Мандрівники [книга 1. Сірий світ]

Прибувши до невеличкого міста, що межує зі столичним регіоном та Ліринів, команда «BW» на пару із деякими членами команди «Saint Anna», котрі в останню мить приєднались до перших, – прямували тоненькими вуличками міста.

На дворі вже вечоріло. І хоча місто невелике, проте наприкінці робочого дня, наповнювалось безліччю людей, котрі квапливо проходили повз. 

Ніка уважно розглядала маршрут у своєму смартфоні та з недовірою оглядалась навкруги. Тим часом Лев, зі спокійним, невиразним обличчям, і з легкою забавою в очах, спостерігав за дівчиною, повільно прямуючи поруч, підлаштовуючись під її темп.

За ними йшли: Вітра, Пітер та Кодрі з Нілом, котрі тихо обговорювали щось між собою. І у кінці ледь плентався змучений Тім, котрого всю дорогу до містечка, жорстоко дражнила Ніка. Поки Лев, тихо сидів на своєму місці та здавалося міг знищити своїм холодним поглядом. 

Тім виглядав, наче примара з якої витягли всі сили. Блідий, з опущеним лицем, він йшов позаду команди та прокручував все життя у своїй голові.

Час від часу озираючись на Тіма, в решті решт, Кодрі охопила цікавість і вона посунулась ближче до Пітера і Вітри.

— А чого це він такий, наче йде на смертну кару? — Запитала Кодрі вказуючи рукою на Тіма, позаду них.

Пітер і Вітра переглянулись та не знали, як відповісти. Для них вже звичне діло, коли Ніка жартувала або дражнила Тіма, але сьогодні поведінка їх товаришки здавалась по-особливому наполегливою. Наче Ніка хотіла залякати хлопця чи помститися за щось. Але як їм відомо – між цими двома не сталося жодних серйозних конфліктів. І якщо Тім не відкривав свого рота першим, і не зачіпав Ніку, чи її близьке оточення, то вона його не чіпала теж. Але якщо він таки щось бовтнув зайве, а Тім завжди це робив, то Ніка могла розтягнути свою помсту на довгі тижні моральних катувань.

Кодрі уважно оглянула Пітера з ніг до голови, після чого на її хитрому лиці зʼявилась цікавість з лукавою посмішкою. Зрештою вона таки запитала:

— А це правда, що ви з цим хлопцем позаду, у «тих самих» стосунках?

Пітер одразу зрозумів темперамент цієї дівчини. Вона із тих: хто збирає всі можливі плітки. Наперекір внутрішньому простору людини, втручається у чужі справи та лізе на пролом, куди не просять. І хоча, йому особисто байдуже на подібне, все-таки підставляти товариша, і в кінець знищити його самооцінку не хотілось.

— Ні. — Твердо відповів Пітер з кам’яним лицем.

Гострі очі чоловіка врізались у Кодрі й та на інстинктивному рівні зрозуміла, що цю тему не варто продовжувати. 

Але вона не була б собою, якби так просто зупинилась на цьому! Тому Кодрі поринула у свої думки у спробі детально згадати останні плітки, що гуляли сьогодні офісом та зіставити все разом.

У повітрі повисла важка тиша.

Аби хоч якось розбавити її, Вітра почала швидко махати руками. 

— Все не так! П-просто Ніка дуже любить дражнитись... Т-так сталося, що сьогодні Тім під прицілом... — Вітра трохи запиналася від хвилювання, поки говорила. Натягнувши незграбну посмішку, дівчина спробувала змінити тему. — Знаєте сьо…

— Як дивно. — Кодрі обірвала Вітру на півслові та наче задумалась про щось. Вона приклала руку до підборіддя і почала терти його, поки крокувала. Звівши брови разом, очі дівчини, то підіймалися вгору, то опускались вниз. — Я чула, що у вашій команді хтось зробив камін аут, і я подумала, що це ви двоє. — Кодрі перевела погляд на Тіма позаду, після чого на Пітера з певним сумнівом та недовірою стосовно його минулих слів.

