Останній бій

Сірова не збиралася вести задушевні розмови з малознайомою кралею, хоч і вважала її доволі привабливою, бо вона на дух не переносила людей, які нахабно пхають носа до чужих справ. Навіть із найкращою подругою дівчина ділилася далеко не всіма таємницями. То з якого дива їй зараз починати це робити?

— Немає, то й немає. Можеш не відповідати, якщо не хочеш, — байдуже знизала плечима керманичка, більше не намагаючись вивести на розмову наїжачену попутницю; лише зрідка поглядала в її бік та загадково всміхалася.

Рудокоса бунтарка була тільки рада мовчанці, яка знову запала між ними, — вона завжди вважала тишу своєю вірною подругою. Адже в ній немає місця для брехні, іронії чи глузування; немає хвилювань і нічого такого, що здатне зачепити за живе. А ще Каміла була переконана, що порожні балачки притаманні лише легковажним особам, таким як-от Суріна і половина її оточення — мелють, аби молоти... Але чомусь саме зараз постійна супутниця вирішила зрадити її й несподівано почала гнітити своєю похмурою присутністю. Тиша дзиґотіла у скронях обридливим гулом, вселяючи непевність у виборі не підтримувати розмову з людиною, яка врятувала її від провалу на іспиті. Фоновий шум зростав із лячною прогресією. Впертій мовчунці навіть здалося, наче вона перебуває не у затишному салоні, а в робочій трансформаторній будці.

Труснувши головою, випускниця рішуче прокашлялася, ламаючи через коліно життєві принципи:

— Якби не моя мати з її надкрутими порадами, усе могло скластися інакше. Мені б не довелося зараз тремтіти від страху. Не потрібно було б виряджатися на тупий іспит і відвойовувати нормальну оцінку в найстрьомнішої хижачки з нашого Чистилища. Все було б геть інакше!

— Що це за дивакувата панянка і чим вона тебе так жахає? — відстороненим голосом поцікавилася Зоя, втискуючи педаль газу в підлогу, щоб проскочити останнє перехрестя. Каміла приречено глипнула на стрілку спідометра, яка стрімко наближалася до критичної позначки, й насилу ковтнула насотану страхом слину. — Це вона тобі личко роздерла?

— Фе-е-е. Звісно, що ні! — гидливо зморщила носа руда, занадто яскраво уявивши цю крінжову картину.

Підтримувати діалог із цією божевільною самогубцею, яка намагалася їх обох прикінчити і виглядати при цьому абсолютно нормальною, досі не хотілося. Але, помітивши в її очах живий інтерес та замилувавшись, як вона спокусливо зволожила язиком губи, знезброєна капітулянтка більше не могла опиратися цій гіпнотичній харизмі:

— Щоку мені обдер Мерзотник — це мій кіт. А стрьомна жінка — завучка з нашого Чистилища. Вона — мій персональний кошмар. Ми з подругою нарекли її королевою гоблінів, бо вона реально моторошна і вічно голодна. Харчується ця почвара винятково страхом учнів. Іноді мені здається, що я для неї найулюбленіший делікатес... — Оскільки уважна слухачка не перебивала руду щебетуху, вона захопилася, і її понесло: — Коли гоблінша лютує — це ще пів біди, а от коли усміхається, у мене реально шкіра береться сиротами. Регіт цієї істоти схожий на гавкіт оскаженілих псів. Коли я його чую, мені хочеться її, бляха, приспати! А ще у неї є золочені коронки на різцях. Уявляєш? — Оповідачка округлила очі, підкреслюючи вагомість слів. — Вона реально якесь пекельне поріддя, що виповзло з глибин клоаки, щоб мордувати людей! Ми зі Свєткою переконані, що свої ікла гоблінша власноруч видерла з пащі, аби отримати змогу розчинитися в натовпі. А ще у неї та-а-ака величезна дупа! Ти би тільки бачила це, — руки в повітрі зобразили чималі об'єми. — Я готова закластися на що завгодно, що цим жиро-Босом запросто можна прогодувати мешканців невеликого селища в Африці.

Автівку відчутно хитнуло: навіжена шумахерка, віртуозно обганяючи маршрутку, ледве встигла повернутися у свій ряд, лише дивом не поцілувавшись із КАМАЗом. Але тепер навіть цей карколомний маневр не зміг змусити сп'янілу від викиду адреналіну казкарку припнути язика. Словесний потік лився з її уст, немов із рогу достатку:

— Якщо гобліншу занурити у водойму, з її дупи можна зробити атракціон «повітряна подушка». Щоправда, у мене є сумніви, що він стане популярним. Бо коли на неї стрибатимуть із вежі, її дригляки почнуть пружинити і пускати гази. Погодься, такі розваги точно не для слабкодухих!

