Останній бій

Сірова впорядкувала думки, підправила макіяж і вийшла в коридор. З її появою перешіпки стихли, наче поглинуті вакуумом. Вона майже одразу відчула на собі десятки співчутливих поглядів. Вкляклі одногрупниці витріщалися на неї очима екзотичних тварин: тут були й коали, і хамелеони, і гекони, і навіть раки-богомоли... Коротше кажучи, нічого людського в їхніх очах руда жертва обставин не помітила. Зате встигла зрозуміти, що дівчата вже знають про втрату «паска шахіда».

Як вони про це дізналися? Все дуже просто. По-перше, Суріна встигла розпатякати їм про ситуацію. По-друге — коли Зоя Андріївна вийшла з туалету, вона демонстративно розмахувала своїм трофеєм, наче прапором. Ну й по-третє — із скорботного обличчя рудої халепниці і так усе було зрозуміло.

Похапцем оглянувши цей бестіарій, Каміла відшукала серед них Світлану і подумки заволала. Подруга сиділа на підвіконні й витріщалася на неї очима мухи-жигалки, яка знервовано натирала лапками шию. У фасетках карих очей віддзеркалювалися найрізноманітніші емоції: від співчуття — бо тобі, Каммо, гайки; до каяття — мовляв, вибач, що киданула тебе; і гордості — бо рудій балакусі вдалося вижити.

Дошкандибавши до неї, приреченка мовчки присіла поблизу, спершись плечем на укіс.

— Тепер я точно в повній дупі, Свєтік. Гадюка пообіцяла знищити мене.

— Сум та туга... — апатично відказала руда, усім своїм виглядом демонструючи, що вона вже встигла змиритися з лихою долею.

— Годі киснути, Камікадзе. Все буде заїбамба, от побачиш. Заради тебе я організую похід на ПТУ-шних Босів. З.О.Я. не зможе тебе завалити, бо ми з дівчулями не дозволимо їй це зробити. А тепер уважно дивися і мовчки заздри моїм ораторським здібностям!

— Угу, валяй, — апатично відказала руда, усім своїм виглядом демонструючи, що вона вже встигла змиритися з лихою долею.

Суріна зістрибнула з підвіконня і впевнено подефілювала до умовного плацдарму. Опинившись у центрі уваги випускниць, які одразу ж притихли, ораторка заклала руки за спину, дочекалася абсолютної тиші і почала натхненну промову:

— Дівчулі, ось і настав той знаменний день, якого ми так довго чекали! Наші будні проходили в цьому Чистилищі у важких битвах. Ми відважно боролися зі, здавалося б, непереможною армією зла: перемагали й зазнавали поразок, втрачали бойових подруг, стипендії і надію на світле майбутнє. Але попри все вперто піднімалися з колін і продовжували битися! — Суріна зробила театральну паузу, щоб насолодитися блиском в очах одногрупниць, які жадібно ловили кожне слово. — Нам вдалося вижити, бо ми завжди трималися разом! Весь цей час наша бойова подруга, Каміла Сірова, жертвувала собою, відволікаючи увагу нашого найзапеклішого ворога — королеви гоблінів! І лише завдяки її сміливості наші дні не були настільки нестерпними. Тому ми тепер зобов'язані віддячити їй і допомогти вижити в цій останній битві! Зоя Андріївна, звісно, не таке вселенське зло, як її мамця, але все одно вкрай небезпечна!

Роздмухана харизма та лідерські здібності «генеральші» дали свої плоди. Світлані вдалося запалити в серцях однокурсниць іскру надії. Ловлячи кожне її слово, дівчата схвально всміхалися і кивали. Але поміж «бійців невидимого фронту» знайшлися й ті, хто був готовий оскаржити слова самопроголошеної лідерки.

— Припустимо, ми погодимося допомогти Сіровій, — висловилася за себе та своїх посіпак лідерка ієговісток Люська Сорокіна, яка недолюблювала цих двох блюзнірок за їхні жартики на релігійну тематику. — От тільки ми досі не почули конкретики. Або кажи, що робити, або не заважай готуватися до іспиту.

— Зараз я все вам поясню, — відмахнувшись від надокучливої «богомолки», «генеральша» заклала руки за спину і заходилася коридором, пильно зазираючи в очі слухачок. — Ми підемо на Босів організованими групами. Першими відрядимо у розвідку дівчат з угрупування Галі Овечко. Коли її «отара» повернеться з поля брані та доповість нам про кількість і нумерацію білетів, які вони витягнули, слідом за ними пошлемо штурмовий загін Валі Синиці. Після повернення до штабу «синиць» і аналізу отриманих нових розвідданих, настане твоя черга, Люська, вести в бій своїх «паладинів». — Судячи з задоволеної мармизи ієговистки, «генеральші» вдалося підкупити комплаєнтку барвистою назвою її загону. — Коли вам вдасться виснажити та знизити пильність Босів, тоді вже ми з Сіровою, Рибкіною, Дудіною та Коноваленко підемо вибивати з Зої Андріївни «дроп» у вигляді пристойних балів.

— Слухай, Суріна, а нахіба ти вигадала таку складну стратегію? Хіба ми не можемо просто поділитися шпорами з Сіровою? — поставила цілком логічне запитання староста групи — Катя Шилова.

— Покажи-но мені свої шпаргалки, Катюха, — Світлана наблизилася впритул до насупленої дівчини і вимогливо простягнула руку. Староста висмикнула з-під подолу спідниці одну з паперових закладок, яка миттєво опинилася в руках «генеральші». Уважно оглянувши каляки-маляки на крихітному клаптику паперу, вона винесла невтішний вердикт: — Тому що ніхто, окрім вас, не здатен розшифрувати цей почерк, і тільки вам відомо, в яке відділення своїх «помагайчиків» ви все це запхали. Навіть твоя мамця не розбереться в цих ієрогліфах, Катько. — Почувши хихікання очільниці «паладинів», ораторка миттєво її приструнчила: — А ти, Люська, знаєш, у яку кишеньку «підв'язки нареченої» наша староста заниґала відповідь на дванадцятий білет?

— Звідки мені про це знати? — безпорадно знизала плечима Сорокіна.

— От бачиш, Катько, навіть Люська цього не знає. Хоча вона щодня спілкується зі своїм Ієговою, який знає геть усе! — знищила двох зайців одним пострілом Суріна, і помахом руки вгамувала черговий вибух обурення, що от-от мав зірватися з вуст «богомолки». — Якщо вже служка Всевишнього не відає, куди ти свої шпори запхала, то куди вже там безбожній Сіровій про це знати. Тому мені й доводиться так намудрувати. — Натовп схвально загудів, погоджуючись зі стратегинею, яка продовжила пояснювати: — Коли ви відстріляєтеся, на столі має залишитися тільки п'ять білетів. Принаймні я дуже на це сподіваюся. Якщо все піде за планом, мені буде легше підкинути Камілі потрібну шпаргалку. Поки Дудіна відволікатиме «вартового», Рибкіна приверне до себе увагу «снайперки», а Коноваленко прикриватиме бюстом Сірову від Зої Андріївни, я влучно поцілю шпорою в нашу героїню. У моєму почерку Камка точно розбереться — недарма ж ми стільки років дружимо. Бачиш, Катько, у мене все схоплено, — постукавши пальцем по скроні, завершила свою промову «генеральша».

ПТУ-шниці настільки захопилися обговоренням походу на Боса і палкими дебатами між командирами, що проґавили появу у штабі ворога, який підкрався до них із тилу.

— І справді відмінно продумано, — почувся за спиною Світлани уїдливий голос екзаменаторки, змусивши її здригнутися від несподіванки. — От тільки ти не врахувала одну маленьку, але дуже важливу деталь: забула виставити вартових для перехоплення шпигунів.

Поки Суріна виступала перед дівчатами, намагаючись згуртувати їх навколо Сірової, руда на деякий час занурилася в власні думки. У неї ніяк не йшов з голови поцілунок із донькою «королеви гоблінів». Тепер вона достеменно знала, що не проти його повторити. Але фінальні погрози розгніваної кралечки зародили в ній сумніви: навряд тепер З.О.Я. знову підпустить її до себе...

Почувши знайомий саркастичний голос, від якого серце зрадливо стислося, Каміла мимоволі усміхнулася. Язиката Хвеська примудрилася викликати своєю натхненною промовою не лише почуття обов'язку у дівчуль, а й привернути увагу Боса. Що тут скажеш? Лохиня! Адже всім відомо: щоб прикликати нечисть, достатньо лише раз згадати її вголос. Суріна же вимовила ім'я екзаменаторки щонайменше тричі...

