Глава 18. Військова операція

Той же день, 12:20, Енергодар

В великій штабній палатці йшла нарада. Під громовиці артилерії виступав АПІЗДАТОвець Льовченко, а його слухали начальники пожежних розрахунків і інженерних підрозділів.

– Отже, як я вже казав, це новоутворення проявляє себе як і як гриб, і як рослина. Тому було вирішено використати ваші сили для нейтралізації зарази. Зараз артилеристи закінчать поверхневу зачистки площі пожежні мають її залити. Командири пожежних розрахунків, ви розбиваєтеся на групи по три машини, вам додаються екскаватор та бульдозер.

Бульдозери розчищають та рівняють вам шлях.

Спочатку пожежні планомірно заливають площу кислотою. Ваших машин вистачить на 3-4 ходки, не менше. Як тільки ви залили площу, то на її край підганяються екскаватори і риють траншеї по півтори метри глибиною по 30 метрів в кожен бік – це наші лінії безпеки. Не знаємо напевно, чи це довго діятиме, але як тимчасова міра вона ефективна – кислота припиняє розростання потвори.

Ви заливаєте їх по самі вінця. Потім траншеї засипаються в місцях вашого руху. Це ваш новий рубіж, з якого ви продовжуєте обробку території за тим самим алгоритмом. На кожну машину фронт 60 м для поверхневої обробки – 30 метрів праворуч, 30 метрів ліворуч. І стільки ж для заливки канав. Квадрат, який маєте обробити: 60 метрів завширшки, 120 метрів вглиб території противника. Через кожні 120 м- траншея під заливку кислоти.

З тилу вас охоронятимуть бійці ВСУ – можливі атаки супротивника. Якщо насуваються мертвяки – зупиняєте обробку і відходите назад, а далі справа військових.

В тилу не стоїте, а переїжджаєте на вільну ділянку, виливаєте залишки кислоти і прямуєте на заправку сюди. Паливо – є, кислоту будуть ще підвозити. Час вашої роботи – 12 годин. Потім прибуває зміна з Дніпровської області, Донецької і Луганської. Під час заправки – можете обідати – столову вже розгортають. Медпункт, кому зле – вже працює. Гаряча кава – вже організовано.

Поки ваша ділянка не очищена від потвор – працюєте на будь якій іншій, за погодженням з вашим керівником-провідником, про яких я скажу трохи пізніше.

Тим часом Бірюков обходив присутніх та всіх записував – він мав розподілити людей та техніку на групи.

– Задача номер два, увага усім! Вчора під час розвідки ми втратили одну БМП на західному напрямку. Хто направиться на дану ділянку – будьте уважні. Там можуть бути як трупи, так і вже перероджені – в машині лишалося троє наших людей. Як дійдете до БМП – викликайте охорону та обслідуйте. Якщо лишилися рештки людей, то треба їх зібрати та передати на захоронення.

...Тепер останнє, – Льовченко глянув на годинника, – ваша робота починається через півтори години. Доти працюють артилеристи. Машини мають бути заправлені і відряджені до місця за 40 хвилин. Вихідна позиція – за 1000 метрів від визначеного фронту. Робота тільки по команді. На місці розгортання вже виставлено військові кордони. Ви за них не заходите і чекаєте команди. Зараз вас буде розбито на групи і кожна група отримає провідника – це люди з СБУ, наші колеги, вони керуватимуть вашими діями. Їх основна відзнака – жовті пов’язки на рукавах. Вони координують вас з військовими і між собою. Їх накази виконуються без обговорення. Я завершив. Питання, пропозиції є?

– Є, – роздалося з середини, – на скільки це все розраховано?

– Якщо працюємо безперебійно – то на тиждень. Тут 95 кілометрів квадратних площі – це все треба знезаразити. Ми маємо вирити близько 1000 кілометрів траншей. Реально – не менше трьох тижнів. Всі умови для проживання та відпочинку вам буде створено найближчі години.

