Інтерв'ю з аркушиками

Діана: Що викликало вашу пристрасть до письменницької творчості, і як ця пристрасть розвивалася під час вашої письменницької подорожі?

Лесана: Мене не влаштовували фінали, середини, часом навіть початки й «неправильні» вибори персонажів. Я хотіла все переінакшити, а єдиним способом написати ідеальну історію було створити її самостійно.

Я почала писати в 11, щоб просто передавати свої почуття, а підлітком вже не змогла відмовитися від цього способу самодопомоги, коли все хороше й погане закарбовується в характерах персонажів і подіях, зазвичай фантазійних.

Бували періоди, коли я не писала місяцями, але зовсім закинути вже не могла. Коли почала вивчати психологію і вибрала це як ще одну пристрасть життя, то це створило тандем: мені стало легше уявляти героїв, знаходити закономірності в поведінці, відчувати текст.

Діана: Як вам вдається балансувати між написанням для себе та для своїх читачів чи аудиторії?

Лесана: Я не надто вправна в цьому. Часом викладаю пів історії, потім переписую з нуля. Або викладаю розділ на тиждень і затягую все на півріччя. Наразі маю фентезійний роман «Мідна», що вже точно не змінюватиметься. Це буде дилогія і я вже створюю продовження «Антрацитовий».

Діана: Ви коли-небудь стикалися з персонажем, який здавався вам настільки реальним, що здавалося, що він живе власним життям? Якщо так, то який персонаж і яким був цей досвід?

Лесана: Часом думаю, що я надто жорстока зі своїми героями, особливо з їхнім минулим. І з королем Фабіаном з «Мідної» я дійшла до точки штучності, пишучи другу книгу дилогії. Раптом він наче «відбився від рук» і почав діяти самовільно й зовсім не в характері. Я відчула, що хибним було б повертати його в рамки, тому відклала текст на кілька тижнів подумати. Гуляючи, я думала про Фабіана і його нахабство — і різко зрозуміла як минуле героя й інші події, про які я до того не замислювалася всерйоз, привели його до саме такої поведінки, зробили шанобливого персонажа нещадним.

Взагалі часто герої роблять самовільно, а потім доводиться змінювати сюжет відповідно до їхніх виборів. На початку, складаючи пазл, я ж думаю наче зі своєї голови, а потім опиняюся в їхніх, часом розумію «вона не мала іншого вибору, як піти» (пасхалка для тих, хто вже дещо читав з моїх творів ;_).

Діана: Що було найважчим аспектом письменницької діяльності, і як ви це подолали?

Лесана: Найважче змінювати хід сюжету, розчаровувати своїх героїв діями інших персонажів, адже усі вони вже близькі мені, наче родина, і я переживаю їхні болі, як свої. Коли перечитувала сцену смерті одного з героїв книги, я розплакалася.

Діана: Чи є певні автори чи літературні джерела, які мали глибокий вплив на ваш стиль написання чи техніку оповідання?

Лесана: Коли я починала писати, то читала здебільшого шкільну програмову літературу і намагалася писати протилежне: будь-які прийоми, аби тільки не це занудство. На мене впливали повороти з серіалів і книг янг-едалт, здебільшого романтичні чи фентезійні лінії.

Наразі мене захоплюють книги, де влучне слово чи речення замінюють абзац досвіду. Ніколи не забуду як це в «Крадійка книжок» Маркуса Зузака та з новенького «Я бачу, вас цікавить пітьма» Ілларіона Павлюка. Моя технічна мета в текстах — дати влучний образ, замість довгих описів зовнішності й природи, хоча часом без деталей не обійтися. Саме тому в «Мідній» головну героїню найбільше характеризує руде волосся, а короля драконів — по вінця чорні очі й кульгавість.

Діана: Як ви підходите до процесу побудови світу у своїй художній літературі та які стратегії ви використовуєте, щоб зробити ваші вигадані сцени захоплюючими та правдоподібними?

Лесана: Все починається з ідеї «А що як?». Наприклад, маю оповідання «Коріння», яке, можливо, колись розвину в книгу. Суть в тому, «а що як коріння тримає світ і все живе походить з нього?». Для сцен я ретельно уявляю їх подумки, продумую перед сном як це виглядає, шукаю приклади в кіно чи інших книгах або малюю. Звісно, сцена не буде копіювати те, що вже існує, адже я все одно опишу чи побачу це інакше. І найперше я розраховую на людські (або нелюдські можливості), закони світобудови. У світі, де чари є лише спадковими, героїня не може раптово розвинути в собі здібності до чарів. Або боязкий герой не може без причини перемогти страх. Хаотичний герой також має бути послідовно хаотичним.

Взагалі герої самі можуть впоратися з завданням правдоподібності. Головне — не заважати їм жити в історії, а не ходити як пішаки на шахівниці. Кожен персонаж — герой, про якого можна написати власну книгу, а другорядним його робить лише акцент на іншому й спрямованість сюжету, а не його пласкість чи неважливість.

Діана: Ви коли-небудь черпали натхнення для написання зі своїх снів чи кошмарів? Якщо так, чи могли б ви поділитися прикладом?

Лесана: З кошмарів ні, але мені часом сняться приємні сни, особливо про тупикові ситуації в книзі. Я намагаюся записати їх, але часто це дуже хаотичні описи, тому рідко вдається вставити їх сценами. Наприклад, в мене була задумка книги. В майбутньому це буде історія про життя, така собі родинна сага про співіснування з вищими силами. Одна з героїнь мала збожеволіти від зустрічі з вищою істотою, але я не могла придумати як обрамити її лінію. Уві сні я побачила, що вона малює портрет цієї істоти (для простоти, скажімо, що це Янгол), палить. У портрету немає обличчя. Тоді я бачу уві сні наче флешбеки у їхні стосунки й прокидаюся з розумінням, що героїня кохала цього «Янгола», а божеволіє, бо він її покинув і не залишив за собою слідів.

