Від москальських сме́рдів.

Двадцять шість було́ їх збито,

Решту … ☹ не дістали.

ППО несамовито

Проти них повстали.

Недобиті зруйнували

Ще одну квартиру.

Навіть люди постраждали -

В радість рекетиру.

Десь пошкоджена дорога

Та побиті вікна.

То знайома засторога:

Ворог має ікла.

Злодій нас тероризує,

Хоче все ще знищить.

Знає, що капітулює

Та по швах вже тріщить.

Він змиритися не може,

Плани провалились.

Україна переможе:

Вільними вродились!

Коли ворогу мало здається

Що ракетами нам спричинив,

То для більшої болі дається,

Бо цинізм власний вже заступив.

Запускає десятки Shahed-ів,

З артилерії б'є на всю міць,

В тому успіх злочинець розгледів,

Полюбити його силоміць.

Та Shahed-и, ракети збивають,

Як не всі, то частину значну.

Вбити більше в кремлі ще бажають

Щоб посилити тему «смачну».

Залишаються авіабомби,

Що несуть руйнування та смерть.

Після них, як пустеля та мов би,

Повертають в страшну круговерть.

Маріуполь забути не можем,

Де в пологовий та драмтеатр

Були скинуті бомби ворожі,

З літаків, що ховались між хмар.

Повторив своє дійство криваве:

На Херсонщині скинув одну.

Убивають для звіту, забави,

Чи затягують далі війну.

Є загиблі від зброї такої,

Та поранені мешканці є.

Не в останнє біди нам накоїв,

Вовкулака ще крові поп'є.

Ще далеко часи, що безпеку

В Україну для всіх принесуть.

Перемога зупинить цю спеку,

ЗСУ москалів як зітруть.

Сумщина знову відчула удари,

Кремль від «щедроти» ракет не жалів.

Знов руйнування, втрати, пожари,

Боляче ворог зробити волів.

До Запоріжжя ракети дістались,

Кажуть балістика, навіть, була.

Б'ють, щоби вбити, бо не злякались,

Хоч це страхіття грізно гула.

Двадцять Shahed-ів, як воронів зграя,

Заполонили Одещини край.

Це так орда «захищає», «спасає»

Та розраховує на коровай.

П'яту частину не встигли прибити,

Тож руйнувань в регіоні було.

Незадоволені цим московити,

Далі несуть нам суцільнеє зло.

Небо та море палає від гніву,

Ворог заклятий жить не дає,

Хоче посіяти «правду» сумнівну,

«Рятівником» себе видає.

Вітер війни дме їм назустріч,

В Курську, Ростові палає, в Москві.

Не комільфо чогось з дронами попліч,

Перелякались хоч поки живі.

Б'ють наші дрони військові об'єкти,

Нищать їх техніку, зброї склади.

Стогін та хрипи імперської секти,

Вже докотились навіть, сюди.

Це нелогічно, вважають, та дивно,

Що захищаємось, в наступ пішли.

Дрони в Москві - неподобство та диво,

«Мир» в Україну ганебний несли.

Не вподобали відповідь кати,

Що адекватно надана їм.

Боляче, видно, не звикли страждати,

А ми за правду, за Неньку стоїм.

Світу відомі ганебні теракти,

Що ФСБ спричиняє щодня.

Вибухи, вбивства - реальність є, факти,

То від кремля потайні завдання.

Вбиті Немцов та Політковська,

Та й Березовський їм заважав

Де опозиція гідна московська?

Вбиті всі ті, хто супроти повстав.

В голос казали: «Теракти кремлівські»,

Звідти замовлення, щоб залякать.

Спокій отримати геть королівський

Вчасно могли щоби красти й брехать.

Новий теракт утворили потвори

На Костянтинівку напад відбувсь.

Що ж обіцяли можливі повтори,

З легкістю ворог туди дотягнувсь.

Місце обрали людне та жваве,

Ринок завжди є центром подій:

Перетворити його щоб в криваве,

Має радіти в кремлі лиходій.

Вбито сімнадцять, дитина маленька,

Ще три десятки поранені там.

Від магазинів - попілу жменька,

Де ж, як не тут, розгулятись катам.

Вбили людей та брехню запустили,

Щоб ЗСУ звинуватити в тім.

