Інтерв'ю з аркушиками

Діана: Цікаво буде дізнатися більше про вас: розкажіть, як давно ви займаєтеся літературною творчістю? Що ви пишете, про що пишете та чому обрали саме такий формат?

Катерина: Мені здається, що з літературою я була пов'язана завжди :) Спочатку обожнювала слухати казки від рідних на ніч, потім, коли навчилася читати, «ковтала» книгу за книгою. Також пам'ятаю, що обожнювала слухати аудіоказки на старенькому магнітофоні. Всі мої приємні спогади пов'язані саме з книжками. Писати почала ще в дитинстві: щось на кшталт щотижневих випусків журналів, які ми робили з молодшою сестрою :) Ми були і редакторами, і ілюстраторами, і верстальниками) От тільки тем для журналу майже не було: писали про те, що за день зробили наші прабабуся й прадідусь, або — що показували по телевізору.

Десь у п'ятнадцять років я стала представницею готичної субкультури: носила хрести, пофарбувала волосся у чорний колір, почала писати вірші. Хоч вони й були досить сумними, але навіть зараз можу сказати, що з римою я дружила :). У 16 написала перший роман (щось середнє між «Сутінками» й «Щоденниками вампіра»), який повністю написаний від руки. Ну а потім так і пішло: якась маленька історія, вірш, нова книга. Цей потік творчості вже не спинявся.

Про що я пишу? Про все. Залежить від того, яка чергова ідея прийде у мою голову. Я писала про відносини батьків і дітей, про штучний інтелект, чарівні мальви, підлітків-магів та багато іншого. Якщо говорити про жанри, то поки що у мене непогано виходить фентезі, фантастика та щось соціальне. Можливо, надалі мені захочеться спробувати себе ще й в інших жанрах.

Діана: Ви така творча, це дуже круто! Мене зачепило про штучний інтелект. Скажіть, як ви до нього ставитеся? Чи може він бути корисним інструментом для написання книжок?

Катерина: Дякую! Поки не можу сказати точно, як я до цього ставлюся. Звісно, людство не стоїть на місці в плані розвитку і ШІ — частина прогресу. Тож якщо навчитися правильно ним користуватися, він зможе допомагати письменникам — чому ні? І хоч багато авторів бояться, що згодом вони стануть непотрібними через штучний інтелект, я так не думаю.

У нас, людей, є найголовніше: спогади, досвід, мрії. Усе це формує нас, як письменників, митців, музикантів тощо. Навіть якщо письменники колись стануть непотрібними, то в першу чергу це станеться не стільки через ШІ, як через інші вподобання людей майбутнього. Скоріше я вірю в те, що людство може знайти для себе інші способи тікати від реальності, аніж читання книжок.

Поки що ШІ ще не зовсім справжній (не такий, як у фільмах), але все одно це вражає. Головне для письменників зараз — не цуратися нового, а подумати, як це можна використати у своїх цілях.

Діана: А з якою саме метою ви пишете? Чого прагнете досягти?

Катерина: Пишу, бо не можу не писати :) Банально, але як є. Всім тим ідеям, що народжуються у голові, потрібно дати свободу :) Ну і як бонус — мати змогу друкуватися. Який автор про це не мріє?

Діана: Як ви вважаєте, за яким жанром майбутнє літератури?

Катерина: Важко сказати, бо все залежить від читачів. А вони різні. Отже, і жанрів безліч. Буває, звичайно, що певний жанр менш популярний, але мода циклічна. І в якийсь момент цей жанр стане на верхівку популярності.

Діана: Так, про це варто пам'ятати. Як довго ви готуєтеся до того, щоб почати писати щось нове? І як довго ви писали свій найбільший твір?

Катерина: Особливо не готуюсь, але все завжди починається з ідеї. Якщо ідея достатньо «повна», щоб почати — одразу ж пишу хоч якийсь синопсис, по якому працюватиму. Якщо ж ідея ще не допрацьована (є тільки примарна зав'язка, лише назва, фрагмент, закінчення), то занотовую собі, щоб не забути й потім дописую, доповнюю.

