Мандрівники [книга 1. Сірий світ]

Минуло три тижні, з тих пір, як прохідці знайшли святилище вічного полум’я. Вони активно шукали методи, як закрити прохід до нього. Також, за весь цей час, прохідці сумлінно проводили ревізії підозрілих компаній. І навіть виявили ще не одне лігво сектантів.

Як і підозрював Лев: упродовж довгих років, тільки-но відкрився невеличкий прохід до святилища, через тріщину, сектанти почали вливати в нього суттєву кількість магії для відновлення сил вічного полум’я.

Його підживлювали в очікуванні дня Х.

Моменту, коли боги, чи ким би вони не були, втрутяться у структуру Всесвіту. Проведуть обмін душ Мандрівників. Цього невеличкого втручання, яке неминуче, буде достатньо для вічного полум’я. Це наче поштовх, котрий запускає механізм у дію. Дозволяє полум’ю витягнути по максимуму магічної енергії, у разі повернення душ Мандрівників, назад до свого часу.

Може цього б і не сталося, якби полум’я не живили увесь цей час. Але на жаль, до цього моменту, доступ до святилища був недосяжний для прохідців. А всі зачіпки, котрі, які здавалося могли привести до залишків сектантів – вели в нікуди. Лише за останні роки їм таки вдалося досягти прогресу у пошуках та навіть розкрити подібну махінацію. Але все-таки запізно.

А може – це було неминуче з самого початку?

Майже щодня Лев відвідував підвал, де спочивав прохід до святилища. І завжди повертався ні з чим. 

Ніхто так і не знайшов спосіб ослабити вічне полум’я, викачати з нього магічну енергію чи закрити прохід. Все здавалося марним, безглуздим.

На цей момент, все що могли зробити прохідці – це морити голодом вічне полум’я, повністю ізолювавши його від доступу до магії, навіть тої що циркулювала у повітрі. І сподіватись, що коли настане день Х, то вічне полум’я буде занадто слабким, аби вирватись із кайданів. Що на жаль мало ймовірно, оскільки у них залишалось близько двох місяців, а полум’я до цього підкормлювали протягом десятиліть.

Також, вічне полумʼя послаблювали з метою зменшення його міці. Подібне надасть прохідцям та військовими хоча б якісь шанси, під час пробудження того.

А пробудження темного божества неодмінно стане початком кривавої війни.

Нових зачіпок, стосовно Мандрівників – теж не було, тому пріоритетною задачею поставили ізоляцію полум’я і підготовку до прийдешнього.

Був початок травня, на дворі стояла темна ніч. Лев прямував вулицею у повній тиші. Навколо нікого: ні авто, ні людей. Лише тиха ніч і він. Ліхтарі освітлювали простір навкруги та стежкою диктували шлях для хлопця. Повітря свіже, чисте з легким ароматом трави.

Ніч вступила у свої права і життя покинуло місто. Темрява огорнула все навкруги та стала супутницею для Лева.

Хлопець йшов повільною, розміреною ходою. Крок за кроком. В голові спливали: образи, думки, ідеї. Холодний розум брав верх над емоціями, котрі відчайдушно билися десь далеко-далеко, поховані й пригнічені.

Він відчував розчарування, бо так і не виконав власної обіцянки. Розлючений, через своє безсилля. 

Лев зупинився, повернув голову, звертаючи увагу на озеро, що огороджено невисоким парканом. Озеро виглядало таким бентежно чорним, наче в ньому ховались нечисті сили, в очікуванні, коли ж повз пройде смачненька людина аби схопити ту, та затягнути на саме дно.

Місяць та ліхтарі, що стояли неподалік, відсвічувались на гладкій поверхні озера, котра перемінювалась на брижі, коли в черговий раз дув вітер.

Попри містичну та дещо химерну атмосферу, тут досить комфортно. Погляд застряг на озері, а думки попливли течією, не торкаючись свідомості. На мить, Леву здалось, що подібне місце досить затишне і чудово йому імпонує.

