Інтерв'ю з аркушиками

Діана: Як історик, чи вважаєте ви, що ваше дослідження минулого впливає на ваш підхід до створення казок і притч?

Рута: Коли конструюю світи притч, то щоб зробити їх цікавішими, виразнішими можу взяти за основу історичні елементи чи створити чарівний світ схожий на наш історичний час (17-19 століття) як було у «Господарі», «Дарах», «Нотатках на берегах північного сяйва».

Найбільше історія вплинула на мою творчість у збірці оповідань «Доля «веселкових»», оскільки працюючи над кожним оповіданням намагалася створити ситуацію із тих, які чисто теоретично, а подекуди й практично бувала у різних народів і в різні часи.

Історична освіта, любов до історії допомагає не тільки правильно висвітлювати свою культуру і історію, що я намагалася робити у своїх есеях, ай бачити світ завжди не тільки чорно-білим, яка б не була спокуса, а кольоровим, із відтінками та напівтонами.

Діана: Як ви бездоганно поєднуєте історичні елементи з чарівними світами, які ви створюєте у своїх казках?

Рута: У мене поки таких казок не дуже багато, як повноцінний задум таке поєднання виросло десь із зими цього року. Я дуже довго обдумувала своє перше оповідання «Дари», потім «Господар» для того щоб світ твору був дуже схожий на нашу українську старовину, але водночас і відрізнявся настільки, щоб читач зрозумів, що то притча, казка, а не історичний твір.

Найголовніше у цій ідеї для мене те, що таке просте, знайоме історичне тло допомагає краще вжитися у світ, відчутися там як вдома і зрозуміти психологію героїв. Ще під час навчання, читання різноманітних літописів, мемуарів, щоденників мені було цікаво, як мислили люди тієї епохи, як вони відчували, яким був їх внутрішній світ… І я вирішила, що дослідити це у творах буде цікаво, тому і вирішила робити такі поєднання історії у казках і притчах, що не дуже характерно для цього жанру. Більше того, історичні елементи роблять казкові світи химернішими, так, що дуже часто казки не схожі на казки… Я досі не знайшла назви цьому жанру…

Чесно, а іноді твір задуманий і написався дуже швидко і потім дивуюся як так все майстерно і вдало вийшло :)

Діана: Чи могли б ви поділитися казкою, яка була натхненна конкретною історичною подією чи епохою, демонструючи злиття вашої пристрасті до історії та оповідання?

Рута: Так, дякую за це питання, бо завжди починаючи з історичного тла мене відводило у бік до таємничості, притчевості. Наприклад у казці «Кришталева ніч» показане щось подібне до виборів короля у Речі Посполитій, але переіначено на казковий лад, оскільки показати декілька шляхтичів що обирають легше і для сюжету корисніше ніж показати увесь процес виборів усією шляхтою держави.

Також маю твір, на який надихнуло місце — «Дорога до храму». Річ у тім, що перебуваючи у Болгарії, яка гостинно приймає її допомагає українцям під час війни, потрапила на екскурсію по стародавньому місту Несебр, де мене зачарували розповіді про православний храм уже зруйнований, котрий ще з 4-го століття тут для моряків. Розповідь екскурсовода, енергетика місця, загальна атмосфера вплинули на те, щоб ця казка була написана.

Також маю цілу серію творів, де надихалася міфологічними сюжетами про наших слов’янських Богів. З одного боку це важливо, бо про що ж писати як не про своє рідне під час війни; з іншого ж боку це така колосальна частка нашої культури, яка впливає зараз на повернення своїх традицій, відродження менталітету як я б сказала, тож повернення архетипів наших Богів навіть у казках, а тим більше у казках, які можуть прочитати і з дітками, то суперважлива річ, а ще ж вони потрапляють у цілком знайомі нам всім ситуації так що давня культура стає ближчою і зрозумілішою.

Діана: Що спонукає ваше захоплення як фактичним минулим, так і уявними царинами казок? Як ці пристрасті перетинаються у ваших творах?

