Мандрівники [книга 1. Сірий світ]

На зворотному шляху до столиці, Ніка не дозволяла собі зайвих провокаційних слів у бік Тіма. По-перше, за ним стояв суворий Пітер, котрий непомітною стіною захищав Тіма та виводив розмови Ніки, в інший бік. А по-друге, дівчина була надто втомленою, через безсонну ніч. Ну і звісно, наслідки після деактивація древніх символів не пройшли повз. 

Робота зі стародавньою магією – далеко не проста справа. Тому Ніка тихенько сиділа із заплющеними очима, у швидкісному потязі, котрий прямував до столиці. 

Її очі здавались важкими та сухими. Потяг рухався рівно й плавно. Деякі люди, всередині вагона, тихо розмовляли між собою. Різноманітні голоси оточили Ніку, з усіх сторін. Голосні та глухі, високі та низькі. Об’єднавшись, вони перетворились у колискову для дівчини. 

Непомітно для себе, Ніка заснула і її голова впала на плече Пітера, котрий сидів поруч, між нею та Тімом.

Помітивши це, Тім обернувся і з подивом глянув на сплячий вираз обличчя дівчини. Вона виглядала спокійною, ніжною, тендітною. Навіть і не скажеш, що дівчина перед ним: неймовірно жвава та енергійна; палка та з садистським нахилом; обожнює дражнитися і лізти у бійки.

Тім видихнув опустивши очі. Насправді його дивувало те, що Ніка не чіпала його, упродовж другої половини дня. Він хвилювався, що як тільки вони залишаться тільки втрьох, то Ніка не дасть йому спуску.

«Невже, ті слова Пітера виявились настільки ефективними?»

Пронеслося у голові Тіма і він підняв очі, переводячи зацікавлений погляд на Пітера. Котрий спокійно сидів з опущеним лицем, притримуючи Ніку, щоб та не звалилася уві сні.

Наче відчувши чужий погляд, Пітер повернув голову і помітив, що Тім спостерігає за ним. Протягом кількох секунд, вони просто дивились один на одного, після чого, Тім зніяковіло посміхнувся. Здається, він хотів щось сказати, але слова застрягли в його горлі. В голові панував безлад і він спітнів. Сам не знаючи чому почав хвилюватися. 

Може, через те, що давно не намагався завести нових близьких друзів?

Побачивши, що його товариш по команді, у скрутній ситуації, Пітер вирішив заговорити першим:

— Ти голодний? — Твердий, низький голос Пітера, дістав вух розгубленого Тіма. 

Пітер уважно дивився на співрозмовника й неквапливо чекав на відповідь, стільки, скільки необхідно.

— Т-так! — Різко вигукнув Тім. 

— Повечеряємо разом, як повернемось? Я знаю гарну місцину. — Пітер виглядав привітним.

Тім весь засяяв від пропозиції – разом повечеряти з товаришем. Це була гарна можливість стати близькими друзями та рятувала його від нещодавньої незручної мовчанки.

Щасливий та задоволений Тім, почав енергійно кивати, яскраво посміхаючись. Через що у Пітера ледь піднялися кутки губ.

— …Ах. — Почувся протяжний голос, з боку Ніки, що одразу привернув увагу хлопців.

Дівчина розплющила очі та лагідно обійняла міцну руку Пітера, після чого почала тертися о його плече головою. 

— Он воно як… Ідеш на побачення з іншим. Після всього, що було між нами? — Ніка зобразила нещасне лице та потягнулась витирати сльози, яких не було. 

Тім здригнувся, наче по його тілу пройшов струм. А Пітер спокійно подивився на дівчину своїми привітними очима. Він явно перебував у гарному настрої.

— Невже заздриш? — На обличчі Пітера з’явилась посмішка.

Ніка, ще деякий час, дивилась на Пітера, після чого насупила брови й відвернулась.

— Тьфу! З тобою не цікаво!

На подібне, Пітер лише тихо розсміявся. 

— …Аааах. — Тяжко простогнала Ніка. Підпираючи, своє обличчя – долонею. Вона виглядала ліниво й незацікавлено.

— Важко бути самотньою, коли поруч фліртує парочка. — Ніка нещасно похитала головою у різні боки. Начепивши на лице – маску великої мучениці.

Пітер легенько поплескав по плечу дівчини, продовжуючи весело посміхатись.

