Останній бій

Отримавши позитивну відповідь, Алевтина Аркадіївна переможно виблиснула фірмовою ікластою усмішкою Тарнавських, від якої в рудої паніки звично пройшовся морозець уздовж хребців. Переляк дівчини був настільки помітним, що «королева стьобу» вкотре не втрималася від реготу. Вона поманила за собою жертву обставин і попрямувала вглиб їдальні.

Світлана збиралася ринутися слідом за подругою, однак Каміла заперечно похитала головою. Тому їй нічого не залишалося робити, як схрестити пальці.

Кинувши погляд на її пальці-кривульки, руда глузливо закотила очі і знервовано захихотіла. Надміру суєвірна Суріна неодноразово випроводжала потрапившу в халепу подругу до кабінету «грози училища», обвішуючи з ніг до голови причумленими амулетами, окроплювала якоюсь смердючою поганню і белькотіла під носа заговори. Хіба що громовими палицями не обкурювала і над дримбою не знущалася. Хоча, хто її знає, може й проводила мольфарські обряди попід дверима «катівні». Тепер ось пальці схрестила — вочевидь, не підготувалася до чергових викликів долі.

Чеберяючи слідом за стрьомною жінкою, в голові Каміли роїлися саркастичні думки:

«Добре, що вона хоч мотузок мені на шию не накинула, як худобині, яку ведуть на забій. І навіщо я погодилася на аудієнцію з нею? Могла ж відмовитися. От завжди я так, спершу ляпну не подумавши, а тоді відгрібаю…»

Урочиста хода у напрямку дверей кухні, які знаходилися в лівому кутку їдальні, була схожою на прохід Мойсея через море. Наполохані появою завуча на вечірці випускниці відкочувалися від неї немов хвилі, шаруділи сукнями і шушукалися між собою. Серед них навіть знайшлося кілька чайок, які епічно вскрикнули, віщуючи Сіровій неминучу загибель.

Кинувши погляд на Люську Сорокіна і її посіпак, руда насмішкувато посміхнулася. Тільки вони вміли видавати такі нажахані звуки.

«Дякую, що хоч не голосите, як плакальниці на поминках!» — На декілька довгих секунд запала гробова тиша, через що Сірова насупилася. — «Хех, лишень похоронного маршу бракує — для повноти меланхолійної картини. Вочевидь, діджей повний профан у стьобі…»

Очолюючи ходу, Алевтина Аркадіївна велично кивала вкляклим випускницям і привітно махала дланню усміхненим колегам. Таким чином вони наблизилися до дверей «пекельної кухні». Наче за помахом чарівної палички в її руках з'явилася зв'язка ключів, які вона без поспіху узялася перебирати пальцями, брязкаючи мов кайданками.

Сірова ніколи раніше не потрапляла в немилість до поліцаїв. Проте наразі їй здавалося, що її привели чи то на допит, чи одразу хочуть запроторити до в'язниці: без суду й слідства, і звісно ж, без найменшого шансу на амністію.

Конвоїрка нарешті впоралася із замком, відчинила двері і впевнено зайшла у довгий темний коридор, гучно цокаючи підборами. Дивлячись їй услід, Каміла нервово глитнула, і з її голови випурхнула наполохана думка:

«Може непомітно утекти, поки є хоч крихітний шанс на порятунок?..»

Не встигнувши сформувати план втечі, наїжачена дівчина зненацька відчула на своїх плечах чиїсь прохолодні долоні. Вона мало не верескнула, але, дякувати богам, встигла вчасно накрити долонею рота. Ще не вистачало зганьбитися для повного щастя. Поряд з вухом почувся знайомий смішок, який панікерка була дуже рада чути.

— Тихіше, сонце. Це лише я. Нічого не бійся. Я не віддам тебе на поживу своїй мамі.

— Ха-ха! Дуже смішно, — набурмосено відказала дівчина, озирнувшись до Зої, милуючись нею.

Донька «королеви» взяла Камілу за руку і повела коридором, даруючи своєю присутністю дрібку впевненості в тому, що вона зможе вибратися звідси живою.

