Інтерв'ю з аркушиками

Діана: В який момент ви усвідомили, що хочете писати книжки?

Надія: Не думаю, що був такий момент. Просто мені завжди подобались книги і я навіть старалась відновлювати обкладинки, якщо вони були старі й подерті. Дідусь просив записувати його вірші, перед тим як подати редактору, бо він закінчив лише шість класів школи. А улюбленою розвагою, поки я чекала маму на роботі, була друкарська машинка в сусідньому кабінеті. Інший дідусь мав бібліотеку на дві повністю заставлені полички і я вважала це справжнім скарбом. Пам'ятаю, як в підлітковий період піддалась на стереотип, що той хто має здібності до письменництва обов'язково веде щоденник. І в одному з шести записів на весь товстий блокнот була згадка про бажання написати книгу (ідей як і про що я тоді не мала, тому досі захоплююсь людьми, які мають завершені романи в такому віці). У 2021 році я вирішила, що нема куди відкладати, бо задум крутився в голові, іноді снився, тому я вирішила спробувати.

Діана: Чи була у вас певна підготовка до початку роботи над першою книгою?

Надія: Так, звичайно. Я почала багато читати про нашу міфологію. Також дізналась більше про кобзарів, а точніше про старцівство в Україні. Перестрибувала від відомостей про характерників до босорокань. І дзвонила братові, який вивчав історію, одразу, як написала перші розділи, щоб запитати чи не надто заглибилась у фантазії. Він сказав, що в мене кобзар у Карпатах, то про що я взагалі хвилююсь. А ще замовила книги Дари Корній, щоб вдома були цікаві, навіть для доньки, книги про істот нашого міфу. Кожнісінька деталь здавалась важливою, бо це все було таким новим.

Діана: А що було найскладнішим та найпростішим у підготовці?

Надія: Ну, найскладнішим, мабуть, було не купити всі книги, які мені хоч якось підходили по темі.) А ще згадати, як же ті діалоги оформляються. Що пишу списком зрозуміла аж коли закинула перші розділи в рідер, щоб глянути на своє творіння очима читача. Найпростішим, на диво, скласти короткий план (з другою частиною і близько не так легко).

Діана: Які методи піару ви використовували, щоб привернути увагу читачів, коли почали публікуватися? Та які методи, як вам здалося, були найефективнішими?

Надія: Мене справді лякало, що книгу ніхто навіть не відкриє. Але з платформами для публікування книг я не була знайома зовсім. Тому активно користувалася методом «тику» .) Мені було дуже цікаво, що ж люди пишуть, так я натрапила на взаємочитання і познайомилася з вами, як авторкою. Тиша під свіженьким твором, мабуть, демотивує найбільше. Завдяки взаємочитання я змогла побачити свій твір очима читача і зрозуміти, що не все так погано. А ще пощастило, що ви згадали твір на своїй сторінці в інстаграм, як і Злата Соловей. Катерина Колесник створила корисний телеграм канал «Поговоримо про книжки», там теж була рекомендація книги. Але тут важко простежити хто привів читачів, а хто ні.

Ще одним методом, який робить автора видимим є участь у конкурсах і спілкування в Аркуш балачках. Іноді, якщо конкурсний твір зацікавив можуть з'явитися нові підписники, але чи стануть вони читачами час покаже.

На цьому методи просування закінчуються, бо я не надто активна в соцмережах. І чомусь мені здається, що якщо я кричатиму про книгу з-за кожного стовпа, то її вже й ніколи не опублікують. Наївно, правда?

Діана: Це спірне питання, адже хтось вважає, що якщо говорити про книгу багато і всюди, то так навпаки можна викликати інтерес. От я сама не вмію в агресивний піар та й мені не дуже близький такий підхід, тому про його ефективність нічого сказати не можу. А ваша книга, «Син мавки», орієнтована лише на українського читача чи, можливо, ви плануєте в майбутньому підкорити нею захід?

Надія: Ох, так далеко я не загадувала. Напевно, як і всі автори я була б не проти, щоб книгу переклали чи екранізували :). Коли я лише почала писати мені здавалося, що нашу міфологію мало використовують у сучасних книгах. Та я помилялася, ця тематика стає все популярнішою.

Діана: Давайте помріємо про екранізацію: кого ви бачите на головних ролях у фільмі чи серіалі по вашій книзі?

Надія: Помріяти завжди приємно. Мабуть, доведеться проводити кастинг, бо в мене немає асоціації з кимось певним. Пройшлась просторами інтернету після вашого запитання і для Олекси підходить актор Іван Бліндар з «Коли падають дерева» (виходить, що тепер я бачу свого героя схожим на Джона Сноу — привабливий і сильний, але не впевнений у собі). Хто б міг втілити Мару навіть не знаю, але чомусь бачу, як та акторка використовує погляд з-під лоба, аля Венздей.

Я б ще запхала на якусь роль Андрія Лідаговського (може опришка), бо він дуже сподобався у фільмі «Мої думки тихі».

