Всі вірші

Голос немов із тисячолітньої глиби,

думка як псих-істеричка кричить,

коли я дивлюся поглядом риби,

школа і тут безперервно дзвенить.

Це смішно... і знов перед очима всі ті,

чиї кросівки їздили по моїй спині,

і немає нічого кращого в моєму житті

ніж знов опинитись в шкільній святині...

_____

Я дивлюсь на публіку і всі, кого я бачу - люди, котрі знущались з мене в школі.

© Курт Кобейн

_____

Марафон віршів присвячений до дня народження Курта Кобейна.

На хвилині з 2:15 по 2:17 неймовірний голос Курта.

https://youtu.be/sp86SkWKRQE

Питаєш що таке Любов?

Любов це з рук від леза кров.

Любой це в прірву із моста.

Вже навіть сниться висота.

Говориш це життева суть?

Скажи а як її забуть?

Любов це нікотин в крові.

Це вже пухлина в голові.

Це в ніц спаплюжене життя.

Безсоні ночі каяття.

Оце уся любові суть.

Лиш чую посмішки. Забудь.

© Абрамов Андрій ( Onra Onra)

Ти не плач! Не лий сльози даремно!

Ще буде у житті неприємно.

А через дрібниці та лушпиння

Не варто робити мокротиння!

Треба зрозуміти де верх, де низ.

Мало що справді варте твоїх сліз:

Друзі, родичі, батьки та діти,

А все інше можна й замінити.

08.02.2023.

Так знов волаю в пустоту

і про жалі́ і про тривоги

а може й чимось проросту

на кра́ю всесвіту, чи Бога?

Змальовую словами дні

і зміст їх, так, як чую, бачу

відка́же ехом угорі?

на монологів рій юна́чий

Нема кінця співцям словесним

і їх сердечним коливанням

я знаю, слово не воскресне

воно і не горить бажанням

Колеса застогнали... Із потягом завмерло серце.

Не розумів, чого вдивлявся у вікно.

Кого побачити хотів найперше?

А обійняти всіх він мріяв вже давно...

Ніхто ж терпляче не чекає на пероні,

назустріч не біжить з любов'ю на устах...

Не знає, де у місті ріднім ночуватиме сьогодні,

Зруйноване життя... У скронях знову чути автомат.

На полі бою йшов в найнебезпечніші атаки:

втрачати нічого, забрала все війна,

коли влетів снаряд російський в хату,

Там сни пекельні додивлялася сім'я.

Його маєтки - ранець за плечима,

Медаль ,,За Мужність", рана вічна у душі...

І подихом вокзал в обійми взяв Героя-сина,

а небо сліз не стримало своїх.

Ніч зійшла в долину пустощів

В чорній картатій сукні з пряжкою

Місяця бляклого в сизому поясі

Скупчення зір на шляху Чумацькому.

Вона ступала тихцем заглядаючи

В блискучі люстерка озер і босою

Ходила по чорному полі травами —

Пелюстки, стеблинки скропляючи росами.

Лягала спочити над пагорбом місячним,

Сяйвом на хмарах з відкритими персами,

Що підіймались від сонного дихання

Скинувши сукню на срібне плесо.

22.03.2022

Ніколи!Ніколи не втрачайте надію!

І у своїм серці завжди майте віру!

Боріться! І йдіть до мети!

І Всесвіт для вас відкриє зірки!

Можливо, в душі розпач вирує

І серце від болю та горя лютує.

Та знайте, що тільки добро і тепло

Здолає те зло, що в край наш прийшло.

Творіть! Витворяйте!

Долайте! Живіть!

І кожну хвилину свою бережіть!

꧁༺T. Prokof’єva ༻꧂

Млин клали біля річки при воді.

Щоби вона крутила коліщата.

А як по віддаль класти що тоді?

Тоді руками треба колесо тручати.

Так може й з щастям , просто у житті.

З ним в хованки не варто грати.

Життя минає швидко, на віки.

Не треба вік свій марно витрачати.

Бо буде Осінь в холоді й сира.

Не золотить вона пусту хатину.

Тож ліпше мати велику родину.

Тоді насправді Осінь золота.

© Абрамов Андрій ( Onra Onra )

Молодик:

Той шепіт дзвінко пролунав,

І достеменно я впізнав,

Уїдливий шалений крик,

Немов останній тихий пшик,

Котрий всю вічність забирав,

А я? А я — сидів, чекав,

Чекав пропасниці і горя,

І гамузом усе збирав,

Аж поки голос, голос волі,

Мені стежину не проклав,

Волав: о милі мої люди,

Знайдіть блаженства мить оту,

Яка наразі чи на хвилі,

Веде нас всіх у пустоту.

