Інтерв'ю з аркушиками

Діана: Як ви підходите до розвитку характеру персонажів у своїх творах? Ваші герої, як правило, засновані на реальних людях чи вони виникають у вашій уяві?

Катерина: — На мою думку, усі персонажі засновані на реальних людях — не скопійовані, а зібрані як пазл. Так, вони виникають в уяві, і можуть здатися випадковими, але я знаю, що в цьому винна моя любов до психології. Я підсвідомо комбіную окремі риси, щоб отримати бажаний результат. Лише в оповіданні «Вашу пташечку конфісковано» головний герой має реальний прототип — нашого аркушика Маркуса Броді.

Щодо розвитку характеру, персонажі повинні пройти випробування та досягти мети або померти. Жартую, після смерті випробування не закінчуються: ) Насправді, мій підхід такий: є герой зі своїм характером, є ситуація, і є три можливих варіанти фіналу — хороший, нейтральний та поганий. Якщо ціль показати, як певна риса заважає персонажу досягти мети, робиться акцент на неї, і фінал, відповідно, не дуже :) Герой подолав свою слабкість — молодець, візьми з полки гепі-енд. В ситуації, коли хочеться показати, що не все залежить від самої людини та додається зовнішній фактор — доля, випадковість, протистояння характерів — фінал обирається ̶р̶а̶н̶д̶о̶м̶н̶о̶ в залежності від жанру, теми, температури води у Чорному морі в середині вересня… Тобто, це дуже складний процес, який важко у двох словах описати, але я чесно спробувала. Ніколи не любила простих рішень, тому персонажі страждають разом зі мною :)

Діана: Як письменник, ви надаєте перевагу ретельному плануванню своїх оповідань перед тим, як почати писати, чи ви приймаєте більш спонтанний, «панцерний» підхід?

Катерина: Я найспонтанніша спонтанність, що летить на крилах ̶н̶о̶ч̶і̶ спонтанності! Ідеї приходять до мене несподівано, з якихось випадково почутих слів, ситуацій… Звісно, я планую сюжети, розписую подумки діалоги, проговорюю дії та репліки. Потім сідаю писати й починається: а що як героя в дитинстві налякала бабця — впустила баняк з молоком і він почав заїкатися? І тепер він боїться бабусь, кімнат з кахельними підлогами та білого кольору! І ось відповідальний момент, треба приймати рішення, як раптом підходить бабця з козою: «Синочок, хочеш свіженького молочка?» :)) Або нехай злодій посеред злодійського монологу скаже герою: «Щось я зголоднів, замовлю-но суші, ти будеш? Погоджуйся, ми тут надовго». (Примітка: використані приклади абсолютно рандомні, але хто знає як воно буде)

Насправді я дуже люблю логіку, а ще більше люблю коли вона ламається :) Вертаючись до теми: кістяк сюжету завжди спланований, усе інше цілковита імпровізація.

Діана: Чи можете ви поділитися прикладом особливо складної сцени чи розділу, який ви написали? Як ви подолали труднощі, з якими зіткнулися під час його написання?

Катерина: Я, мабуть, зараз здивую, але найскладніше для мене писати романтику. Взаємодію персонажів, поцілунки, не приведи Ктухлу… Не тому, що я не вмію ̶ц̶і̶л̶у̶в̶а̶т̶и̶с̶я̶ це писати, просто в процесі завжди ловлю дикого крінжа і флешбеки рожевого сайту. Ще один виклик — редагувати таку сцену. Дивлюся лише одним оком, бо інше закочується кудись далеко-далеко. А коли приходить час її викладати, натискаю на кнопку та швидко тікаю :)) Як подолала? Весь час нагадувала собі, що недарма назвалась письменницею-експериментатором, тож маю приймати виклики.

Якщо говорити про сцени, які дійсно морально складні, які викликають вирій емоцій — варто згадати «Час змін», мій перший (незакінчений) роман. Це філософське фентезі, загорнуте для читача у легку казкову атмосферу, але підняті теми часто завдають його авторці болю. Мені не раз ставало погано після написання окремих глав — як емпату, що переймає на себе поточний стан героя, його переживання. Ось одна зі сцен, від яких кожен раз хочеться плакати:

«Ласкавий голос відігнав примару:

— Прокидайся, Александер, це всього лише сон. Звичайний поганий сон, але я тут, з тобою.

— Мама? — маленький Ал розплющив очі, простягаючи руки до жінки з волоссям кольору молодого меду і теплими, променистими очима.

— Я завжди захищатиму тебе, моє серденько, — мама лагідно усміхнулась.

— Ти справді завжди будеш зі мною?

— Звісно, сонечко, я ніколи тебе не покину. — в куточках її горіхових очей блиснули сльозинки. — Ніколи…

Вдруге за сьогодні хлопець прокинувся, але цього разу вже насправді. Він лежав із заплющеними очима, намагаючись затримати, закарбувати у пам’яті її образ. Минуло майже п’ятнадцять років, як вони бачились востаннє, тож спогади про неї були ніби в тумані. Нарешті юнак підвівся, провів руками по мокрому обличчю. «Треба зібратись, попереду ще багато справ. Я повинен сховати ці почуття якнайдалі, так вчив мене батько. Мені стане легше, усім стане легше…»»

Є ще багато таких сцен, де зашкалюють емоції: гг стає свідком булінгу, йому забороняє спілкуватися з найкращою подругою її батько… Коли писати стає емоційно важко, єдиний рецепт перемкнутися та трохи відпочити. Або не трохи: )

Діана: На вашу думку, що робить переконливим початковий рядок чи абзац в історії?