Лев ледве підняв кутки губ у змученій посмішці.

Навіть серце, як виявилось – мінливе. Ти навіть не помічаєш цього, а твої пріоритети змінюються. Ті кого ти прагнеш підтримати, захистити, любити… В один момент ти усвідомлюєш, що весь цей час ганявся за тінню, але не шкодуєш, бо це було того варте. І та тінь все ще хвилює тебе і манить але… Коли близиться час твого кінця, ти усвідомлюєш, що є ще жадана для тебе тінь, не менш важлива, навіть навпаки, вона куди бажаніша.

Лев почав тихенько сміятися, відчайдушно, нервово, до сліз.

— Хах, у мене дійсно жахливий смак…

— Ну чому одразу жахливий?  

На зустріч Леву йшла Ніка, у вільній сукні по щиколотки та в’язаній кофтинці.

— Тебе ваблять незвичні люди, котрі полюбляють приховувати своє «я». Закутують себе у безліч прошарків, аби заховати своє тепле, любляче серце. Не такі вже і жахливі.

Ніка бадьоро посміхнулася та підморгнула хлопцю. Лев здивувався коли побачив ту, але все-таки, у серці, зрадів зустрічі. Останнім часом вони рідко бачили один одного. Лише в ті моменти – коли хтось заходив до офісу і встигав перетнутися, на мить, перед тим, як вирушити на чергове завдання або чергування біля святилища.

— Якби від мене не бігали та не вибудовували сотню нових бар’єрів, я б і слова не сказав.

Лев розвів руки у різні боки, з нещасним виразом на обличчі. На що Ніка лише засміялася.

— Просто тобі поки не щастить. Хто не здається до кінця – той отримує винагороду!

Лев видихнув та щось буркнув про себе.

— Якщо чесно, я думала ти вже здався на рахунок моєї сестри.

Ніка задумалась про щось, прикидаючи у голові різні думки.

Це болюча тема для хлопця, тому він вирішив промовчати.

Поновивши рух, Лев попрямував вперед, у направлені дівчини. Ніка нарешті виринула із власних думок, коли до неї наблизились впритул, і попрямувала у компанії хлопця.

Вона обернулась та оглянула Лева уважним поглядом, після чого грайливо посміхнулась.

— Так ти не про неї. — Дівчина по особливому розтягнула останні слова.

Лев крокував далі не відповідаючи. Йому, як нікому іншому, чудово відомо про пристрасть Ніки – дражнити всіх і вся. Зазвичай своєю жертвою вона обирала не його, але зараз він очевидно під прицілом і найкращим рішенням врятуватись – просто мовчки йти вперед.

— Дуже рада, що ти таки вирішив розібратись у собі, цього разу хоча б помітив свої почуття. Правда, як завжди, в останню мить… Але такий вже ти. — Дівчина говорила з особливим ентузіазмом, як справжній експерт своєї справи. 

— То думаєш – це зайченя не втече? Маю визнати, твоя нова ціль – не із легких! — Ніка широко посміхнулась, уважно спостерігаючи за хлопцем, ще з пів хвилини.

— Та годі тобі! Не ігноруй мене! — Ніка вибігла перед Левом, блокуючи дорогу для хлопця.

— Хочеш допоможу спіймати? — Ніка знов підморгнула. Вся її постать так сяяла, наче вона надважлива і може допомогти хлопцю лише однією своєю присутністю.

— Боюсь спитати як, бо від тебе теж тікають.

Лев обійшов Ніку та спокійно попрямував далі. 

Ніка пішла за Левом. Вона дійсно почала розмірковувати про план наступних дій. Її лице постійно приймало різні гримаси, виражаючи зміну її думок. Бо і справді – справа не з легких. Одне постійно лякається і тікає, поки друге боїться підходити надто близько і пускає все з рук. Складний випадок, де хепі-енд – це чудо із чудес.

Тим часом Лев навіть знати не хотів, що коїться у цій кучерявій голові. Ніка майстер геніальних стратегій, але в більшості випадків – вони настільки сильно б’ють по моралі, що просто думати страшно, а приймати у цьому участь, тим паче.

