SURVIVAL. Гра в реальному світі

Я заплющую очі: не в змозі споглядати цю картину. Чую тільки дзвінкий хруст чогось та удари монстрів по нашому щиту. Повертаю голову в сторону істот, не бажаючи зустрітися з неживим тілом. Відкриваю повіки та стріляю зі всією люттю. Йона ще досі сидить на колінах, закривши очі. Монстри знову лягають від мої ударів. Подих перехоплює бажання знищити кожного. Важкість у тілі на мить зникає, а розум тоне в просторах підсвідомості. Тепер є лише я та мої вороги… І їм усім кінець! Мій погляд сконцентрований. Він не бачить нічого, лише ціль. Мішені, що рухаються навколо мене, манять. Я цілюся в одного, потім постріл– влучання. Наступного бачу зліва. Знову зводжу курок– куля летить в серце. Попадання, але недостатньо, – я добиваю. Третього помічаю на периферії. Стріляю, навіть не дивлячись в його бік. Команда противника втратила ще одного бійця.

– Бі-іі-іп! – пронизливий звук виникає звідусіль: це кінець нашої битви.

Я ненавмисно повертаю голову в сторону Ноеля– і не можу повірити своїм очам. Він цілий та неушкоджений сидить поблизу невідомої дівчини. Монстр, що хотів його вбити, лежить поблизу без голови. А ще декілька стеляться полем навколо них. Штуркаю Йону та показую, що з хлопцем все гаразд. Вона миттєво мчить до нього, а я до Еґона.

– Ти як?

– Може бути.

– Думаю, що нам сьогодні потрібен великий відпочинок.

– Увага! Команда фіолетових отримала три тисячі дев’ятсот балів. Однак через те, що вона втратила одного зі своїх учасників, ми мусимо відняти певну кількість. У кінцевому результаті ваші бали: дві тисячі дев’ятсот. Це друге місце в рейтингу. Дякуємо за участь та просимо дочекатися кінця конкурсу, – голос коментатора зникає.

– Кого ми втратили? Невже та дівчина…

– Йди перевір. Мені потрібно трохи часу, – відгукується темношкірий чоловік.

Киваю йому, а вже через хвилину стою перед Ноелем та дівчиною, що лежить на його руках. Хлопець втупився поглядом у землю, а руки безцільно тримають мертве тіло. На його обличчі жодної емоції. Воно осунулося, а повіки широко відкриті. Дивлюся на Йону, але й вона не розуміє, що трапилося.

– Що ж вона тобі сказала? Ноелю, агов!? – бідкається дівчина.

– Тобто сказала? – запитую я.

– К-коли я підійшла, він б-бурмотів собі під ніс: «Її слова…«. Спробувала д-довідатися, що це означає, проте даремно-о, – губи Йони здригалися, тому слова виходили складно.

Переводжу погляд на мертву дівчину. В її руках особистий ґаджет, а саме два хопеши. Уважно дивлюся на комбінезон– помічаю вагому деталь. Кнопка для маскування виглядає зовсім по-іншому. Роблю припущення:

«Так ось, як вона приховала себе від чужих очей. Наші костюми-хамелеони просто ніщо в порівнянні з її».

– Гаразд, нам потрібно йти звідси. Команда, що очищатиме поле, вже прибула.

Йона та я беремо Ноеля під руки та ведемо геть. Його ноги ледве плентаються за нами, а погляд постійно прикутий до нещасної жертви. Еґон рушає своїм шляхом без нашої допомоги, але я бачу: наскільки він втомлений. Нам усім не завадить значний відпочинок, тож ми рухаємося подалі від поля бою на край галявини.

***

Згодом випробування продовжується для інших команд. Ми не хочемо ні їсти, ні пити, але Йона змушує нас поповнити сили поживним обідом. Навіть не пам’ятаю, що за страву вона приготувала, адже стараюся дивитися на поле бою. Наступні команди показують різні тактики бою. Деякі, копіюючи нашу, додають нові елементи. Інші приносять щось кардинально нове від того, що я бачила. Хоча Йона намагається повернути до землі Ноеля, але він ще досі перебуває в стані шоку. Еґон довго мовчить. Його очі заплющені, а масивні груди здіймаються від глибоких вдихів.

– Можливо, ти врешті ляжеш та відпочинеш? – збоку виникає голос Йони.

– Ні, не можу. Варто слідкувати за іншими учасниками, щоб розуміти, з ким ми маємо справу.

– Відколи ти стала така організована та владна?

– Владна? – підіймаю брову, дивуючись її словам.

– Добре, не те слово підібрала. Ще вчора ти ледве могла зібратися, а тут команди роздаєш, тактики придумуєш…

«Та й дійсно. Чому це?»