Катерина: Занурення в атмосферу без інфодампів :) Він має виглядати як щось звичайне у рамках свого світу, або навпаки — закидувати гачок та зацікавлювати що ж буде далі?

Діана: Як ви ставитеся до нормативу під час написання великих та маленьких творів?

Катерина: Я погано ставлюсь до нормативів, бо ніколи їх не виконую :) Вичавлювати з себе конкретну кількість знаків погана ідея, таке здебільшого демотивує. Краще робити як робиться, і корегувати під час редагування.

Діана: Чи є якісь конкретні літературні прийоми, які вам подобається використовувати у своєму написанні, щоб покращити читацький досвід?

Катерина: Обожнюю занурення, ототожнення з героєм і часто пишу від першої особи. Також подобаються алюзії — люди люблять розгадувати відсилання та знаходити у нових текстах щось знайоме.

Діана: Як ви знаходите баланс між збереженням свого унікального авторського голосу та адаптацією до різних стилів чи жанрів, коли це необхідно?

Катерина: Не прикладаю до цього особливих зусиль, мабуть, у цьому і секрет :) Головне ніколи не старатись надміру, не намагатись повністю під щось підлаштуватись, тоді процес написання йде легко та природно.

Діана: Якщо ваші твори були адаптовані до інших форм медіа, таких як кіно чи телебачення, яким був цей досвід для вас як оригінального творця?

Катерина: Моя творчість ще не виходила на такий рівень, але наш аркушик Кєма, з який ми дуже гарно спілкуємось у спільноті Прозаїк, зробив мені чудовий сюрприз! Заспівав під гітару жартівливу пісеньку з мого твору «#Несмішна професія» — головний герой співає у душі що «немитим бути гріх» :)) Це було дуже несподівано та приємно, а ще неймовірно круто! Я зберегла собі запис і періодично прослуховую :)

Користуючись нагодою: дякую, Кємо, ти найкращий!

Діана: Чи є у вас власні інсайти з письменництва, до яких ви прийшли раптово?

Катерина: — Правила створені, щоб їх порушувати, але для цього треба їх знати :)

— Усі різні, тому не кожної поради потрібно дослухатися. Те, що працює для твого колеги, може зробити тобі гірше, і навпаки.

— Час відпочинку не менш важливий за час активної праці, тож якщо треба — відпочинь.

— Коли не знаєш як це написати, сідай та пиши, якраз дізнаєшся :))

— Неможливо подобатись усім. Навіть якщо дуже-дуже хочеться. Це працює і навпаки — завжди знайдеться людина, якій твоя творчість припаде до душі.

Діана: Як розвивалася ваша творчість протягом того часу, що ви пишите і які найважливіші уроки ви засвоїли на цьому шляху?

Катерина: Я почала писати художку одразу з роману, і очікувано не потягнула :) Потім були мініатюри для творчої платформи Прозаїк, яка надала мені необхідну підтримку, досвід, віру у свої сили, а головне — справжніх друзів. Конкурси дали змогу спробувати себе у середніх за розміром творах, це також гарна практика для письменника, який тільки шукає свій шлях. Найважливіший урок… Мабуть, це урок самотності. Написання власної книги — це довгий та нелегкий шлях, який письменник проходить наодинці з собою. До цього треба готуватися, мати достатній запас внутрішнього ресурсу, щоб не зійти з дистанції та не розчаруватися в самому собі та заразом в усьому світові. Підтримка спільноти дуже важлива, дуже, але ніхто — навіть друзі або родина — не зможе йти весь час поруч, тримаючи тебе за руку. Настануть моменти, коли ти будеш один — і це нормально, природно, і зовсім не означає, що ти поганий та нікому не потрібний, або усі навколо погані :)

Ще один урок — завжди треба бути готовим до нових можливостей. Ми всі мріємо, що успіх знайде нас під тим порослим мохом каменем, під який ми забилися ще 25 серпня 905 року від Різдва Христова :)) Спойлер: не знайде. Треба спілкуватися, вчитися нового, і писати-писати-писати, бо навіть якщо пощастить, і головний редактор «підставте сюди свою назву» видавництва підніме той камінь й простягне руку за рукописами, ти тільки очисьми звідти блиматимеш, отак луп-луп: а в мене немає… Тож готуємось, багато пишемо, і виходимо з-під каменю хоча б на розвідку :)

Діана: Та як письменник, чи відчуваєте ви почуття відповідальності чи зв’язку зі своїми читачами? Як їхні відгуки та залучення впливають на ваш процес написання?

Катерина: О, так! Почуття відповідальності, щоб не проскочили шкідливі наративи, неправдива інформація під виглядом факту, або помилки через недосконале знання мови. Останнє, мабуть, турбує усіх, хто перейшов на українську не так давно, або зараз в процесі переходу — друзі, у вас все вийде! Відчуття зв'язку з читачем також мій постійний супутник. А як інакше — я пишу в першу чергу для свого читача. Не в сенсі підлаштовування під смаки, напроти — не люблю гайп та затерті до дір теми, і не стану на них писати навіть заради популярності. Я пишу те, що цікаво мені та зможе зацікавити інших, змусить їх усміхнутися або задуматись, знайти в моєму тексті щось своє. Це для мене найголовніше — щоб кожен знайшов своє, а не просто брав заздалегідь туди вкладене.

Як впливають відгуки? На сам процес хіба що додатковою перевіркою моментів, що колись були незрозумілі. Зате на бажання писати взагалі сильно впливають — людям подобається, вони отримують від моїх текстів необхідну підтримку, відповіді на внутрішні запитання, або просто розраду, значить треба писати ще!

Діана: Дякую за інтерв'ю, було дуже цікаво дізнатися про вас більше!

Сторінка автора: Катерина Скрипка