Останній бій

У невеличкій кімнатці, вікна якої ховалися за картатими фіранками, панувала невластива їй тиша. Тільки ледве чутне сопіння майбутньої випускниці та розмірене цокання настінного годинника між постерами з рок-зірками заповнювали спальню звуками мирного життя. Обридливе шурхотіння, що місяцями супроводжувало побут у старій «двокімнатці», більше не турбувало ранкового сну. Ще б пак: після тривалої, виснажливої війни, яка зжерла купу грошей та нервів, Сіровим таки вдалося позбутися доісторичних комах.

Безславно сконавши, капосні душі прусаків полишили світ живих і відлетіли… Куди? У паралельний всесвіт. Канули в забуття? А чи існує життя після смерті? Та хто ж його знає. Проте, судячи з напівусмішки, яка майнула на миловидному обличчі сплячої дівчини, їй було абсолютно байдуже, куди саме вони вшилися — головне, щоб ніколи не поверталися знову.

Раптом стиха рипнули двері. До спальні з грацією вайлуватого бегемота прокрався пухнастий котисько. Він вистрибнув на ліжко і, обнюхавши незначну перешкоду, безстрашно вмостився на скуйовдженому волоссі Каміли. Дряпуча лапка накрила прочинені уві сні вуста. Дівчина невдоволено закрутилася, бурмочучи в подушку прокльони. Дрімати на цій розбурханій грудці нервів виявилося не надто зручно, тому рудий окупант узявся наминати лапами мідні пасма, намагаючись облаштувати собі комфортний лежак.

— А нехай тобі... Відвали! — роздратовано засичала Каміла, проте котисько і не думав здаватися.

Ґаздуванню нахаби завадив будильник, наставлений перед сном необачною господинею. Дівчина нещодавно зумисно завантажила на свій смартфон один із відомих хітів гурту «Sepultura», аби він стовідсотково розбудив її цього ранку. Адже проспати фінальний іспит із фізики було рівносильно самогубству.

Ех, якби ж вона наперед знала, що станеться наступної миті, ні за що б так не вчинила. Заледве моторошна какофонія прогарчала фірмовим гроулом Макса Кавалери, як нашорошений котисько зробив потрійне сальто в повітрі, використавши її обличчя як трамплін.

— Ох, ти ж йопть, Мерзотнику! Ну ти й скотина! — осиплим голосом загорлала Каміла, обмацуючи понівечену щоку.

Коли помітила на пучках кров, вона погрозливо зіщулила очі, скануючи простір у пошуках майбутньої жертви. Але домашній тиран уже зник, а рипнувші двері красномовно натякали, куди саме він накивав п'ятами.

— Молися, руда сволото! Коли я тебе знайду, ти мрець!

Розлючена фурія сперлася на лікоть і взялася гарячково порпатися на столі, де ошаліло лементував ґаджет. Під гарячу руку потрапляв усякий непотріб. Гребінець — нафіг! Запальничка — туди ж. Степлер полетів слідом і з гуркотом впав біля комода. Смартфон — ну, слава богам! Хаотичні штрикання пальцями по екрану змусило динаміки нарешті затихнути.

Потягнувшись до хрускоту в суглобах, дівчина сіла, занурюючи стопи в м'який килим. За якусь мить на похмурому обличчі з'явилася втішена усмішка. Лоскотати пальці м'якими ниточками ворсу було до біса кайфово. Каміла зіжмакала в кулачках простирадло, а в закинутій догори голові майнула блаженна думка:

«Бляха, ліпше за секс… Просто ульот!»

Приділивши розслабленій позі декілька хвилин, утихомирена злюка звелася на ноги й почовгала в коридор. Там вона одразу помітила Мерзотника, який заліз у коробку з-під взуття. Як опецьку вдалося втиснути туди свою огрядну гепу? А біс його знає. Для все ще напівсонного мозку дівчини це питання залишилося без відповіді. Мстиво всміхаючись, вона підкралася до вусатого лиходія, який настільки захопився вилизуванням своїх «помпонів», що навіть не помітив навислої над ним загрози.

— Опа-ча, попався! — руки спритно підхопили його під пахви і добряче струснули.

Кіт обурено нявкнув і знову спробував дотягнутися язиком до недолюблених яєць. Схоже, гігієна для охайника стояла на щабель вище за власну безпеку.

— Гаразд, живи поки що, довбню. Бачу, ти вже й сам себе покарав, — зареготала Каміла, змінивши гнів на милість.

Мерзотник байдуже фиркнув у відповідь; чи, можливо, він просто чхнув? Розбиратися в поведінці хтивого лизуна, якого повернули в коробку, у випускниці не було ані часу, ані бажання. Однак відвести очей від яйцелюба їй чомусь не вдалося. Старанно водячи шорстким язиком по пухкій задній кінцівці, котисько невдовзі почав надсадно кашляти, аж поки не виштовхнув із горла слизьку грудку хутра.

— Фе-е-е... Яка гидота!

Каміла затулила долонею рот, намацала на стіні вимикач і залетіла до ванної кімнати. Тут її нудило значно менше. Вона наблизилася до дзеркала, уважно роздивилася себе і скрушно зітхнула — Мерзотник добряче зіпсував їй фейс. Уздовж щоки тяглися хоча й не надто глибокі, проте чітко виражені подряпини.

— Офігенно ранок почався! Навіть боюся уявити, яка ще дичина на мене сьогодні чекає.

Вирішивши не забивати собі баки дурнею (бо не бачила сенсу перейматися тим, що вже сталося), дівчина поспіхом позбулася майки і боксерів, які замінювали їй піжаму, та прошмигнула в душову кабінку. Водні процедури з літньою водою допомогли збадьоритися і налаштуватися на позитивні думки. Нервове напруження, яке міцно тримало її в сталевих лещатах протягом останнього тижня, поступово зійшло нанівець.

Обробивши спиртовим розчином садна, Каміла обгорнулася пухнастим рушником і вийшла в коридор, залишаючи на старому паркеті мокрі сліди. Вона скоса поглянула на вусатого лиходія, який безтурботно дрімав у коробці, і в її голові зродилася думка про помсту. Не втримавшись від спокуси, Каміла буцнула лежанку ногою. Немов ужалений ґедзем, Мерзотник вкотре за ранок приголомшив її акробатичними здібностями. Після ефектного рондату він спритно приземлився на лапки й хижо вишкірив ікла.

— Срака-мотика... — нажахано прошепотіла дівчина, заледве встигнувши капітулювати в кімнату.

Підпираючи спиною двері, вона дихала через раз, відчуваючи, як усе тіло бринить від напруги. Давно забутий кайф, який руда екстремалка отримала від викиду адреналіну, збадьорив її ліпше за каву, на яку вже не залишилося часу.

Кігті месника погрозливо зашкряботіли по перепоні між ними.

— Дідько! Нахіба я приволокла з вулиці це їбанько? Схоже, він остаточно втратив глузд.

Повернувши дихання в норму, Каміла на ватяних ногах допленталася до комода. Скинула на підлогу вологий рушник, висунула верхню шухляду й дістала звідти новенький комплект спідньої білизни. Вбравшись в напівпрозоре мереживо, презентоване мамою, вона почала крутитися біля дзеркала.

— Хех, а нічого я так виглядаю. Навіть трохи шкода, що мені тепер немає перед ким хизуватися такою красою.

Руда кокетка грайливо підморгнула своєму віддзеркаленню, знайшла в шафі-купе вішак із ретельно випрасуваним вбранням і невдоволено підібгала вуста. Оскільки випускниця навчалася у місцевому училищі на секретаря-діловода, їхню групу в наказовому тоні примушували складати іспити у ділових костюмах, які вона на дух не переносила. Однак іншого вибору не було, тому Сіровій довелося вбратися у штани, блузку і жакет. Єдине, що її тішило, — під вільними бортами жакета можна було вдало приховати оновлену версію «паска шахіда».

Закріпивши виріб на стрункій талії, руда диверсантка посмикала за кінчики шпаргалок-гармошок, щоб переконатися, що вони не посиплються на підлогу, як тільки вона перетне поріг аудиторії. Знову зганьбитися перед екзаменаторами Каміла не збиралася, тому увесь вчорашній вечір витратила на апгрейд свого винаходу. Вона настільки захопилася рукоділлям, що навіть не відповідала на дзвінки найкращої подруги. Уявляючи, як казилася через це Суріна, глумливиця зареготалася з цього. Тоді скуйовдила пальцями ще трохи вологі пасма й перейшла до наступного етапу підготовки до надважливої події — висмикнула з брови срібний кульчик та узялася маскувати тоналкою безглузду котячу мітку.

***

Гадаю, настав час пролити світло на причину, через яку іспит із фізики викликав у випускниці різі в животі та нервовий тик.

