Інтерв'ю з аркушиками

Діана: Як давно ви почали писати? Та коли усвідомили, що ваші твори набувають серйозності?

Катерина: Як давно? Пам'ятаю, що десь між першим і другим класом викинула зшиток з власними віршами на смітник було соромно їх тримати, здавалося, що нема чого і пробувати. Потім були спроби десь у підлітковому віці. Так само вірші. І десь в років шістнадцять вже чітко усвідомлювала, що буду писати і це будуть романи. Власне і починала з роману. Той перший досі не написаний ;)

Щодо серйозності, я її хотіла завжди. Проблема у тому, що навиків, які потрібні для передачі тої серйозності, були відсутні. У мене є ідеї, до яких мені ще рости і рости як людині, щоб передати всю глибину тих ідей. Разом зі мною, відповідно, розростаються і світи, в яких ті ідеї будуть розкриватися.

Діана: Над чим ви зараз працюєте?

Катерина: Насправді багато над чим. Маю декілька перекладів, і маю достатньо старих ще студентських робіт, які варто переписати.

На даний час мені залишилось дати життя ще декільком главам «Одкровення». Це трилер. В центрі уваги подружжя. Їх стосунки між собою, їх відносини з власною дитиною. Я б швидше назвала цю роботу авторським дослідженням аб'юзу, поведінки злочинця та жертви.

Щодо фентезі, є амбітна ідея написати до кінця листопада непоганий такий об'єм в антуражі слов'янської міфології, в стилістиці «давньої казки». Це має бути епіка. Збираюся підняти питання деградації і саморозвитку, самопожертви. Ну і все це занурити в специфічну колористику «Року без літа».

Власне, робота над фентезі вже йде.

Також у роботі в мене твір на соціальну тему, а саме сприйняття людини себе спотвореною. Є уривки, але поки що коливаюся у сюжеті. Зазвичай починаю писати якусь проблематику через призму почуттів персонажа. В центрі твору жінка зі спотвореним обличчям після ракетного удару. Хочу показати етапи сприйняття її соціумом і її позиціонування себе у цьому соціумі. Прописати проблеми , торкнутися гострих тем. Але так як це чутливі теми, треба дуже добре прописати, щоб у кінці вивести життєствердну думку.

Діана: Як просуваються справи з перекладом? Ви перекладаєте твори самі чи за допомогою перекладача (людини)? Що подобається у процесі, а з чим виникають складнощі?

Катрина: Сама і не сама водночас. Оскільки творів багато і об'єми чималі, беру в допомогу автоматичний перекладач. Це допомагає зекономити час і зосередитися на більш характерних для української мови форм.

Щодо складнощів... Мені не подобається як виглядають тексти у перекладі... Рідною мовою я пишу інакше. І коли я нарешті даю текстам звучати рідною, я бачу їх суцільну недолугість. Багато текстів після перекладу не викликають нічого окрім дискомфорту при прочитанні. Відсутня милозвучність і ритміка. Тому доводиться добряче подумати над тим, чи переписувати деякі речі з нуля, чи залишити в дослівному перекладі. Часто проблему милозвучності вирішує перестановка слів , часом перефразування, пошук синонімів чи взагалі інших способів виразу.

Однією з цікавих проблем є відсутність аналогів і відсутності деяких форм слів, іншого характеру структури речень.

Якось так.

До речі, переклад дозволяє на твори поглянути під іншим кутом. Так в одній з робіт я нарешті усвідомила сюжетну помилку і переписала фінальні слова персонажа. Зробила ту кульмінацію такою, яка буде пасувати саме українській книзі, українській ментальності. І, чесно кажучи, це допомогло нарешті отримати максимальне задоволення від проробленої роботи.

Діана: Повністю погоджуюся, що перекладені творі звучать зовсім інакше (кажу як авторка, що сама також перекладає). Які у вас подальші плани на перекладені твори?

Катерина: Планую завершені і перекладені твори покласти в папочку, залишити на сайті. Хай тішать українського читача. Не те що я сумніваюся в цих творах, щоб пробувати їх кудись відсилати. Ні . Просто вони пройдений етап, до якого довелося повернутися.

Діана: А як щодо видання цих книжок? Чи ви сподіваєтеся видати якусь зі своїх майбутніх робіт, яку напишете одразу українською?

Катерина: Звичайно мріється і про видавництво, і про популярність в про читачів. Однак зараз я радше думаю про майбутні твори, які вже є в роботі. Також мене цікавлять інтернет магазини, тож вивчаю як потрапити в той самий спотіфай чи гуглплей з аудіокнигами (а їх ще треба начитати).

Щодо видавництв, мала «щастя» читати деякі договори і в мене сумніви у результаті щодо доцільності.

Є ще один вагомий камінь спотикання через який мої твори просто перекладені — піратки... той момент коли розумієш, що твір вкрали 25,02.22... і поскаржитися нікуди.

Діана: І тепер мені цікаво, як ви взагалі ставитеся до піратства книжок? Можете розповісти про власний досвід?

