Останній бій

Присівши поряд із шокованою дівчиною, Зоя вкрадливо зазирнула їй в очі.

— Каммо, ти в нормі?

— Поки ще не знаю, — чесно зізналася руда, нарешті випустивши виделку із рук.

— Ходімо звідси. Твоя подруга, напевно, на понос зійшла, поки ми тут були, — лагідно усміхаючись, пожартувала білявка.

— Мене більше хвилює інше. Суріна тепер не відчепиться від мене, поки не вивідає все до найменших дрібниць, — мляво усміхаючись промурмотіла під носа Каміла. — Може знайдемо чорний вихід і втечемо? — з надією в голосі запитала вона і скорботно зітхнула, потупивши погляд. — Просто, не хочу зараз ні з ким розмовляти.

— Он воно що... — спохмурніла Зоя. — Давай зробимо так. Я зараз подзвоню Данці і все їй поясню. Думаю, вона впорається тут без мене. — Шукаючи номер подруги, Зоя взяла Камілу за руку і повела у протилежному напрямку від їдальні. — Тобі теж варто попередити Свєтку, що я збираюся відвезти тебе додому. Не змушуй її хвилюватися і перевертати тут усе догори дригом у пошуках твого трупа.

— Ха-ха. Дуже смішно, — насмішкувато всміхаючись, руда дістала з сумочки свій телефон, на ходу набираючи номер подруги.

Вийшовши на свіже повітря обидві втікачки розійшлися по різним куткам, щоб не заважати одна одній вести перемовини. На все про все у них пішло не більше десяти хвилин і, тепер, знову тримаючись за руки, мовчазна парочка йшла на парковку. Зоя міцно стискала тендітну долоню рудого сонечка, відчуваючи приємний прилив бадьорості від близькості з нею. Каміла все ще виглядала задумливою, тому вона непокоїлася, що дівчина, після досить виснажливої ​​розмови, не захоче більше мати з нею справ. Від таких невеселих думок серце боляче стислося в грудях.

— Каммо, якщо хочеш я можу відвезти тебе додому, а потім поїду до себе, — сумним голосом озвалась до неї Зоя.

— У сенсі поїдеш до себе? — обурилася на її пропозицію Каміла. — Ти ж обіцяла мені, що ми проведемо ніч разом. Заради цього я погодилася на розмову з твоєю мамою. А тепер ти хочеш злиняти від мене. Ти взагалі нормальна?

— Тихіше, сонце. Не хочу я нікуди линяти. Я просто подумала, що тобі захочеться побути одній. Привести думки до ладу…. — у спробі заспокоїти дівчину, Зоя її обійняла. Нагладжуючи скуйовджене волосся, вона поцілувала розбурхану грудку нервів у скроню. — Я тобі вже казала, що ти моя і що я тебе нікому не віддам.

— Твоя, — розслабившись, усміхнено погодилася з нею Каміла, притискаючись до грудей. — А ти фігню собі не вигадуй, не хочу я залишатися сама. Я і так за тобою скучила.

— Коли це ти встигла скучити? — обхопивши долонями обличчя рудої лапулі, Зоя з подивом вдивлялася в її очі. — Адже ми весь час були разом.

— Не були! — уперто зсунувши брови, заперечила дівчина, гублячись в омуті магнетичних очей, які більше її не лякали. — Коли посварилися з тобою, ми були самі по собі.

— Ах, ти про це, — реготнула Зоя, скуйовдивши пальцями волосся рудої красунечки, яка наразі виглядала аж занадто серйозною. — Я теж за тобою скучила.

Після взаємних зізнань і майже цнотливого поцілунка, на насупленому обличчі дівчини засяяла щира усмішка. Міцніше стиснувши долоню Зої, тепер вже вона волокла її до автівки, бажаючи якнайшвидше усамітнитися з нею.

***

До будинку Сірових вони не доїхали, а домчали. На дорогах нічного міста їм майже не траплялися зустрічні автівки, хіба що кілька таксі і карета невідкладної допомоги. Втім, Зоя і серед білого дня ганяла з такою ж приголомшливою швидкістю, як і у пізній час. Звернувши в знайомий двір, вона запаркувалася під під'їздом, біля якого нещодавно, підбирала кумедну незнайомку, яка потай кидала на неї погляди. Так, Зоя ще тоді помітила, що Каміла зацікавилась нею, проте зізнаватися в цьому колюче дівчисько їй не збиралося. Чи то соромилася, чи ще щось...

Нині ж руда поводилася набагато сміливіше. Упродовж всього шляху вона малювала пальчиками чудернацькі візерунки на її стегні, іншою рукою міцно тримаючись за бардачок. Швидка їзда все ще нервувала дівчину, не даючи їй, повною мірою, насолодитися компанією вродливої лихачки.

— Ти коли-небудь доведеш мене до інфаркту, — пожурила вона водійку, видивляючись з автівки вікна своєї квартири. Світла не було видно, отже її мама вже пішла на роботу. — Якого дідька ти так носишся по дорозі, ніби намагаєшся відірватися від погоні?

— Твоя рука. Вона вимкнула мій мозок. Я керувала на автопілоті, — підвівши погляд з пальців рудої бешкетниці на її шию, з хижою усмішкою відказала білявка.

— Ой, вибач. Я не подумала про це... — захихотіла Каміла.

Вона спробувала прибрати долоню, але Зоя накрила її своєю, не дозволивши це зробити.

— Не варто вибачатися, сонечко. Тобі дозволено робити все, що завгодно, — нависаючи над нею, білявка ніжно торкнулася пучками до щоки і накрила вуста хвилюючим поцілунком.

Вирішивши перевірити правдивість слів Зої, Каміла з жаром відповіла на поцілунок, неквапливо ковзаючи пальцями вверх по стегну. Затримавшись на мить, біля найгарячішого місця, вона тепер крокувала ними по блузці, оминаючи ґудзики і підбираючись до грудей.

Дихання стало поривчастим. Поцілунки сміливішими, ненаситнішими, наполегливішими. Жадібні руки обмацували кожен сантиметр бажаного тіла. Повітря обом катастрофічно не вистачало...

— Каммо, — Зоя судомно втягнула повітря, спершись чолом в оголене плече дівчини. — Що ж ти зі мною робиш?

— Що ти маєш на увазі? Я тебе не розумію.

Хитро усміхаючись і вдаючи здивування, Каміла неквапливо спускалася поцілунками по її шиї, мазнула язиком по гострій ключиці. Тим часом пальці розщіплювали ґудзик за ґудзиком, вивільняючи груди з полону блузки.

— Боже мій, зупинись, — тремтячим від збудження голосом, благаюче озвалася Зоя, розтріпавши руками волосся рудої дослідниці. — Ми не можемо тут цим займатися. У мене вікна без тонування. Нас можуть побачити.

— Мені байдуже. — Каміла вже дісталася застібки ліфчика, маючи намір позбутися і його, тож рівень пофігізму у ній просто зашкалював. — У тебе такі шикарні груди, — вуста обхопили сосок, що звабливо випинав, і вона втягнула його разом із мереживною тканиною.

— Дідько! — зашипіла крізь стиснуті зуби білявка, стискаючи пасма волосся. — Ти зведеш мене з ґлузду.

— Я ще навіть не починала, — муркнула дівчина, торкнувшись до блискавки на брюках, намагаючись намацати пальцями верхній ґудзичок. Жадібні вуста перемістилися слідом за рукою, залишаючи на напруженому животику Зої вологу доріжку з поцілунків. — Я відчуваю твій запах. Знаю чого ти хочеш…

— Ти диявол у людській подобі! — ледве чутно прохникала білявка, конвульсивно зводячи стегна. Пульсація між ніг її просто вбивала.

— Та невже, — бешкетливо хихікнула Каміла, прикусивши ніжну шкіру трохи вище пупка. — Ти справді так думаєш?

— Знаю. Перед тобою неможливо встояти.

