Інтерв'ю з аркушиками

Діана: Що надихнуло вас написати ваш перший твір?

Павло: Давно, ще зі школи я вигадував різні сюжети. Під час навчання в інституті вигадав сюжет науково-фантастичного роману, герої якого під час космічної подорожі, точніше під час повернення до Сонячної системи, випадково потрапляють у майбутнє, і своєю появою, самі того не бажаючи, спричиняють війну між Землею і Марсом. Але сам довго не наважувався писати. На фейсбуці я познайомився з одним відомим письменником. Ми доволі довго спілкувалися, він розповідав про кризу творчості (тривалий час нічого не писалося), про нереалізовані сюжети, і я розповів йому про свій. Він відписав, що мовляв початок роману гарний, а от подальший розвиток подій, і пригод головних героїв не проглядається. Це мене добряче зачепило. Як не проглядається? Там же ж усе продумано до дрібниць! І я вирішив написати його. Так з'явився роман «Гарант». Мій перший роман.

Діана: Чи можете ви описати свій процес написання та будь-які конкретні процедури чи ритуали, яких ви дотримуєтесь під час написання?

Павло: Я люблю історію, тому часто пишу твори засновані на історичних фактах. Друг мені якось сказав, що ти навіть у фантастику примудрився історію втиснути. Тому перед початком роботи над книгою іде ґрунтовний збір і вивчення матеріалу. Це може зайняти тривалий проміжок часу. Наприклад роман «У володіннях Водяного» я писав 2,5 роки. А щодо ритуалів, то їх немає. Головне для мене це тиша і спокій. Чого маючи маленьких дітей досягти досить важко, тому здебільшого пишу коли всі сплять. Як до речі і відповіді на це інтерв'ю.

Діана: Як ви розвиваєте та конкретизуєте своїх персонажів чи ідеї, щоб зробити їх привабливими та цікавими?

Павло: Намагаюся, зробити персонажів своїх книг схожими на реальних людей. Вони не супермени, не Рембо і не Джеймси Бонди. Вони мають слабкості, їм боляче і страшно, вони припускаються помилок, і роблять неправильні висновки. Звичайні люди, які потрапляють у складні, часто екстремальні ситуації. Намагаючись виплутатися, герої моїх книг змушені здобути нові навички, знання, перебороти свої страхи і комплекси, і завдяки цьому досягнути мети.

Діана: Чи вкладаєте ви у твори конкретну думку, яку хочете донести до читача?

Павло: Намагаюся прищепити читачам любов до історії України, розповісти про маловідомі факти, а також привчити читача до нового українського літературного героя. Наприклад коли я писав роман «У володіннях Водяного», то зі здивуванням дізнався, що про події на Кубані у період 1918 - 1920 років, про скарб Кубанської Ради, про битву під Перегонівкою мало знають навіть вчителі історії, не кажучи вже про звичайних людей. Тому я і вирішив розповісти про ці події у своїй книзі.

А щодо нового українського літературного героя, то всі ми звикли, що американці постійно рятують світ. І від падіння астероїдів, і від зледеніння, і від терористів. В США постійно знімають про це фільми, пишуть книги. Росіяни теж щось схоже намагаються творити. А чому українці не можуть врятувати світ? У моєму романі «Гарант» українець Андрій Конюшенко стає Гарантом миру у Сонячній системі із завданням запобігти новим війнам між Землею і Марсом, а у другому томі рятує Землю від знищення інопланетянами. Маю надію таких сюжетів, де українці є головними героями з часом ставатиме більше, і українські письменники та сценаристи відправлять голлівудських суперменів Брюса Вілліса, Девіда Стетхема, Сталоне і Шварценегера на пенсію.

Діана: З якими труднощами стикаєтесь як письменник і як їх долаєте?

Павло: Написати книгу це лише половина справи. В нашій країні письменник змушений самотужки просувати свої твори. За кордоном цим займаються професійні літературні агенти. А в Україні навіть коли маєш на руках видану книгу, то реалізувати її доволі складно. Більшість чомусь впевнені, що письменник повинен дарувати свої книги. Купувати не поспішають. А мені хотілося б письменництвом заробляти на життя. Але поки це лише мрія.

