Налию в глек джерельної води,
Розжеврене залізо в ній занурю,
Скажу: «Заліза сило, в воду йди,
Щоб вистояв козак в жахливу бурю».
Кору старого дуба та гілки
Зварю у тій воді, щоб вберігати
На триста років тіло від руки,
Від кулі й від ударів супостата.
«Цим зіллям обтиратися сім днів,
І ритуальним словом заліпити»,—
Навчатиму трьох воїв козаків,
Знанням дажбожим тіло укріпити.
За формою, як символ Алатир,
Я розпалю багаття на світанку,
Як витиметься попелястий вир,
Вкладу корінчик груші наостанку.
Запросить сонце й козаки зайдуть
У восьмикутне коло, лик до сходу,
Очима чорні плями попливуть,
Очищення душі в винагороду.
Тоді підуть. Один вернеться знов,
У погляді побачу силу вовка.
Від ритуалу пробудиться кров:
Не характерник, тільки заготовка.
Його навчу я рухатись, мов тінь,
Як у природі вітром розчинитись,
Малому спасу бойових умінь.
Багато років доведеться вчитись.
Він скоро розумітиме тварин,
Побачить землю соколиним зором,
Дізнається властивості рослин,
Зцілятиме обрядом й наговором.
Одного дня, коли не стане сил,
Коли ночами витиме від болю,
Навколішки впаде біля могил,
Питатиме про невблаганну долю:
«Заради чого це? Навіщо ці знання?
Ми все одно не зможем їх урятувати.
Щоразу кляті зрада і брехня
Нестимуть роздиральний біль утрати».
Скажу спокійно: «Ми — відунський рід.
Шлях характерника підсвічений богами —
Живем, щоб нести благо цій землі,
Й захисникам її, що звуться козаками».
21.01.2026
НАДІЯ
