Інтерв'ю з аркушиками

Діана: Розкажіть трішки про себе? Звідки ви? Як давно пишете? Що надихнуло вас почати писати?

Олександр: Я українець. Народився під ялинкою, першого січня, в далекому 1972 році і прямо з народження знав, що говори не говори, найкраще місто Бровари. Київської області.

Вперше списав товстий зошит в сьомому класі. Сюжет того страшенно фантастичного твору майже достеменно відтворив сюжет фільму «Гостя з майбутнього». який тоді йшов по пропогандистському телебаченню совка. Але я був собою дуже гордий і зовсім не вважав то все за плагіат.

У тому ж сьомому класі я якимось чином відправив лист у «Піонерську правду», газета така була, і там надрукували аж один абзац з мого тексту (знаків двісті).

Це був пік моєї кар'єри. Я в ларьку скупив всі чотири екземпляри того номера газети, яка коштувала чотири копійки і витратив на неї всю заначку. За 16 копійок тоді можна було купити пляшку лимонаду. Велика розкіш, між іншим.

З того часу я зрозумів, що література то зовсім не прибуткова справа і не писав, аж до березня минулого року.

З початком великого вторгнення сталося декілька речей. Команда кавового бізнесу, де я був задіяний, розвалилася, мене звалила в кінець спадкова подагра. Дуже цікаве відчуття, коли дійсно можна спитати у всесвіту, за що це мені? Бо та зараза передається спадково і прямої моєї вини в отриманому немає. Роботу знайти не вийшло і я зрозумів, що наразі я всьо.

Сівши і поговоривши з самим собою за горнятком чаю, я зрозумів, що єдине, що я можу, це натискати на клавіши. Втрачати мені вже було нічого і я сів описувати сюжет, який був підв'язаний до мого життя. Взявся за це серйозно і перша ж моя робота стала двотомним романом на 1КК+ знаків.

Тож що надихнуло? Я пишу, тому що вже всьо, край. Більше нічого не можу. Стимул так собі, але доволі дієвий.

Кінець відповіді на питання.

Діана: Дуже шкода, що так склалося у вашому житті, але добре, що ви знайшли себе в літературі. А що привело вас на аркуш і взагалі що спонукало оприлюднити свою творчість?

Олександр: О! Це таємнича і загадкова історія дисидентства! Я, коли почав писати, відразу почав шукати в інеті ресурс, бо раніше їх було багато, але всі москвороті. Знайшов рожевий сайт і мене підкупило, що там було написано про українську позицію, виключно українську мову тощо.

Три місяці мені знадобилося, щоб зрозуміти, що той сайт перевзувся, але білизну змінити не сподобився. Ледве втік звідти і слава богам сусідського пантеону попав на Аркуш. У січні цього року, назбирав 10К сніжинок, зайшов у парадні двері сайту, виматюкався на кацапів задля проби і з подивом побачив, що на мене бан не накладають і війну я можу війною назвати і з мене не вимагають підтвердити мої слова ISBN кодом минулої публікації. Приладнав свою дупцю і сказав усім, що мені тут сподобалося і я тутечки буду жити. :)))

А творчість я навіть не думав ніколи приховувати. Якщо писати в стіл, то нащо то все взагалі?

Діана: Цікава позиція, мені подобається! Що наразі ви пишете? Розкажіть, чому ваша творчість, на вашу думку, варта уваги?

Олександр: Наразі в роботі повість в стилі янг-едалт на конкурс Літавиці. Нічого особливого. Магічні академії, любов до вишивки і варення тощо.

З приводу уваги до своєї творчості, не впевнений, що вона варта уваги.

Маю теорію, що автори діляться на два типи. Ті, які пишуть для читача, і ті, які пишуть в терапевтичних цілях для себе (знаєте, іноді психологи рекомендують таким чином зняти напругу).

То згідно моєї теорії не варто написане для себе нести читачу і навпаки, пишучи для читача, думати, що якщо читачу буде нецікаво, то можна потім всім сказати, що писав для себе.

Я пишу для читача. А з приводу уваги, згідно законам Вантали, «жодна твоя дія не вартує подяки». Тож розраховувати на чиюсь увагу немає ніякого сенсу. На будь-яке мистецтво знайдеться свій критик і свій поціновувач. Головне, щоб написане побачило багато народу.

Аркуш в цьому добряче допомагає.

Діана: Розумію, дякую за відповідь. Скажіть, будь ласка, а як саме критика впливає на вашу творчість?

Олександр: Критика. Це взагалі тема для дисертації на декілька томів. У глобальному сенсі ми впремося в реакцію людини на думки сторонніх. Вірної реакції не існує. У кожного вона своя. Локалізувавши питання ми прийдемо до того, як варто реагувати на критику, щоб це не впливало ні на ваш душевний комфорт, ні на ваше бажання робити своє діло далі.

