Мандрівники [книга 1. Сірий світ]

[Увага! У місті високий рівень забруднення повітря. Просимо всіх громадян, не нехтувати безпекою, закрити усі вікна та двері й не виходити на вулицю. Детальна інформація про стан…]

Гучномовець – не затихав, передаючи своє повідомлення містянам столиці.

Подібні застереження не були чимось новим чи незвичним. Рівень забруднення і раніше міг досягати високої позначки, через: аварії, пожежі, нещасні випадки. Тому нікого особливо і не цікавило, що саме сталося. Кожен у місті, просто закрився у чотирьох стінах та увімкнув, у фоновому режимі, державний канал трансляції, де мали повідомити про поточну ситуацію та відбій.

Ті ж, хто в цей момент, знаходились на робочому місці, у магазині або де інде – залишались на своїх місцях або поспішали додому.

Зазвичай, на очищення повітря, у всьому місті, магам, знадобиться від години до п’яти, в залежності від зони ураження. 

Саме це основна причина, здебільшого, спокою людей. Вони просто звикли, що таке може трапитись та звикли, що скоро все повернеться до норми.

У штабі НОП.

Жінка, високого зросту, середнього віку, із гострими рисами обличчя, одягнена у класичний костюм прохідців, із гуркотом увірвалась в одну із кімнат штабу.

За купою комп’ютерів сиділи занепокоєні працівники, котрі у спробі не панікувати – зосереджено натискали на клавіші.

Були й ті – хто постійно пересувався із кабінету в кабінет, несучи із собою купу документів зі сховища.

Також, можна з легкістю почути безліч голосів працівників, котрі намагались зв’язатись зі своїми колегами, через засоби зв’язку.

Напівголосні – стурбовані голоси. Помірні та холодні, наче крига голоси. Дзвінкі й енергійні голоси.

Атмосфера у кабінеті нагадувала безлад, від якого паморочилося у голові та зносило дах.

Жінка, озирнулась на це все із холодним та безжальним поглядом і попрямувала вперед. Через кілька секунд, до неї підбігла мініатюрна дівчина з коротким білявим волоссям, рівно підстриженим під каре, по щоки.

Поруч із високою жінкою, дівчина здавалась, ще меншою та непомітнішою, ніж насправді. 

Її щоки палали червоним, наче два спілі яблука, а очі вологі, з легким рожевим відтінком.

— Капітан Ірон! — Дівчина голосно привіталась та приклала праву руку, зігнуту в кулак, до серця.

— Що нам відомо? — Рівним тоном, запитала капітан Ірон, не забуваючи оглянути підлеглу холодним, пронизливим поглядом.

Дівчина не виглядала наляканою та одразу доповіла:

— У східному районі столиці – стався потужний вибух темної магії. Розповсюдження темних магічних часток, вже досягли сусідніх районів. Команди, відправлені до зони ураження, на цей час, не можуть підійти до епіцентру, через темний магічний вихор, що піднявся після вибуху. За останньою розвідкою, рівень забруднення – критичний. Були сформовані та відправлені групи із магів: темряви, світла, повітря та води. За останнім звітом, на очищення знадобиться від п’ятнадцяти до двадцяти годин.

Капітан Ірон звузила очі.

— Це довше ніж зазвичай. — Капітан Ірон задумалась над чимось у короткій паузі. — Відомо, що стало причиною вибуху?

Дівчина-доповідач випрямила спину.

— Причина вибуху – невідома. Затримка в очищенні спричинена надмірною кількістю темної енергії, що швидко розповсюджується.  За останніми даними, у зоні вибуху знаходилась сьома команда – «Bloody witch», що виконувала своє поточне завдання. На цю мить, нам не вдалося встановити зв’язок з членами команди.

— Що за завдання?  

— Під грифом «секретно», пані!

— Дідько! — Жінка виплеснула ще кілька вульгарних слів після чого звернулась до дівчини. — Як тільки з’явиться нова інформація – зв’яжись зі мною. — Після чого капітан Ірон, з неймовірною швидкістю покинула кабінет залишивши після себе крижану порожнечу.

З кожним подихом – легені горіли вогнем. Пил та часточки темної енергії – хаотично літали скрізь, осідаючи на шкірі, у носі, потрапляючи в очі. 

З непомірним зусиллям, Ніка, таки змогла розплющити очі, що здавалося, – наповнені тисячами частинками скла. Навіть, звичайне кліпання – різало, в’їдалося та нестерпно боліло. Хотілось вирвати, ті очні яблука й викинути геть! Проте, дівчина не мала сили, навіть на те, щоб зробити бодай один рух. Відкрити очі вже виявилось досягненням для неї.

Лежачи на лівому боці, Ніка відчула, що окрім нестерпного болю в очах, її тіло наче заповнили важким металом. Дрібні та глибокі, відкриті рани по всьому тілу дівчини – кровоточили. Чорний пил осідав на них, змішуючись з кров’ю. 

В парі метрів від себе, вона побачила Вітру, котра лежала на животі та скоріш за все, ще не прийшла до тями, а може і не дихала зовсім. 

Вітра виглядала не краще за саму Ніку. Наче жертва хижого звіра, що вирішив погратися зі здобиччю, перед тим, як розірвати та проковтнути.

Зосередив погляд, Ніка помітила, що дівчина, поруч з нею – дихає. На серці стало трішечки легше.

Яскраві спалахи полум’я, що були неподалік та заповнювали майже весь простір, перетягнули на себе увагу. Весь підземний поверх, де знаходилась команда – було зруйновано. Купа уламків – хаотично розкидані по всюди, тріщини на стінах та підлозі. Зруйнована стеля, від якої лишилась лише назва. 

Ніка побачила чималу діру, котра виходила на зовні, з якої активно клубочився чорний дим. 

Хех, а коли вони тільки спускались сюди – нічого не віщувало про подібну халепу.

Вірно, їхній команді повідомили про підозрілу діяльність на одному із заводів по переробленню магічних ресурсів. Начебто з’явилась невідповідність у звітах – зникнення ресурсів обробки та підозріло високий плин кадрів. До того ж керівну посаду займав – пан Хамук, якого підозрювали та не однократно помічали у тісних зв’язках із залишками секти Чорного полум’я. Та чоловіку завжди вдавалось вийти сухим із води. 

Під приводом перевірки, щодо доносу, команда «BW» направилась до заводу аби оглянути все ретельно, та за можливості, знайти нові зачіпки по секті. Але реальна ситуація виявилась куди гіршою, ніж передбачалось…

Ніка спробувала ворухнути рукою. Напруживши м’язи, дівчина відчула нестерпний біль. Наче в неї встромили сотні гострих голок, що пронизали кожну клітинку в її тілі.

Дихати ставало дедалі важче. Темна магічна енергія, в перемішці з пилом, заповнювали легені з кожним вдихом.

З очей потекли сльози. Правда це скоріш фізіологічна реакція на пил в очах та біль по всьому тілу, ніж відчай.

Погляд затуманився, через що Ніка заплющила очі.

Час наче сповільнився. Кожна секунда відчувалась, як година. Нестерпні години болю та страждань.

«Це не найгірше, з чим мені доводилось зіштовхуватись. Все буде добре, все буде… Потрібно спробувати ще раз. Я зможу, звісно зможу. Подумаєш, поболює трохи, було і гірше. Не вперше я потрапляю в епіцентр, де сконцентрована темна магія, що вибухнула. В цей раз, мене хоч нічого не придавило і кінцівки наче на місці. Вогонь можна розігнати. Так, як тільки встану, треба буде перехопити владу над ним та погасити. Знайти інших… Добре, що Вітра ось поруч лежить. Значить, залишилось, ще троє…»

Несподівано біль, що розливався по всьому тілу, почав відступати й тільки в цю мить Ніка відчула, як хтось ледь торкався її голови. Розплющивши очі, перед нею постав Лев, котрий сидів поруч, простягаючи руку до неї. Помітивши, що та дивиться на нього, хлопець ніжно посміхався, наче намагався заспокоїти Ніку.

Вигляд у хлопця був не найкращий. Як і у самої Ніки, все тіло Лева покрито різними ранами, що залишали криваві сліди на формі. А чорний пил повністю укутав хлопця, наносячи додатковий шар на шкірі. 

— Давно ж я… Не бачив твоїх сліз. — З хриплим голосом промовив Лев.

Ніка відкрила рота у спробі відповісти, проте не змогла. Хоча біль поступово відступав і здавався терпимим, горло наче пересохло та заповнилося пилом, що не давав змогу видавити із себе, бодай один звук.

— Не треба. — Погляд Лева став стурбованим. — Я сам… Ледь говорю… Завдяки своєму ядру.

Лев зробив паузу та переглянувся з Нікою.

— Розумію… Через хвилину… Підійду до Вітри.

Вони продовжували дивитись один на одного. Лев ледь похитав головою.

— У неї ядро темряви… Вона має супротив… Не хвилюйся.

Лев знову ніжно посміхнувся через силу.

— Я знайшов інших… Поки йшов сюди. — Лев зробив паузу. — Пітер лишився у свідомості… Зараз він несе Тіма до виходу.

Ніка підняла брови. Після чого Лев трохи підняв вільну руку до гори та вказав на стелю.

— Ми теж піднімемось… Коли Пітер повернеться… Зараз… Він шукає варіанти для нас.

Лев допоміг підвестися дівчині, притримуючи її тіло. Поруч була більш менш ціла стіна, що стала гарною опорою, аби дівчина змогла прийняти сидяче положення.

Лев зазирнув в очі Ніки.

— Відганяй полум’я від нас… Нам потрібен час.

Після короткої мовчанки Лев продовжив.

— Не перенапружуйся… Все не погасиш… Кілька десятків метрів – достатньо.

Після сказаного, Лев піднявся та підійшов до Вітри. Обережними рухами, наче торкався крихкого скляного виробу, хлопець підійняв дівчину та взяв на руки.

Через мить, Вітра вже знаходилась у сидячому положенні біля Ніки. І ще через кілька секунд, прийшла до тями, розплющивши очі.

Лев тримав дівчат за руки. Огортаючи їх своєю магією. Тим самим укріплюючи їх тіла та прискорюючи регенерацію клітин.

Вітра була спантеличена та розгублена. Все ніяк не могла остаточно прийти до тями й пригадати останні події, коли наслідки вже знаходились перед очима.

Лев з Нікою помітили, що Вітра прийшла до тями та одночасно направили на неї погляд.

У відповідь на це, Вітра хотіла запитати: «що сталося?» однак у спробі промовити бодай слово – різкий спазм охопив її горло, і через секунду вилився у неконтрольований кашель. 

З очей Вітри полились сльози, а з рота потекла чорна кров.

— Ти поки не можеш говорити. — Голос Лева все так само віддавав хрипотою. — Не хвилюйся… Скоро виберемося… Тоді й поговоримо.

Лев ніжно посміхнувся та простягнув руку до обличчя Вітри, витираючи кров, що скупчилась на кутках її рота, після чого повільно погладив дівчину по голові.

Вони зустрілися очима і хоча Вітра не могла говорити, своїм виразом обличчя, вона спробувала подякувати, на що Лев ледь похилив голову та ще раз посміхнувся.

— Якщо в тебе лишились сили… Відганяй від нас чорний пил…. Це здебільшого темна енергія.

Вітра ледь кивнула та сконцентрувавшись, таки змогла очистити невеличку зону біля них. Хоч і не сильно, проте дихати ставало дедалі легше. Група із трьох людей вже не піддавалися постійному тиску чорного пилу. Це допомагало відновлювати фізичні сили.

Через деякий час Пітер повернувся до підземного поверху будівлі та знайшов своїх товаришів.

Всі четверо переглянулись та кивнувши у згоді, попрямували на поверхню з допомогою магії Пітера.

Лев притримував Ніку, коли Пітер тримав на руках Вітру.

Легкий вихор – окутав групу. Він був ніжний та віддавав легкою прохолодою, що приємно огортала тіло. Було настільки легко та спокійно, що хотілось віддатись цьому потоку та полетіти, куди кличе вітер. 

На зовні – так само темно, як і всередині зруйнованої будівлі. Чорний дим – розливався околицями та зловіщим вихром, прямував до самого неба.

У полі зору – все виднілось темним та моторошним, холодним і відірваним від життя.

Колись, блакитне небо – повністю покрилося суцільною темною, густою хмарою, кінця якої не видно.

І хоча, на зовні, вплив темної енергії куди менший, ніж у самій будівлі, звідки вибрались Лев з товаришами. Проте слабкість та біль у всьому тілі – нікуди не ділися. 