Цікавіше кого б обрали читачі. Але боюсь до моменту екранізації всі обрані актори зістаріються 😁

Діана: Але ж чудовий вибір акторів! А як би ви відреагували, якби для сценарію екранізації довелося б щось змінити у сюжеті?

Надія: Важко сказати, залежить що і як сильно та зміна вплинула б на загальну атмосферу. Книга задумувалась як легке фентезі після якого захочеться глибше зануритись в легенди Карпат. У фільмі довелося б добряче попрацювати з анімаційною частиною, щоб хух вдався, як живий.

Діана: А як щодо музики? Яку з пісень ви б хотіли бачити головною темою «Сина мавки»?

Надія: Одразу на думку спадають кельтські мотиви, якими я глушу сусідську газонокосарку чи звуки мультиків, щоб відредагувати розділ :). Але, якщо покопати глибше, то мені дуже імпонують роботи групи Йорий Клоц, особливо підходить композиція «Ліс» і те як в кліпі герой біжить і біжить. Якщо вже геть розмріятися, то і пісні гурту Даха Браха з радістю б використала в озвучці фільму. Недавно натрапила на творчість Святослава Силенка і вже уявила, як він озвучує пісні Олекси. А якщо вдатися до мінімалізму, то і звуків дримби було б достатньо для містичної атмосфери. Щось я розійшлась, насправді мене частенько наштовхує на нові ідеї чи просто відновлює бажання писати саме музика, тому дякую за таке запитання.

Діана: Ох, дуже колоритних виконавців ви обрали! Заслухатися можно. Добре, дякую. Мені от ще що цікаво: чим ви займаєтеся у житті та як це пов'язано з літературою? Чи як впливає на те, що ви пишете?

Надія: На жаль, ніяк не пов'язано з літературою. Хотіла сказати, що й не впливає, але таки впливає, бо коли я не знаю з чого почати оповідання, то частенько видобуваю щось зі спогадів. Так, в конкурсному творі «Нове завдання» я використала, як локацію вокзал, а моя робота раніше частенько кидала мене з міста у місто і якщо з'єднання дозволяла я обирала поїзд, як транспорт. В різдвяному детективі героїня переживає про виступ перед колегами й мені близький стан, коли можеш проводити презентацію перед сотнею людей, але корпоративи напружують :). Ну, і частенько, якщо кажуть фантастика, я одразу хочу написати про якусь лабораторію і дослідження, хоча від науковця в мені лиш спогади залишилися. Отже, так я тягну у свої твори, якісь крихти з минулого, але ніколи не наділяю героїв власними рисами характеру, принаймні свідомо. А основна діяльність зараз пов'язана з малюванням, то може тому мене іноді надто сильно тягне в описи, що надають мальовничості.

Діана: Як ваша читачка, скажу, що описи у вас виходять дуже гарні! А чи є в ваших творах щось з реальності, окрім спогадів? Може у персонажів є прототипи? Чи вони цілком з вашої уваги?

Надія: Дякую! Справді є прототипи, так — цілителька Юстина списувалась з образу моєї прабабусі. Хоч, вона й не була повитухою, а служила кухаркою в польських панів, скидати вроки чи спалювати рожу було в ті часи звичною практикою. Тому з розповідей моєї мами в мене сформувалось уявлення про прабабусю, яке я перенесла в книжку. В кобзаря Вересая (можливо, його потрібно буде змінити) лише прізвище від реальної людини. Решта книги будувалось на уявленні, а що, якби деякі легенди виявились прикрашеною правдою, як би герої з цим розібрались. Єдина людина, яку я навмисне намагалась наблизити до відомої історичної постаті з'явиться в другій частині «Сина мавки». Але там все одно буде більше моєї фантазії ніж фактів із її життя.

Діана: Це дуже цікаво. Чи є у вас в планах спробувати себе в інших жанрах?

Надія: Про щось велике в іншому жанрі, крім фентезі, поки що не замислювалася. А от з конкурсними оповіданнями, то вже були й детектив і фантастика і трохи темних жанрів. Практикуватися в останніх було дуже цікаво на останній «Темній літературній масці» від спільноти ФанАрк, так сподобалося, що я ще спробувала вперше написати на конкурс від ресурсу «Бабай». Загалом експериментую в тих жанрах, які й читаю.

Діана: Бажаю вам натхнення! Скажіть наостанок, чи вірите ви у талант до письменництва?

Надія: Щиро дякую! В дитинстві вірила, бо скрізь чула те слово і думала, що ж то за звір такий і як його знайти. Підсвідомо, може, й боялась, що його не виміряти точно, тому й обрала професію де були зрозумілі для мене формули. Талант же має означати, що тобі якась справа дається легше і краще ніж іншим, але чого воно варте, якщо ти тим не хочеш займатися? А якщо хочеш, то він може дати тобі фору, але успіх надалі все ж справа практики. Тепер я більше вірю в бажання, бо коли заняття приносить радість, то знайдеться і час, і засоби, а постійність відшліфує уміння.

Діана: Повністю з вами згодна. Дякую за цікаву розмову!

Надія: Дякую вам за цікаві запитання й приємну атмосферу спілкування.

Сторінка автора: Надія Мак