Відповідь на це питання дати не можу. В житті я доволі спокійна та безініціативна. Від останнього мені на початку стажування часто прилітало від Джона. Тому згодом навчилася брати справу у свої руки, але ж тільки на роботі… Зараз обставини надто інші, проте веду себе я не так, як на службі.

– Ти сама просила мене зібратися, а тепер звинувачуєш? – беземоційно запитую я, все ще дивлячись на поле бою.

– Ні, не звинувачую. Просто дивуюся, – втративши цікавість до мене, дівчина повертається до Ноеля. – Твоя рана знову кровоточить, горобчику. Варто змінити пов’язку.

Привівши всіх до тимчасового табору, ми помітили, що бігун отримав поранення від монстра. Рана, на перший погляд, не була інфікованою, тож дівчина, обробивши її антисептиком, почала накладати бинт. Великий поріз був у зоні передпліччя, тому роботи було багато. Я вже хотіла запропонувати свою допомогу чи дати пораду, але фітнес-тренерка мене здивувала. Вона сіла навпроти хлопця, щоб дивитися на його обличчя та– чи не перетискає бинт. Благо, що його було достатньо в сумці зі спорядженням. Зігнула руку в лікті і злегка відвела від тулуба. І почала накладати пов’язку за годинниковою стрілкою. Тоді я впевнилася, що переживати ні про що, і повернулася до своїх справ.

«Варто перевірити, як працює мій годинник«, – згадавши про ґаджет, я дивлюся на нього.

Через хвилину результати готові. Цього разу я здала швидкий аналіз крові, який можна зробити за допомогою мого годинника. Те, що показує табло, дуже здивувало мене. Кількість спалених жирів колосальна. Таких результатів можна досягти повноцінним тренувальним днем у залі, але аж ніяк за десять хвилин. Врахувавши те, що вночі в мене була спортхвилинка, я трохи заспокоїла себе. Проте схожі сильні навантаження точно не підуть на користь організму.

«Ми повинні уважно слідкувати за використанням ґаджетів».

Хоча й команд було лише десять, випробування тягнулося до вечора. Ми почали нудьгувати, не розуміючи, що робити. Після п’ятої команди робітники гри вирішили зробити відпочинок на декілька годин, що не на жарт розлютило гравців. Проте «койоти»,... точніше спецпідрозділ, розігнав будь-які спроби волевиявлення. Еґон почував себе краще, але дотримувався тиші. Йона кружляла навколо Ноеля, як той метелик над квіткою. Природу їх почуттів важко не зрозуміти, але лізти в це я не збиралася.

– Не проти, якщо я допоможу? – неочікуваний голос виникає збоку.

– Перепрошую? – не розуміючи, що коїться, я запитую дівчину, а лише тоді впізнаю в ній Роззі.

– Моя навичка для виживання– це лікування. Бачу, що ваш друг почуває себе не дуже, тож можу допомогти?

Я звертаю погляд на її очі. Концентруюся на райдужці та бачу, що всередині є імплант. Роблю припущення, що це лікарський, який бачить людину наскрізь.

– Ах, так. Ви помітили. Я інтерн, а це набагато корисніше для моєї роботи.

«І дорого… Дуже».

Імпланти в наш час– це не новина, але частіше їх використовують у біоінженерії. Нові органи, що працюватимуть вічно– це надзвичайна перспектива для людей з вадами. Таким чином наше суспільство змогло врятувати тисячі життів. Не враховуючи те, що значна частина людей не має грошей на страхування. Однак, якщо ти все-таки його отримаєш, то можеш вважати себе переродженим зі золотою ложкою в роті. Інколи багаті купують імпланти, щоб додати собі нових можливостей. Вони ніяк не пов’язані зі здоров’ям, а виконують функцію хизування. Наприклад, подібний для сканування тіла інших. Мені також пропонували за хороше навчання в академії та стажування зробити щось на кшталт цього. Я ніколи не була зацікавлена в імплантах, тож навіть не задумувалася над цим.

– Тож можу я? – звертає увагу на себе дівчина.

«Чи можемо ми їй довіряти? Тут кожен ворог одне одному, тож немає ніяких підстав для цього, – я дивлюся на хлопця з болем, – проте він дійсно сильно поранений».

– Так, будь ласка, – висловлюється Йона.

Я звертаю запитальний погляд на неї, але вона вдало відвертається до Ноеля. Уже хочу штурхнути її та покликати до розмови, проте мене перериває інший учасник команди зелених.

– Ми за чесну боротьбу, тож не варто турбувати її. Вона жахливо не любить, коли відволікають від роботи, – каже Емануель.

– З чого така щедрість?

– Мені сподобалася тактика, яку продемонструвала твоя команда. Ти ж лідер? Час від часу поглядав на вас, а ви все сканували.

«Як же всі хочуть зробити з мене лідера…».

– Не знаю: хто я в цій команді. Однак мене цікавить інше: ви допомагаєте нам тільки через чудові навички?