Хочеться написати, що ніяк я на критику не реагую, але це буде не зовсім вірно. На мою думку, я реагую на критику, як на інформацію про той апельсин, який я скуштував.

Розкриємо трошки цей вираз. Уявімо, що на столі є апельсин, порізаний скибками. Ви взяли одну і скуштували. Склали собі враження про смак, соковитість, форму, колір скоринки і м'якоті. У вас вже є своя точка зору на цей апельсин.

Раптом підходить до вас товариш, який також куштував цей фрукт, але думає, що ви ще не в темі і від щирого серця хоче вас попередити. Він вивалює на вас інформацію про цей апельсин. Він може казати те, що співпадає з вашою точкою зору, або ж те, що кардинально від неї відрізняється. Це не має значення, бо у вас вже є своя точка зору.

Наприклад, він вас застерігає їсти цю кислятину. Але ви вже знаєте, що апельсин солодкий і смачний. Однак ваш друг щирий і ви розумієте, що саме для нього апельсин дійсно кислий. Як тут реагувати? Ніяк. Не можна умовляти вашого друга в його неправоті, бо для нього то таки кислятина, або ще гірше, воно може викликати алергію.

Можна лише щиро подякувати йому за надану інформацію, але якщо ви хочете ще одну скибку цього апельсина, не варто собі відмовляти в смаколику, лише тому, що для вашого друга вона видасться кислою.

Ось так і з критикою. Це лише потік інформації про вашу роботу, реальну ціну якій знаєте лише ви. З всього потоку інформації варто витягти конструктив і внести зміни, які і для вас видадуться вірно підміченими. Все. Решта, то лише точка зору критика і не більше. Вона ніяк не може скласти вашу особисту точку зору на вашу роботу.

Єдине що маю додати, мені щиро шкода людей, які не можуть набратися сміливості, щоб скласти свою власну точку зору на події, які складають їхнє життя, та як наркомани потребують позитивної критики від інших, бо самі не здатні повірити своїм смаковим рецепторам і зрозуміти, який же насправді на смак їхній апельсин.

Діана: А як щодо критики у рамках саморозвитку? Якщо в нас вже є своє власне враження про наш текст, як не застрягнути на місці і розвиватися, якщо не брати до уваги критику?

Олександр: Зрозуміло. Відбувся процес додумування а потім і впливу стереотипів. Спробую відповісти ззаду наперед.

Перше: (вплив стереотипів) Чому б то нам обов'язково застрягати на місці і припиняти свій розвиток, якщо ми не будемо брати до уваги критику? Це стереотип. Нам зовсім не обов'язково це робити.

Друге: (додумування) Відбулася плутанина, я не писав, що не беру до уваги критику. Це вже ваше трактування. Можу привести цитату з минулої відповіді: «З всього потоку інформації варто витягти конструктив і внести зміни, які і для вас видадуться вірно підміченими. Все. Решта, то лише точка зору критика і не більше».

Себто, твердження, що я не беру до уваги критику хибне.

Діана: Добре, дякую за відповідь! Чи є книжки, які так чи інакше впливають на вас, як на письменника?

Олександр: Як на письменника? Гарне уточнення. Примусило задуматися.

Відразу хотілося привести в приклад багато книг, але розумію, що вони вплинули на моє життя, мій світогляд, мою професійну підготовку у «дописьменницькі» часи. А саме як на письменника?

Врешті знайшов я такі книги і багато. Ото коли заходиш в книгарню, дивишся навкруги, на полицях стоять різні книги з гарними палітурками. Товстенькі, схудлі, яскраві і не дуже. Ото вони на мене впливають прямо з полиць. Дають наснагу, бо є тверде відчуття, що там, серед них, не вистачає дуже багатьох книжок мого авторства.

А якщо серйозно, то врешті кожна прочитана книга так, або інакше впливає на людину. І як на автора і взагалі. Можна перефразувати відому фразу, що ми є результатом всіх книжок, які ми прочитали. Але настільки яскравого впливу на мою авторську діяльність, як наприклад, вплив деяких книжок на моє світосприйняття, я не знайшов.

Діана: А які книжки ви полюбляєте, як читач?

Олександр: Мені подобаються книги в жанрі позитивної фантастики, розбавлені мудрим гумором і з оригінальним сюжетом. Від хорору, драми і ванілі верне до нудоти. Також велике уточнення потрібно до гумору. Не подобається гумор, який опускається до відвертого стьобу, не подобається плаский гумор і не подобається гумор нижче пояса. Подобається лише мудрий гумор. А про оригінальність сюжету нині краще взагалі не згадувати. Одні кальки.