— Не хвилюйся, і на твоїй вулиці буде свято.

— Взагалі-то, у мене є чоловік! А невдовзі буде два! — Збуджено промовила Ніка коли рівно випрямилась.

— Так, так. — Підтримав їй Пітер.

— Мій милий Домі! Впевнена, він вже чекає коли я повернуся. Ха-ха. — Мрійливо промовила Ніка та одразу почала сміятися про себе.

Спостерігаючи за цим зі сторони, Тім побажав не втручатись і навіть не знати, про що говорять ці двоє.

Покинувши потяг та станцію, Ніка попрощалась, не забуваючи вколоти Тіма, бажаючи цим двом – «вдалого побачення». Після чого із чистою душею поїхала до дому.

— Мені інколи здається, що вона помре, якщо не буде над кимось знущатися. — Зазначив свої думки Тім, поки вони з Пітером прямували тротуаром. 

Пітер знизив плечима та посміхнувся у відповідь:

— Ти завжди можеш вийти за мене, щоб це припинити. — Він несподівано підморгнув своїми темними очима.

Тім обережно подивився на Пітера, з певною недовірою в очах. Після чого розслабився і вирішив відповісти у подібній манері:

— У нас навіть не було жодного побачення! — Хлопець розвів руками та знизив плечима, повільно похитуючи головою. — До того ж тобі доведеться докласти чимало зусиль, щоб покорити моє серце! Я дуже недоступний і маю високі стандарти!

Тім підняв свої карі очі, що відблискували у темряві, весело посміхаючись хлопцю поруч. Після чого і зовсім почав сміятися. Він був веселим та енергійним. Йому дуже подобалось проводити так час з товаришем.

Пітер залишав на обличчі легку посмішку та зі спокоєм крокував в темпі свого компаньйона. 

— Тоді, я докладу максимум зусиль.

Три тижні промайнули непомітно. Кожен день видався насичений на події та сповнений купи роботи. Але озираючись назад, здавалося наче час минав надто швидко. У кабінеті №7 штаб-квартири НОП – панувала спокійна, затишна атмосфера. Ніби до початку війни, що могла перерости в апокаліпсис, не залишалось всього тиждень. А навпаки – все скасовували, і кожен міг насолоджуватись мирним життям.

Чи то через втому, чи через звичку, люди проживали свій черговий день, як завжди. Без зайвих хвилювань та напружень. Чи може, більшість із них, просто не усвідомлювали, що їх чекає попереду? 

Лев з Нікою, котрі вже зіштовхувались з «цим». Не говорили нічого зайвого, окрім сухих фактів. Та не порушували ментальне здоров’я і настрої інших.

На словах і так вже давно все сказано. Але ти не можеш пізнати всю суть катастрофи, до поки не відчуєш все на собі.

За останні тижні, під час місій та обстежень, прохідці не знайшли інших «батарейок». Слідів мага, котрий володів забутою стародавньою магією, теж не було. Не дивно, якщо він або вона, переховується де інде та чекає дня пробудження свого божества.

Яскраво-блакитне небо, на якому, ще секунду тому, світило тепле, літнє сонце – заповнилося хмарами. Рясний дощ, пройшовся по землі, так само несподівано, як і закінчився.

Спека, що до цього часу, панувала на вулиці, відійшла на другий план, поступаючись легкій літній прохолоді. 

Сонце знову осяяло все навкруги, кидаючи свої відблиски на вологі дороги, тротуари, будівлі, зелень.

Ніка енергійно натискала клавіші ноутбука, друкуючи черговий звіт. Вона наспівувала під ніс бадьору мелодію, котру ніхто не міг впізнати. 

Коли в неї питали раніше, то Ніка відповідала, що це дуже стара військова пісня, забута часом і залишена у далекій епосі.

Бах!

За вікном пролунав голосний, протяжний звук потужного вибуху, що залишав відбиток страху у серцях людей. Вікна здригнулися, затремтіли. На склі та рамах засяяли яскраві символи, що утворювали візерунок захисних чар.

Усім працівникам прийшли сповіщення.

Прочитавши яке, обличчя Лева потемнішало, а його очі звузилися.

Джерелом вибуху був завод, де відкривався прохід до святилища вічного полум’я. І звісно, нападники – ніхто інші, як сектанти.