Задумливо чухаючи брову, Сірова відшукала серед принишклих випускниць підступну гадюку і знову залипла на ній. З.О.Я. стояла позаду похнюпленої через провал «генеральші» й відверто раділа, що підловила загін камікадзе на підготовці до теракту. На випещеному личку білявки сяяла настільки щаслива усмішка, що Камілі навіть захотілося похвалити її за вдало проведену операцію. Але збагнувши, що це виглядатиме як мінімум відстійно щодо одногрупниць, і як максимум — підлабузництвом перед ворогом, вона до хрускоту зціпила зуби.

Поки майбутні секретарки нарікали на свою лиху долю, у лавах посіпак почулося приголомшене запитання очільниці «паладинів»:

— Ой, а звідки ви тут узялися?

Ледве стримуючись від сміху, руде ляпало все ж не змогло втримати язика на припоні:

— Леді-Бос змішала молоко єдинорогів, ельфійську кров і пилок, зібраний з крил фей, начаклувавши з цього місива портал. Таким чином, вона перемістилася з екзаменаторської до нас.

Лавами дружніх військ, які майже втратили бойовий запал, прокотилися хвилі реготу, миттєво збивши градус напруги.

— А от і не вгадала, Сірова, — посміхаючись краєчком вуст, Зоя Андріївна вперила в знавця магічних порталів глузливий погляд. Розглядаючи вигадницю, наче якесь нерозумне звірятко, вона іронічно заперечила: — Я ж дитя королеви гоблінів, тому користуюся винятково темною магією. Насправді мені довелося використати кров незайманок, молочні зуби херувимів і декілька волосин, видертих із бороди єпископа.

Почувши нажахані зойки Люськи та її побожної свити, Каміла нестримно пхикнула, розсмішивши цим Світлану. Подруги реготали настільки щиро й заразливо, що їхній настрій підхопили й інші дівчата. Коли все стихло, руда скинула зі змучених ніг «іспанські чобітки» і, зістрибнувши з підвіконня, підійшла до Суріної, яка досі здригалася від сміху.

— Досить страждати фігнею, Свєтік. Ходімо вже складати цей проклятущий іспит. Перед смертю не надихатися. — Дочекавшись від неї схвального кивка, Сірова спрямувала втомлений погляд на екзаменаторку. — Коли вже по нас прийшов сам Янгол Смерті, то й сіпатися немає сенсу.

— Прямо-таки янгол, — пильно вдивляючись в очі жертви, хижачка звабливо провела язиком по різцях, дражнячи її цим провокативним жестом. — Прямо-таки смерті.

«Божечки, ну що за шалена жінка?! У ній немає нічого святого!» — Камілі була до вподоби ця риса характеру змії-спокусниці. А ще — зухвала усмішка і гіпнотичні очі, які розщеплювали на атоми. — «Срака-мотика! Оце так я встрягла з нею!»

— Угу-м, — заледве проковтнувши слину, що назбиралася в роті, тільки й змогла промимрити причарована дівчина.

Намагаючись вивільнитися з полону зміїних очей, руда халепниця почала кліпати своїми, але марно — відвести погляд від мисливиці ніяк не вдавалося.

Невдала спроба нахабного дівчиська зірватися з гачка неабияк потішила екзекуторку. На її вустах з'явилася переможна усмішка. Хижо примружившись, З.О.Я. не давала їй жодного шансу на порятунок. Якби вони були деінде, вона б залюбки знову притисла її до стіни, щоб зірвати з м'яких губ солодкі стогони. Збудження накотило на білявку з новою силою, і їй навіть довелося схрестити руки на грудях, аби втриматися від радикальніших дій.

Ці переглядки не залишилися поза увагою випадкових спостерігачів. У натовпі притихлих випускниць знову поповзли перешіпки, тож Зої довелося перервати зоровий контакт, який так хвилював і підсилював інтерес до причарованої красунечки. Невдоволено підібгавши вуста, вона окинула уважним поглядом маминих вихованок:

— Двоє добровольців у мене вже є. Треба ще троє, тоді ми зможемо розпочати іспит. Чи є серед вас ще сміливці?

— Давайте не будемо ламати стрій і підемо тим самим складом, який нещодавно узгодили, — запропонувала дівчулям Суріна. Діставши схвалення своєї групи, вона безстрашно зазирнула в очі Зої Андріївни і урочисто сказала: — Ми готові прийняти бій.

— Чудово. Тоді прошу йти за мною.

Востаннє оглянувши загін камікадзе, екзаменаторка крутнулася на підборах і увійшла в аудиторію, де на їхню появу вже зачекалися не менш небезпечні персонажі.