Рута: Мені цікаво дослідити людську психологію, як людина мислить і чинить у різних ситуаціях; як відчувала світ у різні часи і як відчуває його тепер. Також цікаво для себе і для читачів відкривати різні грані світу, показуючи його складним; населяючи світи неоднозначними персонажами, котрих ні до негативних ні до цілковито позитивних зарахувати не можна. Хоч, якщо чесно, ми ж теж такі, кожен маю свою мотивацію і оцінка наших вчинків нами і кимось іншим є іноді діаметрально протилежною. А в казкових оповіданнях мені легше пережати всі ці відтінки людських почуттів, оскільки сюжет може бути фантастичним, історичне тло додасть шарму, а так звані казки для дорослих, то просто унікальний і найулюбленіший для мене жанр, бо усі плюси жанру лишаються, а до них у бонус та свобода опису ситуацій, іноді травматичних, показу моралі і відкритого фіналу, вибору ситуацій, розгортання сюжетних ліній. Вкласти такий набір усього у відносно невеликий текст, що легко читається за один раз — то для мене мрія і найвищий пілотаж.

Діана: Як ви вловлюєте суть різних культур і періодів часу, будуючи яскраві світи у своїх історіях?

Рута: Для того щоб «вловити» і осмислити якусь епоху у мене вже є певний багаж знань — прочитані історичні документи, що були свідченням епохи. Звичайно, при підготовці до написання твору я дивлюся все те, що може знадобитися, зокрема дрібні деталі, що стосуються переважно побуту.

Якщо ж пишу про чужі культури, то переважно про ті, якими захоплююся, бо там вже маю певне розуміння і запас потрібної для твору інформації. Іноді, як у випадку із старохристиянською культурою мені допомагає сама атмосфера місця, де перебуваю, оскільки при спогляданні руїн перших храмів Болгарії все приходить якось підсвідомо.

Мені найважливіше вхопити уявлення епохи чи культури про певні речі, що для нас тепер є головними: дитинство, власне призначення і його пошук, доброта, віра. Захопливий процес дивитися на загальнолюдські цінності, їх формування крізь віки, відмінності сприйняття світу у різних культурах сходу і заходу.

Цікаво також сприймати в різних культурах і використовувати у казках та притчах символи різних культур. Символи — то моє все, бо я коли починала тільки писати дуже любила і досі люблю поезію символістів. А вчилася писати художні твори творчо сприймаючи і переосмислюючи ще школяркою твори Коцюбинського. Символи, зокрема їх історія, як сприймалися у давнину і на що тепер трансформувалося сприйняття чи як сучасні люди переосмислили символ, самі по собі додають твору глибини, для тих, хто знає, то відсилка до історичних текстів чи просто до значення символу, що допомагає краще зрозуміти твір.

Діана: Чи можете ви розповісти про свій творчий процес, мандруючи яскравими світами своїх оповідань? Як ці подорожі відображаються на сторінці?

Рута: Для того щоб вийшла казка мені треба надихнутися і при тому дуже сильно. Якщо систематично писати, як я могла у минулому і, на жаль, не можу зараз, то казки і образи просто фантанують з уяви і можна писати хоч кожен день по казці. З початку повномасштабного вторгнення я почала писати так багато, як не писала ще ніколи до того. Ця хвиля письма спала тільки цього літа через іспити до магістратури. Тож, тепер надихнутися то непроста задача…

Твір може початися з однієї фрази, сказаної кимось випадково; із побаченого місця; з прочитаної книги, коли уява працює з образом і потім коли будеш розповідати з чого виник твір, то скажуть, що ця книга, здається, не дуже далекою від написаного; іноді на твір надихають люди як близькі так і митці, котрі подобаються, творчість яких дає крила. А найчастіше твір починається з емоцій. Дуже часто негативні емоції спонукають сісти й написати твір, тоді він ллється нібито сам собою без попереднього продумування. Це свого роду терапія.

Коли ідея вже є, то я розмірковую, створюю світ, у якому буде жити персонаж; чи навпаки — створюю персонажа до світу чи ситуації. Але бувають такі кумедні випадки, коли персонажі буквально сняться мені й вимагають, щоб про них написали твір. Так було із головною героїнею «Апельсинової елегії або кросівки кольору кленового листя», вона ж присутня у «Долі «веселкових»».

Цей процес у мене не дуже довгий. Знаю, що якщо твір не пішов у роботу за три дні, то скоріше за все я його не допишу вже ніколи. Бувають відкладення через брак часу, але як тільки маю хвилинку, то лечу до комп’ютера писати.

Оскільки казки і притчі, то відносно невеликі за обсягом твори, відповідно і пишуться вони швидко. Я жартую іноді про свій стиль письма… Коли сідаю писати, то усвідомлюю тільки як руки б’ють по клавіатурі, а все інше наче відбувається саме собою. За один раз прагну дописати цілий твір (вони всі майже до 40 тисяч знаків, тож це легко вдається). Потім намагаюся правити одруківки і пунктуацію. Даю твору кілька днів відлежатися, щоб подивитися на нього свіжим оком. Аж дуже так сильно текст не редагую, бо якщо почну редагування, то твір вже світу не побачить, бо буду правити до ідеалу, якого не існує. Дуже вдячна читачам, які підказують з пунктуацією, і з розгортанням сюжету іноді; вдячна за відгуки, бо вони допомагають зробити твори кращими.

Діана: Що спонукало вас запросити читачів приєднатися до вас у ваших літературних подорожах чарівними просторами? Чому ви пишете?

Рута: Спочатку були казкові твори — то була терапія. Всього цього добра стало настільки багато, що йому потрібен був вихід. Коли я починала писати, української платформи ще не було. А на «Букнеті» то таке собі задоволення… крім того ще з початку навчання на історичному факультеті так якось сталося, що я почала цікавитися казкотерапією, психологією. А тому мені було дуже важливо навчитися писати дитячі казки і показати їх читачам, знайти людей досвідченіших за мене й тих, ком це цікаво і потрібно так само як і мені. У колі друзів мені казали, що мої твори дуже дивні, це по-різному сприймалося, тому хотіла ще знайти однодумців, побачити творчість інших авторів. А коли наважилася додавати історію у творчість, надихатися історією, то зрозуміла, що це цікаві експерименти, які може, потрібні й корисні не тільки мені. Можу додати у літературу щось своє, що зробить світ трошки яскравішим, урізноманітнить асортимент наших казок. Мрію в майбутньому видати збірку дитячих казок. притч, казок для дорослих.

Вважаю, що казки, казки для дорослих, притчі, врятують світ :)

Діана: Чи вірите ви, що вплетення історичного контексту у ваші казки пропонує читачам багатший і резонансніший досвід?

Рута: Думаю що так, бо історичний досвід дає змогу подивитися на світ по-новому, з різних часом протилежних позицій. При написанні творів, навіть казок, а особливо тих, що будуть цікаві і дорослим, це моє головне правило — показувати світ неоднозначним, змушувати замислитися, іноді, як у «Долі «веселкових»» вибивати грунт з=під ніг. Наявність історичного тла, що так чи інакше веде за собою уявлення, розуміння світу тих часів дає змогу зрозуміти, яким людство і ми були колись, дуже часто не ідеалізувати давнину, а спробувати зрозуміти її і взяти з тих часів те, що може придатися нам сьогодні.

Є як плюси так і мінуси у тому, що мої казки це не традиційні історичні романи, що історія тут є тлом, допомагає обіграти мораль твору. З мінусів те, що, можливо, не все буде історично достовірно. З достовірністю особливо тяжко на початку, бо це вимагає насамперед майстерності. А з плюсів те, що історичне тло може зробити світ казки обжитішим, зрозумілішим, а ще допомогти дізнатися щось нове суто в історичному плані чи краще зрозуміти ситуацію, про яку йдеться в творі.

Діана: Як ви знаходите баланс між привабливістю фантастичних світів і глибиною історичного оповідання у своїх роботах?

