Зомбі-Україна

вівторок,28 травня 2019 р, 10:22

Покотька знайшли хлопці з охорони, після того як не змогли до нього додзвонитися. Одним з перших на місці був Валєра Криничний. Всі були надворі, говорили тихо. Під’їхав Денисенко. Лишивши машину за воротами, він зайшов у двір.

– Вітаю хлопці. Де він?

– В кухні лежить, – відповів Валєра, бо всі промовчали, а він автоматично тепер вважався наче за старшого: і як останній хто бачив небіжчика, і як його заступник.

– І що там? – перепитався прелсєдатєль.

– Нічого. Все як ввечері лишилося, коли я пішов, так і стоїть.

– Ти, сподіваюсь, ніяким боком не маєш до цього стосунку?

– Федір Іванович, та упаси Бог. Так, заходив до нього, випили і розійшлися. Та й скільки там випили – шкалик он стоїть в кухні. Побалакали трохи. Він сумний був. Ну, потім попрощалися як люди і все. Я і пішов. – швидко і роздратовано проговорив Валєра.

– Добре. Зараз Григоренко приїде – я його вже набирав. Хай розбирається… Ти тепер за Стьопу будеш, то як Валік поїде – відразу складом займися, все там перебирай на себе – це задача номер один. Все інше – поступово теж забереш. А зараз головне – зброя. Зрозумів? Хлопців організуй, нехай його перенесуть в хату, коли Валік тут все завершить… що за життя пішло? – роздратовано вимовив собі під ніс Денисенко і пішов до машини.

Там він ще раз набрав Валіка, який зі слідчим і експертом мали прибути в Кошманівку. Слідча група затримувалась – район вже настільки сильно наповнили військові, що від них не було ні проходу, ні продиху. Військові зупиняли і оглядали всіх, і як сказав Валік, патрулі з санітарів та кулеметників чергували кожні 5-7 км. А їх машину вже оглядали тричі. Зараз група була майже під селом і їм належало пройти останню перевірку – на в’їзді.

Пройшло ще зо п'ятнадцять хвилин і зрештою Денисенко побачив поліцейський ландкурзер Григоренка. Валік сам був за кермом. Коли під’їхали і всі вийшли, то начполіції потис руку предсєдатєлю:

– Це експерти мої, – представив він своїх супутників, – Москаль – слідак з особливо важких, і Петрусенко – криміналіст. Пішли, показуй…

Поки йшли, Денисенко переповів історію, що йому виклав Валєра. Експерт з Валіком направились оглядати тіло, а слідчий залишився на вулиці розмовляти з заступником покійного.

Пройшло хвилини зо три, як з кухні почувся крик. Хлопці кинулися всередину, здійнявся мат, а згодом всі почули декілька пострілів. В повітрі зависла тиша, яка тривала секунди три, а потім знову почулися людські голоси з середини. Денисенко і слідчий швидко увійшли в приміщення: Валік Григоренко лежав поруч з мертвим Покотьком, підборіддя його було прострелене і закривавлене. На шиї виднівся якийсь сірий згусток з щупальцями, теж залитий кров’ю, з під кадика і збоку шиї юшилось як із крана. Валік стікав і трохи дригався в передсмертних конвульсіях.

– Су-у-ука! – закричав предсєдатєль, - Аптечку, швидко, в машині!

Хтось вибігав з кухні. А Денисенко тим часом вгледів стрільця – це був Вадім, сусід Валєри. Предсєдатєль мовчки і допитливо дивився на охоронця.

– Федір Іванович, Федір Іванович, – повільно і запинаючись від хвилювання почав той, – Воно йому в рота лізло, і в лице приснуло, я як забіг – в нього вже шкіра диміла. Федір Іванович!

Тим часом Валік завмер і більше не ворушився…

10:42

Криміналіст, весь білий, переляканий, стояв на вулиці. Поруч були Денисенко і слідчий.

– Я оглядав його. Валентин Сергійович поруч був… Потім вирішили перевернути його, а воно вже сиділо під ним. І Валентин Сергійович ближче просто був, то воно стрибнуло на нього. І відразу до шиї. Я хтів віддерти, а воно сильно обхватило його і повзе, і… і слизьке таке. А як вверх поповзло, то вже хлопці забігли. І я його вже тримати не міг – руки пекло (він показав червоні долоні, місцями на них була сукровиця). І тоді цей, – Петрусенко кивнув на Вадіма, – вистрелив…

Криміналіст замовкнув. Денисенко і слідчий подивилися на Вадіма. Той мовчав.

– Я от що думаю, – почав Москаль, – Покотько застрелився сам чині, але звідки взялася ця зараза? Йдемо і ще раз все оглянемо. Палиці або держаки якісь мають тут бути? Обережно поперевертаємо їх, обох, і оглянемо. Хлопці, – звернувся він до охоронців, – мені треба четверо душ: діставайте пістолети і головою крутити на всі 360 градусів. Йдемо покійних ще раз оглянемо. А ти, – він подивився на експерта, – давай якийсь посуд, вила знайди і цю гидоту поклади в окрему ємність. Федір іванович, а ви давайте військових сюди: санітарів і все таке…

Денисенко стояв в прострації: він не розумів чому таке відбувається, що він робить тут, чому гинуть люди. Думки в голові перескакували з однієї на одну, плутались, стикалися, розпорошувалися і знову збиралися у безформну купу яка перетворювалася на сіру пляму з мільйоном щупалець. Зіниці його звузилися, м’язи на обличчі трохи сіпались, призводячи до мілких хвиль, що нервово теребили шкіру щік та лоба. Збоку здавалося, що його б’є судома від струму – предсєдатєля таки трясло і пересмикувало.

– Федір Іванович! – окликнув його слідчій ще раз, і Денисенко повільно і розгублено перевів на нього погляд, – Федір Іванович, з вами все гаразд? Ви військових будете викликати? Тут бакобробка потрібна, – закінчив Москаль.

– Так… Так, зараз, викличу… – загальмовано вимовив Денисенко і поліз в карман за мобільником.

Хлопці познаходили лопати, витягли держаки і зайшли в кухню. Предсєдатєль лишився на вулиці разом з Вадімом. Він набрав Алєксєїча і путано розповів що сталося. Згодом з кухні вийшли всі.

– Чисто, наче нема більше там нічого. Це не просто Покотько застрелився – ця гидота в ньому виросла – на животі діромаха: сіра, без крові, на весь живіт… – сказав слідчий, як підійшов до Денисенка, – мабуть знав покійний, що воно його зсередини їсть – от і застрелився. А Валентин Сергійович – просто не пощастило… Воно йому встигло горло пробити…

– Як знав Степан, – промовив Денисенко вже більш спокійно, – як знав… він сім’ю тільки вчора відправив… треба жінку набрати. Валєра! – гукнув він Криничного і той підійшов, – Валєра, зроби ласку, набери Наталю, скажи. Я зараз щось не можу.

Криничний тільки кивнув і відійшов убік. Тим часом в подвір’я почали заходити військові санітари. Вони всіх оглянули. Денисенка, охоронців і поліцейських по черзі провели до машини. Це був фургон з причепом. В фургоні виявися похідний дезінфектор, де всіх змусили прийняти душ і вкололи вакцину. Трупи Покотька та Валіка запаяли в мішки і погрузили на причеп. Солдати залишися оглядати подвір’я і хату, а всі учасники вранішніх подій роз’їхалися.

Денисенко, аби не думати про все що сталося, взяв з собою Криничного і повіз його на склад. Потім повернувся, наказав взяти машину Покотька і приймати всю іншу охорону, а сам відправився в гараж.