Вони перестали вичікувати й почали діяти! 

Скоріш за все, їх ціль: або дістатися до святилища та повернути собі владу над ним, або виснажити прохідців перед війною. Поки що, Лев схилявся до другої версії. 

Без зайвих слів – всі встали зі своїх місць та зібрались вирушити до місця вибуху.

Ніка помітила команду Домі та самого хлопця, котрий прямував до виходу. Вони кивнули один одному й об’єдналися в одну групу. 

Не встигли, прохідці, покинути головні двері штабу, як їх настиг черговий вибух.

Будівля затремтіла і люди почали втрачати рівновагу від потужної хвилі, що збивала з ніг.

Яскраві символи засвітились на тильній стороні будівлі, захищаючи та зберігаючи ту у цілісності.

Це повномасштабна атака на прохідців. Можливо на армію теж, Лев не міг цього виключати. 

Світло-карі очі хлопця, стрімко пройшлись навкруги й зупинились на парадних дверях. Він дістав меч, оголюючи той. Лев почав вливати свою магічну енергію у зброю і та почала радісно тремтіти від задоволення. Чорний метал заповнився червоними довгими лініями, що нагадували кров’яні судини. Червоне світло почало пульсувати у ритмі серцебиття людини.

Лев перевів погляд на Тіма, котрий притулився до підлоги, намагаючись оцінити ситуацію ззовні.

— У мене не прямий контакт із землею, тому погано видно. Я відчув до сотні людей поруч із нами. — Промовив Тім, збентежено дивлячись на Лева.

— Дві сотні магів навколо будівлі й ще з десяток, котрі ховаються неподалік. Думаю, ті що ховаються – снайпери. — Поправив Тіма, хлопець, котрий стояв неподалік.

Він мав спорідненість з магією темряви й тому чудово відчував чужі магічні ядра свого типу. Особливо ті, що наповнені наміром вбити.

— О’кей, дві сотні, так дві сотні. — Рівним тоном промовив Лев. — Я думаю, ви знаєте що робити? — Лев звузив очі, котрі потемнішали, наповнюючись холодом.

Кожен із прохідців підготувався до битви.

Один за одним, люди у чорній уніформі покидали будівлю та вступали у бій.

Вогняні спалахи окутали простір біля входу у будівлю. Сталевий відблиск – блискавкою проходив поміж людей у чорних мантіях.

Лев тримав у руках меч, що пульсував від задоволення свого голоду. Поки його господар оцінював поглядом ситуацію навколо. 

Ніка різко підняла очі до гори й на інстинкті відправила вогняний шар, що із шаленою швидкістю, зіткнувся з ворожим снарядом.

Несподівано, в небі зіткнулись дві магічні сили, що призвело до потужного вибуху. 

Наче самі небеса загорілися і над головою з’являлися короткі яскраві спалахи іскор. Після чого небесна блакить, заховалась за темною хмарою, що поступово осідала, падаючи сірим пилом на людей внизу.

Розібравшись з ворогами навколо штабу, прохідці перегрупувались. Одна частина залишилась біля штабу й зайнялась схопленими сектантами та тілами, що хаотично розкидані по землі. А інші – направились до святилища.

Майже наблизившись до будівлі, що приховувала в собі святилище вічного полум'я, всі маги темряви, одразу зупинились. Вітра ухопилась за ближчого від неї Пітера і той помітив в її очах, сигнал про небезпеку.

— Стояти! — Почулись крики, з різних сторін серед прохідців.

За мить, всі зупинились, немов механічні ляльки. Та розійшлися, поступаючись місцем для магів темряви.

Без зайвих затримок, вони працювали, наче єдиний злагоджений механізм, де кожен виконував свою роль.

Об’єднавши сили, маги темряви випустили свої сили й перед очима людей з’явилась димчаста стіна, котра раніше ховалась від їх очей.

Безліч тонких, чорних, кривих ліній – почали окутувати димчасту стіну, розповсюджуючись по всій її площині.

Стіна пала і поступово пішла тріщинами, розколюючись на безліч дрібних уламків, розчиняючись у повітрі, немов піщинки, що сипалися крізь пальці.

Прямуючи далі, перед очима щойно прибулих постали локальні сутички між прохідцями та сектантами, котрі хаотично розкидані по всій території.