Ці слова спантеличили Вітру та Пітера. Оскільки вони не завжди бувають в офісі, то дійсно могли пропустити подібне. Але в цьому немає нічого такого, оскільки кожен в праві сам вирішувати, як йому жити й кого любити. Тож подібна історія не грала великого значення, особисто для них. Вони нізащо не змінять свого ставлення до колег, через їх сексуальну орієнтацію. 

Єдиною проблемою могли бути такі люди, як Кодрі, котрі розносили перебільшені чутки про чуже особисте життя. Чим розважали себе та непокоїли інших. 

Вітра не хотіла, щоб особисте життя її колеги стало однією із веселих пліток на втіху іншим. Подібне хвилювало серце дівчини. Тому вона спробувала погасити тему:

— … Ем… Я не чула про подібне… — Почала Вітра, дивлячись на Кодрі невинними очима. — Ми рідко буваємо у штабі, напевне це хтось із неактивної групи…

— Та ні. — Різко відрізала Кодрі. — Я як раз чула, що це хтось з основної виїзної групи, а отже хтось із вас п’яти! — Кодрі все ніяк не могла заспокоїтися та вчепилась за Вітру, врізаючись в неї своїми голодними до пліток очима.

Вітра відчула певну незручність та дискомфорт від прямолінійності Кодрі. Непомітно для себе, Вітра відступила кілька кроків у бік, ближче до Пітера, ледь помітно зачепивши того рукою.

Пітер опустив свої пронизливі очі на Кодрі, після чого дівчина проковтнула свого язика. Хоча всі знали, що Пітер мав добре серце й спокійний темперамент, але його масивний, статним зовнішній вигляд на пару з гострими очима, змушували відступати та замовкати.

— Не знаю хто там і що сказав. Але ми не чули нічого подібного. Якщо ви хочете обговорити останні плітки, то ви звернулись не за адресою. — Тон Пітера пролунав рівно та холодно.

Ніл зрозумів, що Кодрі, в черговий раз, не вгледіла за своїм язиком, порушивши особисті кордони людей з команди «BW». Хлопець поквапився влізти у розмову, витягуючи товаришку із незручної халепи:

— Прошу вибачення. — Ніл напустив на лице сором’язливий вигляд, поки тягнув Кодрі у свій бік та якомога далі від пари. — У неї занадто довгий язик. Вічно збирає усі можливі плітки та не думає головою коли ляпає дурниці.

Пітер нічого не відповів. Він ще декілька секунд суворо дивився на членів іншої команди, після чого перевів погляд вперед.

Ніл видихнув з полегшенням, після чого обдарував Кодрі важким поглядом, на що та просто сховала очі та удала, наче це не її справа, і її взагалі тут нема.

Вітра, котра йшла по центру, відчувала стурбованість, оскільки опинилась між двох вогнів. А на серці з’явилась невідома тривога, на рівні передчуття. Але Вітра не хотіла звертати на подібне уваги, у неї і без того вистачало клопіт.

Вітра підняла очі та зосередила погляд поперед собою оглядаючи широку спину Лева. Його контури розмивалися та сяяли рожевим з помаранчевим, через сонце, що заходило за горизонт і дарувало свої останні промені на сьогодні. Наче мати, котра обіймала своє дорогоцінне дитя, перед розлукою, тим самим передаючи все своє тепло та любов.

Лев в черговий раз обернувся до Ніка і на його обличчі вималювалася ледь помітна тінь посмішки. Вітра перевела очі на Ніку і помітила, як та скривила незадоволене обличчя та буркотіла щось під ніс.

Вітра, знов повернула погляд до Лева, і на її лиці з’явилась невинна, мрійлива посмішка, а її щік торкнувся легкий рум'янець.

Помітивши різку переміну у лиці дівчини, Кодрі простежила за поглядом Вітри й помітила, що та не відводить очей від Лева. Брови Кодрі піднялися до гори й та присвиснула у розумінні.

Пітер холодно зиркнув на Кодрі й та одразу позадкувала назад, вибачаючись своїм поглядом. Не встигла дівчина видихнути з полегшенням, як Ніл стукнув її по голові й почав тягати за щоку читаючи нотації про моральну поведінку.