– А якщо воно глибше може проростати? – знову роздалося з юрби.

– А якщо глибше, – почав Льовченко, – то на це є роторні екскаватори. Зараз в Інгульских кар’єрах вже розбирають два і за тиждень мають почати збирати їх тут. Але їх буде більше – треба час щоб доставити сюди обладнання. Будемо рити до самого гранітного щита. Наша задача – локалізувати заразу, не дати розростися. Будемо зводити рів довжиною майже 40 кілометрів, глибиною 200-250 метрів – це вже вирішено.

Палаткою роздався гомін здивованих голосів.

– І якщо бути до кінця відвертим, – продовжував АПІЗДАТОвєць, – то ми не знаємо скільки напевно займе локалізація. Маємо бути тут, спостерігати, попереджувати розвиток цього організма. Звісно, як зачистимо територію, то буде легше, і більшість з вас роз’їдеться по домівках. Єдине що можу обіцяти, що кожні два тижні вас будуть міняти – матимете відпустку і повне медичне забезпечення.

– Це другий «Ростов»… – роздався безадресний розпачливий вигук у залі.

– Ні! – голосно вигукнув Льовченко, – Це, люди, гірше. Чорнобиль колись зупинили і стоїть собі тихенько. А ця гидота, не стоїть на місці – вона рухається і розвивається. Ми її загасили в Херсоні, але вона якось дісталася сюди. Можливо річкою,можливо по землі. І тут воно окопалося. Як не зупинимо і не почнемо контролювати це кубло, то піде далі – по всій країні.

Приголомшені люди принишкли. Де не де роздавався тихий і збентежений обмін думками, але і вони затихли. Льовченко поглядом окинув палатку і вимовив: «То ще питання є?». Присутні мовчали. «Добре, раз питань нема, то всім дякую, і хай нам Бог-Отець наш помагає, а Земля-Мати – прощає. А зараз лишайтеся на місці, вам оголосять склади груп, в яких ви будете працювати.»

Ще хвилин з десять Бірюков оголошував прізвища та розводив людей по бойовим одиницям. Потім всі стали виходили з палатки: хто переговорювався, хто жартував, а хто стурбовано мовчав. Час від часу люди оглядалися на реактори, на західному краю яких височіла жовто-бура напівсфера, довкола якої колосилося в різні боки бузкове поле жабуриння. Перемішуючи його з землею і будівельними рештками, снаряди «богів війни» кожні півхвилини піднімали все це великими хмарами над землею.

Почалася заправка: пожежні машини під’їздили до жд-цистерн, і з тих перекачували кислоту. По черзі вони вирушали на свої позиції.

О 14:30 пожежні машини вийшли на свій рубіж. Начальники груп першими пустили бульдозери – артилеристи добряче переорали перші площі. Операція почалася відразу з двох боків АЕС і з центру. Там де не працювали пожежні, ділянки перекривали військові. Саме найбільше коло – перше, складало майже 27 км. До вечора не було оброблено і половину цієї відстані. Загалом потребувалося сформувати майже півсотні рубежів захисту, які б охопили трохи більше 95 квадратних кілометрів площі від в’їзду до міста уздовж траси і аж до самого Дніпра по всіх напрямках. На залізничну гілку, тим часом, притягнули ще 20 цистерн з кислотою, а порожняк відправили вбік Василівки.

Десь ближче до вечора почали підтягуватися пожежні машини та техніка з інших областей і кількість працюючої машинерії зросла майже в три рази. Тепер передмістя покинутого Енергодара виглядало наче розбурханий мурашник: гуркіт машин, вибухи снарядів, спалахуючи хмарки вогнеметів та стрілянина з автоматичної зброї чітко відкреслювали звуко-кольорову межу між людьми та дивним яскравим грибом, з його фіолетовими тонкими чи то нитками-щупальцями, чи то черв’яками-симбіотами, які постійно заполоняли простір навколо свого хазяїна.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.