Повітря все ще наповнене густим чорним димом, котрий отруював людей.

Прямуючи якомога далі від епіцентру, група наблизилась до Тіма, якого до цього, вивів Пітер.

Хлопець прийшов до тями, майже одразу, як вони дісталися поверхні, але рухатися все ж таки не міг. Скориставшись своїми силами, Тім підтвердив, що Лев знайшов дівчат, та вказав Пітеру, куди той мав піти.

На своєму шляху, Пітер ухопився за Тіма та вже ніс на своїх плечах обох товаришів – з одного боку Вітру, а з іншого Тіма. 

І хоча подібне, було принизливим для Тіма і за будь-яких інших обставин, він би вже почав істерити, як мале дитя. Але зараз він мовчки тримався за товариша і навіть в серці – був вдячним за допомогу.

Лев виглядав виснаженим, хоча і не показував цього. Битва, що розгорілась до вибуху, і так відняла чимало сил у кожного члена команди. А після вибуху, Лев витрачав останні залишки своєї магічної енергії на підтримання свого тіла, аби те могло більш менш нормально функціонувати. Після чого вивів із критичного стану двох товаришок, вливаючи в них свою енергію, позбавляючи болю та прискорюючи регенерацію клітин.

Саме тому він йшов чисто на силі волі, притримуючи Ніку, що ледь перебирала ногами, спираючись на Лева.

Вони не знали скільки вже встигли пройти, до того моменту, як зустріли інших прохідців. Тих самих, кого відправили на усунення наслідків вибуху та очищення території.

Помітивши своїх колег у надзвичайно важкому стані, група магів одразу ж поквапилась до постраждалих.

Лев розплющив очі. Він лежав на ліжку з білосніжно-чистою постіллю. Кімната невеличка та здебільшого порожня. Охайна та з легким запахом медикаментів впереміш зі свіжістю трави. 

Лев одразу дійшов висновку, що знаходиться у лікарні. Скоріш за все у тій, що безпосередньо належить до НОП. 

Хлопець хотів піднятися та не зміг, бо вже витратив останні сили, коли вони покидали завод. Він пригадав, як у полі їх зору з’явилися інші прохідці, після чого… Що ж, скоріш за все він відключився. Неприємно звісно, але треба визнати – він і так протримався доволі довго.

— Приємно бачити, що ви прийшли до тями. — Пролунав спокійний, твердий жіночий голос, неподалік від нього.

Лев повернув голову та здивувався про себе, бо навіть не помітив присутності жінки. Але не видаючи свого подиву, спробував ввічливо посміхнутися, що чесно кажучи, вдалося не дуже добре.

Він нагадував дитину, котру змушують посміхатися на нудній сімейній зустрічі, коли та хотіла піти пограти у футбол з друзями.

Жінка звела брови разом, тим самим підкреслюючи свій похмурий вираз обличчя. 

Вона сиділа на невеличкому кріслі з рівною поставою, закинувши одну ногу на іншу, не забуваючи свердлити Лева своїм прохолодним поглядом.

— Чим заслужив… Таку честь… Капітан Ірон? — Голос все ще повністю не повернувся до Лева, тому він промовляв слова повільно та з хрипотою.

— Ти… — Капітан говорила стримано, проте її очі палали гнівом. — Що там в біса сталося?

— Вибух? — Лев зробив здивоване лице, наче не розумів нащо йому задають настільки очевидне запитання.

— Ти… Ти знущаєшся, чи що? — Жінка витримала коротку паузу та нахилилась у бік Лева. — Тобі взагалі відомо, з якими наслідками ми зіштовхнулись? Тридцять одну годину, наші люди розгрібали це лайно, понизивши рівень забруднення з критичного до помірного.

— Оу… Так я проспав десь тридцять годин…. Непогано відпочив…

— Не біси мене. — Сухо відрізала жінка.

Лев мовчки дивися на жінку і мав визнати, що в нього пробігли дрижаки по шкірі, через її ауру.

— Не буду.

Жінка продовжувала наполегливо дивитись на хлопця. 

— Ти ж знаєш… Що ми не винні? — З надією запитав Лев.

Жінка скривила незадоволене лице, наче кажучи: «Я що геть дурна по твоєму?»

Лев видихнув з полегшенням, що ще дужче обурило жінку. 