Вбивця:

Люблю коли усе палає,

Усе кричить, усе страждає.

Бо все життя — сама біда,

І казна-хто тут диригент,

Він друг мені чи опонент?

А може його вже нема,

І все життя — це забуття!

Прокинешся — живи, страждай,

Допоки шлях знайдеш у рай.

Як ні — то серце виринає,

І знов горить і вдух палає,

І ви — улюблені мої,

Волали тихо: ми самі.

Тепер все людство на узбіччі,

На бережині цих думок,

Котрі невпинно виринають,

А ми кохання ще шукаєм,

І навіть з остарху згораєм,

Бо милість світу у душі,

Душа — це цвіт наш і буття,

Вона у нас усіх одна,

А у Краси її нема!

Куля:

Немов шляхетная зоря,

У мене все ще є душа!

Бо я вродилася любити,

Хоч вбивця каже: треба вбити!

Вбивця:

Тут річ у тім, як ти живеш,

Як день у день життя минає,

Чи насолоду відчуваєш?

І уст чуття когось чекаєш,

Або тебе хтось вдома жде?

Куля:

Ой леле! як же я кохала,

Коли зійшла моя журба,

Життя леніла і плекала,

А зараз — морок та пітьма!

Мололик:

Даруйте, панІ та панове.

Однак минув безжурний час,

Я по Красу піднявся споду,

А тут побачив лише вас!

Отож, чекати можна горя,

Перипетій годі і ждать,

Бо кулі гоже — тільки вбити,

Вона нас хоче обдурити,

І околяса обійти, і плетениці розгойдати,

Бо є у всіх святая ціль:

Хтось хоче жить, а хтось вмирати!

Вбивця:

Невже любовні відчуття,

Як міра тьми й омани,

Несуть сердечні розбиття,

І більше радості нема?

Ген там далеко, вдалечі,

Минулі й любі мої дні,

Допоки кулю я не знав —

Чудово жив, ходив, літав.

Куля:

Мене створили ви самі —

Бо вам огидно жити!

Коли красиві й молоді —

Забули як любити!

Коли в літах — вам все одно,

Аби ще день прожити!

Коли навколо все обман,

І бескид болю не вщухає,

І вся немислима туга,

Зісподу ніжно виринає.

Тоді питання постають,

І я умить одповідаю:

Бери рушницю, заряджай,

Навів на ціль і плі — стріляй.

Трагедія «Краса»

Частина перша

(переспів «Фауста» Гете)

Куля, Вбивця й Молодик

Куля:

О ночі мої милостиві,

Коли я в сповитках була,

Коли ночами упівсили,

Мене туга одна гнала.

Гнала віддалік, і щосили,

Я буцімто себе знайшла,

І зрозуміла, що родилась,

І що живу, я й забарилась.

Бо вбити маю я людину,

Хоча й не хочу в цю хвилину.

Вбивця:

Знов близитесь ви постаті туманні,

Що вже колись з'являлися мені.

Чи зможу втримать вас, чи знову тій омані,

Мої чуття безвладно піддались?

Ти друже мій, ти ворог мій таємний,

Чому ти вбився в тямки й заразом,

У хвилю скрути, в хвилю цю таємну,

Прийшов до мене, начебто зі сном?

О друже мій, постій іще, благаю,

Я доти, хутко кулю відшукаю…

Куля:

Невже життя котрим я прожила,

Зазнала радості й розпуки,

Година трудна вже прийшла,

І я впадаю в твої руки?

Молодик:

Привіт мій друже, здоровенний,

Ти все ще милий, і таємний?

І все шукаєш випиття, що приведе у небуття?

Кохання, зорі блискотливі,

Шалений подих? Аромат!

І вічі, вічі, вічі милі, котрі ти бачив у стократ.

А я от бачу ти блукаєш таємним видивом?

Я думав ти плекаєш уст шалений сум?

Я знаю, думку ти якусь гадаєш,

І незабаром вихрем розревеш.

Бо потайки надію ти плекаєш,

Що більш ніколи так не покохаєш.

Вбивця:

Не говори про любощі чудові,

Не говори, бо це усе бридня.

Коли я бачу очі ті червоні,

І вилиці, що зводять в небуття.

Усе на світі барви полишає,

І шум глибокий з серця вирина.

Тож краще забери і відведи,

Мене в небесний світ таємний,

Де радощі нефритові цвітуть,

Лиш там любов і дружба нас чекають,

Божественні чуття в серцях плекають.

І згодом в далечінь нас заберуть!

Молодик:

Та далечінь потрібна лиш,

Як ворог у бою натисне,

Як дівчина усіх хитріш,

Тобі сама на шию звисне.

Як надить здалеку танок,

І враз вигулькує із вод.

Чималим сяйвом запалає,

І далечі уже немає!!!

Вбивця:

Про що ти друже? Відповіж!

Не гоже бути тайні.

Якщо знайшов кого миліш,

Ніж ту Красу, скажи прудкіж,

Бо вмить, і я вже не чекаю,

А кулю врозтіч випускаю!

Куля:

Я шепіт чула вдосвіта,

Це хтось остався без життя.

Можливо, це була вона?

Непогамовна ця — Краса!

Серед людей живемо, серед них вік мандруємо.

Не за пазуху, не в комору, це лиш злодій може тільки собі та свому.

Що простому та безродному?

Лиш поклони бити благородному. Благо родному.

А як на чужині в давнину чи нині слово Боже говорить? Прийдешнього та вдову не ображай. Не ошукуй, речей його не бажай.

Не чини злого вчинку, не оббріхуй сиротинку.

Не утримуй плати робочого, щоби досягнути вічного, Отчого.

Щоб на Суді Божому не бути в стані ворожому.

© Абрамов Андрій ( Onra Onra )

Стародавні Греки мали забобони.

Велике кохання ховали від чужого ока.

Щоби Зевс і усякі Посейдони

Не наврочили гіркого рока.

Тож, виходить навіть на Олімпі

Немає великого й теплого, щоб до віку.

Отож сіли собі у лаврах, Боги й Боженята

І заздрять , звичайному чоловіку.

А що нам простим та смертним

Від Богів ховатися.

Їм вік керувати всесвітом,

А нам до смерті кохатися.

Тож хай собі заздрять!))))

© Андрій Абрамов ( Onra Onra )

https://youtube.com/shorts/yVS98c7aKu0?feature=share

По лісі вечірком

Ішов байстрюк із тлумаком

Мале, бліде, обірване дитя

З народження ні в чому не повинне.

"Пихата паночка згрішила"

Її повішено за кохання ,

А прислужника на палю

І хлопця викинуто в ліс.

Малий то вижив…

Гарним ріс, усе терпів.

І ось він виріс.

Красенем став і з козаками

До пана в гості завітав.

"Дарунки дарувать"

Зробив якося пан дитяті горе ,

То мусиш ,ти , відповідать !

Не буде тобі шкуродере ,

Ні прощеня, а ні легкої кари.

Живцем згориш і підеш в хмари.

Ти ба , хіба, таке бува? Щоб не боліла голова. Щоб щастя стукало у двері. Це не в його таки манері. Без сліз приходить і страждань. Пів сотні марних сподівань. Безсоні ночі , небричений. Ведеш автівку як шалений. А винуватиць Купідон, вже пятий рік турбує сон. І нічогісенько не зробиш, не наворожеш не поробиш. Міняй маски чі не міняй , я запізнився на трамвай.

Сніжинки кружляють, падають вниз,

З ними кружляємо ми.

Напиши в моєму серці кодом, проблеми й хвилювання,

Обіцяю, що знайду я відповідь до кожного питання,

До кожного «чому», «навіщо» та «коли»,

До кожного крику та сльози.

Сніжинки кружляють, падають вниз,

Не тануть вони, створюють акорд.

Візьми мою руку сильніше, я триматиму, це лише правда!

Знайду тебе у будь якій країні, якщо дозволиш цьому статись.

«Дозволю».

Одне небо, різні зірки.

Одна ціль, різні думки.

Гаряча та холодна кава на столі забута,

Забудемо під час танцю потаємного, люба.

Сніжна буря, холодне пальто, вулиця без ліхтарів.

Горячі руки, теплі слова, улюблені наші пісні.

Сніжинки кружляють, падають вниз,

З ними кружляємо ми.

Мій чарівний листопад.

Золото твоє блищіть

на сонці, як роса

такаж красива й чиста .

Локони осінні твої

вкривають рідну землю.

Вони такі яскраві, ніжні

різні, не схожі між собою.

Колір локонів твоїх

чарують зір людський.

А дихання твоє проймає

до кісток, таке воно легке.

Листопад лише прийош.

Вступив в свої права.

Та лисття так дійсно пада,

але не він є головним, а Осінь.

01.11.22

Тиха спокійна ніч,

все довкола спить.

Так темно, дуже темно.

і тільки Місяць сяє.

Ліхтар великий в небі є.

