Жорстокий тиск суспільства,
В рамки загнані сни, зламані крила.
Втеча не врятує — це лише обман,
Не подарує вона легкість забуття.
Про що мовчати, як говорити мусиш ти,
Віддзеркаленням стати маєш для всіх.
Клітка без виходу — не міф золотий,
Бути без голосу — вирок німий.
Усмішкою маєш сяяти мов манекен,
Думки на повідку тримати мусиш.
Та не з тих я, хто хилить чоло,
Маски не засліплять розуму мого.
Напоказ, вітрини душ прогнилих,
Такі блискучі та глухі — підробки й глянець.
Зосталась тільки оболонка мрій,
Женетесь за схваленням — я ламаю стрій.
Палаю для себе, не для оплесків, шоу.
Моя правда не тиха, незручна вона.
Слово горить, мов люта зима,
Не зігріє, а випалить, наче клеймо.
Ваша істина гнеться, тліє вона.
Мов папір, що зникає у вогні.
Напівсном жити не бажаю я,
Йду крізь страх і біль, без каяття.
Та у тиші, у пітьмі був момент,
Серце калатало: "Навіщо цей бій?"
Чи варте світло моєї крові?
Чи легше, може, бути як всі?
Та душа не замовкала — палала,
Кожен подих правди вимагав.
І обрала я вогонь, не морок,
Палючим шляхом продовжу йти.
Ви мовчите, схиливши надію в пилу,
Зникаєте в тіні думки чужої.
Скільки мовчати будете ще?
Чиїм смакам віддасте перемогу?
Я не символ добра — я іскра жива,
Просто правда гучніша, хай лунає вона.
Буду горіти, палати, крізь вітер і страх,
Стоятиму міцно, непохитна душа!
Fariono