«Цей засранець дійсно думав, що я подумала на них!»

— Спочатку скажи… Як мої люди та… Яка ситуація… В цілому? 

— Всі хто був з тобою – цілі та майже неушкоджені, їх життю нічого не загрожує. Вони проходять лікування, як і ти. Однак, до тями прийшла лише Вітра Мірс, яка мало що пам’ятає і взагалі відмовилась щось пояснювати, спираючись на те, що не має на це повноважень.

Кутки губ хлопця ледве піднялися, утворюючи тінь посмішки.

— Маю визнати. — Капітан почала гойдати ногою. — Це мале кроленя, хоча і було перелякане, проте не вимовило ані слова.

— Втрачаєш хист? 

Жінка звузила очі.

— Думаєш?

— Мовчу, мовчу. 

— Як я вже говорила раніше, зараз рівень забруднення – «помірний». Прогнозується, що через п’ять годин очистимо до «задовільного». — Жінка зробила паузу та після деяких роздумів, продовжила. — Серед містян, жертв немає. Але тих, хто чутливий до токсинів та темної магії – госпіталізували у перші години. На разі, усі кому потрібно – проходять лікування. Лікарні майже забиті пацієнтами, та ситуація все ще залишається під контролем. 

Капітан Ірон тяжко видихнула. За роки своєї служби, жінка не раз зіштовхувалась з критичними ситуаціями. Коли на кін ставили не одне життя, а тисячі або мільйони. 

Хоча, цього разу все вдалось владнати мінімальними втратами, проте невідома небезпека все ще дихала їм у спини. 

— Це якось пов’язано з сектою та можливим пробудженням? — Капітан була лаконічною.

Лев знав, що від цієї жінки неможливо щось приховати, та і нема потреби… Дійсно, коли кожна хвилина – вирішальна, а людина – надважлива. Але і з іншого боку, Ірон не належала до груп з пошуку «Мандрівників». Тому, ці питання геть не стосувалися її. У неї зовсім інші повноваження та обов’язки. Однак її погляд говорив сам за себе. Або ти все розповідаєш і вона включається у справу та допомагає, або тебе закатують і ти все одно все розповідаєш.

Лев не зміг стримати посмішки. Хоча тіло і ломило від болю, проте це не завадило йому засміятись у пів сили. 

— Маєш рацію. — Почав хлопець, після того, як заспокоївся після нападу сміху. — Ми шукали зв’язки… Між заводом та сектою Чорного полум’я… Та… Виявилось…. Це одна із їх основних баз…

Хлопець перевів очі у бік вікна та почав спостерігати за грою тіней.

— Коли ми знайшли… Куди вливали крадену магічну енергію… — Лев зробив коротку паузу. — Їм було нічого втрачати… Не хотіли, щоб ми їх впіймали… Допитували… Вирішили, що краще все знищити…. — Іронічна посмішка торкнулась лиця хлопця. — Ну і звісно – нас в тому числі…

— Ви дізнались де основний штаб?

Лев слабо похитав головою.

— Лише те, що то… Була одна з основних їх баз… По відмиванню магічних ресурсів… Ну і звісно фінансів.

Капітан Ірон уважно слухала хлопця, постукуючи пальцем по руці.

— Вони якимось чином… Підживлюють запечатане полум’я. 

Лев лишався серйозним та впевненим у своїх висновках. Іншої причини, по якій сектанти збирали та накопичували стільки магічних ресурсів – він не бачив. А подібна кількість енергії, повною мірою могла стати гарним підживленням для підтримання вічного полум’я та нарощування його міці. 

— Впевнений, є ще такі підприємства, заводи… Усюди, де можна витягнути магічні ресурси… Потрібно все перевірити.

— Згодна та вони не дурні. Певна, що вже підчистили за собою. Бо новина про вибух на тому заводі не обійшла нікого стороною. Всі новини лише про це. Як ніяк, завод належав до одного із найбільших підприємств в країні.

— Все одно потрібно…

— Я займусь цим. — Жінка піднялась зі свого місяця. — Відправлю запити куди треба і всі хто наразі вільні – проведуть ревізію. — Жінка у власному темпі попрямувала до дверей. — Одужуй.

Коли двері закрились за капітаном, Лев ще кілька хвилин дивився у бік вікна, після чого заплющив очі й поринув у сновидіння.