Захопившись «хвалебною» одою, Сірова навіть не помітила, як її рятівниця змінилася на обличчі. Ба більше, ефектна білявочка більше не усміхалася, а навпаки — роздратовано стискала кермо, встромивши в обідок нігті. «Тойота», завищавши гальмами, несподівано рвучко вкоренилася біля самих воріт училища. Очманіла байкарка була не готова до чергового філігранного твісту від погонички пекельної колісниці, тому від несподіванки ледве не протаранила головою лобове скло. І лише завдяки тому, що вона вчасно вхопилася за бардачок, їй вдалося не опинитися на газоні.

«Їбала жаба гадюку, а я такі приколи! Що це, бляха, було? Ні, ну точно скажена! У цієї неадекватної профури необхідно конфіскувати права і заборонити сідати за кермо!»

Помітивши на обличчі крейзі-леді макабричну гримасу, руда фурія також скипіла. Після такої чудової поїздки на її зап'ястках могли з'явитися синці. Розминаючи кисті, пасажирка знову зиркнула на білявку і... отетеріла.

«Що за?...» — здивовано глипнула.

Насуплена лихачка виглядала неймовірно лютою і нагадувала крижаного дракона — хіба що струмінь рідкого азоту з ніздрів не йшов. Здавалося, вона була ладна вп'ятися пальцями не тільки в кермо, а й у фізіономію здивованої балакухи.

— Виходь. Ми вже приїхали, — засичала Зоя крізь стиснуті зуби, обдавши Камілу морозною хвилею. Помітивши занепокоєння в сірих очах, керманичка нахилилася до вкляклої попутниці, щоб уїдливо прошепотіти їй на вухо: — Ні пуху тобі, ні пера на іспиті.

— До біса, — мимовільно пискнула дівчина, втискаючись у спинку крісла.

Загроза, яку випромінювала розпашіла лиходійка, відчувалася на ментальному рівні. У рудої навіть волосся на руках стало дибки. Але вона швидко опанувала себе.

«Та пішла ти, психована курво! — вкотре змінивши острах на гнів, Каміла раптом зловила себе на думці, що Зоя когось їй нагадує. — На кого ж ти схожа?..»

Жуючи в задумі губи, горе-випускниця вирішила принаймні спробувати бути люб'язною, позаяк білявка, що не кажи, урятувала її від неминучої катастрофи. Але Сірова не була б собою, якби її подяка не звучала уїдливо:

— Дякую за «приємну» поїздку і першокласну доставку.

— Ага, на здоров'ячко. Було дуже «приємно» з тобою познайомитися, — показово відвернувшись від рудої комедіантки, не залишилася в боргу Зоя. — А тепер щезни з моїх очей!

«З превеликим задоволенням!»

Не маючи бажання й надалі випробовувати долю, Каміла вистрибнула на вулицю і поспіхом — наскільки дозволяли покоцані стопи — пошкандибала до входу.

Біля відчинених дверей на неї вже чатувала подруга. Світлана співчутливо витріщилася на руду халепницю, мов на приреченку. Воно й не дивно, адже кульгавка приїхала складати іспит найжахливішій нечисті з їхнього Чистилища. Усвідомлення цього факту аж ніяк не додавало Камілі оптимізму. Тому, піднімаючись сходами, вона одразу ж накинулася на шатенку:

— Припини бельмувати на мене. Я й без тебе знаю, що мені піздарики!

— І тобі привіт, моя люба подруго, — подражнила її усміхнена цинічка, яка давно звикла до запального характеру рудої дуринди.

Діловий костюм на язикатій Хвесці сидів як влитий. Дефілювати на високих підборах Суріній було не звикати, чого не можна було сказати про Сірову.

«З-з-з-заздрість… Цій заразі все пасує… Я ж виглядаю у цьому шматті наче опудало! Ні, як трансвестит! О, Боги. Ні! Тільки не це... Як же мене все бісить!»

Труснувши головою, наче безхатько, якого замучили воші, Каміла заплющила очі. Зробила кілька глибоких вдихів, повільно видихаючи, у спробі заспокоїтися і уявити, що вона знаходиться десь далеко, на безлюдному острові. Ось вітерець обдуває її тіло. Вона п'є кокосове молоко, сидячи на піщаному пляжі... Абсолютно одна. І жодної живої душі довкола. Краса-а-а…

«Фу-у-ух, здається, відпустило».

— Привіт, Свєтік, — руда поміркованість привіталася з подругою так, як слід, цілуючи її в щічку. Не отримавши цьомчика натомість, вона простежила за поглядом Суріної, яка з хворобливою цікавістю розглядала Зою. Неприхований інтерес Хвеськи до її рятівниці розлютив Сірову ще більше. Підвищивши голос, вона засичала в її обличчя: — Невже теж вирішила перейти на темний бік?!

