Глава 21. Викликайте авіацію!
Той же день 20:40
Командир БТРа ошаліло глянув на хлопців, а потім прокричав водієві-механіку:
– Всьо – валимо звідси, валимо – його вже не врятувати! Валимо!!! – розвернувся і закричав він на переляканих пацанів, що повсідалися в БТР і намагалися змусити його трохи просунутись вперед і пошукати предсєдатєля. Натомість командир бойової машини вже викликав блокпост:
– Блокпост! Викликайте авіацію, артилерію чи чорта лисого! Їх тут дуже багато, і продовжують перти… Комбайни? Втрачено, вони їх просто завалили... Чим-чим – собою завалили!!! …Скажіть, що дуже багато!... Ми відходимо!... Блять! Та хоч ядерною міною, хоч атомним фугасом – їх тут просто дохуя!!! За хвилину починайте!
Тим часом начальник невеличкого гарнізону блокпоста Великий Рогачик – 2, почав викликати оперативний штаб района:
– Дай мені Мєлітопольський авіаотряд!... У нас їх дуже багато – не встигнемо… Треба підтримку… Хоч чим не́будь, бо жопа!!! …Жопа кажу – ібашити ні чим вже!!! …Які нахуй «пожарки» з кислотою через 40 хвилин?! Тут села не буде через 20, як не раньше!!! Зрозумів?... Так зрозумів, чекаю. Все відбій. – він роздратовано кинув рацію і закричав до захисників села:
– Усім на валах і вежах! Всім увага! Економити патрони, гранати – не економити. Як пройдуть другу і першу стоп-лінії – палимо і відстрілюємося! Підмога йде – нам дали дві вертушки!...
Все так і було: два бойових Мі-24 прибули за годину. Вони розрізали небо смугами, викошуючи навалу потвор.
четвер, 30 травня 01:40
Підтвердивши обсяги атаки, оперативний штаб дав ще чотири гелікоптери. Під великим Рогачиком бій тривав майже до ранку. Під кінець цього дійства підійшла колона з чотирьох БМП, двох потужних дизель-генераторів з прожекторами і десятка пожежних машин з кислотою.
Як почало світати, то все було завершено. Пожежні машини почали заливати поле бою кислотою.
Чт., 30 травня 13:40
– Стій! Федір Іванович, ви?! Ви – живий?
– Живий – протягнув ледь живий Денисенко на купі м’яса під комбайном.
– І як вам вдалося?
– Вертушки як працювали – мене комбайном прикрило – простогнав він, - а ці , як я впав, навіть і не підлазили, допоможи!!!
– Зараз, допоможу! Хлопці – снодійне йому і вакцину – швидко!!! І на аналізи! Це ж треба стільки пролежав серед мертвечини і досі при пам’яті! Та вали вже його.
Один із санітарів прицілився із спеціальної рушниці і вгатив Денисенкові повну ампулу снодійного, потім перезарядився і вгатив другу – первинну вакцину. Підійшли дезактиватори і завантажили Денисенка в пластиковий пакунок з отворами для дихання.
Предсєдатєль повільно стулив очі і впав в забуття. Спочатку він ще трохи хвилювався, перед ним пронеслися зображення зомбаків, обличчя Покотька і Алєксєїча, Валіка, Лєни, потім обличчя односільчан, з рештою вони всі з’юрбилися та розплилися безформною плямою. Але Федіру Івановичу в цей момент стало все одне: він провалився десь у глиб власної свідомості, і перед очима пливла одна велична та нескінченна сіра порожнеча…
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!