Вершниці апокаліпсису для конспіратора

Прогулянка завела авторів до місцевого скверу. Але там вони не слухали пташині трелі й не милувалися весняною зеленню. Усю їхню увагу поглинула розмова.

— Я не хотів тебе засмучувати, але ти маєш знати правду, — письменник спинився і сперся на дерево. Загадково зиркнув на верховіття.

— Огосподи! Що сталося? — Агрипина вхопилася за серце, намалювавши в уяві безліч жахливих сценаріїв найближчого майбутнього, де Антон помирав від невиліковної хвороби, кволо стискаючи її мокру від сліз руку перед смертю; від’їжджав за кордон чи в АТО, бо йому доручили небезпечну місію; або найгірше: мусив одружитися з якоюсь заможною підстаркуватою мегерою...

— Тільки пообіцяй мені, що ця розмова залишиться між нами, — коли авторка погідно кивнула, він продовжив. — Нещодавно на Книгорзі до мене стала нахабно клеїтись якась Карина. Я вважаю, що її псевдонім англійськими літерами – це вульгарний несмак, не гідний істинного мистецтва.

Агрипина люто стисла червоні вуста. Він радо відмітив тінь ревнощів на її обличчі, наче сонце над жінкою заступила чорна хмара.

Антон неспішно окинув поглядом вулицю. Після невеликої паузи мовив:

— Звісно, я відразу сказав, що моє серце належить лише тобі.

Письменник задоволено зауважив, як вона зітхнула з полегшенням, незграбно намагаючись це приховати. Узявся розповідати далі:

— Але та клята відьма пообіцяла мені, що виживе тебе з Книгоргу, — замислився, насупившись, наче пригадував щось. — ''Видалить, як червоточину з чистосяйної аури''. Отак мені прямо й написала. Тільки уяви собі! Вона назвала твої твори графоманським лайном. Сказала, що розчавить тебе, як комаху в матриці духовного переродження.

— Не може бути! — сплеснула руками Агрипина. — Вона стільки разів мені допомагала!

— Я тобі лише чисту правду кажу. Я не здатен на жодну мерзенну брехню, як більшість підлих нікчем! Невже ти мені не віриш? — він знову глипнув на Агрипину з таким обуреним докором, що вона аж знічено відвела погляд.

— Вірю, звичайно. Та хіба вона на таке здатна? Вона ж моя єдина подруга! Що ж робити?

— Я наказав їй не чіпати тебе. Я її переконував найпереконливішими словами. Та вона не відмовилась від своїх брудних планів. Я вважаю так. Жінка, яка не підкоряється чоловікові, відреклася від Бога. Вона здатна на страшні речі. А жінка з розбитим серцем особливо небезпечна. Будь обережна. Я дуже добре розбираюся в людях. Я тебе запевняю, що вона не жартує.

Агрипина втелющилася в нього нажаханим поглядом, нервово перебираючи листок, зірваний з куща у сквері.

— Тільки навіть не здумай їй казати, що я тобі розповів про її підступні плани, — застеріг він. — Це теж може бути частиною її підступного плану. Я тобі раджу діяти на випередження. Ми маємо завдати удар першими.

— Я не опускатимуся до її рівня! Не можна впускати у свою душу паростки гніву та зла! — вигукнула Агрипина й остаточно похнюпилася. — Дякую, що попередив.

Антон одразу став завзято її заспокоювати.

Оскільки більше не було сенсу заходити до Агрипини додому, щоб занести букет, вони трохи прогулялися містом і попрямували в обхід злощасного двору до автомобіля письменника.

Жінка розповідала історичні відомості про місцеві пам'ятники з майстерністю професійного екскурсовода.

"Це дуже пізнавально.'' ''Звісно я з тобою згоден.'' ''Так, звичайно.'' — вторував їй Антон. Він щиро вдавав цікавість і говорив про все та ні про що, але здебільшого про свою творчість та свої майбутні досягнення.

Вони повернулися до "мазди", сіли в автівку і вирушили до виїзду з міста.

— Тож, куди ти мене везеш? — поцікавилася авторка, сяючи так, наче їй незабаром мали вручити головну літературну премію за всю історію людства.

— Побачиш. Це сюрприз, — чоловік чарівно усміхнувся, а в його спрямованому вдалечінь погляді плескався темний лиховісний холод.