— Хей, полегше, Халку! Ти що, ревнуєш? — знущальним голоском проспівала усміхнена пересмішниця.

— Хто, я? Ти що, пальнулася?!

Судячи зі щік Каміли, які розквітли червоними маками, Світлана влучила в саме яблучко. Переможна усмішка розтяглася від вуха до вуха.

— А вона гарненька... Я знала, що ти маєш гарний смак, Каммо!

— Не вигадуй! Ми з нею заледве знайомі, і вона мене бісить!! Так само як і ти!!! — заперечливо пирхнула крутійка, мимоволі озираючись на об'єкт обговорення.

Набундючена білявка намотувала кола біля своєї автівки і роздратовано буцала ногою по колесах.

— Хм… Цікаво-цікаво... — ігноруючи витівки рудої злюки, яка боягузливо уникала відвертих розмов на квір-тематику, Світлана знову втупилася дослідницьким поглядом в кралечку, з якою приїхала подруга. — Дуже цікаво.

— Стули пельку!

— То де ти її підчепила?

— Ой, та замовкни ти вже! Вона що, стафілокок, щоб її чіпляти?

Шатенка зареготалася з дотепу Каміли, яка іскрилася від напруги. Тоді поклацала язиком, мов бушмен, готуючись ще щось бовкнути.

Схожість дратуючої пересмішниці із калахарцями здавалася Сіровій вкрай недоречною. Адже на відміну від Свєтки, вони були добрими та чуйними людьми. В них немає і не могло бути сурінської шкодливості. Коли вона помітила, що Зоя теж дивиться на них, руда панікерка знервовано прошепотіла:

— Вшиваймося звідси.

— Завмри, — пальці Світлани вчепилися в її руку мертвою хваткою, не даючи зрушити з місця.

Запаморочливо вродлива шумахерша пілікнула сигналізацією і попрямувала до сходів, звабливо виляючи стегнами. Вітерець грайливо тріпав її шовковисте волосся, вуста вигнулися в легкій загадковій усмішці, очі виблискували азартом. Зоя була схожа на модель, що зійшла з подіуму, або ж на хижака, який робив обхід мисливських угідь. Від настільки захопливого видовища у Сірової перехопило подих і навіть спітніли долоні. Насилу проковтнувши в'язку слину, вона мало не вдавилася нею.

Такий нетиповий стан подруги Світлана не змогла залишити без уваги:

— Так я й знала, що ти запала на цю кралю!

— Відвали, Суріна! Я тобі вже казала, що майже не знаю її, — ледве вправляючись із ватяним язиком, Каміла висмикнула свою руку з її лещат. — Тільки останні кретини западають на ледве знайомих людей.

— Ого! Я так розумію, ти реально не в курсі, хто вона така? — здивовано глипнула на неї Світлана.

— Нє-а. А що, маю знати? — відчуваючи щось недобре, руда перевела занепокоєний погляд на всезнайку, без надії сподіваючись, що подруга відповість їй хоча б тепер: — Хто вона в біса така?

— Повір, Каммо, тобі краще цього не знати, — захихотіла шатенка, заправляючи прядку волосся за вушко.

Суріна просто обожнювала тримати інтригу, чим страшенно бісила. Рудій сатані закортіло видерти з її голови цю саму прядку. Але, пам'ятаючи, що вона володіє необхідною інформацією, вирішила поки що не калічити її і терпляче дочекатися відповіді. У гливкому очікуванні час залип, ніби муха в смолі. Дівчатам пощастило, що в Зої задзвонив телефон, і вона зупинилася, щоб відповісти на дзвінок. Вмираючи від нетерплячки, Каміла наполегливо смикнула Світлану за рукав блузки, розпинаючи її важким поглядом.

— Та не мовчи ти, йопта. Кажи вже як є!

Розлючене шипіння рудої викликало у шатенки новий напад сміху.

— Гаразд, але ти сама напросилася. Вона-а-а… донька Алевтини Аркадіївни, твоєї улюбленої фізички.

Останні слова пролунали для ошелешеної випускниці наче вирок. Контрольний постріл у голову.

— Та ти гониш з мене... — Каміла зацьковано озирнулася на посміхнену доньку гоблінші. Хижачка їй підморгнула, впевнено протиснулася між вкляклими подругами та увійшла до училища, видавши наостанок смішок, схожий на регіт гієни, що вчула запах пораненої жертви. Сполотніла халепниця закинула голову догори і розпачливо застогнала: — Оце так я встрягла.