Лев помітив шум позаду й озирнувся в півоберти. На кілька секунд він зустрівся поглядом з розгубленою, почервонілою Вітрою. Оскільки він не тямив, що сталося між його колегами позаду, хлопець вирішив не соромити дівчину зайвий раз і мило посміхнувся. Через що Вітра почервоніла, ще дужче і швидко опустила очі.

— Не сваріться, ми майже прийшли. — Тон Лева був рівним та спокійним, як у терплячого батька, котрий вийшов на прогулянку зі своїми дітьми.

— Серйозно?! — Шоковано вигукнула Ніка. — На цій карті, маячок вічно стрибає і змушує ходити колами. Як ти зрозумів, що ми на місці?!

Лев лагідно подивився на Ніку з певною жалістю, що зачепило «Его» дівчини.

— У мене гарна пам’ять. — Лаконічно відповів Лев.

— Та що ти кажеш? — Ніка все ще відчувала роздратування. — А у кого тоді топографічний кретинізм? — Зухвало запитала Ніка.

Лев зупинився та удав ніби серйозно задумався на кілька секунд. Після чого опустив очі на Ніку.

— У тебе? — Лев обдарував дівчину милою посмішкою.

Ніка не збиралась програвати у словесному поєдинку, – це її територія! В пам’яті дівчини сплив образ і вона вже збиралась дати відсіч, коли задумалась і вчасно зупинилась. На її лиці застигла самовдоволена посмішка, що за секунду перемінилось на серйозний вираз обличчя. 

«Краще програти бій, ніж війну!» — Вирішила у своєму серці Ніка. Після чого склала руки на грудях і почала говорити серйозним тоном:

— У нас нема часу на забавки! 

Настільки різка зміна у дівчині, вдарила контрастом, тим самим спантеличила її колег.

— Так-так, ти маєш рацію. — Лев почав кивати головою, неквапливо прямуючи вперед.

Через кілька хвилин, група нарешті прибула на місце. 

Вони стояли навпроти невеличкої квіткової крамниці, котра явно, вже давно зачинена.

— Нам точно сюди? — З недовірою запитала Ніка.

— Ага! — Енергійно обізвалась Кодрі позаду Ніки. — Наша команда нещодавно упіймала тут групку сектантів і залишила запит на детальну перевірку.

Всі переглянулись. Поки Ніл тихенько попрямував до дверей з ключами від входу.

Всередині панувала темрява. Легкий запах рослин вирував у приміщенні, привертаючи до себе увагу. 

Кодрі підбігла до стіни та натиснула на перемикач. За секунду крамничка засяяла з середини, представляючи купу горщиків і різних вазонів з рослинами. 

Вітра підійшла до одного із вазонів та з сумом торкнулась сухого ґрунту й листя, що вже почало жовтіти. Стало очевидно, що ніхто не слідкував за ними й рослини безмовно вмирали. 

Смуток – залишив відбиток на серці Вітри.

Незабаром підійшов Тім та став поруч із Вітрою. Він оглянув все навкруги схожим – меланхолійним поглядом.

— Якщо перевірка не виявить небезпеки в них, то потім можна буде передати рослини куди треба… У разі чого, моя мати має цілий сад на дворі, тож в її руках вони точно не пропадуть. — Голос Тіма був низький та вдумливий.

— О. — Вітра подивилась на спокійного Тіма округлими очима. — У вас вдома цілий сад?

— Угу. — Тихо буркнув Тім, але дівчина добре його почула. Тім ледве торкнувся листя рослини. — Мама – дивергент. У неї ядро, що споріднене з рослинами, хоча і з низьким порогом магії, але це не заважає їй творити чудеса. Коли справа стосується рослин, то вона виходжує їх, як своїх рідних дітей.

Кутки губ Тіма ледь піднялися, а на обличчі хлопця проступили сліди ностальгії.