– Аха, ха, ха, – він сміється повільно та підкреслено виважено, – ну переоцінювати себе не варто. Ви мучили цього бігуна всю гру, що робить з тебе поганого командира, чи ким ти там є. Ти наразила руду на небезпеку, адже постійно грати в зігнутому стані, коли з тебе висмоктують сили, шкодить здоров’ю. У першу чергу ти поставила себе та здорованя зі щитом у вигідну позицію. То де там чудові навички? – він закінчує свою лекцію, поправлючи окуляри, наче професор.

У серці зароджується гостре відчуття. Мої кулаки ненароком стискаються, але я мовчу. Мій гнів не настільки сильний, щоб влаштовувати скандал. Враховуючи те, що тут багато народу, мені не можна здавати позиції. Однак не можу сказати, що його слова мене не зачепили. І я не придумую нічого кращого, як:

– Ти також не сяяв геніальністю.

– Можливо, пізніше ти зрозумієш у чому суть. І маленька ремарка: ми допомогли йому, як жертві твоїх дій.

У той час, як між нами велася мила розмова, Роззі разом з Йоною закінчували лікування хлопця. Дівчата, очевидно, знайшли спільну мову, адже розмова не зникала до цього моменту. Ноель уже виглядає краще. Мені легше на нього дивитися, але слова хлопця не зникають з голови.

«До біса, навіть якщо ти і правий: це не означає, що я слабка!»

Роззі хоче забрати свій пристрій зі спини хлопця, але той неочікувано повертається та з вилупленими очима дивиться на неї. Хапає тендітну руку та стискає до синців.

– Ай! – вона здавлено зойкає.

Неочікувано нас усіх накриває хвилею високої гравітації. Тіло кожного тяжіє до землі, а в голові все покривається туманом. Ми не маємо навіть можливості щось сказати, адже вуста не можуть відкритися. Рука Ноеля падає до землі, відпускаючи цілительку з команди зелених. Очікувано, але на неї ця сила не діє.

– Роззі, ходімо, – його голос холодний.

Чоловік втрачає всю люб’язність та холодно обертається в протилежну від нас сторону. Дівчина швидко забирає свій ґаджет та рушає до нього. Нам чути її вмовляння відпустити нашу комаднду, але він грізно мовчить. Лише через тридцять метрів від нас ефект зникає.

– Оце так сила. Не варто з ним жартувати, – зазначає Еґон.

«За ним приховується багато всього. Ну, чудово. Ще один ворог у нашу скарбничку».

Дзвінкий ляпас лунає простором навколо нас. У ту ж мить повертаю голову на звук– бачу Йону та Ноеля, який тримається за щоку.

– Що з тобою коїться!? Коли ти перестанеш себе так поводити?!

Він німо дивиться на неї, наче знаходиться під дурманом.

– Не витріщайся так на мене, немов би не знаєш, про що я говорю. Рано чи пізно ти доведеш нашу команду до кінця цими витівками. Я втомилася.

Мені важко зрозуміти сенс слів дівчини. Ноель хоч і робить дивні вчинки, але не настільки, щоб дратуватися до такого ступеня. Вона лає його не зупиняючись. Не витримую та підходжу до неї, кладу руку на плече та намагаюся заспокоїти. Дівчина не слухається.

– Все! З мене достатньо на сьогодні. Я йду! – вона рішуче прямує в ліс.

– Стій! З глузду з’їхала чи як?! Там монстри або інші хитрі учасники, що тільки й чекають, коли ти розслабишся, – міцно тримаю її за плече та дивлюся в очі.

Здається, що мої слова доходять до неї. Йона на секунду задумується, але тільки помітивши галявину, знову відриває руку. Я стискаю сильніше, приводячи її до тями. Мої дії ризиковані, адже вже бачила, що може скоїти ця палка дівчина.

– Послухай мене. Це тільки другий день нашого перебування тут. Ти впевнена, що готова здатися? – намагаюся втримати її погляд своїм.

– Мені потрібна одна хвилина без вас. Чи можу я отримати бодай це? – не благання, а констатація факту виходить з її вуст.

– Звичайно, але тут, недалеко від нас.

– Як скажеш.

У думках видихаю та дозволяю дівчині перепочити на самоті. Вона все ще знаходиться в полі мого зору, але достатньо далеко від інших. Через півгодини вона повертається. На обличчі не видно насуплених брів, колючого погляду чи підібганих губ. Там взагалі нічого немає. Те саме з Ноелем. Він уже прийшов до тями, але все ще не говорить до нас. Сидить під деревом, заплющивши очі. Таким чином проходить наш вечір. Випробування продовжується до пізньої години. Ось остання команда вже вийшла з поля бою– нам нарешті дадуть відповідь на головне питання: хто ж переміг. Поки ми займаємо третє місце, але помаранчеві, останні в черзі, можуть змінити турнірну таблицю.