Та має власне своє ім'я.

Він має маленьких друзів

там, як ґудзик маленькі.

Місяць сяє, як ліхтар

у місті, яке не має світла.

Таке красиве мов капелі

джерельної води.

Його прекрасні ґудзики

на небі сяють мов крапельки

ранкової роси, що лежать

на зеленій ще не скошеній траві.

22.10.22

дзен?... - гілка квітучої сливи (або кипарис у саду; або: набирати сніг срібним глечиком)...

...і сліпма у мріях

зведений в уяву

шляхом поміж полиск

дивних пірамід.

там, де світло, колір

у коловороті;

колообіг кволий

океану хвиль;

запитання Сфінкса

і усмішка Будди,

лотос, хрест і лаври,

місячний ріжок.

там, де випадкова

куля зупинилась

подихом єдиним,

думкою лише;

в небесах завмерла

птаха швидкокрила

і у медитації

каменів сади;

між абстракцій з лілій

зігнутих і рівних

в розчинах і колбах

дихання і дим;

в променях зіркових

звук і слово тоне,

тане у зірках.

і таким невинним

хмаркою біліє,

знаком недосяжним

прагнень і надій

гойданий в орелях

крізь наїв і чари

мозаїчний світ... -

порухом і жестом,

всім єством до нього,

линеш до мети!...

та брудна реальність

виштовхала мрії,

кинула у бруд...

...в дощову негоду

каву

теплу

п'ю...

****на зображенні - енсо, знак буддизму

" Як той казав"

Добре чуже щасття мати.

Обіймати колисати.

Гратися з душею, але не з своею.

І ціна то не висока.

І сльоза не впаде з ока.

Білим днем не серед ночі .

Інколи ховати очі.

Щоби з сорому не впасти.

Це не жарти, щасття вкрасти.

© Поганий Настрій( Onra Onra )

Мій храм то є дім бога

того хто захист нам дає.

Хто допомагає в тяжку хвилину

хто сили нової придає

коли зневіра повна у собі.

Мій храм то моя фортеця,

яка захищає мене в тяжку хвилину

Вони є стінами моїми, які бережуть

моє серце від болю та розчарувань

в людях до яких я маю ніжні почуття.

Мій храм то є моїм домом

стінами в яких я відчуваю себе

комфортно та спокійно та маю

в ньому правила свої яких же

притримуюсь сама.

Мій храм то моя книга,

яку я бережу від чужих

брудних очей та рук,

які можуть зіпсувати

її ніжну палітурку та осквернити вміст.

Мій храм то моя душа,

яка говорить з богом

та молиться за всіх хто ще не вдома

за тих хто ще у тому пекельному пологі

вона плаче та дуже хоче волі всім хто в неволі.

Мій храм в собі несе усе

фортецю, дім бога, книгу,

дім, душу він має усе все.

Та головного він не має.

Люблячих надійних рук.

07.10.22

Ті хто закрили нам небо

Ті хто відали життя

Честь ми повіні відати вам любо

Честь не покине буття.

Ангели наші великі —

Ми не забудемо вас!

Вороги ваші безликі —

Знову зазнали пораз.

Брудні та хтиві кремлівські наративи

Шаблони радянські дістали

Міцну павутину брехні розплітали

Огидні пики з тв каналів, скільки голів ви засрали?

Руській мір у нас будували

Ви погань, бруд, чорта прислужники

Із сатаною грішми весь час були заручені

Гріхами вашими підписані ракети

Брехню з газет огидно нести навіть у клозети

Професія так важка,

Але необхідна дуже.

Вітаю з днем рятівника

Я тебе сьогодні, друже.

Хай ім’я мало відоме,

Зате вчинки – надважливі.

Будь на службі ти як вдома

І чергуй на позитиві.

Тебе по службі зазвичай

Нехай менше визивають

І менше місць буде нехай,

Де люди тебе чекають.

Хочу я ще побажати

Бути сміливим у строю,

Гідну велику зарплату

За працю нелегку твою.

17.09.2022.

Мене нема пробач мамо

я тепер більше не зможу подзвонити,

а ні тобі, ані Маші сказати

Про те, як же я її кохаю.

Мене вбили ні за, що,

лише за те, що на руці.

Я мав прапор моєї України.

Два браслети із синьо жовтим стягом.

Знаєш вони ненавидять нас за те, що

ми не боїмось говоримо те,

що думаємо та те, що хочемо

бо вони цього не роблять.

Знаєш мамо вони говорять

про те, що ми ніхто, що ми

гнівно і нас зрадили й ми

ніхто для своїх людей.

