Марафони

Різдвяна сукня

Марійка, чекала на Різдво цього року , як ніколи. Обіцяв приїхати татко, який боронив країну. Він обіцяв їй найкращий подарунок на семиріччя, справжню різдвяну сукню, для вертепу. Вона закохалася у це чарівне дійство коляди , як тільки побачила вперше минулого року, коли до них зайшов повен двір колядників. Які то були пісні?! Навіть у дітей окриляються серця, а душі просяться на зовні, коли во славу Ісуса хреста кожна людина славить долю, працю та щасливе життя.

Віфлеємська зірка народилася

Разом з серцем юного, Ісуса Христа!

Вся земля, для щастя відродилася

Сніжно білі стали небеса.

Вона сама шукала собі колядки та вивчала їх, хоча тільки пройшла навчання в нульовому підготовчому класі. Тамара Петрівна, вчителька дівчинки ,була вражена її здібностями та пам'яттю.

- Вона дуже розвинута на свій вік,- казала вчителька,- наче їй вже вісімнадцять.

- Так, ця клята війна, навіть дітей робить дорослими, та краде саме найдорожче дитинство, - відповідала мама Марійки.

- Не кажіть, діти шукають, як стати у нагоді, чи зробити , щось своїми руками, для того, щоб допомогти нашим воїнам. Хто малює, хто танцює чи грає на інструментах збираючи гроші для перемоги. А у Марійки чудовий голос! Вона казала , що хоче співати у вертепі на Різдво,щоб також назбирати багато грошей на допомогу.

Діти...діти...! Серце болить за них.- Як там ваш чоловік, усе добре?

- Ой , не знаю ,що вам казати,- пояснила мама Марійки, вчора телефонували, що поранили його, але слава Богу, все вже добре. Тільки Марійці не кажіть, вона так чекає, а тут біда прийшла, ще й не одна, бо так чекає вона на подарунок, від татка, обрядову сукню. А як тепер бути?

- Боже , Боже! Дай йому здоров'я та сил, щоб вилікуватися! - пустила сльозу Тамара Петрівна. Біда біду тягне - так, було завжди, вона сама не приходить. Та головне, що всі живі, а значить буде і сукня.

Хай земля радіє! - чути голоса.

Хай живе надія й віра в чудеса!

Хай багаті ниви всім дарують хліб!

Хай живе щасливо Український рід!

Настало двадцять друге грудня, день народження Марійки. Дівчинка розуміла, що татко на війні та мріяла, що його хоч на день відпустять до неї. Їй так не вистачало колючих татових щічок, якими він лоскотав її все дитинство , як їжачок, а ще сильних рук, якими так тепло обіймав до серця. Отей тихий , ніжний стукіт двох сердець, був найчарівнішою мелодією кохання. - Мій татусь! - тихо казала вона, пригорнувши голівку до його грудей. Так , він теж безмежно кохав свою сім'ю, свою маленьку розумниця донечку. - Ти моє найкраще, найдорожче кошенятко! - відповідав він, цілуючи у вушко, для того, щоб вона сміялася від лоскоту. І саме в той момент він був самий щасливий.

День проходив. Дома, школа. Були подарунки і багато. Але Марійка знала, чого хотіла б найбільше. Сергій з її групи, коли вони збиралися додому, тихенько прошепотів Марійці на вухо, що знає, де її татко.

- Звідки ти знаєш де? Ти що там був? - занепокоїлася дівчинка.

- Ні, я підслухав, як твоя мама з вчителькою нашою балакала.

- І де ж, він?

- Він поранений, лежить у лікарні, тому не приїде до тебе.- Мені насправді, дуже шкода.

Марійка стала плакати, але як доросла дівчинка знайшла сили, щоб заспокоїтися і вони рушили по домівках.

- Сюрприз! - почулося з усіх кутків, коли Марійка зайшла у хату. Там були мама з бабусею, що тримали великого торта, Марійчина хрещена з подарунком, найкращі подруги Таня та Віра з їх провулку ,песик Тимко, та кошенята, які теж почали радо плигати. Але Марійка, вся заплакана кинулася до мами: ну чому, чому ти мені не казала, мамо?

- Маленька моя, - стала заспокоювати матінка, - тому , що все добре, тато вилікується і приїде додому, як обіцяв. Та Марійка, не могла швидко заспокоїтися. Дитина, це дитина...

Перед ліжком, коли мама поцілувала її на добраніч, Марійка стала на коліна, як вчила її бабуся і прочитала "Отче наш" . Вона дивилася у вікно, де горіла далека зірка, ще не різдвяна, але така для неї потрібна і просила одного: щоб татко швидко вилікувався та повернувся. А головне, щоб всі батьки повернулися і скінчилася війна. Зоря відповідала їй яскравим світлом, що навіть сльози на щічках ставали теплі. Тихо та ніжно, всі її переживання переповнювали серце, замріяно сном. Відблиски зірок, як оберіг накрили дівчинку місячним сріблом і десь далеко лунав веселий дитячий сміх...

- Марійка... Марійка...тихо, тихо крізь сон відчувався голос, так тепло з надією та теплом. Коль, коль... І перед очами дівчинки навпроти на стільці висіла чарівна сукня...

- Татко! Татко! - крізь сльози кричала і сміялася Марійка.

- З днем народження доню моя!!!

09.12.24

Біда біду тягне