«Допомагати» не припинили,

Знищити наш намагаються ДІМ.

Відсіч отримають, боляче буде

Всім, хто прийшов знищувать нас.

Геть з України москальські приблуди,

Жити як хочете, маєте шанс.

В ніч на сьогодні Одещині знову

Боляче було від вражих атак.

Інфраструктуру в порту як основу,

Знищувать вщент москаль є мастак.

Двадцять плюс два іранські Shahed-и,

Як сарана́ налетіли на порт.

Звук дратівливий, гудять як мопеди,

Для українців страшний дискомфорт.

Збили усі та уламки упали

Та спричинили шкоди порту.

Помста за те, що відступали,

Впевнено йде уперед ЗСУ.

Дніпропетровщина теж постраждала,

Висотних будинків пошкоджено п'ять.

Shahed-и і там спать заважали,

Як медом намазано: трутні летять.

Це важко відчути на собі атаки,

Складніше всім тим, хто тепер «на нулі»,

Де хлопці тримають отих вовкулаків,

Щоб не панували у нас москалі.

Вони ризикують життями свідомо,

Щоб нас захистити в глибокім тилу.

Нехай повернуться живими до дому,

Розтрощать «велику» та досить гнилу.

Святкуємо ми традиційно

З початком осені день знань,

Що в Україні офіційно

Процесу навчання є дань.

Вже другий рік важкі умови,

Зібратись разом щоб змогли.

Війна - причина тої змови:

Допоки не перемогли.

Ракети, міни, бомби з неба

Кидає ворог кожний день.

В безпеці конче є потреба,

Бо наші діти - в них мішень.

В душі святкуємо всі разом,

І чуєм дзвоник як співа.

Нехай захлинуться від сказу,

Всі, хто війну підігріва.

Москаль нам допоміг зібрати

Знання у сталий алгоритм:

В обличчя ворога щоб знати

Та пам'ятати вбивства ритм.

Знання дарує нам безмежну,

Потужну силу в боротьбі,

Щоб захищати Незалежну,

В тилу, на фронті, вам, мені.

Як історичне заклинання:

Навчайтесь завжди у віках,

Щоб мати в світі цім визнання,

Побудувати власний ДАХ!

Артобстріли цілу добу на всім Півночі,

На Сумщині бив терорист без перерв.

Не має на фронті ніякої здобичі,

Тож мирних розстрілює знову РФ.

Гатили по Харківським ближнім по селам

Із мінометів, гармат…. від «душі».

Та підсумки радо бандитка підвела,

Бо матимуть чим звітувать чинуші.

Замало здалось руйнувань тим бандитам,

Тож авіаційний додали удар.

Цар тупнув в кремлі, як команду, копитом,

Орда все виконує. Стадо нездар.

Бомбили вони на Лиманському напрямку

Хотіли просунутись та не змогли.

Втомились тягнути рабськую лямку,

Не бачать шляху із імперській імли.

Донецька, Луганська були під ударами,

Артобстріл добив два десятки там сіл.

І знову літак, що ховався за хмарами,

Цивільних узяв на кривавий приціл.

На Півдні обстрілюють села ба більше:

Херсон, Запоріжжя ще можуть дістать.

Місцевим в час наступу буде складніше,

Бо можуть для орків щитом живим стать.

Та Збройнії сили продовжують наступ,

На Мелітополь ідуть вочевидь.

Погонять москальську злочинную паству,

Нехай окупант вже до дому біжить.

Щось сон не приходив до мене всю ніч,

Під ранок тривога волала.

Безсоння в війну звичайна є річ:

Ракети орда запускала.

Shahed-и попереду були ракет,

Столиця їх гуркіт почула.

Для ППО був складним цей «букет»,

Всі збили. І місто зітхнуло.

Обломки пошкодили сильно «Ашан»,

Це центр торговельний великий.

Загинули хлопці, радіє тиран

Цинічний, жорстокий та дикий.

Безсоння турбує та не злама́

Бажання свободними бути.

Мільйони втрачає Росія дарма

Та всім заважає заснути.

За пі́втора року ми ске́лею є,

Війна нас усіх об'єднала.

З шляху європейського нас не зіб'є

Сусідка, що підло напала.

Ми маємо досвід, як ворога бить,

Ми сильний народ та завзятий.