''Таких ідеальних, як він просто не існує, — Агрипина поправила пасок безпеки та приклала руку до серця, яке несамовито калатало від щастя.

Хвиля шаленого натхнення лавиною збила її з ніг. Всю дорогу авторка без упину друкувала в телефоні короткий нарис нового любовного фентезі.

Відважний лицар Антоніо усю книгу рятує принцесу ельфів. Але батьки продають її злому принцу гоблінів, бо вона – остання надія зберегти мир між королівствами.

Сюжет здався авторці трохи заскладним, тому вона вирішила зосередитись на любовних сценах.

Коли ''Антоніо палко та владно припав до спраглих кохання вуст чарівної Азаліель'', справжній Антон припаркував автівку між кущів. Він періодично щось торочив їй про свою книгу, але авторка надто глибоко занурилася у "світ пристрасті та забороненого кохання", який вона вже анонсувала своїм читачам у новому дописі. Якби Агрипина помітила, як люто на неї зиркнув чоловік, то вискочила б з туфель на підборах і чимдуж чкурнула додому.

— Я так стараюся заради тебе, а ти мене ігноруєш, — обурився він.

— Вибач, я тебе уважно слухаю, — вона вмить отямилася. Шпарко сховала телефон, наче спіймана на списуванні учениця.

— Закрий очі й ходімо зі мною, — чоловік допоміг їй вибратися з автівки й повів назустріч мальовничій зелені, в обійми голодних комарів і кліщів.

— Правильно ''заплющувати очі'', — вона тримала його за руку й обережно ступала вперед.

— Авжеж, люба, — не став сперечатися він.

Її ноги на підборах спорснули з нерівної поверхні. Вона скрикнула, послизнувшись. Його руки вмить підхопили її.

— Ми вже прийшли, — повідомив письменник.

Агрипина кілька секунд активно роззиралася навколо у марних спробах збагнути, в чому полягав обіцяний сюрприз.

Чорна "мазда" стояла на невеликій галявині. Ранні сутінки поволі опускалися на ліс. Покручене гілля акацій спліталося у моторошний пейзаж. Попереду виднівся край урвища, а в низині вже світилися помаранчевим ліхтарі приватного сектору. Краєвид псувало сміттєзвалище у прірві, від краю якої авторка боязко відступила на кілька кроків. У ніс вдарив сморід смітника, осідаючи в роті бридким гіркуватим присмаком. У повітрі роїлася мошва і комарі.

— Ти що, вирішив мене вивезти до лісу і збезчестити? — Агрипина нервово реготнула, сполохавши сутінкову тишу.

Історії про злочини проти самотніх беззахисних жінок зринули в її пам'яті, сковуючи кайданами страху. Проте в її улюблених любовних романах, зазвичай, велике кохання починалося з вибухового коктейлю суперечливих почуттів. Вона вбила комаря на лобі. Разом з надокучливою комахою розчавила непотрібне хвилювання.

— Це було б чудовим завершенням вечора, — посміхнувся Антон, і темрява заіскрилася в його очах.

Вчителька сподівалася, що він пожартував. Її стримувала від втечі тільки непохитна віра в те, що такий симпатичний та уважний до неї молодий парубок не здатен заподіяти їй нічого лихого.

Агрипина картала себе за те, що почувалася, наче недосвідчена дівчинка-підліток. Так, у неї нікого не було, крім покійного Максика. То й що?! Раз такий дивовижний чоловік, як Антон, звернув на неї увагу, значить вона варта значно більшого, ніж усілякі там розпусні дівиці, нездатні до серйозних стосунків!

Письменник зауважив її кислий вираз обличчя й роздратовано відігнав від себе комарів. "І що їй не подобається?!" Одразу у двох романах Лавінії Камю він натрапив на фактично безплатний сценарій рандеву, від якого головні героїні верещали від захвату та втрачали цноту. Нахабний покидьок на дорогезній тачці привозив дівчину на який-небудь пагорб, звідки відкривався краєвид на нічне місто. Після кількох келихів алкоголю, слідувала відверта сцена. Та замість читання про чужі успіхи в ліжку, чи то пак на капоті якої-небудь «ламборґіні», Антон прагнув до власних перемог.