— Це добре. — Ґудзик вискочив з тугої петельки, гаряче дихання обпалило низ живота. — Розслабся і не заважай мені.

Наплювавши на принципи, якими Зоя керувалася усе життя, вона більше жодного слова їй не сказала. Бо її жалюгідні спроби встояти перед натиском рудої витівниці були просто абсурдними. Це було нереально зробити! І не лише сьогодні. Не лише зараз. Вона піддалася харизмі дівчини ще в училищі, вперше відчувши на своїх вустах її несміливий поцілунок. Закинувши голову до гори, білявка була готова ввірити себе блудним рукам рудої бестії, дозволити їй втілити свої фантазії у реальність. В тому, що Каміла має кілька цікавих ідей вона навіть не сумнівалася. Адже її дівчинка нещодавно продемонструвала їй на що вона здатна. Шкода лишень, що заснула тоді, так і не довівши справу до кінця...

— Я так тебе хочу. Усі ночі марила тобою, — прошепотіла в її заціловані вуста Каміла і проковзнула в рот язиком, залучаючи до запаморочливого поцілунку. Пальці збуджено тремтіли в передчутті доступу до сакрального місця, яке стало для нею ідеєю фікс. Нарешті намацала пуллер на бігунку, і впоравшись із блискавкою, вимогливим тоном наполягла: — Розсунь ніжки, — язик мазнув уздовж жилки, яка несамовито пульсувала на шиї.

— Може не треба… — майже втративши зв'язок із реальністю, з останніх сил видавила з себе Зоя: — Давай піднімемося до тебе.

— Ще чого! — Намацавши важіль, що відповідав за опускання спинки водійського крісла, Каміла перевела їх в горизонтальне положення. Іншою рукою торкнулася центру збудження і почала нагладжувати клітор, намагаючись пробратися ще нижче, щоб дістатися до самого епіцентру бажань. — Хочу тебе тут і зараз.

— Чорти б тебе ухопили, Каммо! — Слухняно розвівши ноги, Зоя закусила губу.

Коли руда наполегливість узялася досліджувати її палаючу промежину, білявка блаженно примружила очі. З прочинених вуст зірвався стогін.

Відчуваючи вологу на своїх пальцях, дівчина дуріла від захвату. Їй шалено подобалося контактувати з чутливим тілом Зої, цілувати шию, ключиці, вдихати квітковий аромат парфумів. Бажання, що раптово охопило дівчину, оволодіти шикарною красунечкою в її автівці, неймовірно збуджувало, вимикало гальма, переводячи тіло Каміли в режим автотраху. Вона все ще не входила в неї глибоко, водила пальчиками навколо набряклої плоті, дражнила, занурюючись на пів фаланги, змушуючи її звиватися під собою, захлинатися стогонами, кусати вуста...

— Каммо... — стиснувши волосся в кулаках, Зоя відтягнула її голову від своїх грудей, і зазирнувши затуманеним поглядом у потьмянілі графітові очі, погрозливо засичала: — Припини це... робити!

— Що саме? — Зволоживши вуста язиком, прохрипіла Каміла, осоловіло дивлячись на свою жінку.

— Припини мене дражнити, — піднявшись на ліктях, простогнала вона. — Увійди в мене…

Двічі їй повторювати не довелося. Руда хіть залюбки проковзнула пальцями у гаряче лоно і почала неквапливо рухати ними. Зоя була такою вродливою в цей момент, вона наче плавилася під нею, підлаштовуючись під заданий ритм, її шкіра вкривалася дрібними бісеринками поту. Пружні груди хвилююче гойдалися перед привороженими очима Каміли. Спраглі вуста знову обхопили ерегований сосок і вона почала перекочувати його язиком. Прислухаючись до збуджених стогонів, дівчина вже сама була на межі і ладна була фінішувати разом з нею.

— Швидше, — відчуваючи стрімке наближення оргазму, Зоя вигнулася в спині, перенісши вагу тіла на напружені м'язи ніг.

— Ось так? — милуючись нею, Каміла пришвидшила темп, виконуючи вимогливу наста-нову.