«Велика» навчилася тільки бомбить ...

Цивільних, щоб рейтинг підняти.

Отримали відповідь в Пскові у ніч,

Терором таке називають.

Не бачу ніяких у цім протиріч,

Цілком справедливо «страждають».

Розбили чотири ІЛ літаки,

Що доставляють ракети.

«У Брянську палає,» - кричать батраки,

Самі ж розкривають секрети.

В Орлі та Калузі, Рязані, Москві

Москаль відбивався від дронів.

Є попадання, бо руки криві,

У цих недолугих тритонів.

В Криму відбувались від дронів морських,

Є ризик в російського флоту.

Козак не чіпає об'єктів мирських,

Бо має він іншу роботу.

Безсоння пройде, безперечно, у всіх,

Коли цих бандитів здолаєм.

Себе захищати - то право, не гріх,

І ми теє право всі маєм.

Людина помирає від куль і від ножів,

А іноді від слова чи простої дії.

Від необачності й бродячих псів,

Від далекої і нездійсненної мрії.

Людина себе позбавляє життя,

Якщо так ще називають цей спосіб існування.

Тому й постає питання про сенс буття,

Чи ж це просто знайти своє покликáння?

Людина й сама залізе в труну,

Їй тільки привід знайди і розслабся.

Не встигнеш і оком мигнуть, як "тону!"

Полине із вирію, й також "поквапся".

Людина- істота, що творена з крові,

Ну, і відповідно ненависті й люті.

Але й не забудь ти- частково з любові,

Хоча й руки її в переважності скуті.

Мерці, до речі, також відчувають,

Подекуди сильніше ніж живі.

Проте ці почуття безглузді вмить ховають.

Ну, а до чого ніжності ці, ні?

Вони бушують, мліють і кричать,

Кричать у повні груди, кричать мовчки.

Загиблих душі безупинно мчать

Лишаючи по сліду скрині знань завтовшки.

У вирії застиглих з жахом лиць

Не так вже й просто правду віднайти.

Глядівши в небо і лежавши горілиць

Навряд зумієш успіху дійти.

Танок із грішників приречених навік,

Горіння тіней на стіні бетонній,

Апатія тут ходить не стуливши вік,

Та марево ночей майже безсонних.

Почуття – це такі облаштунки,

Почуття – це таке море сліз,

Почуття – це той вимір ґатунку,

На якому ти в помислах зріс.

Я не хочу інакше чи інде,

Щоби рвало мене на шмаття,

Коли рану червоную вирве,

Зберігати в душі каяття.

Ми доволі замучені й грішні,

Щоб під масками досі ходить,

Ми з тобою як фарби в палітрі,

Затверділи без краплі води…

Не вплітай в моє волосся сиву зиму,

Хурделицями душу не студи,

Я твій вогонь в своїх руках нестиму,

Ховаючи від лютої орди.

Не вплітай в моє волосся сірі смути,

Не впускай у серце крижані вітри,

Не дозволю і не дам відчути,

Ні тривоги, ні самотньої пори.

Не вплітай в моє волосся темну стрічку,

В думках моїх тумани прожени,

Я вимету всі чвари по застінках,

Чекаючи бажа̀ної весни…

Забери мене з собою

туди, де сонце на двох світить,

туди, де разом будем дихать

одним повітрям, будем жити

під одним небом, одним світом,

народжувати разом діти,

радіти щастю, минати біди,

плести вінки із жовтих квітів.

Ти тільки забери з собою,

я буду жить в твоїх обіймах,

я буду скрізь, в степах і в морі,

в зеленім гаї, і у зорях,

у вітрі, в сонці, і в травиці,

в джерельній голубій водиці,

у пісні пташки, хвойнім лісі,

в камінчику, що на узліссі.

Я поділю цей шлях надвоє,

долонями закрию горе,

нехай почують аж до моря

про дві найщасливіших долі.

Чому весна така холодна?

Не чути клекоту пташок,

Йдуть на роботу сірі люди,

Вітаючись без посмішок.

Не дзвонять дзвони Великодні,

Смак паски зовсім не такий,

Коли збираються у хаті

За столом діти у батьків.

Не манить ліс до себе цвітом,

Не так давно колись бува,

Повернешся із білим квітом

Й радієш, що прийшла весна.