«Ага, мрій далі, Сірова, вони ж мають спільну кров — удвох мене тут і порішають за мій довгий язик. Може, вони навмисно мене сюди заманили, скрутять мотузками, покладуть в хліборізку. І все — поминай, як звали...»

Коли вони проходили повз тумби з тацями, на яких сушилися алюмінієві столові прибори, Каміла крадькома стягнула виделку. Але, збагнувши, що їй немає куди її заховати і тим паче немає часу, щоб зробити з неї «заточку», вона запанікувала ще більше. Невдовзі в суцільній темряві з'явився просвіт — «королева» відчинила ще одні двері і одразу ж зникла за ними. Сірова різко загальмувала. Зоя розвернулася до неї, кладучи долоні на її плечі.

— Ну ж бо, ходімо, лапуля. Не варто змушувати маму чекати. Вона не така вже й страшна насправді. Після завершення розмови я винагороджу тебе за сміливість. — Грайливе шепотіння усміхненої білявки огорнуло напружені м'язи невдачливої утікачки приємним теплом. — А потім відвезу тебе додому і ми займемося там більш приємними справами.

— Обіцяєш? — осиплим голосом запитала Каміла, не маючи підґрунтя вірити, що спілкування з завучем може закінчитися добре.

— Обіцяю. — Зоя цмокнула її в кутик вуст і вони разом увійшли до кабінету завідуючої їдальні.

Алевтина Аркадіївна вже сиділа за столом. Спостережлива жінка помітила, що її донька тримає Сірову за руку і що в іншій руці насупленого дівчини затиснутий столовий прибор. На її вустах з'явилася глузлива усмішка.

— Зоя, забери, будь ласка, у твоєї дівчини виделку, поки вона не зробила тебе круглою сиротою.

— Вона не моя дівчина! — шоковано вигукнула білявка, висмикнувши руку з пальців Каміли.

— Я не збираюся нікого вбивати! — слідом за нею випалила руда, але почувши слова Зої, недобре зиркнула на неї. Міцніше стиснувши виделку, вона просичала: — Хо-о-оча, може й передумаю!

«Уф-ф, як же ти мене бісиш, жінко! Спершу обіцяєш винагородити мене, а тепер сахаєшся, наче від прокаженої…»

— Каммо, блін, вибач. — Зоя схилилася над вухом розлюченої дівчини і прошепотіла, накривши її кулака долонею, в якому була недолуга зброя. — Давай я тобі потім усе поясню. Гаразд?

— Не бачу в цьому потреби! — пирхнула руда, роздратовано струсивши з руки пальці білявки. На відміну від Зої, вона навіть і не думала говорити тихіше. Підійшовши до дивана й сівши на нього, Каміла ображено схрестила руки на грудях, а тоді втупилася у вікно. — Не дівчина, то й не дівчина. Теж мені проблема.

Не знаючи, що їй тепер робити, Зоя залишилася стояти біля дверей, нервово кусаючи губи. З одного боку, їй дуже хотілося вибачитися перед насупленим сонечком за сказані в опалі слова, з іншого — в кабінеті, окрім них двох, знаходилася її мама, яка заборонила їй заводити шури-мури з Сіровою.

Тим часом, Алевтина Аркадіївна, з цікавістю спостерігаючи за донькою, яка застигла в нерішучості. В кабінеті запала напружена тиша: було чутно тільки стукіт її нігтів по стільниці, який наче відміряв час до початку нового розвитку подій, і невдоволене сопіння наїжаченої випускниці.

Почуваючись у пастці, Зоя заходилася кабінетом, затоптуючи і без того пошарпаний килим, раз по раз кидаючи косі погляди: то на усміхнену маму, то на похмуре дівчисько. Каміла так і продовжувала витріщатися у вікно, наче бачила там щось неймовірно цікаве, вертячи в пальцях зігнуту виделку. Зоя різко зупинилася навпроти неї і, окинувши руду скалку пильним поглядом, винесла невтішний вердикт — довели. Каміла стиха шморгала носом, її плечі ледь помітно здригалися, в скляних очах відзеркалювався кабінет. Зоя насилу проковтнула грудку, що тисла їй на горло.