Основна маса підкріплення одразу розділилась на команди. Поспішаючи вступити у бій, підтримуючи своїх товаришів.

Ніка взяла до рук порожнє руків’я, прикрашене золотистими символами, що разом нагадували квітковий візерунок. Через секунду із нього з’явились помаранчеві вогняні спалахи, котрі приймали форму клинка.

У блакитних очах дівчини відблискували гарячі хвилі вогню. Як пожежа, що розгорілась на поверхні чистого, глибокого озера. 

Ніка ринула у бій, звільняючи шлях від набридливих сектантів.

Пітер прямував прямо за Нікою, прикриваючи спину дівчини й підключався до синхронних атак.

Лев також, одразу ринув до бою. Швидкими, та водночас – легкими рухами, хлопець відбивав закляття, направлені на нього, та наближався до супротивників, пронизуючи їх один за одним. 

Тім та Вітра – відбивались, тримаючи дистанцію, прикриваючи тили своїх товаришів. 

Поки Вітра скасовувала накладені прокляття, що летіли у бік її товаришів, Тім будував стіни й паралельно відстрілювався зі своїх пістолетів.

Прорвавшись крізь купу сектантів, Ніка продовжила бігти у напрямку до святилища. Як і ззовні – всередині заводу панувала хаотична битва, де ніхто не жалів своїх сил і життів. 

На щастя, сектантам не вдалося прорватися надто далеко. Їх зупинили, ще на першому поверсі.

Почулись нові вибухи, за стінами заводу. Лев та Ніка переглянулись і перший попрямував далі, залишаючи свою команду позаду.

Нові сили сектантів, приєдналися до бою, атакуючи будівлю з гармат, зарядженими згустком магії темряви.

Чергові звуки вибухів, не змусили довго на себе чекати. Повітря заповнилося чорним димом, що отруював та уповільнював потік магії всередині кожного. Ставало дедалі важче дихати, в голові гуділо і тіло ставало важчим.

Маги вітру почали витісняти чорний туман. А маги світла – накладати захисні та лікувальні чари.

Битва за святилище – продовжувалась.

Лев хутко біг до підвалу з тріщинами. Довгі коридори, здавалися ще довшими, ніж коли він був тут минулого разу. 

Діставшись до місця, Лев напружився та міцніше стиснув меч у своїх руках, від чого червоні судини, на ньому, схвильовано запульсували.

Окрім неприємного відчуття жаху, що сковував розум, котре викликало саме святилище, Лев відчув щось інше. І хоча на шляху, до цього, він не зустрів жодних слідів сектантів. Проте і прохідців, котрі мали залишатися тут на всякий випадок – теж не знайшлося.

Він відкрив двері та почав обережно спускатися, повністю контролюючи кожен свій звук з присутністю.

У підвалі панувала напівтемрява. Єдиним джерелом світла стала електрична лампа, що ледь освітлювала простір, звисаючи зі стелі. 

Леву здалося, що тріщина розширилась та стала ще більшою, ніж до цього. Але на цей час, перед усім хлопця турбувала не вона, а високий чоловік у білому, вишуканому костюмі та дитина років десяти, котрі впритул наблизились до тріщини. 

Губи двох людей ворушились і здавалося, наче вони вели розмову між собою, але жоден звук не залишав їх уст.

Раптом, наче помітивши, що вони не на самоті, люди одночасно повернули голови й спрямували свої очі на гостя.

Лев насторожено пробігся очима по незнайомцях. Він не впізнав чоловіка. Притому, що той явно виділявся із натовпу. Високий, з глибокими очима темного кольору та густими довгими бровами. У нього пишне руде волосся, що обережно зачесане назад та невеличке пасмо, котре вибивалося із загальної картини, спадаючи на обличчя. Широкі плечі та тонка талія, що разом складали надто нереальну картину для людини. На ньому був охайний білосніжний костюм, вишуканого крою, котрий сліпив очі у напівтемряві. 

Лев нахмурив брови, звузивши очі. Ці двоє так просто потрапили сюди, і ніхто навіть не помітив. Крім того, вся охорона, котра мала оберігати вхід до святилища – зникла. 

«Це їх рук справа?»

Очі Лева зупинились на дитині, поруч із чоловіком. Його зіниці розширились і холодний піт пробіг по тілу. Він повернув погляд до чоловіка і помітив, як той із задоволенням посміхнувся у всю міць. 