Діана: Чи погоджуєтеся ви з твердженням, що талановитих письменників не буває і весь секрет у наполегливій праці?

Павло: Наполеглива праця звісно добре, але далеко не кожен може бути гарним письменником, так само як не кожен може стати гарними актором, токарем, пілотом, теслею, кухарем чи співаком. Людина повинна мати дар слова, а праця звісно допоможе розвинути письменницький дар, якщо звісно він є.

Діана: А взагалі, що дає вам письменництво?

Павло: Письменництво це як наркотик. Якщо почав писати, то вже не зупинишся. Навіть якщо припинив писати з якихось причин, потім неодмінно повернешся до цього заняття. Що воно мені дає? Самореалізацію, нових знайомих, і новий досвід. Переговори з видавництвом про укладання угоди на друк книги це було круто! Досі мурахи по шкірі, як згадаю. Звісно було б непогано, щоб письменництво ще й допомагало заробляти на життя. Але, на жаль, це поки лише мрії.

Діана: Чи можете ви поділитися будь-якими дослідженнями чи підготовкою, яку ви проводили для якогось зі своїх творів, якщо це можливо?

Павло: Коли я починав роботу над романом «У володіннях Водяного», то думав, що знаю про скарб Кубанської ради все. Але в процесі роботи почало виникати багато питань. Справа в тому, що у книзі йдеться про реально існуючий скарб Кубанської народної республіки, яка була створена під час Громадянської війни в колишній Російській імперії, і проіснувала з 1918 по 1920 роки. Цей скарб не знайдено і досі. Дія роману відбувається у двох часових періодах: під час Громадянської війни в колишній Російській імперії, і в наші дні, під час російсько-української війни на Донбасі. За однією з версій скарб, принаймні його частина, опинилися на території України. Але докладніше вивчивши карти бойових дій тих років я звернув увагу, що території якими кубанці нібито вивезли скарб з Кубані в Україну уже контролювали червоні. Я навіть хотів кинути писати книгу, але потім вирішив докладніше вивчити питання. Я перечитав все, що зміг знайти в інтернеті, передивився гігабайти відео, і знайшов інший шлях, яким золото могло потрапити на територію України. Це моя версія того, що відбувалося зі скарбом Кубанської ради, але шукати скарб по книзі все ж не варто :)

Діана: Як би ви описали свій стиль написання, і чи коригуєте ви його залежно від контенту чи цільової аудиторії?

Павло: Мій стиль написання здебільшого реалізм. Я намагаюся писати так, щоб у читача склалося враження що все описане на сторінках книги відбувається, чи могло відбуватися насправді.

Діана: Що б ви порадили письменникам-початківцям, які хочуть вдосконалити свою майстерність?

Павло: Навіть не знаю. Важко щось радити. Кожен повинен сам набити свої гулі. Хоча одну пораду дам. Писати варто лише про те що вам цікаво. Не хочеш про щось писати — не пиши.

Діана: Як ви підходите до редагування, щоб удосконалити свою роботу перед її завершенням?

Павло: Дописавши книгу я закриваю файл і не заглядаю до нього мінімум місяць. А через місяць повністю перечитую і виправляю помилки. Хоча отримавши досвід роботи з професійним редактором зрозумів, що самотужки сам я не зможу побачити і виправити все.

Діана: Та що ви вважаєте найбільш повноцінним і приємним у процесі написання?

Павло: Найприємнішим у процесі написання книги є результат. Закінчивши нарешті книгу відчуваєш задоволення від виконаної роботи. А відчуття коли ти тримаєш у руках екземпляр власної книги, її запах, важко з чимось порівняти. Бажаю всім письменникам пережити це відчуття. Воно того варте!

Діана: Дякую за цікаве інтерв'ю!

Сторінка автора: Павло Романько