3. Дістатись на роботу і дістати там всіх

Рано вставати Кароліна мусила, щоб з трьома пересадками дістатись роботи, від якої вона не могла відмовитися. Бісилась, бо приїжджала о сьомій, за годину до роботи.

Скошено поглянула на крісло з обновкою. Куплена синя кофта з рожевими квіточками немов запитувала: Кароліна, яке божевілля на тебе у вихідні напало, що ти мене купила? Приводу його одягнути вона не знайшла. День як день, все знову, як у Данте, по колу.

Найбільше обтяжували зомбі, які нападали на зупинках в очікуванні на пересадку. Це відволікало від читання чи музики. «Епідемія» у вухах і на вулиці. Як символічно. Виродки виникали немов нізвідки. Не менше п’яти по дорозі туди і назад. Хоча в інших десь так само.

Спершу зомбі гасили з вогнепалів. Їх роздали всім і дуже дарма. Подуріла біднота ломанулася відбирати гроші, життя і здоров’я у багатих. Кінець світу зустрічати з кукішем в кишені ніхто не планував.

Раз пішла така п’янка, вілоімущі і вопросікирішающі оплатили досліди з пошуку зброї, яка вражає лише зомбі. Як виявилося, Z-вірус робив критично вразливою до інфрачервоного випромінювання особливої частоти якусь там ще вмерлу частину мозку. Мозок перегрівався і зомбі падали замертво, прямо замертво.

Кожному вручили зап`ясний інфрачервоний випромінювач (ЗІВ), із зарядом на вісім пострілів. Виглядав ЗІВ як чорна півкуля з половину невеликого яблука на браслеті. На браслет обираєш паракорд, металеву чи пластикову застібки. Доступні вісім кольорів.

Для пострілу просто витягни руку прямо, долонею наверх, наведи на голову зомбі, і опусти долоню вниз. Якщо простіше, повтори за Спайдерменом. Дальнобійність у ЗІВ метрів сорок.

Для людей, з проблемами рук, і як виявилось ще й голови, вигадали стріляючий пояс (ПІВ), який активувався рухом тазу вперед.

Стандартні як звичайний ремінь. Їх видавали інвалідам. Люди з проблемами голови (блогери) замовляли крафтові переробки зі шкіри крокодила, чи хто на що гаразд, по фантазії і грошам.

Відоси зі знищеннями зомбі з хештегом #ФІНІШХІМКРАСІВО розривали соцмережі. В фаворі відразу виявились танцюристи, стрибуни, бігуни, лижники, актори. Це стало новим міксфайтом. Логічна пара для тверку. Проте частоту появу зомбі ці забавки все одно критично не зменшили.

Повернемося до знищення. Десь в кожному з нас на різних глибинах живе естет, любитель прекрасного, весь такий з себе чутливий і високопарний. А от гидлива частина душі ховатися у підсвідоме не любить і завше вкаже нам, що поруч щось не от кутюр, чи не гарне, від слова зовсім. Зомбі виглядали як зомбі! Мертві люди з різним ступенем гниття тіла і одягу. Цікавого мало. І сильно не позаздриш. Тому Кароліна не любила на то дивитися, хоча і в зомбі є фанати. Вигадала розфокусовувати погляд. Тому без детальних описів. Всі їх бачили, хоч і не всі додивилися фільми Ромеро.

Опісля пострілу треба зайти в додаток «Зомблік» і поставити геотег для комунальників. Зараз за кожного вбитого зомбі ти отримуєш бали. А на початку Апокаліпсису, влада псіханула, не розібралась і платила грошима. Пізніше давали ліки, їжу. Ажіотаж не спадав. Люди нагрібали запаси, оскільки не знали чим обернеться навала зомбі при такій «як завжди» владі. Відмінили і це.

Дуже короткий період вбитих зомбі обмінювали на кіловати. Потім ввели тариф, за яким вбиваєш п’ять зомбі за день і платиш вдвоє менше по втричі накрученим тарифам. Загалом у владних кабінетах робили все, щоб люди жили не скучно, а ще бідкалась, що пенсіонери живуть довше.

Налетіли бджоли і проблеми влади частково вирішили.

Апогеєм пристосуванства стали пасіки з бджолами - стерв’ятниками. Так легше позбуватися тіл та й заробіток файний на солодких бюджетних схемах. Саме муніципальним медом і розплачувалися за зомбі по ітогу.

Лише перші три літри цей мед здавався кисленьким. По інакшому пах. Був коричневий, в’язкий, тягучий, дуже солодкий, але головне безкоштовний. Справа нехитра. Їж великою ложкою і не плямкай думками, з кого він.

В наскрізь отруєному світі в Кароліни була одна найбільша радість – милуватися кондукторами трамваїв. Потріпані життям, злі жіночки на напів салона - беззаперечно гідні полотен Рубенса.

У синьому фартусі не завжди ціла, але величезна кишеня для грошей. Замацаний і зашарпаний термінал бовтався на нісенітному тренчику ( 1 ) вище пояса зліва.

І найкрутіше – перероблений з дробовика інфрачервоний випромінювач старого зразка, що висів стволом вниз на перекинутому через шию ремні. «Б2.1КС» не мав обмеження у пострілах.

Менше стало і зайців, яким кондуктори з превеликим задоволенням добряче обпікали зади. Це ідеальна професія на пенсії. Купа бабла, розправ і хамства людям.

Пасажири про Конституцію. Ти їм, що маски вимагає керівництво. На вихід хлопчики.