Сірова й раніше заледве терпіла цей нудотний предмет, що навіював на неї смертну тугу. Ще в школі вона дозволяла собі позіхати на уроках і навіть додивлятися сни на задній парті. Але відколи руда ледацюга вступила до ПТУ, її безтурботні дні скінчилися. За три довгих роки навчання вона встигла зненавидіти фізику усім своїм бунтарським серцем. А все через чіпляння Алевтини Аркадіївни (завучки з виховної роботи і за сумісництвом викладачки), яка викликала її до дошки мало не щодня за кожної ліпшої нагоди.

Чому саме Каміла потрапила в немилість до цієї злобної тітки? Все дуже просто. Після того як її зарахували до лав «секретуток», вона, через власну необачність, примудрилася перейти їй дорогу. Того фатального дня дівчина палила біля паркану, просто навпроти входу на територію ПТУ. До неї підійшла ошатна незнайомка і, докірливо дивлячись на профіль рудої нахаби, поставила запитання, яке вже сиділо в Каміли в печінках:

— Навіщо ви курите? Ви ж дівчина!

Окинувши знудженим поглядом стрьомну на вигляд жінку, неабияк схожу на короля гоблінів з фільму «Гобіт: Несподівана подорож», Каміла відповіла їй у своїй улюбленій глумливій манері:

— А навіщо вам вуса? Ви ж жінка! Начебто... — зронила зневажливо й показово відвернулася від причепи, шкірою відчуваючи палючий гнівний погляд. Зробивши затяжку, наїжачена бунтарка озирнулася до неї і обурено пирхнула: — Ну, що таке? Дірку в мені протрете!

— Краще тобі не сваритися зі мною, дорогенька! — погрозливо прошипіла жінка, ледве стримуючись від бажання придушити нахабне дівчисько, яке жбурнуло недопалок їй під ноги. — Негайно підніми цей непотріб і викинь у смітник!

— Ой, та годі вам. Йдіть собі куди йшли!

Навмисно вчавивши «пегасика» носком туфлі у бездоганно підстрижений газон, Каміла цим вчинком підписала собі смертний вирок. На першій же «лінійці» вона збагнула, що вкотре встрягла в історію, впізнавши в заступниці директора надокучливу незнайомку, з якою в неї виник конфлікт...

З того часу багато води спливло, проте ворожнеча між ними анітрохи не згасла. Після успішно складеного передостаннього іспиту усміхнену випускницю перехопила біля свого кабінету «королева гоблінів». Розтягуючи вуста в підступній посмішці, вона вишкірилася до неї.

— Готуйся, Сірово. Завтра я влаштую тобі інквізиторський допит з усіма атрибутами!

Помітивши перші ознаки паніки у сірих очах, Алевтина Аркадіївна моторошно зареготала. Насолодившись п'янким тріумфом, училищна почвара одразу зникла за дверима кабінета, залишивши залякану жертву стовбичити в коридорі, просякнутому задушливим повітрям гнітючої безвиході.

***

Через пів години випускниця знову розглядала себе в дзеркалі: макіяж — 12 балів; зачіска — 10 балів; фейс — чистий, як дупа немовляти; свята вода — та ну нафіг; настрій — нижчий за нульову позначку.

Застібнувши жакет, Каміла неохоче попленталася в крихітний передпокій. Там, з виглядом приреченого на страту каторжника, вона втупилася у замшеві туфлі на карколомних підборах, позичені мамою на час іспитів. Подумки бажаючи Регині Романівні «доброго здоров'я» за геніальну пораду вступити до триклятого училища, руда скорбота пригадала її мудрі слова: «Нє ну, а шо? Середню освіту здобудеш, професію матимеш, та й стипендія ніколи не буде зайвою...» Воно-то так, але якби тільки донька знала, скільки жахіть їй доведеться пережити, вона нізащо б не послухалася.

Марна спроба спопелити гнівним поглядом «іспанські чобітки» була з тріском провалена.

— Як тільки я відмучуся на вирішальному іспиті, одразу ж спалю вас на обрядовому вогнищі! Ви більше не зможете завдавати людям болю! — клятвено пообіцяла, взуваючись.

Диявольські колодки агонічно поглинули в пащі замозолені стопи, змусивши її брудно вилаятися. Зціпивши зуби, насуплена випускниця перекинула через плече сумочку, в якій завжди лежало все необхідне для щоденного виживання (цигарки, запальничка, студентський квиток та інша надважлива фігня) й причумлено вишкірилася:

— Що ж, Алевтино Аркадіївно, гадаю, тепер я готова прийняти останній бій. Головне — самій не вбитися об вашу харизму в процесі двобою.