Додаток № 4. Про автора першої цитати

Хто найжахливіший поет?

Звісно якийсь хлоп з росії. Сприймайте це як літературнознавчий хейт в стилі Дурнєва. Обережно, є або були вставки на свинособачій.

Це слово «Поет» звучить гордо! Це має бути не лицар чи маньячила, який брався за перо.

Розкажу я звісно про поета, чиї вірші можу зрозуміти.

«Ох, які ми крутіші за яйця мамонта поети» нинішні саркастичні – жалюгідна пародія на цього покидька і майстра епатажу.

Сприймайте це не як осуд чи приклад для наслідування, а як привід задуматися.

Тому зустрічайте.

Сам вагався чи треба писати, вийшло сумбурним, однак щось зсередини підказало, що мушу.

Людина, яка писала вірші або просто бездарні, чи набагато популярніші блюзнірські, брудно тролив громадськість. Все життя пиячив, як чорт, лежав з білою гарячкою у психушках, а під кінець пішов просити милостиню.

А ні спершу цитата Франка: «Для поета нема нічого гарного ані бридкого, прикрого ані приємного, доброго ані злого, характеристичного ані безхарактерного. Все доступно для його творчості. Секрет артистичної краси – не в тім, які речі, явища, ідеї бере поет як матеріал до свого твору, а в тім, як він використає і представить їх.

Виправляю, сам не знаю навіщо, цю помилку!

Срібний вік поезії. Прекрасні символісти Брюсов і Блок, акмеїсти Гумільов і Ахматова, футуристи Маяковський і Пастернак, імажисти Єсенін і Марієнгоф. І наш сьогоднішній герой. Тіняков Олександр Іванович. У сучасників він викликав збентеження, а зараз майже забутий.

Михайло Зощенко скаже про вірші Тінякова: «Історія нашої літератури, мабуть, не знає скільки-небудь рівного цинізму, скільки-небудь рівного людського падіння». Після прочитання віршів Тінякова, Д. Хармс записав в щоденнику: «Вірші треба писати так, що якщо кинути віршем у вікно, то скло розіб’ється»

О.Тіняков в щоденниках писав, що народився в Орловській губернії в сім'ї селян і завжди ненавидів матір – за те, що вона, інтелігентна «городянка», внесла розлад у патріархальні звичаї сім'ї, і через неї він зацікавився високими матеріями та поезією, яка його занапастила. Цитата: «Якби мій батько одружився з здоровою сільською дівкою, я не був би літератором-невдахою, що видихає від голоду і ще більше від усіляких принижень, а завідував би тепер десь Откомхозом, і була б у мене смачна, м'ясиста баба, кріпаки - хлопці, а в кишені хрумтіли б червінці і брязкали монети...».

Любив перекладати провини на інших, погані відносини з матір’ю ставимо «+».

Я обрав для «Обережно! Полімат» цитату з головного хіта Тінякова. Я сам не люблю темну енергетику, але здається лише цитата Тінякова, як ложка дьогтю робить твір темним фентезі.

«Радість життя» - вірш про радість бачити трупів і бути живим. Не постидався Тіняков згадати і місяць як померлого Гумільова. Після такого репутація кончєної людини за нашим героєм закріпилася остаточно.

«Радість життя»:

Їдуть назустріч мені гробіки повні,

В кожнім – мертвяк молодий.

Сердцю від цього весело, радісно,

Наче березці весною!

Ви околіли, собаки нещасні, –

Я ж дихаю і ходжу.

Кришки над вами забиті тяжкі, —

Я ж на небо дивлюся!

Може, – в тих гробіках генії різні,

Може, – поет Гумільов…

Я ж, презрений і всіми запльованний,

Живий і здоров!

Скоро, звісно, і я теж зроблюся

Падаллю, полною черв'яків,

Та пои живий, – я радію над трупами

Раніше померлих людей.

Тіняков спускався все нижче і нижче у писанині. Кристалізувалася і головна тема тіняківської лірики, що важливо в житті лише що пожерти, де набухатися і з ким перепихнутися.

Вірші від імені павука, сміття на звалищі, плювка, і навіть зоофіла.

В житті Тіняков теж не був паїнькою. Сучасники так згадували про нього:

«Мені він чомусь завжди здавався горбуном, хоча був навіть гарний. Усередині він був горбатим!», «Від нього завжди виходила якась мерзенність. Огидний, фальшивий і небезпечний», «В деякій мірі визначна пам'ятка. Мерзотний тип!»

Цікаво творчість Тінякова змінювалася і після зміни влади в країні.

В 1916 зі скандалом покинув Петроград, коли вияснили, що він одночасно співпрацював з ліберальними видавництвами та чорносотенцями, яким писав антиєврейські тексти.

Кілька років писав прості для тих часів пропагандистські вірші.