Лев підготувався до бою. Він не знав на що здатен чоловік, але тепер йому стало відомо, як саме – ці двоє опинились тут. Це здавалось за гранню реальності, але він не може ризикувати. Йому не можна допустити контакт цієї дитини зі святилищем!

— Як шкода. — Промовив високий чоловік у білому, з пригніченим голосом та зацікавленими очима. — А ми майже перейшли до справи.

Лев похилив свій меч і тому промайнув відблиск світла.

— Не ввічливо залишати гостей без уваги. — Голос Лева був холодним та жорстким.

— О. 

Глухий звук пролунав у підвалі.

Чоловік торкнувся плеча дитини та повернув голову до неї, не розриваючи зоровий контакт з Левом.

— На жаль, нам вже час. — Очі чоловіка вигнулися у дугу. — До зустрічі через тиждень.

Дитина звела долоні разом, після чого, на її лобі з’явилось яскраве світло. Воно наростало, окутуючи двох людей і яскраво сліпило у напівтемряві.

Лев стояв нерухомо, зажмуривши очі, намагаючись не випустити із виду навіть найдрібнішої зміни. Він не намагався підбігти, щоб зупинити цих двох. З самого початку він знав, що не впорається із силою цієї дитини. До того ж краще зайвий раз не використовувати магію біля входу у святилище.

Яскравий спалах зник, залишаючи після себе неприємний відбиток в очах. Лев прокліпав кілька разів, до поки не звик. Навколо лишилась порожнеча, лише він та химерна чорна тріщина під самотньою лампою.

Сектанти почали відступати, так само несподівано, як і розпочали наступ.

Закінчивши з боєм, все більше прохідців збиралось біля входу у підвал. 

Ніка та ще з десяток прохідців, котрі могли винести тиск святилища – спустилися вниз, де на них чекав Лев.

Хлопець тихо сидів на підлозі, наче загнаний у кут звір: із зігнутими ногами, з яких звисали його руки, підпираючи спиною стіну, без жодної зацікавленості у погляді. 

Помітивши, що до підвалу спустились інші прохідці, Лев перевів на них очі, котрі яскраво заблищали у напівтемряві. Хлопець піднявся та підійшов до інших.

— Розпорядіться постійною охороною у підвалі, а не тільки ззовні. 

Жінка, котра спустилася разом із Нікою, насторожено подивилась на Лева.

— Я розумію, що це складно, але потрібно побудувати графік, щоб охороняти територію 24/7. У цієї задачі – найвищий пріоритет. — Лев дивився на людей серйозно та відсторонено.

Закінчивши віддавати розпорядження, Лев потягнув за собою спантеличену Ніку й покинув підвал.

Двоє, прямували переповненим людьми коридором. Лев лишався мовчазним та вдумливим. Було помітно, що хлопець розмірковує над чимось важливим і серйозним. Від чого дівчині стало моторошно. 

В повній тиші, Ніка супроводжувала Лева, котрий швидко та впевнено крокував у невідомому для неї напрямку. 

Вона зв’язалася з іншими членами команди, переконавшись, що всі цілі – одразу віддала розпорядження залишатись на своїх місцях та діяти згідно з інструкціями. Все ще лишалась можливість повторних атак, тому не можна розслаблятися. Ніка повідомила, що вони – з Левом, мають дещо зробити, тому приєднаються до інших трохи пізніше.

Лев різко повернув за кут та продовжив йти до поки не вийшов до порожньої кімнати. Вже всередині, він зв’язався з іншими капітанами команд та керівництвом НОП. І в результаті, через десять хвилин, до кімнати зайшли ще п’ятеро людей, серед яких була капітан Ірон та Домі. 

Інші керівники, котрі розкидані по всьому місту та країні, приєдналися до розмови – онлайн.

Коли всі зібралися, Лев, котрий з виду, розслаблено сидів на дивані, вийшов зі своїх думок, після чого оглянув кожного.

Всі чекали поки хлопець підніме тему, заради якої всіх покликали.

— Коли я спустився у підвал до святилища, то мені одразу здалося дивним, що не було жодної охорони. Всередині, біля тріщини, я побачив чоловіка, котрий мені невідомий. Я припустив, що він або не проходив по жодній справі секти, або не світився взагалі.

