Марафони

Я ледве знайшла, свій 38 розмір блузи на цьому базарі. На жаль, це вже була б/у блуза, але майже нова.

- Бери доню! Це моєї дочки, вона тільки раз одягла її була, - і бабуся зробила жалісний подих.

- Вона така гарна, як веселка, з логотипом "ГаНДі" на спині. Чому не носила?

- Закатували рашисти, мою Оленку, - і бабуся заходилася плакати. Я обійняла бабусю наче рідну:

- Вірю, що все буде добре бабусю, я теж рідних втратила. У це Різдво, вони будуть зірочками світити нам святкової ночі.Ось побачите!

- Де ж я побачу? Їх так багато...

- Вона обов'язково дасть про себе знати. Головне вірити в різдвяне диво.

- Дякую тобі, донечка! Хай буде так! То, як - береш.

- Беру! Я ледь її знайшла. Буде що літом носити. З різдвом христовим вас бабусю!

- Дякую дочка! Не візьму я з тебе грошей, бери її, як пам'ять .

З нетерпінням дісталася дому, аби скоріш надіти, та роздивитися подарунок перед дзеркалом. Наближалася різдвяна ніч, хотілося зустріти її в чомусь новому.

Блуза була суперова, наче для мене пошита.

Однак з обличчям, щось було не так. Таке враження, наче розмиваються контури. Голова почала паморочиться, ставало зле. Ще мить і всі симптоми зникли, наче не було, але ж зображення...я не могла зрозуміти - то була не я!

- Привіт! - мовило воно. Саме я, нічого не казала.

- Привіт! Так розумію, ти - Оленка?

- Точно! Ніч перед різдвом, пора бажань. І дива, таки трапляються.

- Тебе ж нема! - казала твоя бабуся.

- Нема. Та я, так хотіла її побачити, що ось...

На скронях виступив холодний піт. Такого повороту подій, Тетяна не очікувала. Навіть біля серця, все похололо. Вона відчувала його, так чітко, наче воно було назовні. Зрозумівши, налякана дівчина почала знімати блузу.

- Зачекай! Прошу тебе! Послухай, що я тобі скажу! - просила Оленка.

- Чого тобі потрібно?

- Послухай. Ми можемо на одну ніч обмінятись світами, щоб знову зустрітися з нашими бабусями. Достатньо, через дзеркало торкнутися один одного, долонями та головою.

- Ні! Я зрозуміла, до чого ти ведеш. Ти перейдеш, скинеш сукню і я навіки залишуся на тім світі. Десь, я про таке вже читала.

- Ні! Ні! Що ти! Але Тетяна вже її не слухала. Прожогом скинувши сукню, вона кинула її у камін. Хату осяяло зелене полум'я, яке відкидаючи снопи іскор, поглинуло блузу за мить. Один надпис "КаНДі", ніяк не хотів плавитись. Але й той, невдовзі зник.

Я не жалкувала за блузою. І була щасливою, що не проміняла, власне життя на чуже. Так, я не побачу бабусю, але на Різдво, побачу своїх друзів і Тимка, який мені дуже подобається. Треба вміти відпускати померлих. То тепер їх світ, а цей наш. Набравши повні груди різдвяного повітря, я з подарунками пішла зустрічати своє щастя, та Різдво. Зорі відповідали мені чарівним мерехтінням.

- Я знаю! Ви поряд! - вигукнула їм...