Це не проблема, він і сам впорається.

— Забудь. — Промовив Лев. — Просто різні думки відвідують перед смертю.

Ці слова прозвучали спокійно і незацікавлено, наче він говорив про щось буденне.

— Нічого собі ти песиміст! — Ніка скривила лице. — Мене хоч не хорони з собою, бо мої чоловіки не витримають такої втрати!

Ніка виглядала самозакохано, поки говорила останні слова, паралельно поправляючи своє пишне, каштанове волосся.

— До речі. А як там Домінік? 

Леву стало цікаво: як там поживає його давній товариш? Через останні події у нього геть не знаходилось часу зв’язатися з тим, або навіть просто поцікавитись у Ніки.

— Хе-хе. 

Після запитання Лева, на лиці Ніки розквітла задоволена посмішка. Вона почала артистично сміятись, елегантно прикриваючи своє обличчя рукою, як шановна пані, що відвідує свійську зустріч.

— Його команда повертається на цьому тижні!

Ніка прямо таки світилась від щастя. Бо вже пів року минуло, як її чоловік відправився у відрядження до сусідньої країни. В надії знайти можливі зачіпки стосовно секти Чорного полум’я та Мандрівників. 

Вже давно відомо, що вплив секти простягається не лише у Лірит, а і на інших територіях. Але через те, що секта діє з тіні та поступово нарощує міць, прохідцям дуже складно вхопити прямий слід сектантів і знайти всі їх канали впливу.

Як і говорила Ніка, через чотири дні, Домінік зі своєю командою, – повернулись до Лірит. 

Хлопець зайшов до кімнати №7 у штабі, аби привітався зі своїми колегами.

Тільки-но Ніка побачила свого чоловіка, як за лічені секунди, перетнула весь кабінет, і налетіла на Домініка. Ніка повисла на шиї хлопця з посмішкою, як у малої дитини. Пара обмінялась обіймами, цілунками, після чого Ніка почала емоційно та безперервно балакати. Склалося відчуття, наче вони взагалі не спілкувались з чоловіком, всі ці пів року, і Ніка намагалась надолужити втрачений час.

Дівчина все не стихала, постійно розмахувала руками, надаючи своїм розповідям особливого емоційного забарвлення. Всі в кабінеті дивились на пару, а Домінік мило й невинно посміхнувся у відповідь, з певним хвилюванням у погляді, через те що вони турбують інших.

Домінік – хлопець високий, гарно складений, що досить поширено серед прохідців. Але його невинне, ангельське лице у комбінації зі світлим волоссям та яскраво-зеленими очима – створювали по справжньому лагідний образ чоловіка з великим та чистим серцем. З першого погляду можна сказати, що у хлопця спокійний, ніжний темперамент. 

Разом із Нікою, котра виглядала дуже палкою та яскравою особистістю, вони створювали контраст. Але, як не дивно, пара виглядала гармонійно, а у повітрі навколо них – витала особлива атмосфера.

Спостерігаючи деякий час, за парою своїх друзів – з однієї сторони, та підлеглими – з іншої, Лев вирішив втрутитись, обережно виставивши Ніку з Домі за двері, аби інші могли повернутись до своєї роботи.

— Давно не бачились. — Лев щиро посміхнувся й у світло-карих очах промайнув теплий блиск. Він підійшов ближче й вони з Домі потисли руки. 

— Дійсно. Дуже радий тебе бачити.

Домінік радісно посміхнувся, своєю яскравою посмішкою, яка викрадала чужі серця. 

Перекинувшись парою слів, один з одним, Лев одразу відчув холодок, у тому місці, куди дивилась Ніка своїм поглядом. Дівчина звела брови разом та не перестаючи свердлила Лева своїми очима, в яких читалось: «забери руки – це не твоє!»

Розтиснув руки, Лев підняв їх показуючи, що він ні в чому не винен, і взагалі не треба його ні до чого приплітати.