— Це через нього ти розпорядився охороняти тріщину? — Капітан Ірон не відводила серйозного погляду від Лева.

Лев завис на кілька секунд, після чого похитав головою.

— Він звісно проблемний, але я хвилююсь не через нього.

Лев підняв очі, котрі віддавали холодом. Його обличчя, як і все тіло перебувало у напрузі, видаючи схвильованість та занепокоєння.

— Поруч із чоловіком, стояла дитина, років десяти. І судячи із того, що я побачив, я на всі сто відсотків впевнений, що вона із раси «гармонічних».

Після слів Лева, у повітрі повисла напруга, від якої повітря стало важчим.

— Ти точно впевнений, що бачив когось із «гармонічних»?! — Підскочила Ніка, котра витріщилась на хлопця не вірячи у почуте.

Він кивнув, підтверджуючи раніше сказані слова.

— Але, але… — На обличчі Ніки з’явився важкий вираз, сповнений шоку та суперечності. — …Всі «гармонічні» були вбиті, близько сімсот років тому… — Очі дівчини наповнились вологою. — Ти й сам був свідком цьому.

— Вірно. — Кивнув Лев. — Але сьогодні, переді мною стояла дитина з блідою, як сніг шкірою, білосніжним волоссям та парою гетерохромних очей. Одне око – кришталево біле, а друге – чорне, як безодня. У цієї дитини довгі загострені вуха, та загострені очі до гори, що притаманно «гармонічним». 

Лев видихнув та на мить опустив погляд.

— Навіть, якщо не звертати уваги на зовнішній вигляд, все одно, ця дитини змогла створити просторовий коридор. Це пояснює, як ті двоє потрапили всередину і куди ділись прохідці, котрі охороняли вхід. До того ж я на власні очі бачив, як чоловік вливав свою магічну енергію дитині й та активувала коридор, вже при мені.

Невисокий чоловік, зі світлим коротким волоссям, та вишити літерами «SS», почав протирати свої окуляри. Він тримався стримано та вишукано, не зважаючи на події навколо.

— За стільки століть, ми втратили більшу частину інформації стосовно «гармонічних». Лише відомо, що вони завжди дотримувалися нейтралітету й мали високі аналітичні здібності. — Чоловік на секунду задумався. — У наш час, вони могли б досягти неймовірних успіхів серед гідів та науковців.

Капітан Ірон, котра сиділа поруч із чоловіком, кивнула у згоді.

— Ви праві, капітан Марк. Їх аналітичні можливості неймовірні, а спорідненість магії світла та темряви – вражають ще більше. — Капітан Ірон перевела вдумливий погляд на Лева. — Якщо я вірно пам’ятаю, «гармонічні» не можуть чаклувати, якщо не збираються у групи, оскільки їх тіла не здатні накопичувати великі запаси магії, що необхідна для просторової магії. Вони єдині за всю нашу історію, хто здатні об’єднуватися та чаклувати у симбіозі, але лише між собою. Що і стало причиною їх винищення. 

Жінка потерла своє зап’ястя, паралельно звузивши свої холодні очі.

— Як же так вийшло, що той, хто вважався мертвим – живий, до того ж здатен вступати у симбіоз з людиною і чаклувати просторові чари?

Всі присутні повернулись до Лева. 

Ситуація і справді була дивною та незвичною. Виходила за рамки їх понять та знань. 

Як тільки, Лев побачив дитину у підвалі, у нього перехопило подих. Він не очікував подібної зустрічі й звісно, його бентежило, що ця дитина стояла поруч із сектантом. Він не знав чому «гармонічний» стояв перед ним. І так само, не знав чому дитина перебувала на боці секти, хоча цілком здогадувався.

З одного боку, в його серці промайнула радість, що здавалося б, давно втрачена раса насправді ще мала шанс на життя. Проте з іншого боку – очевидно, що ця дитина несла в собі небезпеку для них усіх.

— Мені не відомо, звідки з’явилось це дитя. — Лев намагався тримати себе в руках. — Можливо, коли всіх «гармонічних» атакували, для цієї дитини побудували міжчасовий або просторовий коридор, що зберіг її до цього часу. Можливо, були ті, хто вижив і продовжував переховуватися, продовжуючи свій рід. Я навіть не знаю – чи був переді мною чистокровний «гармонічний». 