— Глибше, — розвівши ширше ніжки, білявка закусила тильну частину долоні, намагаючись стримати вскрик.

Вуха немов ватою заклало, руда майже нічого не чула через гупання серця. В неї обертом йшла голова. Здавалося, що автівка теж розгойдувалася в такт із ними.

— Боже, Зоя, я зараз сама кінчу, — обпаливши гарячим диханням її вухо, простогнала Каміла.

— Навіть не вздумай без мене! — суворим голосом пригрозила їй Зоя.

За її задумом, це малося б пригасити запал дівчини. Але, попри це, ментонський тон ще більше розпалив Камілу. Вона прикусила мочку вуха і, видихаючи п'янкий аромат розпашілої шкіри, прискорила рухи. Не звиклі до таких навантажень м'язи палали від напруги, проте зупинятись руда навіть не думала. Шикарна жінка, що лежала під нею, хотіла кінчити від її пальців, тому вона не мала права зупинятися.

— Ух, ти ж, млять, — бурхливо кінчаючи, скрикнула Зоя.

Розслаблено впавши у крісло, все її тіло дрібно здригалося. Намагаючись віддихатися, білявка жадібно хапала ротом повітря. Каміла, тим часом, збирала язиком крапельки вологи на її шиї, повільно підбираючись поцілунками до лінії підборіддя.

— Тепер ти також моя, — задоволено промуркотіла на вушко.

Заправивши за нього пасмо вологого волосся, що прилипло до скроні її жінки, дівчина зазирнула в здивовано розплющені очі. Зоя розморено усміхнулася і стиха засміялася.

— Агов, чого ти смієшся? — обурилася Каміла.

Намагаючись підвестися на тремтячих руках, щоб відсунутися від шкодливої змійки, яка досі хіхікала, вона не змогла цього зробити, бо її спину обхопили сильні руки.

— Спокійно, лапуля. Я сміюся зовсім не з тебе. — Зоя міцнише притиснула до себе руду колючку, яка вперто продовжувала чинити опір. Вклавши її голову на свої груди, цмокнула дівчину в маківку. — Мені просто зараз дуже добре.

— Правда? — недовірливо перепитала Каміла, зручніше влаштовуючись в обіймах.

— Правда. Я нарешті дізналася, наскільки це кайфофо бути з людиною від якої зносить дах. Полежи зі мною ще трохи. Добре?

— Гаразд, — руда щасливо примружила очі, насолоджуючись інтимним моментом.

Тарнавська раніше не вірила в те, що зможе одного разу зустріти ту саму дівчину, з якою почуватиметься настільки комфортно. Ту, яка буде здатна водночас бісити і викликати ніжні почуття. Яка зможе без особливих зусиль прокрастися в її думки і при цьому не викликати роздратування чи панічних атак. Каміла, яка малювала пальчиками візерунки на її ключицях, викликала у неї трепет під серцем. Тепле дихання гріло оголені ділянки тіла, рятуючи від вечірньої прохолоди. Зоя ніжно гладила м'яке волосся, перебираючи пальцями скуйовджені пасма і заривалася у них носом.

Від її дівчинки не було чутно нав'язливих запахів парфумів, її запах був зовсім інакшим, якимсь особливим. Вона помітила це, ще коли притискала балакуче зухвальство до стіни в училищі, насилу стримуючись від необдуманих вчинків. Тоді від неї йшов запах ілангової олії — вона пахніла пристрастю. На її балконі задумлива Каміла виділяла запах гвоздики, сповнений рішучості. Коли Зоя стовбичила за її спиною в передпокої, а руда скалка смикала ручку дверей, намагаючись втекти з її квартири, дівчина пахніла озоном — чистою люттю. Тепер же від рудого сонечка вчувалися легкі нотки лаванди — цей аромат асоціювався із ніжністю.

— Ти знала, що ти пахнеш емоціями? — м'яко усміхаючись, поділилася своїми спостереженнями із нею білявка.

— Ні-і-і, — хихікнула Каміла. — Ти перша, хто мені про це сказав. — І серйозніше додала: — Ти у мене взагалі у всьому перша.

— Як це? — припіднявши голову, Зоя, з цікавістю подивилася на неї.

— Ти перша жінка, яку мені самій захотілося поцілувати, хоча я страшенно боялася тебе. Перша, хто так дивно заявив на мене свої права, не розлютивши мене при цьому. Перша, з ким я захотіла займатися… Ем-м-м… — Щоки дівчини обпалило багрянцем, але вона все ж спробувала сказала про те, що соромилася вимовляти в голос. — Ну, тим, чим ми щойно з тобою займалися.

— І чим же ми з тобою займалися, Каммо? — узялася дражнити руде сонечко усміхнена білявка, з маніакальною жадібністю спостерігаючи за її реакцією.

— Ти й сама чудово це знаєш, — насупилась руда, вщипнувши за плече шкодливу красунечку. — Тому зовсім не обов'язково у мене про це випитувати.

— Поняття не маю, про що ти говориш, — промуркотіла Зоя, розтираючи пальцями уражене місце. — Скажи мені.

— Боже, ти нестерпна. Ти ж знаєш про це, чи не так? — примруживши очі, Сірова підвелася на лікті, з докором дивлячись на спокусливу провокаторку. Тарнавська спробувала зобразити подив, але хитра усмішка видала її і вона захихотіла. Заховавши обличчя в її грудях, дівчина буркнула: — Вредна. Я більше нічого не буду тобі розповідати.

— Ну не дуйся, лапуль. Твій рум'янець на щічках настільки сильно мені подобаються, що я не завжди можу втриматися, щоб не подражнити тебе. Ти така мила коли ніяковієш.

— У цьому немає нічого милого, — не погодилася з нею руда, вперто зсунувши до перенісся брови. — І нічого я не ніяковію. Просто не знаю, як правильно підібрати визначення тому, чим ми з тобою займалися.

— А що там знати. Ми з тобою займалися сексом, Каммо, сексом! — весело хіхікнула білявка, двічі наголосивши на слові, яке, на її думку соромилася вимовити в голос кумедне дівчисько.

— У тому то й справа, що це слово не зовсім підходить. Нам не підходить. Принаймні, я так вважаю. Сексом я займалася з Дімоном. — Відчуваючи, як напружилася під нею змійка, Каміла поспішила розвити думку до кінця, поки вона не випхала її з автівки. — Мені не подобалося займатися з ним сексом. Бо я нічого не відчувала, окрім роздратування та розчарування. Розумієш? З тобою ж я ніби стала іншою людиною. Ти відкрила мені інший світ. Перетворила на німфонанку, яка тільки й думає про те, як би забратися в твої трусики.

— Я це вже помітила, — відчутно розслабившись, Зоя знову зарилася носом у волосся Каміли, притискаючи її до грудей. — То яке визначення підходить нам?

— Коли я це зрозумію, тоді й скажу, — пообіцяла їй дівчина, обводячи пальцем контур навколо ерогованого соска.

Насправді Сірова вже визначилася з термінологією. Займатися коханням — ось, про що вона думала, коли намагалася підібрати правильні слова. Але казати їй про це, принаймі сьогодні, вона не збиралася, адже з моменту їхнього знайомства з Зоєю минуло якихось три дні. ТРИ бісових дні. Та й то не повних. Тому говорити, що вони займалися коханням було як мінімум нерозсудливо.

— Ловлю тебе на слові, — насолоджуючись дражливими діями дівчини, білявка намагалася розслабити м'язи обличчя, які звело судомою через щасливу усмішку, яка прилипла до нього.

Їхню ідилію порушив автомобіль, що раптово в'їхав у двір. М'яке світло фар мазнуло по ним, змусивши напружитися. Каміла щільніше притулилася до майже оголеної Зої, намагаючись її прикрити собою. Тарнавська подумки вилаялася, бо вони вкотре вляпалися в безглузду ситуацію. А все завдяки рудій дияволиці, від якої так спокусливо пахніло морським бризом.