«Трясця, ну що ми за люди такі?! Бідолашна з останніх сил стримується, щоб не заплакати. Мабуть, вже втомилася проклинати той день, коли познайомилася з моєю мамою та й не тільки із нею. Від нашого знайомства вона, вочевидь, теж не в захваті. А я ще гнівалася через її зухвалі слова, коли вона називала маму королевою гоблінів, а мене гадюкою. Бог свідок, ми на це заслуговуємо»

Присівши поряд з дівчиною, Зоя обережно торкнулася до її руки. Бажаючи заспокоїти похмуре сонечко, вона почала легенько водити великим пальцем по тильному боці тремтячої долоні. Їй неабияк пощастило, що наїжачена дівчина не відмахнулася від неї грізним «знаряддям помсти» — обидві Тарнавські побоювалися такого розвитку подій. Особливо Алевтина Аркадіївна. Вона навіть встигла відшукати настороженим поглядом аптечку (яка висіла на стіні) і була готова будь-якої миті надати первинну допомогу безпечній донці.

— Лапуль, ну не гнівайся на мене. Я ідіотка, — скорчивши перед Камілою жалібне обличчя, прошепотіла Зоя.

— Ще й яка, — охоче погодилася з нею руда скалка, судомно втягнувши ніздрями повітря. Цього разу голос її не підвів, що нечувано тішило. Хоча в грудях шкрябалися кішки, він напрочуд був рівним і беземоційним. Дівчину накрило новою хвилею роздратування через те, що Зоя постійно розмовляла з нею напівпошепки, тому вона висмикнула руку. — І годі вже шепотітися, наче не вибачення просиш, а молитву читаєш. Бісиш!

— Агов, я тобі не черниця! — спробувала віджартуватися Зоя, бажаючи викликати появу на насупленому обличчі Каміли хоча б крихітної усмішки.

Але все було марно. Скосивши насторожений погляд у бік мами, вона раділа бодай тому, що та ніяк не виказувала свого невдоволення. Така невластива поведінка для неї здалася Зої занадто підозрілою, змусивши її примружити очі. Вочевидь, матір сприйняла це як виклик, бо вона вишкірилася і все ж висказалася в своїй улюбленій саркастичній манері:

— І коню зрозуміло, що ти не черниця, доню. Через твої руки пройшло так багато дівчат, що приписувати тебе до святих можна хіба що за окрему платню.

— Та ти що! Якби ти щоразу не виставляла моїх дівчат за двері, то, можливо, у мене з кимось із них щось і вийшло, — вспалахнула обуренням білявка, хоча й сама не вірила в те, що говорить.

Зою розлютив той факт, що мама знову намагалася виставити її не в найкращому світлі. Ще й перед Камілою! Подібні суперечки з матір'ю через дівчат для неї були не в новинку. Зазвичай Зоя першою відступала, адже не бачила в них сенсу. Але тепер, бажаючи захистити себе і уберегти наїжачене сонечко від закидонів матері, сварка грозилася перерости в грандіозний скандал.

— Я виганяла лише одноразових дівчат, і тобі про це добре відомо, — відмела звинувачення Алевтина Аркадіївна абсолютно спокійним голосом.

— У них що, на чолі було написано, що вони на одну ніч?! — роздратовано пирхнула Зоя.

Вона схопилась на ноги і підлетіла до матері, нависнувши над нею й чекаючи на пояснення.

— На твоєму обличчі було написано, доню. І за твоєю поведінкою було це помітно, — втомлено зітхнувши, відповіла мати. — За жодною з тих дівчат ти не вибігла на вулицю, щоб їх зупинити чи якось втримати. А ось за Камілою пішла, чудово знаючи, що я буду її тут кантувати.

Слухаючи суперечку Тарнавських, яка торкнулася тепер і її, дівчина розгублено глипала очима. Виходило, що Алевтина Аркадіївна зовсім не була проти, щоб Зоя зустрічалася з нею. Чи вона щось не так розуміла? Причаївшись у кутку дивана, Сірова вирішила мовчки слухати далі, поки на неї не звертали уваги.

— То ти навмисно прийшла сюди, аби перевірити мою зацікавленість у Камілі? Ти ба, навіть тиск тобі не завадив! — Алевтина Аркадіївна лише хитро посміхнулася у відповідь. До Зої нарешті дійшло — не було ніякого тиску, це був добре спланований розвідняк. — Звідки ти знала, що між нами щось є? — обурення, через втручання матері у її життя, зростало в ній зі швидкістю світла, тому білявка знову заходилася кабінетом.

Спостерігаючи за нею, приголомшеній Сіровій спало на думку, що якби З.О.Я. мала хвоста, то обов'язково із брязкальцем, як у гримучих змій, настільки загрозливий вигляд вона мала наразі.

— А я й не знала. Тому прийшла переконатися в цьому особисто. Після вашої ознайомчої ночі ти все зіпсувала, розсварившись з Камілою, — невдоволено підібгавши вуста, Алевтина Аркадіївна перевела похмурий погляд на вкляклу дівчину, м'яко їй усміхнувшись. — Саме тому мені довелося підлаштувати вам ще одну зустріч.

«Що значить, ще одну?.. Очманіти! Виходить, що боги не мають жодного відношення до нашої випадкової зустрічі з Зоєю... І на іспиті вона теж з'явилася не випадково. Повірити в це не можу!..» — В рудій голові запаморочилося від здогадок, аж поки до неї не дійшов сенс попередньо сказаних слів. — «Дідько! Невже Алевтина Аркадіївна і про ніч також знає? О, Боже! Як же соромно. Це. Повний. Треш!»

— Саме через тебе я все зіпсувала! — продовжила лютувати білявка, мало не плюючись на матір отрутою. — Бо це ти мені заборонила зв'язуватися із нею!

«Блін, тепер я остаточно заплуталася... Вся ця ситуація схожа на якийсь театр абсурду. Що за дивна сімейка і як в мене вийшло вляпатися у це лайно?!»

— Заборонила, — з легкістю погодилася з претензіями доньки Алевтина Аркадіївна, анітрохи не знітившись. — Коли я тобі щось забороняю, ти все робиш навпаки. В тебе ще з дитинства так повелося: коли я тобі казала не лізти на паркан, ти вже бовтала зверху ногами. — На усміхненому обличчі жінки з'явилася насуплена зморшка, яка пролягла між бровами. — Зізнайся, доню, якби я тобі сказала: Зоя, у нас в училищі є одна симпатична дівчина, ти погодилася б з нею познайомитися?

— Звісно, що ні! — не задумуючись, випалила білявка, з викликом дивлячись в очі матері, яка почала реготати.

Допетравши, що завдяки їй вона зустрілася з Камілою, Зоїна злість моментально пішла на спад, і вона усміхнулася.

— От і я так подумала. Ти в мене ще той впертюх. — Алевтина Аркадіївна підвелася на ноги і неквапливо покрокувала на вихід з кабінету. — Гаразд, мені вже час йти. А ви тут миріться хутчіш. Завтра обох вас чекаю у себе на обіді. Приготую щось смачненьке.

— Мені також приходити?! — віднайшовши голос, здивовано пискнула Сірова.

Дивлячись з-під лоба на завуча, руда нервово перебирала пальцями поділ сукні.

— Хіба ти бачиш тут когось іще? Звісно, приходь, — ікласто посміхаючись, підтвердила вона найстрашніші побоювання Каміли. — Посидимо, обговоримо твої плани на майбутнє та інші важливі речі. Чекатиму на вашу появу о другій годині. Зоя знає адресу. — Перед тим як вийти, «королева стьобу» кинула через плече: — І не вздумайте оскверняти кабінет Більченко, бо вона почне пересолювати їжу в моїй тарілці.

— Агась, — видихнула Каміла, зашаріло витріщаючись у порожнечу одвірка. — Здуріти можна. Коли розповім про все Свєтці, у неї вибухне мозок.