Думаю, ви розумієте, що знайти серед сучасників твір, який відповідав би таким диким забаганкам, майже неможливо.

Тому лишаюся прибічником класики.

Діана: Може, можете порадити щось до читання?

Олександр: Наразі лише класику.

Роулінг, Толкін, Фрай, Керрол, Шеклі.

Але раджу прискіпливо слідкувати за начинкою. Наприклад, «Володар кілець» Толкіна. Зараз повно книг, по-перше, за сценарними мотивами, а по-друге, переклад з перекладу, з кацапської. Краще читати чистий переклад з англійської на українську, або оригінал. Я, на жаль, з мовою не дуже, тому читав, наприклад, "Гобіт, подорож за імлисті гори" (Київ «Веселка» 1985) у перекладі Мокровольського. Окрім самої книги, безмежне задоволення отримав від української мови.

Ще трошки з приводу книг широкого вжитку. Свого часу, ще за совка, я, почувши про «Володаря кілець», натрапив на тритомник Толкіна «Володар кілець» і плекаючи надію, зараз прочитати щось неймовірне, всівся з книгою... Але чим далі читав, тим менше розумів, що відбувається.

«Гобіта» я прочитав раніше і читаючи перший, а потім другий том «Володаря кілець», я очікував на щось схоже. Однак, текст я запихав в себе силою . Вся та читанка для мене була схоже на старий завіт Біблії і Євангеліє. Хто кого завоював, хто з ким спав і хто у кого народився. І лише з середини третього тому подача тексту змінилася, і я почав читати про ті події які увійшли в кіносагу, яку ми всі бачили на відео. А сам «Гобіт» виявився лише малесенькою частинкою світу Толкіна, останнім штрихом, фіналом його володаря кілець. Вже пізніше, коли інформації стало більше, за часів комп'ютерів, я розібрався в цьому творі і зміг насолодитися і вжахнутися грандіозністю проробленої Толкіном роботи. Уявіть, він навіть переклав на ельфійську мову, яку сам вигадав, п'ять основних молитов християнської релігії. Я вважаю Толкіна дійсно творцем іншого всесвіту. Тож пильнуйте, бо у «Володаря кілець», який видається нині для широкої публіки, дуже мало від справжніх творів Толкіна. І так зараз практично з усім, що викидають на загал.

Діана: Цікаве спостереження. Дякую за пораду. А як у вас взагалі справи з українською? Давно нею пишете?

Олександр: Тут потрібно пояснювати.

Я чистокровний українець. Двомовний, білінгво.

Вчився в українській школі, де російською викладалася лише ізик, початкова військова підготовка і одна з двох англійських мов:)))

По життю маю більше трьох десятків професій, підкріплених практичним стажем. Нині, як мені сказали, видавши збірку «Паперовий топчик №1», я підтвердив ще три професії: письменник, художній редактор і видавець:)))

Я є прямим нащадком «найгірших».

Поясню: по моєму генеалогічному дереву потовклись всі, хто бажав. Катерина, пам'ятник якій лише недавно зняли в Одесі — мій пра-пра.....прадід, козак Бовкун, після руйнування Запорізької Січі втік на Носівські болота. Село а нині місто Носівка, Ніжинського району, Чернігівської області. Розкуркулення. Материнська лінія, с. В. Димерка і с. Скибин Броварського району. Комуністи відібрали все хозяйство і вбили одного з дідів. Потім всі голодомори і висилки від комуністів. Багато родичів погубилися після виселення в Красному, Зеленому і Сірому Клинах, на росії, та в Казахстані. Розстріляні ЕнКаВеДистами в Биківні декілька дідів.

Тому вважаю, що кращих винищили, а гірші, виживанці, підкорені, хоч і не цуралися рідної мови, але й зовсім не розуміли, чому потрібно сторонитися російської.

Тож вільно володію двома мовами, а вчити англійську в совковій школі було западло, щоб не бути «шибко вумним».

Писати і розуміти щось почав лише після лютого 22-го. Тож відразу свої тексти писав українською. І повинен відмітити, що за рік з хвостиком грамотність письма покращилася в рази. Мені здається, якби припекло, і потрібно було б вивчити англійську, результат був би не гіршим. Тож вже за півроку після великого вторгнення, всі ті манкурти, які і до нині виправдовуються узкою щелепою, перенесені мною з російськомовних українців, яких не існує, у відверті кацапи, які зумисне уникають державної.

Діана: Ох, дякую за таку відверту відповідь. Хочу побажати вам успіхів та завершити наше інтерв'ю.

Олександр: Дякую. Приємно мати з вами справи. :))

Сторінка автора: Олександр Бовкун