Вони про дорогі квитки, ти їм про звивистий шлях до адміністрації. Тільки за пом’яті купюри не сваритиме, їх вона розуміє як ніхто.

Щоранку бариста кав’ярні «24/7» чекає її після другої пересадки з двохлітровим термосом кави. Вона залишає йому пустий на завтра. Інакше ніяк.

Біля сірої калітки підносить бейдж до сканера. Двері відчиняться на сім секунд, мусиш встигнути прошмигнути.

Навколо території кантори двохметровий мур з колючим дротом. Перед ним рів глибиною 3 метри. Творець цього захисту точно переграв в стратегії на мобілці.

«Біу-бау-бім» - це сигнал на вході в саму кантору. Час приходу на роботу зафіксовано на серверах програми стеження, які єдині вже працюють, однак ніколи не поспівчувають її ранньому приходу.

Що змінити не можливо, варто використати. Кароліна хотіла на роботі одного – вчасно піти додому.

А для цього треба проконтролювати аби ніхто не налажав. Бо як хтось лажає один, винні і бракодєли всі. А значить заслуговують на витончене покарання. Роботою. Навіть технічний персонал, як вона.

В НДІ встановлена таємна система тотального стеження за персоналом. Керування в ній інтуїтивне, тож крім Кароліни ніхто як дивитися записи не зрозумів.

Справлялись по старінкі. Спершу робили вигляд, що розбираються. Після кричущого провтика, часто через дзвінок зверху, шеф скликає оперативку, прямо в кінці робочого дня, і чєхвостить всіх, поки не заспокоїться сам.

Іншим пофіг, а у неї нема авто і добиратись назад довго. Ще й розклад трамваїв здвигався на вечір. Кожні півгодини затримки плюс година до шляху додому. Сидиш як дуринда в масці (не запитуйте навіщо, просто так треба) і чекаєш поки воно вигавкається.

Проситись додому не допомагає. Кричить шеф, підгавкують зами. Проситись вийти в туалет чи попити води ( кава як привід – не варіант) – почнуть знущатися: затягувати, говорити про всі проблеми, пов’язані з водою. Перевірено.

Вибігти внаглу теж не можна. Кабінет шефа – єдине місце в районі, де можна обговорювати розробки з грифом «таємно». Тут звуконепроникні вікна і товсті металеві двері, які автоматично замикалися намертво на початку оперативки.

Одного разу на оперативку вона прийшла підготовлена. За п’ятнадцять хвилин всю корисну інфу донесли і настав тімдолбілдінг. Вона непомітно розплавила ЗІВом іграшку з Кіндера. Протипожежна сигналізація спрацювала безвідмовно і темою води пройнялися всі.

Начальство зрозуміло схему саботажу і натяк. Вони дочитались в правилах, що з ЗІВом до шефа не можна. А з напоями можна. Терпіти зборища стало легше, але як дістатись вчасно додому питання не вирішилось. На наступну оперативку Кароліна прийшла з планом диверсій. За кожну наступну годину очікування НДІ чекало щось гірше: від короткого замикання в гаражі і аж до підриву прогнилих несучих стін в підвалі.

Але допоміг випадок. Зазвичай мовчазна на цьому звичайному святі надзвичайної тупості, вона почала… задавати питання по темі. Як от: якщо зомбі вмирають від ЗІВ, то може вони інфрачервоним промінням спілкуються якось? Чому завжди п’ять за день?

Коли вигляд, що знаєш відповіді у керівництва більше показувати не виходило, оперативка закінчувалась.

Можна звісно заперечити. Не може людина в здоровому глузді хотіти додому! Але ж і довгі оперативки ніхто не любить. Шкода ніхто не наважується сказати, що це маячня, і в результаті всі терплять речі, невигідні нікому.

Але в Кароліни і на це була своя причина. І взагалі з думкою, що жінки роблять щось спонтанно, час зав’язувати. На все є своє «тому що».

Одного разу вона проспала, спішила і вирішила не витрачати час на зомбі, що дивно вигнувся назад і так завмер в полісадніку біля її будинку. З ними іноді таке траплялося. В той день вона прийшла додому пізно і біля самого під’їзду, поки вона грала в хованки з ключами у сумці, її ледь не вкусив той самий зомбі. Білі, голодні очі досі ввижаються їй в кошмарах чи на вулицях у перехожих.

Темрява, втома чи карма, не важливо. Пильність втрачати, вершників апокаліпсису гнівити. Коли зомбі з роззявленою пащею біля твоєї шиї це неприємно, гидко і страшно. Ви ж навіть не знайомі.

Вона досі не пам’ятає як встигла вистрілити. З тих пір у неї правило: все прийнятно і краще, ніж їсти чужу плоть.

До облагородження колективу вона підійшла креативно. Проблемними у абсурдній системі подвійної-потрійної моралі ставали всі. Робити все тихенько. Брала по одній людині з відділу, вивчала і методом пряника Макіавелі (кормити лише кнутом, але іноді лагідно) перевиховувала.

Зло вже давно тут перемогло. Панькання залишимо оптимістичнішим Всесвітам.

ВОКАЛІБУРЄС:

1. Тренчик – вузький ремінь для кріплення чого-небудь.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Данило Великий
03.12.2022 09:31
До частини "3. Дістатись на роботу і дістати там всіх"
Хм... Інфрачервоні ліхтарики для плавлення мозку... Цікаво. От тільки краще було б, якщо була якась кнопка. Це було б більш надійно й просто.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше