Останній бій

Вітере ледачо гойдав фіранки, даючи змогу світанковим променям просотуватися крізь зімкнуті повіки рудого сонька. Каміла завовтузилася в ліжку, намагаючись сховатися від сонця, і ненароком зачепила рукою сплячий вулкан.

Зоя пробубоніла прокльони в подушку й демонстративно перекотилася до стіни.

На зацілованих вустах дівчини з'явилася бешкетлива усмішка. Вона наполегливо поторсала вередливу кралечку і тієї ж миті почула на свою адресу кілька лайливих погроз. Брови збіглися до перенісся: Сірова щойно збагнула, що Тарнавську навряд чи можна віднести до ранніх пташок, і що зараз її краще не зачіпати. Але коли це вона була обачною? Руда екстремалка підсунулася до змійки впритул, намацала груди й зашепотіла на вухо:

— Доброго ранку, злючко.

З-під гриви розтріпаного волосся почулася чергова погроза, але в більш м'якій формі:

— Лапуль, будь хорошою дівчинкою, не буди в мені звіра.

— А що, як я хочу бути поганою дівчинкою? — Долоня Каміли помандрувала нижче, з наміром пробратися в чужі трусики.

— Що ти робиш? — здивовано глипнула Зоя, змахуючи з повік сонний морок.

— Збираюся закріпити отримані вночі навички практикою.

— Що, просто зараз? — майже прохникала білявка, спритно перехопивши руку невгамовної учениці. — Давай через годинку, га?

— Оце вже ні, — не погодилася на компроміс Каміла, вбираючи вустами мочку вуха незговірливої ​​змійки. Коли хватка на її зап'ястку послабла, вона наполегливо просунула пальці ще нижче і, відчувши вологу, почула тихе зітхання. — Ойой, а хто це в нас готовий до продовження марафону? Розсунь ніжки, жінко, і приготуйся отримати задоволення.

Вимогливий тон «заклинательки змій» викликав на обличчі Тарнавської появу грайливої усміши. Вночі її гостя поводилася несміливо, була майже слухняною, тепер же здавалося, ніби дівчиною оволодів дух розпусти. Розбурхана цікавість змусила виконати її вимогу, але тільки наполовину. Вона зняла спіднє, вляглася на спину, проте ноги та руки схрестила, чекаючи на подальший розвиток подій.

— Ах, так! — димчасті очі вмить виблиснули азартом.

Сірова зірвала з себе футболку і, осідлавши стегна Зої, однією рукою почала пестити свої оголені груди, а іншу поклала на живіт. Долоня упевнено попрямувала донизу, де й натяку не було на трусики.

Тарнавська зачудовано спостерігала за відвертими й провокативними діями. Крізь густі пасма рудої спокусниці пробивалися сонячні промені, огортаючи золоченим сяйвом мармурову шкіру, яка була рясно всіяна багряними мітками. Стиснувши стегна, між якими розгоралася пожежа, вона закусила губу, щоб не видати стогоном збуджений стан.

Тим часом «заклиначка» продовжила говорити, осиплим голосом:

— Спершу я змушу тебе прибрати руки. — Каміла нетерпляче гойднула стегнами, торкаючись себе блискучими від змазки пальцями. Вуста судомно втягнули повітря, коли пучки зачепили чутливе місце. — Потім ти сама розведеш ніжки і дозволиш мені взяти себе так, як я захочу.

— Та невже? — хрипко відказала Зоя, гублячи останні крихти глузду. — Це ми ще побачимо, хто кого візьме!

Вхопившись за талію спокусниці, білявка підім'яла її під себе і, розвівши коліном стегна, плавно увійшла в неї. Очі дівчини широко розплющилися. Руда красунечка зі стогоном вигнулася в спині, мурмочучи її ім'я. Шаленіючи від задоволення і нарощуючи темп, Зоя вп'ялася вимогливим поцілунком у м'які вуста дівчини, зминаючи їх під своїм натиском.

Цілувати Камілу, слухати її стогони, володіти нею — здавалося, немає нічого важливішого. Ще кілька впевнених рухів, глибоких проникнень, і руде сонечко вигнулося, викрикуючи ім'я білявки. Вдихаючи аромат розніженого тіла, Зоя важко дихала, впершись носом у шию Каміли. Десь у грудях зароджувалися ніжні почуття до цієї зухвалої і водночас поступливої дівчини, яка довірливо обіймала її та нагладжувала спину. Пальчики пройшлися вздовж хребта, викликаючи мурашки. Між ногами Тарнавської досі шалено пульсувало від збудження, від якого конче кортіло позбутися. У цю мить Зоя вирішила повністю довіритися Камілі й дозволити їй виконати обіцянку.