Домінік трохи здивуюся від побаченого міні театру. Як він пам’ятав, то Ніка ніколи не ревнувала його до Лева. 

«За ці пів року щось змінилось?»

Домінік із запитанням подивився на Ніку. На що дівчина, міцно вчепилась за руку свого чоловіка, й за лічені секунди вивела його із кабінету, не забуваючи свердлити Лева холодним поглядом.

— І якого біса це було? — Тім підійшов до Лева, бо не зміг втримався від запитання.

Нещодавня сцена виглядала дивною і не менш кумедною зі сторони.

Лев байдуже похитав головою й знизив плечима, після чого направився до свого робочого столу.

В якомусь сенсі, його місія виконана, навіть не довелось просити пару покинути приміщення. Ніка власноруч накрутила себе та швидко вилетіла із кабінету, з Домі під рукою.

— Домі дуже популярний, ось Ніка і пускає у хід ревнощі. — Без інтересу відповів Лев.

Тім дуже здивувався, оскільки, як він пам’ятав, то раніше ці троє завжди гармонійно виглядали разом, як гарні друзі.

— А чого це вона ревнує його до тебе? Він же чоловік, а ти по дівчатах. 

Тім витримав паузу поки задумався. Після чого різко повернув голову до Лева. На його лиці зʼявилось нерозуміння з певним подивом від відкриття.

— Чи ти не…

— Повертайся до роботи. — Лев сухо обірвав Тіма не даючи тому закінчити думку.

У кімнаті повисла тиша і всім стало ніяково. Ніхто не хотів лізти у чуже особисте життя, тим паче до Лева. Він завжди носив образ самотнього вовка одинака. Не рідко з ним фліртували, як колеги, так і просто прохожі на вулиці. Були й активні наступи, з боку особливо відчайдушних дівчат, котрі ладні на все аби спокусити хлопця, проте нікому не вдавалося досягти своєї мети.

Лев лишався неприступним. Він завжди перепрошував, після чого пояснював, що вже закоханий в одну дівчину. Мов на разі вона не повернулась до Лірит і він чекає на неї. Після чого його образ перемінився із вовка одинака на вірного сім’янина. А після цієї сценки та розмови із Тімом, у всіх в кабінеті повисло запитання, чи не приховував Лев своє істинне захоплення весь цей час?

Всі почали переглядатись між собою, а Лев голосно прочистив горло та з холодом в очах озирнув своїх підлеглих. Від цього погляду у всіх пройшли мурахи по шкірі й вони зрозуміли, що щойно розкрита таємниця не має покинути меж цього кабінету, в уникнення їх майбутніх смертей.

— За роботу. — Холодно промовив Лев, дістав флешку із ноутбука, та через мить вийшов із кабінету.

Тім все так само продовжував стояти у ступорі, біля робочого місця Лева. І прийшов до тями лише після того, як двері у кабінет – зачинилися.

— Ти чого так реагуєш? Налякала всіх, ще й поставила Лева у незручне становище.

Домі та Ніка прямували по коридору тримаючись за руки. 

Ніка уважно подивилась на свого чоловіка, і через секунду голосно видихнула.

— Нічого не можу поробити із собою… Ти ж знаєш який ти милий…

Хоча подібні реакції Ніки й тішили серце хлопця. Чесно кажучи, йому навіть приємно, що вона досі його ревнує та потім, по дитячому сумує, бо не втрималась. Підгрібає одяг, своїми тендітними пальчиками. Стискає з деякою образою на саму себе, оскільки часом – не може поводити себе по дорослому, відповідати тому яскравому, бездоганному образу, який сама і вигадала. Це все являється частиною її суті, її характеру і все це він без тями любить та цінує.

Правда її нещодавня реакція здавалась досить дивною. Раніше все було нормально, бо Лев нікого не бачив окрім її сестри. Може це через останні події? Через накопичений стрес, який Ніка тримала у собі, і той вилився у надмірні ревнощі?