Мамо я знаю, що це не так.

Всі наші дуже люблять землю

і навіть і хто тут зі мною вони

Все знають і вірять, що за них помстяться

Ой мамо боляче від того,

що тут є маленькі діти.

Це неймовірно страшно

я боюсь того, що мама

одного із дітей немає серед нас.

Мамо, не хвилюйся

в мене все добре

я тут не один мені не сумно

Нас знайшли і я скоро буду із тобою.

Ріднесенькі не плачте

я пішов, але я й повернусь до вас

в іншій форма вірте в це

та вимене одразу і впізнаєте.

головне це бути з сершем, а не без нього

та те, що ми станемо сильніше.

Простіяться ви зімною посмішкою на вустах

До вас прийду я обовязково

ви тільки зачекайте

Душа моя частина вас

Ми будемо разом завжди.

Тепер хоч спати не лягай.

Прокинешся, а ЗСУ

Кремлю сказали «Прощавай!»

І путіна склали в труну.

Наші хлопці йдуть уперед,

Шансів у русні не має.

І як завжди насамперед

Хай вам Бог допомагає.

Дякуємо за подвиг вам!

Пам’ятаємо про ціну,

Заплачену вільним місцям

У цю непотрібну війну.

Хай не замовкає зброя

Поки є орда ворожа.

Слав всім нашим героям!

Україна переможе!

15.09.2022.

Кум іде до кума в гості,

Та іще не знає,

Який там його сюрприз

Дуже вже чекає.

Дзень та дзень, та що таке?

Чи дзвінка не чути?

Та чи він іще сопе,

Що його розбуде?

Пошукав він у дворі,

Що б таке узяти,

Щоби кума з конури

Якось виганяти.

Віднайшов десь палюгу,

Та як гепне в шибку!!!

Ні, не чує Вась того,

Не біжить щось швидко.

Походив і віднайшов

Добру камінюку.

Ну, таку, що точно вже

Не вмістити в руку.

Полетіла геть вона,

Що аж задзвеніло!

Шибку миттю рознесла.

Оце таке діло!!!

Як ускочив кум Василь

Миттю із постелі!

Такий гарний снився сон,

Яв же невеселий.

Снилося йому таке,

Що й в кіні не бачив.

Ніби з кумом він сидів,

Пив та їв добряче.

Ніби поряд жінка бла,

Та така весела!

То горілки підлива,

То закуски стеле.

Отаке прервалось диво!

Злий, немов собака!

Скочив, і давай сокиру

Миттю він шукати.

Ну а жінка не відстала

Та вхопила стільчик.

З дому вмить повибігали,

Та й давай дивиться,

Хто воно посеред ночі

Так вже хуліганить?

Не впізнали вони кума,

Так вже надавали!

Вась обухом в лоба дав,

А кума ослінцем

Зацідила так в хребта,

Що той і звалився.

А коли впізнали вже

Рідного кумЕчка,

То мерщій його садити

Поряд на крилечко.

Отака порада кумам:

Якщо хочеш жити,

То вночі не заважай

Гарний сон видІти!

Хлопчик Вітя і планшет,

Мов брати по крові.

Нерозлучні довго вже,

Рідні, як ніколи.

Тільки Вітя в дім зайшов,

І планшет плиг в руки!

Мимо братця не пройшов,

Щоб не мати скуки.

Він його і так, і сяк,

Все перебирає

Вкладки, відео, і так

Ночі й дні минають.

Цікавішого нема

В хлопчика заняття.

Та нащо наука та?

Вони ж - рідні браття.

Та нащо оті книжки?

Та нащо повчання?

Бо книжок він не чита-

Часу витрачання!

Не сплете до купи він

Ні два, ні три слова.

Лиш мичить, коли спитаєш,

Точно як корова.

І нічого не скажи

Проти його брата.

Він же кращий, не гунди,

Краще геть шукати.

Що там друзі? Що рідня?

Не треба й питати,

Чи не скучив він за ними,

Може б, погуляти?

А коли зустрівсь у школі

Однокласник йОму,

То спитав у того Колі:

"Ти напишеш в чат?

Як тобі живеться, друже,

Що ти робиш вдома?

Чим цікавишся потому?

Що тобі не так?"

Отаке у них у мОзгі,

Отакі діла.

І планшет їм в спілкуванні

Лиш допомага.

І не треба більш нічого,

Навіть дружбі зась.

Та навіщо та наука

Й дружба їм здалась?

І не тільки хлопчик Вітя

Має того брата,

Що нашкодить, а не те щоб

Чим допомагати !