Діана: Якби ви могли подорожувати в минуле, щоб зустрітися з будь-якою історичною особою або відвідати будь-яку історичну подію, яку б ви вибрали, і чи надихнула б вона на майбутній письменницький проєкт?

Лесана: Не історична подія, не видатна в історичному сенсі людина, та я б хотіла повернутися у вік 5-6 років і піти з дідусем на рибалку. Це один з найсвітліших спогадів мого дитинства про людину, якої вже немає. З ним я відчувала оте дитинне повне прийняття іншою людиною і безумовну любов, коли ти можеш утнути дурницю і знаєш, що тебе не каратимуть, не ігноруватимуть і від тебе не відвернуться.

В письменництві це найважливіший досвід, адже зрештою всі прагнуть безумовної любові й прийняття, навіть якщо засоби різні. Пишучи, я згадую це відчуття і від нього вибудовую образи героїв, їхні прагнення й дії. В психології це називається базовою довірою до світу і залежно від наявності й тривалості взаємодії з важливими дорослими в дитинстві, формується особистість.

Діана: Якби ви могли написати книгу разом з одним із ваших улюблених авторів, хто б це був і над якою історією ви б співпрацювали?

Лесана: Гадаю, я могла б писати дилогію «Мідна» та «Антрацитовий разом з Голлі Блек, адже це темне фентезі про світ магії й драконів, де бажання влади часто переважує честь.

З ще ненаписаного маю задум про найманців, що свого часу відмовилися від самогубства. Їхні пошуки сенсу й випадковості захоплюють мене і гадаю пасувало б написати цю історію разом з Ілларіоном Павлюком, бо він дуже влучно подає людську природу, що намагаюсь робити і я. Це було б пригодницьке фентезі з великою кількістю виборів, а ще чіткими описами, що потрапляють в очі наче уламки криги, як в «Сніговій королеві».

Діана: Як ви знаходите баланс між оповіданням, орієнтованим на сюжет, і розповідями, орієнтованими на персонажів, у своїй роботі?

Лесана: Якщо ви помічаєте в тексті розповідь про персонажа, то це хріново написана книга. Для мене це так. Персонажі мають проявлятися у власних висловлюваннях, жестах, мимовільних рухах: коли поправляють зачіску й зблискує перстень на середньому пальці; коли інший персонаж втуплюється в шрам у них на вилиці; коли герой кульгаючи, переносить речі, що не є надто важкими, аби згинатися під їхньою вагою. Я прибічниця описувати персонажів очима інших героїв: коханців, ворогів, товаришів, незнайомців. Решту розкаже сама історія.

Поза тим, є моменти, коли герої приймають рішення, пригадують минуле чи просто міркують по щось важливе для себе. Намагаюсь завжди поєднати це з лінією оповіді, щоб не зупиняти світ для філософських міркувань про попільничку.

Діана: Що, на вашу думку, читачі візьмуть із ваших творів і які емоції чи роздуми ви хочете в них викликати?

Лесана: Життя буває нестерпним, але в ньому є щось вартісне. Часом всі ми думаємо про різні речі. Не завжди наші думки нам приємні, іноді вони нас жахають. Не завжди ми знаходимо сенс у всьому «театрі абсурду», що зветься життям. Я сподіваюся, що мої історії будуть не лише захопливими, а й допоможуть читачам зрозуміти, що є вартісні моменти, що сенси можна втрачати й знаходити стільки разів, скільки їм знадобиться, що, можливо, ви зустріли не ту людину, але ви ще можете зустріти іншу (або, навпаки, відновити старі зв’язки).

А ще те, що кожна поведінка має свої причини і це НЕ означає, що потрібно завжди входити в положення чи пробачати кривдника. Просто що в кожного є власний мотив і варто бути обережними, щоб нас самих не занесло у виправдання своїх учинків обставинами чи вихованням. Терапевтична частина моєї роботи, яка нікому не подобається: «Так, батьки й оточення значно вплинули на тебе, але тепер ти дорослий/а і що саме ти зробив/ла, щоб це змінити?».

Ну і ще послання для жінок: ти можеш бути ким завгодно і важливо, як до тебе ставляться. (хоча воно підходить абсолютно всім і мої книги не створюють тут інклюзії).

Діана: Як письменницький процес змінив вас як особистість і як, на вашу думку, він сформував ваш погляд на життя?

Лесана: Тепер я живу історіями. Я більше помічаю і записую. Мені хочеться фотографувати людей в метро, але з чемності я тільки іноді записую в нотатки опис їхньої зовнішності. Я навчилася переводити свої відчуття в слова. Це приємно в роботі психологом і на власній терапії, та образи настільки мене переслідують, що я не можу їх не бачити.

Останні мої нотатки-фрази з телефона, які я вивела сама або почула від когось:

Співчутливий тон може видаватися знудженим; Якщо в нас кошмар, то все рівно є щось смачне; Пахне літом і смітниками; Спека така, що птахи ходять з роззявленими ротами; Зло не може бути вишуканим. воно просте і потворне; Мі(й)лорде.

Ненаписані історії мені снять. Словами я можу передати весь той світ і його сенси, які не можу тримати в собі чи висловити іншим способом. Письменництво — це і талант, і праця, а ще це зобов’язання, яке ти береш з себе, коли перо (чи клавіатура) одного ранку раптом стає продовженням руки.

Діана: Дуже дякую за інтерв'ю!

Сторінка автора: Лесана Чорнотроп