— Тепер твоя черга, — промуркотіла на вухо, скотившись поруч на зім'яте простирадло.

Сірова ледачо розплющила одне око, облизнула пересохлі вуста, на яких з'явилася хтива усмішка. І, навалившись на білявку... заснула.

Зоя недовірливо поторсала її за плече, але збагнувши, що дівчина міцно спить, хрипко засміялася.

«От нестерпне дівчисько. Сама розбудила мене і тепер дрихне...»

Вони майже не спали цієї ночі, Тарнавська й сама не очікувала від себе такої завзятості. Все ніяк не могла відірватися від руденької, насититися нею, щоразу доводячи себе і її до знемоги. Згадуючи найгарячіші моменти, вона ніжно гладила спину Каміли, майже не відчуваючи ваги її тендітного тіла.

Сон наче корова злизала. Білявка обережно переклала лінивця на подушку й пішла в душ. Гарячі струмені зняли втому з м'язів, а вправні пальці — залишки сексуальної напруги. Шлунок нагадав про себе бурчанням. Накинувши халат, Зоя попрямувала на кухню й заходилася готувати сніданок. За пів години на тарілці пашіли тости, поряд стояла банка джему і два кухлі зеленого чаю з жасмином. Тепер можна було будити свою гостю.

Екран телефона блимнув, і за мить динамік заволав голосом Селін Діон, змусивши Зою напружитися й кинутися назад. Трохи повагавшись, вона прийняла дзвінок від мами:

— Привіт. Ти щось хотіла?

— Привіт. Куди ти поділа відомість з результатами іспиту? Мені терміново потрібно занести її на підпис директору.

— Бляха, я зовсім про це забула. — Зоя пригадала, як Єва Адамівна передала їй стос паперів, проте кабінет Зарічного виявився порожнім. — Замоталася і забрала її із собою.

Почуваючись ідіоткою, вона прикрила очі. Після невдалого візиту до директора білявка одразу ж пішла шукати Камілу. Але коли дізналася від її подруги, що дівчина поїхала додому, теж покинула училище.

— Отже, вона в тебе вдома? — висмикнув її з виру думок голос матері.

— Хто?

— Відомість, хто ж іще! — дратівливо пирхнула Алевтина Аркадіївна.

«Наприклад, Каміла, але тобі про це краще не знати...»

— Ну, так, в мене. Я тобі її привезу. За годину буду в училищі.

— Мені потрібна вона зараз. Я неподалік від твого будинку. За п'ять-десять хвилин буду у тебе вдома.

«От лайно! Якщо мати дізнається, що я спокусила її ученицю, вона мене розчленить»

— Я спущуся до тебе у двір! — випалила Зоя.

Просити Камілу пересидіти візит «королеви гоблінів» у шафі здавалося повним безглуздям.

— Це ще чому? — здивувалася мама і, додавши голосу суворих тонів, дорікнула доньці: — Ти не хочеш бачити мене в своєму домі? Не думала я, що доживу до такого дня.

— Не вигадуй дурниць. Ти сама щойно сказала, що дуже поспішаєш. До того ж у мене сміття накопичилося за тиждень, заразом винесу його до баків.

— Зоя! Які в біса баки? У твоєму будинку є сміттєпровід! — обурилася мати, підловивши доньку на брехні. — Кажи правду, чому не хочеш впускати мене в квартиру?!

— Ма… Я не сама, — знехотя зізналася Зоя, затиснувши пальцями перенісся, чудово знаючи, як негативно ставиться до її інтрижок Алевтина Аркадіївна.

Тарнавська старша давно змирилася з орієнтацією доньки, проте, як будь-яка мати, відмовлялася приймати її небажання заводити серйозні стосунки.

— Ну, і хто там у тебе цього разу? — зітхнула вона.

У Зої прокинулося почуття провини від цієї брехні. В її ліжку спала дівчина, яка її дійсно зачепила, але, зі зрозумілих причин, вона знала що мама не схвалить її вибір.

— Та так, ніхто… — намагаючись надати голосу байдужості, відказала білявка голосніше, ніж хотіла.

— Боже мій, Зоя, коли ти нарешті подорослішаєш? Тобі нещодавно виповнилося двадцять п'ять років! Твоїй пасії хоч є вісімнадцять?

Здавалося б, стандартне питання не мало її так збентежити, але...

«Трясця! А я хіба знаю? Де були мої мізки раніше?! — запанікувала Тарнавська. — Начебто випускники училища мають бути повнолітніми. У дев'ятому класі підліткам виповнюється п'ятнадцять-шістнадцять, плюс ще три роки навчання… Наче все сходиться. Чи фіг там? Бляха, треба негайно уточнити це у Каміли!»

— Зоя, тільки не кажи мені, що ти зв'язалася з школяркою, — занепокоєним голосом озвалася мама.

— Звісно, що ні! — знервовано реготнула донька. — Мені подобаються старші жінки, так би мовити, з досвідом. Я б ніколи не зв'язалася зі шмаркачкою! — Почувши шум у передпокої, вона поспішила завершити розмову: — Я зараз одягнуся і спущусь до тебе.

— Гаразд, припаркуюся біля баків, — не втрималася від шпиньки мама. — Люблю тебе.

— І я тебе люблю, — пошепки відповіла Зоя.

Відклавши телефон і зазирнувши в коридор, вона помітила Камілу, яка вже була одягнена і поспіхом шнурувала конверси. Скидалося на те, що попри все, що між ними сталося, руда панікерка навіть не збиралася прощатися. Така поведінка щонайменше насторожувала.

— Куди ти зібралася? — озвалася до втікачки Зоя, склавши руки на грудях.

— Додому! — наїжачено пирхнула руда колючка, навіть не озирнувшись.

«Що це з нею?» — здивувалася білявка. — «Не варто її відпускати в такому стані, не з'ясувавши причини».

— Зачекай мене на кухні. Я винесу відомість мамі, потім ми поснідаємо, і я тебе відвезу.

— Не турбуйся, по мене вже виїхали. — Впоравшись зі шнурівками, Каміла смикнула за ручку, але двері були зачинені. Вона сердито засичала крізь стиснуті зуби: — Відчини.

— Каміло... Давай поговоримо.

— Просто відчини бісові двері! — Від крижаного тону рудої Зоя мимоволі здригнулася. Вона зовсім не розуміла, що відбувається, адже нещодавно дівчина виглядала цілком усім задоволеною.

— Почекай, я візьму ключі і випущу тебе. — Сходивши до кімнати, Тарнавська змінила халат на спортивки та майку, підхопила з крісла документи з ключами і знову повернулася до передпокою. Каміла так само стояла до неї спиною. Торкнувшись напруженого плеча і розвернувши дівчину до себе, Зоя зазирнула їй в очі: — Що сталося? Я тебе чимось образила? — вкрадливо запитала.

— Все добре. Не парся, — зі штучною усмішкою відказала руда, дивлячись крізь Зою, наче бачачи порожнє місце.

— Гаразд, пішли.

Зрозумівши, що не дочекається правди, білявка здалася. На зміну піднесеному настрою прийшло роздратування. У напруженій тиші вони спустилися ліфтом на вулицю. Машини мами ще не було видно, але полегшення тривало недовго. А все через появу іржавої тарантайки, яка зупинилася на парковці. Звідти вискочив високий брюнет з голлівудською зовнішністю, прилизаною зачіскою та сяючою усмішкою. Коли він їх помітив, то попрямував до них. Точніше, до Каміли.

— Привіт, мала! — Від подібного звернення до її дівчинки білявку пересмикнуло. — Маєш чудовий вигляд, — зробивши їй комплімент, він поцілував руду скалку в щочку.

Зоя незчулася, як стиснула кулаки. Їй захотілося відштовхнути цього паяца подалі від дівчини, заступити собою, огородити від хлопця, (що сяяв наче яйця бичка на сонці), стерти білосніжну усмішку кулаком.

— Привіт. Дякую, що так швидко приїхав за мною.

Сірова повернула йому поцілунок, натягнуто посміхаючись. Коли вона це робила, самовдоволена пика хлопця мало не луснула від пихи. Зою мало не знудило від огиди і шоку.

— Заради тебе я ще й не на таке здатен, — він обійняв її однією рукою, яку білявці захотілося відірвати.

«Що тут в біса відбувається? Чого це вони так мило щебечуть і взагалі цілуються?!!»

— Юначе, вас хіба не вчили вітатися? — ввімкнувши режим стерви, білявка вирішила нагадати двом голубкам про свою присутність.

— Здрастє! — мигцем глянувши на неї, хлопець стійко витримав її убивчий погляд. — Каммо, а це хто?

— Та так, ніхто… — байдуже знизавши плечима, з усмішкою відказала руда, навіть не подивившись на здивовану Зою.

— В якому сенсі «ніхто»? — обурилася вона.

Якби поглядом можна було вбити, то Каміла неодмінно впала б замертво на асфальт. Але в неї вже виробився імунітет на убивчі погляди від стрьомних жінок.

— Досвіду у мене замало, щоб бути для неї кимось… — з прохолодою в голосі відповіла їй Сірова. Вона не збиралася демонструвати гадюці свій пригнічений стан. Гордо скинувши підборіддя, з уїдливою усмішкою запитала: — Як ви там казали? Я б ніколи не зв'язалася зі шмаркачкою?