Неочікувано для себе, Вітра відкрила нову сторону Тіма, про яку навіть не підозрювала. Вона і раніше знала, що хлопець відповідально ставиться до роботи. На нього завжди можна покластися. Навіть тоді, коли вони вступили у конфлікт із сектою, на заводі по обробці магічних ресурсів. Тім віддав свої останні сили на їх захист. Прикривши всіх земляними куполами, котрі прийняли основну шкоду, від вибуху, на себе, і всі залишились більш-менш цілими.

Вітра посміхнулася із вдячністю та підняла погляд до стелі. Вона дійсно щаслива, що потрапила саме до цієї команди. Кожен із її товаришів – неймовірний, сильний, добрий, відданий та…

Вітра зосередила погляд перед собою і її очі розширились.

На верхній частині стіни: темні, сухі лози, котрі здавалося вже давним-давно зав’яли, – окутували стіну та горщики з рослинами поруч. Наче смерть, котра вступала у контакт із життям та потроху перетягувала другу до свого табору. Подібна картина виглядала моторошно й відразливо. По більшій частині тому, що у більшості – люди не любили зіштовхуватись зі смертю, у будь-яких її проявах. А спостерігати, як вона поглинає життя, ще неприємніше. Одразу зʼявляється внутрішній дискомфорт.

Але не це занепокоїло дівчину. Уважно придивившись, Вітра помітила дещо дивне – щось, що викликало суперечність у її внутрішніх почуттях. 

Маги зі спорідненістю до темряви, до яких належала Вітра, на інстинктивному рівні відчували: сліди темної магії, проклять, негативну магічну енергію та смерть. Прояви смерті – різні, в залежності від обставини суб’єкта. Але попри це – смерть завжди залишає свій відбиток у просторі. Маги темряви настільки до нього звикли, що навчились ігнорувати. 

Тому Вітра одразу не втямила, що саме її непокоїть. До поки не придивилась і не прислухалась до своїх відчуттів. 

Нічого... Прямо перед нею простягались мертві лози, але дівчина нічого не відчувала. Навіть маленького відбитка енергії, котрий вона зазвичай відчуває проходячи повз будь-яку мертву рослину. Нічого. Геть нічого, наче перед нею лише порожня стіна.

Вітра нахмурила брови й очі дівчини пробіглися по стіні, у спробі знайти основне стебло мертвої лози. Але скільки б не дивилась, їй так і не вдавалось знайти джерело, звідки витікали лози.

Тім, котрий стояв поруч, підняв погляд на Вітру. Він помітив її занепокоєне, зосереджене обличчя. І через мить зрозумів: «щось не так!».

Хлопець одразу перевів погляд туди, де блукали очі Вітри. Але окрім химерної й неприємної картини – нічого не побачив. 

— Щось не так? — Стурбовано запитав Тім низьким голосом з легкою хрипотою, через сухість у горлі.

Вітра все так само не відводила очей від підозрілого скупчення лози.

— … Не знаю… Аномалія? — Невпевнено пробурмотіла Вітра не знаючи як точніше описати, те з чим щойно зіткнулась. Подібне вперше для неї. 

Почувши слова Вітри, всі інші підійшли до двох і встали біля стіни.

— Що тут у вас? — Серйозно запитав Лев дивлячись на Вітру.

За той недовгий час, поки вони знаходились тут – ніхто не помітив нічого незвичного, окрім неприємної для очей картини та запаху гниття мертвих рослини.

Вітра відірвалась від спостереження за лозами та повернулась до групи людей. Вираз обличчя дівчини був важким та суперечливим. Ніхто не помітив цього, але всередині дівчини велась боротьба – правди та істини. Правда в тому, що вона спостерігала за проявом смерті. А істинною лишалось те – що відбитку смерті немає. Дві реальності зіштовхнулися і переплелися всередині дівчини, виливаючись у конфуз. 

Невідповідність та суперечливість наклалися один на одне, виводячи мозок із дії. 

Вітра відчула, як за мить, в її голові стало порожньо, після чого та стала надто важкою. В очах все поплило, змішалося, а в животі з’явився гострий спазм з приступом нудоти.

За секунду обличчя дівчини стало білим, ноги ватними, а тіло надто важким. Вітру почало хитати у різні боки й вона ледь не впала, якби не Тім, котрий стояв поруч, та хутко вхопився за неї, притримуючи у своїх руках.

Тім відчув, як Вітру почало трясти, в його руках. Вона не могла підняти свої затуманені очі й здавалося, що ось-ось відключиться. 

— Її треба негайно вивести звідси! — Тім гучно вигукнув з хрипом.

Всі одразу зреагували. Кодрі одразу підбігла до виходу, притримуючи двері. Тім підхопив Вітру, котра і так повисла на ньому та хутко потягнув дівчину до виходу.

— Що сталося? — Шокована Ніка швидко супроводжувала Лева.

— Не знаю. — Швидко відповів Лев та почав шукати у своєму смартфоні найближчу лікарню з відділенням для магів. 

Вийшовши з квіткової крамниці, Тім попрямував ще далі все ближче підходячи до основної дороги, звідки простіше викликати таксі або упіймати патрульних, якщо їм пощастить.

Лев набрав номер необхідної лікарні, на щастя у цьому містечку була одна, і їм не потрібно хвилюватись про довгу подорож до іншого міста.

Ніка підбігла до Тіма і Вітри.

— Ми знайшли лікарню, вона недалеко.

Тім повернувся до Ніки та швидко кивнув.

Всі заметушилися. Ніл упіймав таксі й команда «BW» попрямувала до лікарні.

Перед тим, як сісти в автівку, Лев квапливо попросив Ніла з Кодрі зачинити крамницю та перекрити прохід до провулка. Їм потрібно залишитись неподалік і спостерігати за всім, що здається підозрілим, але в ніякому разі не заходити до квіткового, до поки Лев не повернеться.

Усю дорого Вітру трусило, а шкіра залишалась мертво-блідою, майже прозорою, що можна побачити сині вени та судини у її тілі. Всередині Тіма – все стиснулось і кожен м’яз хлопця напружився до межі. 

Майже весь час, що вони провели у крамниці, Тім стояв поруч із Вітрою, але чомусь саме з нею сталось невідоме. За секунду, із дівчини наче витягнули всі життєві сили й вона відключилася. Лише тремтіння та слабке уривчасте дихання свідчили, що дівчина ще жива.

Опинившись біля лікарні, Пітер швидко та обережно витягнув Вітру з автівки, і хутко пішов з нею всередину.

На них вже чекали й одразу відправили Вітру на обстеження.

Через кілька хвилин медсестра вийшла із палати та передала висновки лікаря по первинному обстеженню й одразу ж повернулась до палати.

Поки відомо, що стан Вітри стабільний. Криза минула. Показники дівчини в межах норми, але потрібне подальше спостереження та обстеження з додатковими аналізами. По первинному обстеженню: причини погіршення стану дівчини – не виявлено.

У коридорі, Лев сидів на невеличкій лавці, що обшита м’якою тканиною. Він міцно зчепив руки переплітаючи пальці. Хлопець поринув у думки, але у голову нічого не приходило. Скільки б не думав, йому ніяк не вдавалося виявити, що саме стало каталізатором, котрий вплинув на Вітру.

До моменту, як вони зайшли до квіткового – дівчина була у порядку, і виглядала цілком здоровою. Вже у самій крамниці, вона не пройшла далеко всередину, зупинилась біля перших вазонів, що стояли майже біля входу. Увесь інший час, поруч із Вітрою перебував Тім. Вони стояли та говорили про щось…

Лев підняв голову та звернувся до Тіма, котрий підпирав ближню стіну, подорожуючи у своїх думках.

— Тім, згадай все що сталося у квітковому, розкажи у подробицях.

Вираз обличчя Лева був серйозний та стриманий. Спантеличений Тім, котрий і сам намагався зрозуміти причину, що призвела до подібних наслідків, розповів усе як було. Починаючи від того, як він підійшов до Вітри, закінчуючи її дивною поведінкою після.

— … Аномалія. — Тихо промовив Лев, постукуючи пальцем по своєму коліну. Брови хлопця зсунулися поки очі дивилися вперед.

