Інтерв'ю з аркушиками

Діана: Як до вас звертатися і який факт про вас може здивувати людей?

Костянтин: Костянтин. Можна просто Костя. Козловський — це мій псевдонім. Справжнє прізвище інше.

Із цікавих фактів, що першим спадає на думку, кілька років тому пробіг марафон, хоча зараз цим навряд чи когось здивуєш.

Діана: Яке місце в вашому житті відіграє література? Чи складно поєднувати написання творів з іншими справами?

Костянтин: Література — це перш за все джерело знань: хоч наукова, хоч довідкова, хоч художня. Але якщо брати саме художню, то вона допомагає розвантажитися, на хвилину зануритися в якісь нові незвідані світи, а іноді й забутися.

Хм… З іншими справами. Я б назвав це — поєднання літератури з іншим життям. Складно, але якщо хочеться, то можна. Пишу, коли є можливість. Зазвичай ввечері або вночі, як сім’я лягла спати, бо вдень працюю. Тому одне оповідання може з’являтися місяць і більше. Але іноді так навіть краще. Перечитую написане багато разів. Так легше редагувати свій текст.

Діана: Що вам вдається писати найкраще та чому?

Костянтин: В принципі єдине, що я пишу, це або фантастика, або наукова фантастика. Трохи намагався у міське фентезі, але як вийшло, судити читачеві.

Чому саме фантастика? Бо люблю її. Ніколи не цікавився драмами, комедіями, горорами. Так само і фентезі — крім «Володаря Перстнів» і «Гаррі Поттера» нічого не читав.

Так ось, чому саме фантастика? Бо цей жанр, якщо він поєднаний з наукою, ставить перед читачем питання, на які людству тільки доведеться відповідати.

Діана: Чи є у ваших творах моменти, про які ви шкодуєте і які б ви хотіли переписати?

Костянтин: Ну що б аж шкодував, то ні. Звісно, коли передивляєшся ранні роботи, то хочеться щось підкоригувати чи переписати.

Діана: Чи можете ви чесно сказати, що всі ваші герої мають унікальні голоси, а не є відображенням вас самих? Чи кожен герой в будь-якому творі, так чи інакше, це сам автор?

Костянтин: Ні те, ні інше. Я б сказав, що кожний герой — це унікальне поєднання моїх думок та певних людей або ідей, що траплялися мені на шляху. Звичайно, щоб написати персонажа, цілком незалежного від автора, треба мати неабиякий хист, а я зізнаюся чесно — тільки вчуся. Хоча деяких героїв я запозичив з реального життя і вони зовсім не говорять моїм голосом, скажу я Вам.

Діана: Як ви ставитеся до думки, що в епоху Інтернету паперові книги втрачають свою актуальність?

Костянтин: Не важливо, який вигляд має цікава історія: написана на серветці, але з першого слова чіпляє читача, чи електронний блог в одній із соцмереж. Якщо у неї є аудиторія, значить їй варто існувати.

Люди постійно прагнули розповідати. Є таке слово — «сторітелінг». Спочатку як наскальні зображення в печерах, потім на папірусі. Згодом з’явилися книги. А тепер здебільшого усі використовують електронні носії. Я і сам останнім часом читаю на смартфоні, бо так простіше: завантажив і користуйся.

Хоч паперова книга, як на мене, зараз виглядає трохи архаїчно, для письменника — це статус. Якщо твої твори надруковані (на папері), значить ти справжній письменник.

Останнім абзацом нікого не хочу образити — це просто моя особиста думка.

І одразу зазначу, що вважаю себе більше графоманом, ніж письменником. Ще не доріс :)))

Діана: Чи є у ваших творах теми або аспекти, які ви вважаєте занадто особистими, щоб обговорювати публічно?

Костянтин: Здається, таких поки що не підіймав. Основні теми, які мене цікавлять і я б хотів висвітлити — це соціальна рівність, свобода, любов до оточуючих, пошук себе.

Діана: Як ви визначаєте свою цільову аудиторію? Для кого ви пишете?

Костянтин: Молоді люди, яких цікавлять короткі оповідання. Коли щось пишу, то ставлю собі одне питання — а я б сам таке читав?

Діана: А що порадите прочитати в першу чергу?

Костянтин: Якщо з мого — то будь що. Його не так багато.

А зі світової літератури — моїм улюбленим фантастичним твором є «Чи мріють андроїди про електроовець?» Філіпа Кіндреда Діка. Роман набагато краще за кінематографічну адаптацію, хоч і остання вартує уваги.

Діана: Який з ваших творів має цікаву історію написання?

Костянтин: Особисто для мене кожний з написаних творів має цікаву історію: я ж якось дійшов думками, щоб їх написати.

Але саме цікаву, мабуть «Многії літа». Моя сім’я переїхала на певний час до села і я у відпустці поїхав до них. Вирішив скористатися електричкою. Так вийшло, що опинився сам в останньому купе — сидів і дивився на ліс, що пробігав у вікні. І чомусь мені згадалося, як я маленьким семирічним хлопчиною блукав стежками Вінниччини. І так мені закортіло знов туди…

Діана: І наостанок, що ви вважаєте критикою? Як взагалі до неї ставитеся?

Костянтин: Це зворотний зв’язок. Якщо ти хочеш покращувати свої тексти, свої таланти у письменництві, то вона тобі конче необхідна. Якщо тобі не зробили якесь зауваження, значить твоє оповідання ніхто не читав. Бо нічого ідеального не існує.

Звісно, велику роль відіграє форма, в якій цю критику надсилають. Можна конкретно сказати, що тобі не сподобалося, і надати певні аргументи, а можна просто написати «Твір – мутня якась…». Я особисто прихильник першого варіанту і вважаю, що якби погано не виглядав текст, не можна ображати людину — бо вона туди «душу вклала», навіть якщо вийшло дуже «не дуже».

Тому адекватним людям, як дві письменниці, що надрукували мені купу зауважень під останнім оповіданням, щиро дякую. Є над чим працювати.

Та в цілому творчість і її сприйняття іншими – це доволі суб’єктивна штука. А я ж не борщ, щоб усім подобатися…

Діана: Дуже дякую за ваші відповіді!

Сторінка автора: Костянтин Козловський