Лев прикрив очі, пригадуючи зустріч з дитиною та всі деталі.

— За сімсот років, чого тільки не сталося. Не здивуюся якщо сектанти знайшли спосіб зняти обмеження стосовно симбіозу, чи знайшли інший вихід, щоб використовувати силу «гармонічного».

Нехай інформації стосовно «гармонічних» залишилось не так багато. Проте всім присутнім та тим, хто слухав Лева через зв’язок, було прекрасно відомо, чому «гармонічні» несуть в собі небезпеку.

Через особливість свого тіла – «гармонічні» поєднували у своєму магічному ядрі стихії світла та темряви. Дві протилежності знаходилися у цілковитій, природній гармонії, що дозволяло «гармонічному» використовувати просторову магію. Відкривати коридори, що вели із точки А у точку Б за лічені секунди, нехтуючи реальною відстанню. Вони здатні створювати та відкривати двері в інші виміри. Одним із таких прикладів є святилище вічного полум’я. Котре знаходиться в іншому вимірі, і має відкриті, просторові коридори, що у свій час створили «гармонічні».

З давніх часів, вони виступали посередниками, між Землею і богами, що несли в собі життя та смерть. Ці дві константи вічно зіштовхуються між собою, крокуючи разом, пліч-о-пліч, аби світ продовжував рухатись вперед.

Тому, «гармонічні» шанували, як Землю, на якій вирувало життя завдяки світлим богам, так і вічне полум’я, що прагнуло поглинути все.

Навіть попри те, що вічне полум'я вважалося занепалим богом, якого скинули на Землю у карі за жадібність та егоїзм. Все одно «гармонічні» залишалися вірними вірянами й продовжували виконувати роль так званого мостика між світом богів і простих смертних. 

Об’єднавшись, вони підтримували просторові входи до святилища, де спочивало вічне полум’я, поки інші приносили йому свої молитви. 

Життя і смерть лишались у гармонії й планета рухалась. До поки не порушився баланс. Голод, хвороби, війни – вони позбавляли життів та сіяли відчай, породжували негативну енергію. Вічне полум’я, котре насолоджувалось нею, ставало дедалі жадібнішим. Воно вийшло за рамки правил Всесвіту і почало впливати на Землю, провокуючи нові нещастя, позбавляючи життів і породжували, ще більше темної енергії. Баланс порушився і наймогутніші, серед древніх, виступили проти вічного полум’я, запечатав те у святилищі. 

Але і тут не все так просто. Для печаті, древні звернулись до «гармонічних» по поміч. Другі відмовились вступати у бій, однак через порушення гармонії, їм довелось перенести святилище з іншого виміру на Землю, де потім і було запечатано вічне полум’я вперше.

Однак, «гармонічні» все ще залишались основною ланкою між Землею та вічним полум’ям. Вони несли потенціальну небезпеку, оскільки – могли перейти на сторону вічного полум’я. 

Завдяки своєму розумовому потенціалу, вони цілком здатні порушити печать, стати провідником для вічного полум’я, вливаючи в нього магічну енергію із Землі. 

Зі смартфона почувся голос жінки:

— Якщо весь цей час, на боці сектантів був «гармонічний», тоді чому вони вдерлися до святилища лише зараз? Якщо це дитя дійсно може вільно пересуватись у просторі, то вони вже давно могли повернути вхід у святилище до своїх рук.

— Не впевнена, що все так просто. — Ніка звузила очі, дивлячись перед собою, поки постукувала пальцями по столу.

— Подібна просторова магія, можлива лише за певної кількості «гармонічних». У середньому це троє або п’ятеро. Для більш могутньої магії, потрібно ще більше «гармонічних». У сектантів лише одна особа, до того ж – дитина. Є певні обмеження, якими вони не можуть нехтувати. — Ніка припинила стукати пальцями та широко розширила очі. 

— Дитина не може напряму потрапити до святилища, і судячи з того, що Лев не бачив охорони біля дверей у підвал, то і маршрут прямо до тріщини – неможливий! Скоріш за все: спершу ці двоє опинились біля дверей на першому поверсі, що пояснює зникнення охоронців.

— Чому? — Почувся той самий жіночий голос зі смартфона.

Ніка вдарила кулаком по долоні.