Найдовше я писала фентезійну історію для підлітків — десь 6 місяців + після цього неодноразово перечитувала й «підтягувала» текст. Зараз працюю над фантастичним романом, але іноді відволікаюсь на щось коротеньке.

Діана: Ви пишете регулярно чи по натхненню? Як ставитеся до дедлайнів?

Катерина: Пишу регулярно. Натхнення розцінюю лише як бонус для письменника, але ні в якому разі не чекаю на нього. І не пам'ятаю, щоб мені колись писалося так легко, як зараз.

До дедлайнів ставлюся добре, бо завдяки їм у мене є багато цікавих історій, написаних для конкурсів.

Діана: А чи є у вас творчі табу? Про які теми ви ніколи не станете писати? Або що для вас ті самі красні папірці в книжках?

Катерина: Якщо чесно, то я не хочу ставити собі табу. Я гадки не маю, про що мені захочеться написати завтра :) Але скажу, що мені точно було б неприємно писати про знущання над дітьми або тваринами. І, сподіваюсь, не напишу.

Якщо ж казати про те, що мені не подобається читати, то загалом про ті ж теми, які я вже зазначила. Раніше мені було ок читати або дивитися фільми на кшталт «Милі кістки», але після народження сина я свідомо охороняю себе від важких історій про дітей.

Діана: Як думаєте, чому люди взагалі пишуть такі книжки?

Катерина: Це творчість, вона різна. Можливо, автори таким чином нагадують нам, що люди можуть бути жорстокими...

Діана: Як ви розумієте, що твір завершено? Це стається після написання першої чернетки чи після десятка редагувань?

Катерина: Коли я розумію, що сказала все, що мені хотілося. Поставила останню крапку.

Звичайно ж вичитувати й редагувати доведеться ще багато разів, але коли сказано все — це відчувається. Я полегшено видихаю і дякую своїм персонажам за шлях, який вони зі мною пройшли.

Потім я з радістю редагую знов і знов, але книга у той момент для мене є вже готовою. Все інше — лише шліфування :)

Діана: На що ви звертаєте увагу при редагуванні? Та на що б радили звернути увагу іншим?

Катерина: Як звучать речення, коли читаєш їх вголос. Вони не мають бути важкими та дуже довгими. Краще розбити їх на декілька невеликих речень.

Читати вголос також потрібно, щоб почути ритм тексту. Якщо ви поставили багато довгих речень підряд, текст читатиметься важко, а якщо написати багато маленьких — звучатиме теж погано. Тож треба тримати баланс і не ставити однакові за розміром речення у кілька рядів.

Також не слід забувати про абзаци. Читачеві потрібне «повітря» в тексті. Не знаю, як вам, а мені навіть фізично важко читати одну сторінку, повністю забиту текстом.

Мені дуже подобається порада Кінга, який говорив, що друга чернетка — це перша чернетка -10%. Тож найкраще, що ви можете зробити для вашого тексту — викинути все зайве.

Художній текст ще не означає, що туди потрібно ліпити все, що вам заманеться :) Я раджу не акцентувати на цьому увагу під час написання — творіть, як хочете! Але потім, сівши за редагування, добре подумайте над тим, як викинути зайве.

Ну і головна порада: не поспішайте. Навіть закінчивши редагування, потрібно залишити текст на якийсь час, щоб потім подивитися на нього свіжим поглядом.

Діана: І наостанок, розкажіть, якою письменницею ви бачите себе через рік? А через п'ять років?

Катерина: Якщо відповідати на питання "якою", то, звичайно ж успішною :)

Але якщо детальніше, то маю плани на свою фантастичний роман «Темрява» та збірник науково-фантастичних оповідань. Хочеться, щоб української фантастики більшало і хочу зробити свій внесок.

Роботи там багато — десь на рік, якщо не більше. Але я вірю, що мої історії оцінять.

Через п'ять років хочеться мати ще більше виданих книжок, більше перемог у конкурсах. Можливо, через п'ять років я буду частинкою одного цікавого видавництва, Але т-сссс... То секрет :)

Діана: Бажаю вам успіхів та удачі! Хай все складається якнайкраще. Дякую за розмову, на цьому все.

Катерина: Щиро дякую за таку класну ідею та за приділений час.

Сторінка автора: Катерина Колесник