Домі ніжно посміхнувся і хотів підбадьорити свою дружину. Коли Ніка несподівано підняла голову та впевнено заявила:

— У тебе і так є дружина і чоловік! Лев буде зайвим колесом!

Посмішка, що нещодавно з’явилась на лиці хлопця, в мить застигла, а очі стали порожніми.

— Що не так? — Ніка не хотіла визнавати, що не права.

— Стандартно, транспорт складається з двох або чотирьох коліс. — Домі вимовив це спокійно та безпосередньо, наче хотів посвятити дівчину у просту істинну цього світу.

— Ти мене чудово зрозумів! 

Ніка почала вередувати, як мала дитина і Домі тихо засміявся про себе, після чого протягнув руку до голови дівчини й почав лагідно її погладжувати.

Ніка надула щоки, але все ж таки не забирала голову, і не відкидала руку хлопця, а насолоджувалась моментом.

— І все-таки чого ти на нього накинулась? Не думаю, що я в зоні інтересів Лева. — З дбайливим виразом обличчя запитав Домі.

— Людське серце – мінливе. — Почала буркотіти Ніка. — Раніше він був відданим песиком, а зараз став «всеїдним» вовком. Ні, ну я знаю, що на разі він цікавиться не тобою… — Ніка відвела погляд у бік. — Але тепер, коли мої здогадки виявились вірними, мене наче перемкнуло, після того, як ви мило-премило посміхались один одному…

— І тому ти вирішила мене підставити?

Позаду Ніки почувся глибокий, низький голос Лева, від якого у дівчини пробігли дрижаки по спині. Вона швиденько випрямилась, і за секунду заховалась за Домі, ледве визираючи з-за спини чоловіка, жалісливо споглядаючи за Левом.

— Ти сердишся? — З нещасним лицем запитала Ніка.

— А що, схоже на це? — Лев лишився холодним, як лід.

Ніка закусила нижню губу. І у спробі вийти зі скрутного становища вона почала награно сміятись.

— Та подумаєш, ніхто нічого не подумає, все буде ок!

— Ага, от тільки Тім почав розмірковувати про мою орієнтацію у голос і тепер всі в нашому кабінеті дивляться на мене, як на нову тваринку із Червоної книги.

Ніка знов випрямилась та почала лаятись на Тіма за занадто довгий язик. Лев продовжував суворо дивитись на дівчину. Вона спіймала цей погляд і знов заховалась за своїм чоловіком. Тим часом Домі нещасно стояв між цими двома, як остання захисна стіна, перетнувши яку, почнеться війна.

Леву набридла ця комедія і він протяжно видихнув, вирішивши змінити гнів на милість.

— Будеш мені винна послугу.

— Так точно! 

Ніка радісно вигукнула та тієї ж миті підбігла до Лева, захоплюючи того у міцні обійми примирення.

— Так не люблю з тобою сваритись.

— І чому ж? — Лев обережно обійняв дівчину у відповідь.

— Бо ти страшний у гніві.

— …

Ніка відпустила хлопця та зазирнула тому прямо в очі.

— Ну так що, чим можу бути корисна?

— За нагоди, допоможеш мені упіймати зайченя. — Спокійно промовив Лев, витримуючи поставу з легким азартом в очах. — Так і тобі буде спокійніше. — Лев посміхнувся та кивнув у бік Домініка.

Ніка прямо таки просяяла, а в її очах спалахнули усім знайомі грайливі вогники. Вона схопила руки Лева.

— Ну нарешті! Зроблю все найкращим чином!

Домінік, котрий стояв поруч, – був трохи розгубленим, оскільки не розумів про що говорять ці двоє. Але вони закопали сокиру війни, що не могло не тішити хлопця.

Ніка відпустила Лева, підбігла назад до Домі, та із задоволенням обійняла того за руку.

Лев передав дівчині деякі останні новини, котрі побачив у попередньому звіті про сектантів, і вони домовились зустрітись на місці збору через годину. Після чого Ніка пішла під руку з Домі до його кабінету, а Лев відправив повідомлення іншим членам команди.