Авторка знову щось одержимо друкувала у старому смартфоні з репнутим екраном. Комарі влаштували бенкет на її оголених ділянках тіла, та вона, мов зомбі, впірилася у ґаджет і ні на що не зважала.

— Агрипино! Агов! Я для кого все це підготував?! — Антон помахав пляшкою дешевого шампанського в неї перед носом. — Я стільки зусиль доклав. Хотів тебе здивувати. А ти? Знов кривиш своє гарненьке личко і втикаєш в телефон.

— Вибач. Я мала записати кілька важливих ідей для нового роману. Я вельми вдячна тобі за все. Річ у тім, що відпочинок в таких місцях – це... це трохи не моє, — вона ляснула себе по передпліччі, щоб знищити чергового москіта.

Антон зопалу розчавив у руці суху галузку. Аби ненароком не прибити вередливу графоманку, відібрав життя у ще кількох кровопивць.

— Виявляється, я даремно зрадів, що знайшов споріднену душу, – констатував розчаровано. — А тобі треба лише моє бабло.

Він глипнув на неї з такою ж огидою й презирством, як на розчавленого комаря у власній руці. Сів в автівку. Грюкнув дверцятами так, що "мазда" злякано здригнулася. Двигун не завів.

''Та як він може так чинити зі мною?!" — жінка з лютою образою вбила на собі кількох комарів, що аж заболіла шия і передпліччя, де нещодавно сиділи малі паскудники.

Антон повівся з нею, наче з дитиною, яка скоїла велику шкоду. Жінці хотілося образитись і піти пішки, хай від підборів вже добряче втомилися ноги.

Прохолодна темрява щільніше огорнула її. Агрипині здалося, що вона зруйнувала цілий світ, вбила кохання, яке лише почало зароджуватися, і зосталася одна-однісінька в бездонній космічній пустці.

''Але ж Антон такий хороший. Ну майже завжди. У нього дуже важка нервова робота, от він трохи й погарячкував. Всі ми не без гріха. Не дарма ж покійний Максик, царство йому небесне, казав, що в мене важкий характер. Але ж Антон навіть не нагримав на мене. Пішов до автівки, щоб охолонути. Це так благородно з його боку! Що ж я накоїла? Тепер він точно в мені розчарується. Ох, лишенько! Я навіть не знаю, що саме я накоїла такого страшного! Що ж мені робити?" — жінка розгублено озирнулася, наче двієчниця на контрольній, що силкується відшукати відповіді в інтер'єрі класної кімнати.

Невизначеність була гіршою за сварку, жахливішою навіть за остаточну жирну крапку в їхніх стосунках. Авторка почувалася так, наче опинилася в епіцентрі нищівного стихійного лиха, від якого неможливо ні втекти, ні сховатися, бо важкі брили думок нещадно трощили голову й відлунювали у грудях канонадою серцебиття. Невиразна згадка про щось призабуте та моторошне, але до страшного буденне воскресла в її свідомості на рівні фантомного відчуття безвиході та приреченості.

Зрештою, Агрипина відігнала непрохані спогади минулого сімейного життя, наче примар давно похованих мерців. Тремтячою рукою смикнула двері автівки. Ті не піддалися.

Постукала у скло ''мазди'':

— Антоне... Ну пробач мені, будь ласка. Я зовсім не хотіла тебе образити. Для мене не має жодного значення, скільки в тебе грошей. Ну чому ти мовчиш? Поговорімо, як дорослі люди. Впусти мене, будь ласка. Тут холодно і комарі.

— Ладно, заходь, — Антон великодушно розблокував і відчинив дверцята автівки. — На перший раз пробачаю. Пропоную випити за примирення.

Він відкоркував шампанське і налив у келихи. Доки Агрипина тримала їх, витяг пакет з логотипом популярного супермаркету, дістав звідти яблуко, нарізав його скибками та виклав на одноразову тарілку.

Наче нічого не сталося, чоловік зі знанням справи розповідав про те, чим правильно закусювати шампанське.

Письменниця совалася на зручному сидінні ''мазди'', немов вмостилася на їжака. Щось незбагненне заважало насолоджуватися комфортним салоном дорогої автівки та приємною компанією Антона. Живіт із завзяттям оперного співака недоречно нагадав про голод. Вона розправила сукню. З жахом наткнулася на складку жиру трохи нижче талії.