Рута: Історичне тло, зазвичай є обрамленням, рамкою, декорацією світу, з яким знайомиться читач, а головне це герой і його мотивація. Історичне тло допомагає краще зрозуміти героя, підкреслити щось важливе, наприклад підвести до моралі або просто показати, що в тих умовах не можна було діяти інакше. Згадка про якусь історичну подію чи строчка в документі, чи стиль написання іноді бувають тим гачком, що зачепить і не відпустить, поки на папері не буде нової казки. Окрім казок у мене є кілька більш-менш реальних, наближених до реальності оповідань «Остання зупинка», «Злочин», де час дії історичний — СРСР і сьогодення відповідно.

Діана: Чи могли б ви поділитися притчею чи казкою, яка займає особливе місце у вашому серці, яка є прикладом магії ваших літературних подорожей?

Рута: У мене таких казок декілька : «Лимонний сад на згадку», «Дари», «Апокриф», «Нотатки на берегах північного сяйва», «Олійник», «Промінчик — оборонець лісу». Тут як казки для діток так і ті, що будуть більш зрозумілі дорослим читачам.

Відчуваю, що як тільки зростає хоч на міліметр моя майстерність чи пишуться нові твори, які я вважаю більш вдалими, то цей список змінюється.

Цікаво, що дуже часто коли читачів попросиш сформувати такий самий список найбільш улюблених творів, то в них він зовсім інший…

Діана: Як ви підходите до створення моралі та уроків у своїх притчах, враховуючи вашу прихильність як до історії, так і до химерного?

Рута: Завжди намагаюся прямо не висловити мораль, а щоб ситуація описана в творі і підвела читачів до моралі. Прагну, щоб твори були багатошаровими і з мораллю, і з символікою, і з психологічним шаром, де кожен читач побачить своє. Розумію, що для того щоб герой і разом з ним читач побачили і засвоїли життєвий урок — потрібна ситуація іноді із жорстким фіналом, де завжди переможуть загальнолюдські цінності. Знаю по собі, що якщо ми в житті щось не засвоїли, то стикатимемося з цим ще і ще аж поки не зрозуміємо як можем стати кращими.

Якщо це дитячі казки, то, звичайно, мораль прозоріша і закінчується все дуже миролюбно, спокійно як у «Промінчик — оборонець лісу», «Як Краплинка шукала себе?», «Найголовніше у житті». Коли проходила спеціальний курс про історичну пам’ять, то дізналася як правильно і говорити з дітьми про історію й вирішила перенести ці принципи на написання казок, тобто кожен конфлікт, а в казках він неминуче є, бо інакше не буде сюжету, треба закінчувати оптимістично, показуючи, що тепер все добре тим самим даючи дітям відчуття захищеності, яке сьогодні дуже треба нам усім.

А в казках для дорослих чи особливо в «Долі «Веселкових»» можу дозволити собі фінал залишити відкритим, щоб мораль кожен читач формував виходячи із свого життєвого досвіду.

Діана: Що, на вашу думку, читачі візьмуть із ваших оповідань, і як ви уявляєте, що ваші історії збагатять їхні погляди на життя та уяву?

Рута: Мрію, щоб ці казки, притчі, казки для дорослих були яскравим будиночком, де можна медетувати, переживати негоду, щоб вони були алхімічною лабораторією, де можна почати досліджувати світ і нічого не боятися, брати щось своє із кожного твору; хочу щоб твори давали читачу унікальний досвід переживання різних ситуацій, занурення в різні епохи; відволікали від сірості та проблем, даючи наснагу їх успішно вирішити; стимулювали читача уявляти, розмірковувати над життям, цікавитися тим, як все виникло і до чого призводять наші дії, помічати красу світу, бачити ситуації під різними кутами і з кожної здавалося б невдачі брати щось собі на озброєння, вірити в дива і в те, що казка існує поруч із нами. Бо казка не просто існує поряд, ми навіть створюємо її щодня).

Діана: Дякую за інтерв'ю!

Сторінка автора: Рута Азовська