Зомбі-Україна

середа, 29 травня 2019 р, 09:00

Про загибель Алєксєїча зранку вже знав весь район. Бійці бакроти були в розпачі і винуватили у всьому що сталося і самого Алєксєїча, і київських «спеціалістів», і артеллеристів. До речі, командира артдивізіону відсторонили від командування до вияснення всіх обставин. А тим часом район Кам’янки та Енергодару почали заповнювати війська. За 10 кілометрів від «Об’єкта 4» розташували потужний парк інженерної техніки ВСУ.

Залізницею, під ескортом чотирьох вертольотів з Мєлітопольського авіаполку та наземною охороною, упродовж всього шляху прямування, підтягнули два десятки цистерн з кислотою, які перед тим стояли всю ніч у Василівці. За 15 км від Енергодара їх зупинили і півдесятка, під суворим наглядом хіміків, перелили в великі автоцистерни, що вже чекали, та великим караваном потягнули потім в Кам’янку, знову ж під посиленою охороною. Колона з півтора десятка різнокаліберних машин з кислотою розтягнулася маже на кілометр.

Під Енергодар пригнали також тридцять пожежних автоцистерн. Їх почали заправляти кислотою прямо в полі біля цистерн та відправляти під саме місто.

Військові підтягнули ще один артдивізіон з двох гарматних батарей та однієї гаубичної, аналогічної тій, що працювала тут вчора ввечері, і розташували його на місці вчорашнього штабу, неподалік Великого Рогачика. Дивізіон гармат та гаубиць, що переорював майданчики вчора повернули на в’їзд у місто, відсунули на 2 кілометри далі від учорашньої позиції.

По району оголосили стан надзвичайної ситуації і наказали всім людям сидіти по домівкам. В місцях боїв, де зустрічалися з різними потворами всі минулі два тижні, взяли всі площі на посилену охорону. Над територією постійно кружляли півдесятка вертольотів.

Денисенко вже сидів в своєму кабінеті і віддавав накази Валєрі Криничному, який став на місце покійного Покотька.

– Валєра, хлопців збери, всіх оповісти і хай патрулюють село. Видай їм якісь пов’язки, здається в Степана десь були жовті, великі такі. Хай вдягають і їздять чи ходять по вулицях. Кого побачать – заганяти в найближчу хату - шоб жодна блять з хати не виходила – це на два дні такий режим. Як пов’язок не знайдеш, то їдь на КПП та спитай в хлопців як бути, бо наказ з району я отримав, а як виконувати і взаємодіяти з військами – ніхто не каже. І в район зараз не додзвонитися ніяк: Алєксеїч вчора загинув.

Валєра тільки допитливо глянув на предсєдатєля: мовляв, «як так?»

– Мені позвонили з Кам’янки годину назад, з адміністрації, і сказали, що вводять надзвичайний стан і комендантську годину у районі. Так, я зранку його набирав – не бере. Потім знайшов його заступника – а я його толком не знаю – він і сказав… Десь під АЕС залишився, вчора вночі – там якась операція у них була. І що саме погане: наче свої завалили його – обідно, блять.

Валєра мовчав, тільки співчуваючи качав головою, вперіщивши погляд в підлогу.

– Ладно, не до Алєксєїча зараз, царство йому небесне. А по Морозовці, Вишньовці та іншим нашим отделєніям – всіх обдзвони, теж дай команду патрулювати і наладити зв'язок з військовими. Бо ти бач що твориться: ще людей постріляють. Мені сказали, що в них наказ – можна бити на ураження, як побачать любого, хто на зомбі схожий. На машини якісь яскраві тряпки теж почіпляйте. Всі групи попередь, щоб з села – ні на крок.

– А чого ж так крепко вони за нас взялися, Федір Іванович?

– Не знаю… Бачив скільки техніки? Повсюди техніка…

За вікном якраз почувся, вкотре вже за ранок, віддалений гуркіт вертолітних двигунів та шелест посіченого гвинтами повітря. Денисенко підняв очі до стелі, кивнув головою, та промовив: «Боюся, воювати вони надумали. То ж, всім – як миші сидіти. Режим комендантської години вводять з 11-00, приступай – часу мало.»

Гуркіт вертольота стих, але десь вдалині, з протилежного боку, почувся знову. Денисенко встав і підійшов до вікна та промовив: «Розліталися пташки, сьогодні... І ти бач, погода, як на зло, гарна – розви́днілось, сонечко, оприскувачі б вигнати, так ні – надзвичайний стан! що за хуйня твориться останні тижні… Ти часом не знаєш?»

Предсєдатєль глянув на Криничного, а той вже вставав зі стільця. «Ні, не знаю. Бачу – погано все. А чому – не знаю» – сухо, по-воєнному відповів Валєра і додав: «То я пішов?». Денисенко тільки мовчки кивнув йому і знову розвернувся до вікна.

Криничний потроху входив в роль начальника охорони денисенкового ОФФГ. Хлопці його здебільшого поважали, та й покійний Покотько не раз хвалив. Тож Валєра без проблем організував патрулювання, наказав обвішати машини жовтим рядном та домовився з військовими, щоб ті не чіпали його хлопців. Всім охоронцям видав жовті пов’язки – вони віднайшлися в хазяйстві колишнього начохорони. Також обдзвонив отдєлєнія і там теж налагодив роботу. По селам попід хати пішли озброєні охоронці ОФФГ, щоб всіх попередити про комендантську годину.

І все наче добре сьогодні йшло у Криничного, лише одним не міг він похвалитися – не було зв’язку з бійцями з Великого Рогачика. Тому він попередив Денисенка і відправився туди сам. На блокпосту домовився з військовими щоб його там пропустили і виїхав.

На початку першої у Денисенка роздався дзвінок – дзвонив Криничний.

– Федір Іванович, я в Великому Рогачику. Тут біда.

– Що ще сталося?

– Село бунтує: військові нікого випускати не хочуть, а люди рвуться виїхати.

– Витримають?

– Ні… Уже стріляли…

– І?..

– Місцевого одного поранили в ногу, на виліт. Перебинтували прямо тут. Солдат мало – четверо, у них лише автомати і кулемет, але патронів – я бачив – мало. Охорона мені відмовилася підчинятися – людей бояться. Я своїх хлопців хтів повисмикувати, але їх з сіл не випускають, лише мене одного – як домовився. Вояки наче підкріплення викликали, але коли буде – не знають. З боку Енергодара – арта працює. Голосно працює.

– Ще цього не вистачало… що люди, багато їх там?

– Поки небагато, душ сорок, десяток машин. Але підтягуються.

– Спробуй вмовляти. Я дзвоню в район! Якщо попруть – старайтеся в землю, але не випускать, як попруть вже сильно – тоді по ногам, мають зупинитися.

– Вони тут з дітьми, Федір Іванович…

– А шоб тебе! – вилаявся предсєдатєля, – Кажи людям, що військова операція почалася – все одно далі району не виїдуть – не тут, так там спинять. Тримайся, я сам тебе наберу. – сказав Денисенко і відключився.

Денисенко вийшов на двір контори та прислухався. До Енергодару від нього було кілометрів 40 і як не прислухався пресєдатєль, так нічого і не почув. Він почав дзвонити в район. На виклику було постійно «зайнято».