У 1926 році став професійним жебраком. Він мав «власне» місце на розі Невського та Ливарного проспектів.

Незабутні сторінки Зощенка, присвячені брудному, п'яному, обірваному, сивому «Т», на грудях якого висіла картонка з написом «Подайте колишньому поетові».

За спогадами Зощенка, Тиняков, сміючись і хихикаючи, розповів йому, що милостинею заробляє більше, ніж письменством. Коли Зощенко став нарікати йому на «приниження», той відреагував у своїй манері: «Принизливо не жерти. Принизливо околити раніше за встановлений термін. Решта не принизлива». Гроші він у перехожих, швидше, вимагав, ніж просив.

Тіняков сам подав до Спілки письменників заяву про вихід – «через несумісність звання члена СП зі бродяжництвом».

Наприкінці 1920-х, коли час ставав дедалі суворішим, пофігіст Тіняков читав знайомим відверто монархістські вірші.

У 1930 заарештований і засуджений до трьох років таборів за злидні і публічне читання контрреволюційних віршів. Помер 1934 року в лікарні. Всі про нього забули і лише згодом інтерес до Тінякова пожвавився у зв'язку з публікацією його гранично відвертих щоденників.

Зазвичай люди виправдовують себе, навіть коли роблять останню гидоту. Тіняков, навпаки, свідомо випинав у собі найогидніше: алкоголізм, безпринципність, байдужість до інших.

Вірші Тінякова, і блискуче мерзенні, і похмурі, забуті, і до шкільної програми їх точно ніколи не включать. Але він навряд чи переживав би з цього приводу. Писав же, ще у 1925: «Невдахою народжений і в труну повинен зійти невдахою, не повідавши про себе нічого і жодного сліду у житті не залишивши».

Звісно ви скажете: ну і шо. Чувак як чувак. Зараз би став хайповим блогером, співаком чи іншим кумиром молоді.

Насправді зараз багато жорсткішої поезії і нахабніших вимагачів донату. Але Тіняков робив це у часи, коли за вірші саджали і вбивали. Як мінімум читали кароч.

А зараз? Чи живе хоч хтось так як пише? Вчитись на помилках інших найтяжче, але найбезболісніше. Чого і Вам бажаю.

Почну з себе. Приділяти увагу лише російському автору, навіть не дивлячись на назву номінації, це певно і для карми погано. Я вже знаю кандидата на найбільшого поганця з України. Правда прозаїка. Як всьо буде готове, напишу і про нього.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Данило Великий
03.12.2022 19:41
До частини "Додаток № 4. Про автора першої цитати"
Спойлер!
Ну, що я можу сказати... Твір "Полімат" Романа Коцького написаний...нешаблонно... Серйозно, ніколи не бачив твори такого типу. Що я можу сказати про сам твір? Ну, поперше помилки. Реально їх багато. Крім росизмів, які сильно дошкуляють є ще купа пунктуаційних помилок. Можна було б запхнути текст у програмку й вона б розтавила частину ком. Щодо сюжету. Я, як звичайний письменник й зумісно доволі начитана людина очікував побачити батальні, епічні та ліричні сцени у цій книзі. Такий фундамент як бджоли, зомбі та інше звісно дуже вдалий, але де історія? Перші розділи взагалі знайомство й опис ситуації, другі-сповнені ненависті до світу й інших (для міського та темного фентезі це нормально), а кінець? Щодо кінця... битва з Валентином прописано вогонь, але що далі... Опис ситуації у світі й я, як читач очікував будь що! Стрілянину проти зомбі у офісі, приборкання власноруч бджіл, зустріч з розумним зомбі, але нічого не було! Просто діалог Бога з читачем... і все! На цьому я вже розчарувався, але додатки... ох... додатки. Вони займають чверть книги й розказують як інциклопедія. А на третьому взагалі текст з пісні! Причому не тої, яку склав автор, а пісня Океану Ельзи! Для тих хто хотів би почитати. Якщо ви хотіли б побачити дивний, незвичний формат, ця книга для вас. Особисто я чекав чогось екстра, як для книги з сотнею лайків. Про всяк випадок. Я ніяк не хотів би причинити морального болю автору, як ні як він міг би спеціально скласти історію напічкану всіляких "пасхалок", але як для мене наче хтось склеїв середину з кінцем, пропустивши весь сік середини. Ну, й текст пісні в кінці... це щось. Ну, Романе... Пиши, твори, ми будемо читати й давати критику. На жаль не завжди приємну... З повагою Дюба Данило.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Тетяна Сологуб
    30.12.2021 16:33
    До частини "Додаток № 4. Про автора першої цитати"
    Дякую. Про мерзенного поета Срібного віку для мене нове. Мистецтво заради мистецтва. Навіть таке. Є і у ньому частка щирості і правди.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше