Історія Li або як я вбила свого боса

Усім привіт, мене звати Лі. Це моя історія, моя книга нового життя, яка почалася у 2022 році, коли розпочалася повномасштабна війна, про яку знає весь світ.

**Розділ 1**

Інколи наш розум грається з нами, як котик з мишкою.

25 квітня 2029 року, від народження самі знаєте кого, я у машині поліції на задньому сидінні в наручниках, а спереду сидить Максим, ще той негідник.

Розмова, якої не було, подія, яка не стала реальністю:

— Де Веніамін? Придурок, де Веніамін? — кричу я.

— Який Веніамін? — питає Максим.

— Де мій кіт?

— Кіт, який до холери кіт? В тебе не було кота.

— Чуєш ти! Гнида, я тебе прошу, знайди мого кота.

— Навіщо він тобі, заведеш нового, у тебе буде багато часу.

— Він важливий, слухай, ти, кусок лайна, знайди його, — прошу Максима.

— Ти подумай, чого ти свого боса вбила, а не переживай за блохастим.

— Боса, якого ще боса?

— Ну твій шеф, чи як ви його звете, на якого ти працювала.

— Я ні на кого не працюю.

— Ага, розкажи мені тут.

— Добре.

— Що добре? Говори по суті або стулись, — говорить сердито Максим.

— Я... я... нічого... — у мене з'являються сльози на очах.

— Помовч, досить рюмсати.

— Ей, придурок! Ти хоча б кайдани послабив, а то мені всі зап'ястя переб'є, нічого не міняється, який був гівнюком, таким і лишився, собака.

— Ти думала, що ми тебе пригощатимемо пончиками з кавою після того, як ти холоднокровно завалила людину? Зараз приїдемо в відділок, ще не так заспіваєш.

— Максим, я нічого не знаю, чуєш!

— Нічого не знає вона. Он як ти заговорила, здала шефа, нічого вона не знає.

— Здала кого кому... кому здала, скажи.

— Виродкам, які тебе шукали, а ти підставила невинну людину.

— Я нікого не підставляла.

— Розкажеш судді свої байки, я ж тебе знаю як облуплену. Ніколи в нічому не винна, ти у нас янголятко в пушку.