— В сенсі, «зв'язалася?» — Тепер вже настала черга хлопця здивовано вирячатися на Камілу.

Не розуміючи, що відбувається і про що взагалі йдеться, Дмитро перекочував витрішкуваті очі з наїжаченої колишньої дівчини на насуплену білявку.

Своєю відповіддю Каміла відправила Зою в нокаут. До неї нарешті дійшло, чому руда так дивно поводилася. Виходило, що вона підслухала її телефонну розмову з мамою і неправильно все зрозуміла. Проте, вражена гординя не дозволила Зої вибачитися перед нею або хоча б спробувати пояснити, чому вона вимовила ці слова. Та й навіщо? У Каміли є хахаль; вона ж для неї була всього-на-всього експериментом. Підтверджуючи її здогадку, дівчина її добила:

— Не накручуй себе, Дімон. Зоя Андріївна — моя репетиторка з анатомії. Тільки й усього. Поїхали нарешті звідси. Нам ще треба готуватися до випускного.

З цими словами Сірова зірвалася з місця і, прихопивши за руку ошелешеного хлопця, потягла його за собою.

Гіркота, що розлилася у грудях, заповнюючи собою нутро, невблаганно випалювала під ребрами білявки діру.

— Бувайте здорові! — виплюнула вона отрутою їм навздогін.

Каміла проігнорувала прощальну фразу Тарнавської. Поспіхом заскочила в автівку Дімона і тільки там дала волю почуттям. Груди розривало від образи. На очі навернулися непрохані сльози. Сховавши в долонях обличчя, вона стиха вилаялася.

— Каммо, що це щойно було? Хто ця психована діваха? — занепокоєним голосом запитав Горинін, обережно торкаючись її ноги.

— Дімка, заради всього святого, не питай в мене зараз нічого. Просто відвези додому, — шморгнувши носом, прошепотіла Каміла.

— Гаразд. Тільки не плач.

Вперше бачачи дівчину в такому пригніченому стані, Горинін неабияк розгубився. Навіть після їхніх сварок і розставань вона трималася значно краще і ніколи не рюмсала. Зрозумівши, що випитувати в неї наразі щось марно, він завів двигун і виїхав з двору.

Зоя провела розгніваним поглядом іржаву тарантайку і щосили буцнула камінець, що лежав під ногами. Палець вистрілив болем, миттєво повернувши її до тями. Проковтнувши лайливі слова, вона тільки зараз помітила припарковану поряд з баками автівку мами.

— Ось, тримай, — Зоя підійшла до чорної «Мазди» і, простягнувши папку з документами, натягнуто посміхнулася.

— Чого це на тобі лиця немає, доню? Виглядаєш, наче кислого з'їла. Невже мої неуки настільки погано склали іспит?

Квапливо гортаючи відомість, Алевтина Аркадіївна робила вигляд, наче намагається відшукати у паперах причину поганого настрою Зої.

— Не хвилюйся. Нормально всі склали. Іспит ніхто не завалив. Є, звісно, кілька шісток… — узялася заспокоювати вона маму, знаючи як та відповідально ставиться до своєї роботи.

— А Сіровій ти що вліпила? — поглянула насуплена жінка на доньку, примруживши очі. — Теж шістку?

— Та ні. Вона якраз усіх здивувала і склала іспит на відмінно.

Згадка про дівчину, яка нещодавно гріла її постіль, залишивши на її подушках свій запах і неприємний осад всередині, неприємно дряпнула слух.

— Рада це чути, — задоволено усміхнулася жінка. — Найбільше я хвилювалася саме через Камілу. — Від подібної заяви, Зоя мало не впустила щелепу на землю. — Знаєш доню, ця дівчинка, насправді, дуже здібна учениця, хоча й дуже ледача. Вона буквально все схоплює на льоту. Уявляєш? Єдина її вада — це зарозумілість. А, так, вона цілком мила і приємна. Якщо її не задирати, звісно. А ще товариська і весела. Тварин любить...

«Ага, особливо гоблінів і змій» — уїдливий внутрішній голос став причиною появи щирої усмішки на кислому обличчі білявки.

Зоя із подивом витріщалася на свою матір, що продовжувала співати дифірамби Сіровій. Вона ніяк не могла збагнути, куди поділася жінка, яка роками скаржилася їй на руду скалку.

«Стокгольмський синдром — не інакше...»

І якби Зоя не була переконана в тому, що її мати терпіти не може Сірову, то навіть могла подумати, що Алевтина Аркадіївна намагається зісватати її з нею...

— Хіба ти нікуди не поспішала? — перебила маму білявка, натякаючи, що їй час їхати в училище.

— І справді. Бувай, доню.