Лева полонило відчуття, наче подібне вже траплялося з ним раніше. Наче він вже знає відповідь, але вона захована далеко в його пам’яті. 

Неприємне відчуття, коли щось забув або випустив з уваги й не можеш збагнути що саме – охопило його.

Ніка, яка кілька хвилин не могла всидіти на одному місці й постійно ходила туди-сюди, несподівано зупинилась. Останні слова Тіма наштовхнули її на думку, про події давно минулих років.

— Справа – в спорідненості ядра Вітри. — Високий голос Ніки, прорізав тишу, що панувала у коридорі.

— Згадай, що «тоді» сталося з магами темряви, коли ті напряму зіштовхнулись з печаттю древніх? 

Ніка різко розвернулась в півоберти та стала навпроти Лева. Хлопець зосередився на дівчині й в його голові промайнула купа спогадів, котрі здавалося давно поховані в його минулому житті. 

Очі Лева розширились і він відкрив рота. Це воно! Те, що він все ніяк не міг згадати!

Без ментальної підготовки та бар’єрів – маги темряви не могли знаходитись біля печаті древніх, що стримувала вічне полум’я. Причиною була природа самих магів – вони інстинктивно відчували прояв смерті, а суть печаті в тому, що вона поглинає усю можливу енергію для постійної циркуляції та утримання вічного полум’я. Це стосувалося, як енергії самого полум’я, магії так і енергії, що на території печаті, а також усього живого. Печать не позбавляла життя, але якщо в радіусі її дії щось вмирало, то енергія повністю поглиналась печаттю. Переписувалась сама структура простору, що не залишала після себе відбиток смерті. Що своєю чергою створювало аномалію буття.

Маги темряви інстинктивно відторгали подібну нелогічність. Їх магія виходила з ладу, шукала рівноваги, відповідність, але не знаходила. Саме тому, після певного подібного контакту – магія, що хаотично вирувала всередині мага, шкодила своєму власнику. Людина втрачала можливість чаклувати, після чого – свідомість і врешті починали відмовляти внутрішні органи, один за одним.

Лев міцно стиснув пальці рук. На його обличчі повисла темна тінь. Хлопець вже зіштовхувався з подібним, але забув. І через це, через його неуважність і помилку, через його затримку – Вітра ледь не загинула. 

— Не звинувачуй себе. — Рівним тоном промовила Ніка врізаючись впевненим поглядом у Лева.

Лев підняв очі та насмішкувато посміхнувся.

— Ти знаєш, що я не можу, якби я…

— Ти не можеш знати все, пам’ятати все і бути всюди. Помилятися – нормально. Кожен сам відповідає за своє життя, а у твоїх силах лише допомогти, усім можливим. Але ти не всесильний, ти звичайна людина.

Лев широко розкрив очі, приголомшливо дивлячись на Ніку. Він знову пригадав щось давнє та дороге серцю, що давно поховано глибоко в його пам’яті.

— Так не чесно… — Лев видавив ледь помітну посмішку на своєму нещасному обличчі.

— Я ніколи не обіцяла грати за правилами! — Ніка склала руки на грудях і підняла підборіддя. Вона стояла рівно та непохитно. 

Нема сенсу жаліти себе або шкодувати, що ти помилився. Життя цілковито складається із помилок. Вона права, він не може зробити все самотужки. Він звичайна людина, котра обмежена своїми можливостями, не варто бути надто жадібним. Не існує ідеального фіналу. Вітра жива і вже це – чудово. Він не один, його товариші швидко зреагували й вони оминули кризу. Потрібно рухатись далі.

Лев піднявся з місця та окинув поглядом двері, за якими знаходилась непритомна Вітра.

— Пітер, Тім, прошу вас залишитись тут, у випадку чого зв’яжіться з нами. 

Пітер з Тімом швидко кивнули. Ніка повернула голову до Лева, задоволено посміхаючись.

Розпрощавшись з хлопцями та лишивши їм подальші інструкції, Лев з Нікою відправились назад, до квіткової крамниці.

Неподалік від крамниці, на пару вже чекали Ніл та Кодрі. Як і було обговорено раніше, вони не заходили всередину та пильно стежили за обставинами навкруги.

Лев пригадав, що ці двоє не мали спорідненості з темрявою, тому подальша розвідка, певною мірою безпечна для них.

Ніка швидко ввела колег у суть справи та розповіла про можливі ризики, з якими вони можуть зіштовхнутися. Ніл з Кодрі приховали подив від почутого, та зі стриманими обличчями попрямували до крамниці.

Четверо прохідців уважно обійшли всю крамницю, як зсередини, так і ззовні. Проте нічого особливого не привернуло їх уваги, скільки б вони не шукали. Ніл дістав детектор, котрий розроблений з метою виявлення та обчислення потоків магії. Але пристрій зрадницьки показував показники – «у межах норми».

Лев повернувся до скупчення мертвої сухої лози, як і Вітра до цього, хлопець намагався знайти основний стовбур, звідки проросли лози. Але здавалося, наче вони виросли із самої стіни, і не було їм, ні початку, ні кінця.

Лев зупинив Ніла, котрий проходив повз, зі своїм детектором. Він попросив того ретельно перевірити стіну з лозами. Ніл швидко кивнув та пройшов вздовж стіни, але пристрій мовчав і показував, що все в рамках норми.

Лев насупив лице, не відводячи очей від стіни. Аура біля хлопця стала важкою та холодною.

Ніл позадкував назад зі складним виразом обличчя. Ніка та Кодрі закінчили оглядати свої частки території і підійшли до хлопців. Ніка уважно оглянула стіну.

— Це єдина стіна з лозами й мертвими рослинами. — Зробила висновок Ніка і повернулась до Ніла. — Як реагує детектор?

Ніл зрозумів, що звертаються до нього тому квапливо відповів:

— Показники в нормі. Нічого незвичного.

Ніка поринула у думки. Вони так нічого й не знайшли, єдина зачіпка – лози. І оскільки Вітра зреагувала на них, як на аномалію, то цілком можливо що це якось пов’язано, або з магією древніх, або з вічним полум’ям. Ніка вже не здивується, якщо це і те, і інше.

Постояв так ще близько хвилини, Лев вийшов із роздумів та наблизився то стіни. Хлопець почав рухати шафи та стенди з вазонами. Побачивши, чим зайнятий Лев, інші також приєднались до нього. Швидко впоравшись, вони звільнили стіну від усього зайвого  і перед ними постала порожня стіна, що майже повністю обросла сухими лозами. 

На фоні з купою горщечків та вазонів, масивність лози не здавалась такою помітною. Раніше все виглядало споріднено і гармонійно, хоча і химерно.

Лев дістав свій бойовий ніж. Чорний метал віддзеркалював світло лампи, і від зброї відчувалась, особливо холодна аура.

Не втрачаючи час, Лев швидкими рухами почав прорізати мертві сухі лози. Зрозумівши, що до чого, інші також приєдналися до хлопця і почали очищати стіну, інструментами, що знаходились у них під руками.

І нехай спершу, лози виглядали крихкими та піддатливими, але насправді, віддерти їх від стіни, виявилось ще тим завданням. Наче вони міцно прикріплені до стіни та ніяк не хотіли відчіплюватися.

Через кілька годин, перед чотирма людьми – виднілася чиста, оголена стіна. 

Лев стояв нерухомо та продовжував зосереджено оглядати стіну. Після чого протягнув руку й почав проводити легкими рухами по поверхні. 

Ніка притулився вухом до стіни та легенько постукувала по ній. Нічого незвичного – глухий звук, що швидко затихає.

Ніл знову почав обходити стіну зі своїм детектором, але все, як і раніше – «в межах норми».

Лев припинив попередні рухи. Він міцно притиснув долонею до гладкої поверхні. Сконцентрувавшись, він почав вливати свою магічну енергію крізь пальці прямо до стіни. Рука хлопця почала світитися, і тонкий, золотий потік, що складався з мікрочасточок, почав покидати тіло хлопця, розповсюджуючись стіною.

Несподівано, детектор у руках Ніла почав подавати ознаки життя, реагуючи на магію Лева.

Ніка відірвалась від стіни й з нерозумінням спостерігала за діями Лева. До поки на стіні не почали з’являтися символи у хаотичному порядку. Ніка широко відкрила очі та відійшла назад, ще на кілька кроків. 

Лев повернув голову до дівчини й вони знайшли розуміння в очах один одного.

Невідомі символи почали проявлятися на стіні та засяяли яскраво-червоним, наче маленькі живі істоти, котрі несподівано прокинулись і зголодніли. Їм запропонували улюблену магічною енергією й у них не було причин відмовлятися від ласощів.

Вони вбирали все, що потрапляло до них, не залишаючи ані крихти. Чим більше вони насичувались, тим яскравішим був червоний колір. Немов разом із магією, маленькі істоти поглинали життя та кров Лева.

Ніка швидко обійшла всю стіну, поки робила детальні знімки. Переглянувши виконану роботу і переконавшись, що всі знімки якісні. Ніка торкнулась спини Лева. 

Зрозумівши, що дівчина закінчила, Лев зупинив потік власної магічної енергії та відтягнув руку назад.

Залишившись без живлення, маленькі символи почали незадоволено затихати, втрачаючи яскравість кольору, до поки зовсім не зникли зі стіни, наче їх ніколи не було.

Вийшовши із короткого трансу, Кодрі із запитанням в очах подивилась на Лева та Ніку, котрі як їй здалося, щось зрозуміли й працювали в унісон. 

— І що це було?

Ніка не відводила очей від свого смартфона, уважно розглядаючи нещодавно зроблені знімки. Вона то збільшувала, то зменшувала масштаб фото, постійно рухаючи пальцями по екрану. Захоплена та зацікавлена черговою загадкою, дівчина не звертала уваги ні на що більше, окрім пристрою у своїх руках. 

Леву стало зле від подібного контакту. Магія древніх надто міцна, навіть для нього. Просто вливаючи енергію у стіну, він не встиг і оком мигнути, як потік його власної енергії прискорився проти його волі. Наче символи напряму почали витягувати його енергію, через відкриті двері. 

Лев заховав свій істинний стан під маскою спокою та обернувся до Кодрі з натягнутою ввічливою посмішкою.

— Нам ще необхідно розібратися, щоб знати точно. — Лев показав у сторону заклопотаної Ніки, котра поглинала кожен міліметр зроблених знімків, боячись пропустити бодай малу дрібницю. Вона все бурмотіла щось незрозуміле собі під ніс ігноруючи світ навколо. — Ніка, один із найкращих експертів по стародавнім символам, закляттям та мовам. Залишимо це їй.

Кодрі закотила очі, але вирішила не допитувати більше ніж їй хочуть розповісти. Їй і без того відома історія цих двох. І якщо вони мовчать – то значить це дійсно необхідно.

Лев додав, що їм більше немає сенсу залишатись у крамниці та зачепивши Ніку рукою, повів ту до виходу. Та своєю чергою – слухняно йшла за хлопцем, дозволяючи йому направляти себе і не відривалась від свого заняття.

На дворі вже панувала глибока ніч. Ліхтарі, котрі стали основними джерелами світла – гордовито освітлювали місто. Місцями, в деяких вікнах можна помітити увімкнене світло, що створювало хаотичну мозаїку на темних будинках. 

Втомлені Ніл та Кодрі попрямували до готелю, де організація забронювала номери для них. 

Лев зателефонував Пітеру та обмінявся останньою інформацією. Вітра так і не прийшла до тями, але життю дівчини нічого не загрожувало і за останні години, їй стало значно краще. До дівчини повернувся прийнятний колір шкіри, а магія – урегульовано циркулювала в її тілі, без проблем та казусів.

Було вирішено, що Пітер залишиться у лікарні з Вітрою та перечекає ніч там, на всякий випадок. А інші підуть до своїх номерів у готелі, а після сну зустрінуться зранку у лікарні.