Марафони

Жив на світі один такий, розумний(ботанік) Петрик. Так його назвали хазяйва. Ще інколи кричали - депутат. Що воно таке ми не знаємо. Ми птахи. Кажуть, одного разу ,він випив горілки з чарки, що хазяїн лишив на лавці. Таке мале, а розумне , такої шпрехать почало. Каченя, а квакало, як жаба. Лапки до гори, дриґ дриґ, і до вечера спало. Оце вам ота квінтесенція наслідків. Вранці наступного дня, вибігає перше , по лапам по головам кому, і до води.

- Ой, як погано! А квочка: "що ж ти наробив, чи тобі водички мало було?"

- Ой мамо відчепіться, я вже здоровий.

- Бери кабачком закуси.

Тягав він того кабачка, поки качур Вовка не прийшов.

- Ану геть від корита, малявка!

За ним пришвендяла його половинка, тимошенчиха і вхопила клювом Петрика за сраку, той як собака завив.

- Ти ба, скільки мов тепер знає, баламут?! - муркотів кіт Олежка, він завжди на сіні, де стирчали вила лежав, спостерігав за ранковою роздачею їжі. Петрик рвонув у своє особливе місце, де хазяїн після кави виливав кавову гущу. Ото була смакота, він нікому не казав, жер сам. Качур Вовка, таки упіймав його сьогодні на гарячому, поки квінтесенція дурості, ще діяла.

- Ах ти бісів сину! То он де ти зранку пропадаєш! Попався! З курником не ділишся?! Петрик знову, як дав джосу, тільки його й бачили.

- От тобі й попив! - думав Петрик. Хоча, так нічого!

От каву втратив, а все, цей Вовочка, балаболка. Теж мені Пінкертон!

Сьогодні все стадо, по черзі обходило лавку, в надії ковтнути з чарки, наче своєї дурості було мало, але її не було...