''Людина не має жити в угоду власному шлунку!'' — подумки нагримала на неслухняний організм і примусила себе порадіти тому, що не встигла сьогодні пообідати.

— За тебе, моя люба Агрипино, — підняв келих Антон. — Зазвичай я пишу тільки прозу, але ти надихнула мене на поезію. Ти особлива. Ти, як солодкий круасан, спожитий на Ейфелевій вежі під романтичне звучання паризького краєвиду. Ці рядки я присвячую тобі.

Письменник виразно, з почуттям продекламував вірш французькою.

Його голос, наче симфонія Моцарта, то линув плавно та гармонійно, то надсадно гримів, мов раптова гроза в сонячний день. В Агрипини аж виступили сироти на шкірі. Здавалося, що незрозумілі слова французькою спліталися у мелодійне мереживо, розповідаючи про таємниці справжнього кохання. Жінка в цю мить повірила, що вона – останній промінь світла в темній брудній норі життя цього дивовижного чоловіка.

Насправді ці вісім рядків вигадав хтось з однокурсників Антона, ще коли він навчався на факультеті журналістики. Вірш був про необачне жабеня, якому французи відірвали лапки, підсмажити їх і подали в ресторані на вечерю.

Агрипина усміхнулася і поправила зачіску. Жінка знову сяяла, наче його новенька ''мазда'' в останніх променях сонця. Ось вона доїла яблуко, спорожнила третій пластиковий стаканчик, розповіла про подорожі за кордон п'яти своїх знайомих. Далі вона повідала про те, як непросто з учительською зарплатою вибратися на гідний відпочинок і, звісно, про свої плани заробити гроші творчістю та зцілити світ праведною могутністю художнього слова. Далі настала черга обговорити справи на городі, домашнє господарство та ремонт у хаті.

Антон ледь втримався, щоб не видудлити рештки шампанського з горла, наче шпана в парку. А все тому, що авторка понад годину розповідала про свої любовні романи. Увесь цей час він її слухав і жваво підтримував розмову, яка більше скидалася на нудний монолог.

Нарешті, письменник з полегшенням зауважив, що нестерпне словесне нетримання Агрипини почало вщухати.

— Поцілунок – мова почуттів. Я нарешті можу поговорити з янголом, як ти, щоб розпитати про шлях до твого серця, — Антон поліз цілуватися, й спершу здавалося, що вона палко підтримала його ініціативу.

Раптово, мов радикуліт на городі, в голову жінки стрельнула думка: ''Невже він вважає мене легкодоступною дівкою?! Хай знає, що мене треба довго й тяжко добиватися!"

Агрипина різко відштовхнула чоловіка:

— Припини негайно! Я зовсім не така! І взагалі... Можливо, нам краще залишитися друзями. Або ні. Взагалі я... Я ще не знаю...

Антон набурмосився і розчаровано завів автівку. Стиснув кермо, наче збирався його розчавити. Не промовивши жодного слова, відвіз авторку до неї додому. Вона щось белькотіла про те, що не хотіла його образити, та він її ігнорував. І хоча день скінчився не так, як планував письменник, дещо йому все ж таки вдалося.

***

Ввечері Агрипина попри застереження Антона одразу ж написала підступній зрадниці.

Лавінія Камю: ''Вітаю, дорога Карино! Як ти могла?! Я все знаю! Він все мені розповів і він кохає мене! Ти не потрібна йому зі своєю мстивою гнилою душею! Щоб ти не задумала, в тебе нічого не вийде, тому що Бог добрим людям помагає, а злих – карає! Я довго заплющувала очі на те, що ти молишся незрозуміло кому! Та моя доброта і всепрощення не безмежні! З мене досить! Ти маєш знати, що то все від лукавого!"

Щоб розірвати коло зла, я все-таки пробачаю тобі та даю тобі другий шанс викорінити лихе зерно зі своєї душі.''

Вранці надійшла відповідь.

Karinixa Sacrum: ''В тебе зовсім чакри поїхали, викривившись в матриці монотеїзму. З тебе так і сочиться темна енергетика! Я не дозволю заляпати мою ауру!''

Агрипина збиралася ще багато чого написати своїй єдиній подрузі, але натомість наткнулася на сповіщення про бан, наче на нездоланну стіну людської жорстокості та бездуховності.