Катерина: Як до безплатної тимчасової неконтрольованої реклами в один кінець. Якщо вже відпустив книгу в піратки з умислом, чи випадково, то це горобець, якого не впіймаєш. Хай мене поправлять ті, які знають як ті твори виловлювати.

Насправді я втомилася. Коли заходила в дев'ятому році в фанфікшн і писала популярну оповідку, то оте тягання твору, главами, кусками, куди-небудь аби підняти рейтинг якогось маловідомого сайту було головним болем. Пояснювати людям, що без дозволу брати не можна, то треба мати море терпіння Найкумедніше було бачити тестові завдання склепані з прологу тексту... Це просто топ. Я колекціонувала посилання і кумедні крадіжки. Але все зводилось до того, що читачі рано чи пізно приходили до мене. В оріджиналах то трохи не так працює. Тягнуть все. Тягнуть бездумно, ставлять неправильні жанри і рейтинги, ліплять брехливі рецензії. Воно все виглядає як скніння старого жадібного клептомана, який збирає все що криво лежить і не цікавить, мають ті речі ціну, чи ні. Найгірше те, що тексти в тих піратках насправді тонуть під купами такого ж викраденого чтива. Добре якщо одного жанру... А буває така комедія, коли сатиричний магічний детектив пхають в романтичне фентезі і набір коментарів тоді вкрай кумедний.

Якось так.

Діана: Свого часу публікувалася на рожевому сайті і з нього в мене книги добряче так покрали, я боролася з піратами, але навряд чи всіх подолала, тому розумію, про що ви говорите.

А що щодо реклами власної творчості? Як думаєте, яка зі схем найкраще працює?

Катерина: Я не замовляла рекламу раніше. Однак з того, що зараз є доступно та безоплатно це Тік Ток. Принаймні через нього в мене зараз постійний приток користувачів на рожевий сайт.

Знайома приток тих тік ток користувачів приманила так багато, що зламала їх рожеві топи трьома епічно фентезійними безплатним книгами, це про багато говорить. Тож, поки що дивлюся у сторону цієї соціальної мережі. Однак, варто зауважити, змонтувати рекламне відео не менш важка праця, ніж написати книгу.

Щодо повторної крадіжки вже на українські піратки...Ну якщо стягнуть з нього твір ще раз... Але українською, думаю це буде справедливо до українських читачів. *Сміється* Кармічно.

Діана: На сучасного письменника справді припадає багато роботи. Не тільки напиши, а ще й відредагуй, пропіарь... І все це, як ви підмітили, важка праця. Чи стикалися ви з вигоранням через велике навантаження?

Катрина: Був період перерви. Я не писала років п'ять і це було вкрай нудно і важко. Я мріяла почати писати знов і рада, що трапилися мені люди, які допомогли повернутися до письма

Зараз я пишу стабільно і часто. Я не можу сказати, що вигораю, ні. Просто іноді закінчуються слова і треба назбирати нових вражень.

Діана: А як саме ви збираєте нові враження? Що допомагає вам зарядитися ресурсом?

Катерина: Музика, малюнки, розмови, робота. Література. Часто саме музика є рушієм сюжету. Буває надихає стиль іншого автора, буває пишеться від стресу... Але найчастіше то навушники в вуха, горизонтальне положення і телефон в руках. Добре працюють елементарні коментарі до творів. Особливо, якщо читачі запитують по сюжету у процесниках.

Діана: У вас немає страху, що раптом зникне натхнення або інтерес до процесника, який ви вже почали публікувати?

Катерина: Ні. Якщо так станеться, я просто почну інший. Але, насправді все це вирішується перечитуванням твору і пошуком тої помилки, яка стала на заваді подальшої роботи. Щодо довгобудів, тих помилок є декілька видів:

1. Я зробила сюжетну помилку.

2. Я щось забула з сюжетних ходів.

3 . Сюжетний хід себе вичерпав і треба рухатись далі.

Якщо ж і це не допомагає, то я не вважаю для себе доцільним продовжувати, бо те що навіть мені, як автору не цікаво і нудно, точно не знайде відклику у мого читача.

До того ж , я відношуся до авторів-садівників, якщо історія «заживе» я не зможу просто взяти і занудьгувати над нею. Вона не даватиме спокою поки не випишу. Період вирощування теми в мене варіюється від 1 доби до п'яти років... є тема, яка вариться більше, але я не знаю чи колись осилю її.

Тож, по суті я часто пишу теми, які вкрай цікаві мені, які витримані часом.

Діана: І скажіть наостанок, як ви ставитеся до авторів, які все ж дописують твори попри все? Навіть попри втрату цікавості. Чи є, на вашу думку, у таких творів шанс знайти читачів?

Катерина: Завершити роботу це завжди плюс. Читачі будуть. Я впевнена і я можу тільки побажати таким авторам сил та наснаги, нового натхнення, цілі, мети, щоб завершити ті роботи, в яких вони загрузли чи втратили інтерес.

Зрештою, завершувати чи ні, це вибір самого Автора . Він краще знає, чому тягне те що не пишеться.

Діана: Дякую за інтерв'ю!

Катерина: І вам дякую за це інтерв'ю!

Сторінка автора: Катерина Лилик