Десь сунуть в полі кволі коні,

не знаючи чи восени

збирати будуть урожаї

під час чи вже після війни.

Весела Весно, повертайся,

Наповни радістю серця,

відкрий заквітчані простори

в моїм краю тепла й добра!

08.05.2023

Воно летить, воно палке, це слово,

Воно чарує зухвалістю й вогнем,

Воно пече і шкварить всіх навколо,

Мов жалом жалить й рубає, як мечем.

Тікайте, ви, противники свободи,

Бо моє слово – то сталевий грім.

І не врятують вас щити й клейноди,

Бо тут йду я і словом б’ю катів.

діставай свій фотоапарат і дивись -

ловлячи світло напам’ять.

а як почуєш вибух - нагнись!

ховаючи голову в яму.

сиди в укритті, читай всі новини

тримай кохану за руку.

світла не буде ще аж 3 години -

головне не відчути розпуку.

постав свою прострочену плівку,

почуй той звук «полароїд».

клацни розбиту «градом» автівку,

тепер і ти теж параноїк.

ти фоново маєш життя чи війну?

і що ж таки більш важливо?

ти маєш шанс на спокійну весну?

чи в небо смієшся тужливо?

я дихаю й мрію лише про одне.

усе життя зараз - в тумані.

«коли це нарешті, бляха, мине?» -

постав прапорець на майдані.

життя на війну, війна на життя

яка в них твоя позиція?

зелене листя на розбитих полях -

подвійна така експозиція.

сьогодні у небі — море.

у пальцях твоїх — сонце.

в країні розлилось — горе.

у грудях палає — серце.

міцні та довгі — обійми.

легкі та короткі — цілунки.

несіяні зерна — війни.

від рани душевної — трунки.

завтра на зЕмлі — сухо.

голос тремтить — тривога.

після вибуху — глухо.

вірити далі — незмога.

кава зранку — дарунок.

бачити зорі — казка.

запах у лісі — рятунок.

на фото у рамці — повʼязка.

на вулиці зараз — спека.

в душах людей — мороз.

клекоче далеко — лелека.

тріскає свічка — гіпноз.

голос на вулиці — рупор.

музика в вухах — сирена.

в голові завжди — вихор.

хіба ж ця війна — скінчЕнна?

сьогодні у небі — хмари.

у пальцях твоїх — пусто.

затихли на зиму — кошмари.

всередині — сліз негусто.

Як помру, - то не шкодуйте

Я давно померла "там"

Там в душі, що я терзала

Там у серці сам на сам

Кров і шрами від порізів

Все ховались у вбранні

Й сльози злості, жалю, кривди

Більш стікати не змогли

Я в "мовчанку" досі граю

Бо не знаю, що сказать..

Та й кому до цього діло?

Всім, зазвичай, наплювать.

Смерть - спасіння,

Спокій, тиша

Радість душу наповня..

Я піду і не залишусь

Та звільнюсь від почуття

Спекотний день дарує літо —

Ель Ніньйо.

стогне жаром пил.

То знову виє десь сирена,

та й вентилятор вітропсих.

Напівусмішка при згортанні

ряднин обляпаних сітром

ох, вечори на гілках хвої

і плову сироти у такт з Дніпром,

вони до сосен підлітали

Мов крихти їжі рибам в поміч

щоб ті безмовно вдячні були

і день той кам'яний, знайомий.

Та лежачи на хвилях річки

і в небі тонучи думками,

Я в шоці від всього що було,

і наче втома десь пропала.

Я благатиму тебе безнадійно,

Щоб ти залишився зі мною.

Але ти підеш й навіть не обернешся

Після всього , що між нами було.

Ти забудеш мене ,

А я тихо збиратиму серце своє,

Що так жорстоко ти розбив на шматочки

І в один прекрасний момент ,

Хтось інший захоче мене кохати .

Але я більше не дамся,

Бо серце пам'ятає жорстокії рани,

Й ніколи не захоче новії.

А коли заживуть старії,

Обернеться воно наче бронею,

Яку не зможуть пробити жодні слова.

А ти будеш далі кохати ,

Бо для тебе це всього лиш гра.

А я тихо страждатиму далі

Від того , що не змогла захиститися сама