— Цей «гармонічний» надто юний! І без того обмежене магічне ядро, розвинуто недостатньо! У дитини низький супротив енергії вічного полум’я, що заважає їй побудувати коридор прямо до святилища.

Високий та міцний чоловік з неохайними кучерями, потер свою голову.

— Раз так, то хіба ця дитина все ще небезпечна для нас? 

Ніка повернулась до чоловіка і її яскраві блакитні очі заблищали. 

— Звісно! «Гармонічного» все ще можна використати, як провідника! І у день, коли енергія світу вийде із ладу, якщо дитина та вічне полум’я будуть синхронні та достатньо наповнені енергією, то «гармонічний» може прокласти шлях для вічного полум’я без зайвих втрат енергії для того. 

— Прокласти шлях без втрат? — Перепитала капітан Ірон із серйозним виразом на обличчі.

— Вірно! — Вигукнула Ніка. — Для подолання простору, від святилища до Землі, вічному полум’ю необхідно багато енергії. Саме для цього його підгодовували весь цей час. І після змішання реальностей, вічне полум’я зможе перехопити, ще більше енергії. — Ніка розвела руки у різні боки й підняла ліву трохи вище, після чого стисла ту в кулак.

— Частина мала піти на можливість покинути святилище, вирвавшись із того, через відкриту тріщину до Землі. Навіть із подібними втратами, вічне полум’я залишається достатньо могутнім, аби вчинити катастрофу!

Ніка розтисла долоню та звела руки разом переплітаючи пальці.

— Але якщо використати «гармонічного», як телепорт, то вічне полум’я залишить всю енергію при собі.

— Як телепорт? — Уточнила капітан Ірон.

Ніка швидко кивнула головою.

— Тіло «гармонічного» може прийняти вічне полум’я до себе, без відторгнення. Зі згодою власника, вічне полум’я може захопити тіло, якщо їх енергія буде у тандемі… 

Ніка зробила коротку паузу наче перебирала слова у голові. Вона довго мовчала похмуро дивлячись поперед себе.

— Подібна операція вб’є «гармонічного». — Продовжив Лев замість Ніки. — Але вічне полум’я все одно встигне перетнути простір та потрапить на Землю, але вже без втрат.

Голос Лева був кристально чистим і спокійним. Він зустрівся поглядом із присутніми.

— Ця дитина цілком може на це піти, із помсти за свою расу.

Вірно, саме людина винищила расу «гармонічних», не лишаючи жодної можливості для опору чи втечі. Диво, що ця дитина взагалі існує. 

Проте тепер, вона носить у собі нескінченну ненависть, що спрямована на людство. Тому Лев та Ніка навіть не сумнівалися, що цей «гармонічний» віддасть своє життя аби помститися.

— До того ж схоже ми знайшли того, хто створював «батарейки». — Ніка опустила погляд на стіл. — Подібне під силу «гармонічному», оскільки вони не лише талановиті, але і володіють основами стародавньої магії.

— І «батарейки» створені не для підживлення вічного полум’я… — Лев подивився на Ніку складним поглядом із запитанням.

Дівчина нерухомо сиділа, наче комп’ютер, що аналізував дані, перед тим як винести вирок.

— Вони для підтримання магічної енергії самого «гармонічного»! — Вигукнула Ніка. — Якщо ціллю стоїть стати жертвою для телепорту вічного полум’я, тоді енергія самої дитини вже налаштована на нього!

Лев підняв очі та потер підборіддя.

— Але навіщо вони наблизились до тріщини сьогодні? — Хлопець не міг зрозуміти цілей сектантів. Оскільки їм лише потрібно дочекатися необхідного часу. Для них немає сенсу ризикувати та атакувати прохідців сьогодні.

— Перевірка синхронізації та відповідності частоти «гармонічного» з вічним полум’ям. — Ніка була впевненою у своїх висновках.

— Вони хотіли переконатись, чи зможе «гармонічний» виконати свою роль. А для цього необхідно вступити у контакт зі святилищем. — Ніка потерла свою втомлену голову. — Навряд вони ще сунуться сюди, але у день «Х» – ми мусимо бути на готові й завадити «гармонічному» наблизитись до тріщини.

Капітан Марк спокійно кивнув.

— У нас немає вибору, бо в іншому разі, ми точно не вистоїмо у цій війні.