SURVIVAL. Гра в реальному світі

Ще одна галявина посеред лісу постає переді мною. Практично сотня гравців зібрались тут, щоб виконати нове завдання. І я є частиною цього стада. Важко навіть припустити, що відбуватиметься на цій території далі. Можливо, масштабна битва, або може й щось інше. Моє чуття та поліцейський стаж підказує, що відкриті ділянки чудово підходять для скупчення великої кількості здобичі, і не важливо хто полює – серійний маніяк чи чудовисько. Нас не так і багато, адже ми займаємо лише третину всієї площі. Що ж нас чекає?

Ноель озирається навколо. Він пильно стежить за всіма учасниками. Я досі задаюся питанням: яка у нього навичка для виживання?

– Бачу, що там є наші нічні гості. Точніше решта, що від них залишилося.

– Ну й най буде. Головне, щоб знову до нас не наблизилися.

«Бачити їх не хочу« – промайнуло серед інших моїх думок.

Ми стаємо ближче до середини, коли на горизонті з’являється спецзагін. Підготовка скоро буде завершена – і випробування почнеться. Декілька кібер-інженерів налаштовують дивне силове поле, навколо якого ми всі розташовуємося. Чимось це нагадувало мишоловку або поле для битв як в Стародавньому Римі, але назву зараз і не згадаю. До нього ведуть п’ять кородорчиків, чотири з яких виходять з-під землі, а останній виглядає немов вхід.

– Боюся, за нами хтось стежить, – зазначив Ноель.

– Здивував. Тут значна частина койотів. Всі вони напоготові та вмить виконають доручення щодо нас. Ой, без образ, але вас так всі називають. Навіть мені вдалося про це дізнатися в перший день тут, ніяково сказала Йона.

– Без проблем.

Звичайно, чути про себе в такому напрямку неприємно, але зрозуміти почуття Йони я цілком можу. Не всім подобаюся владні люди та їх дії. Гм, цікаво, а які в мене виникають почуття з цього приводу? Відтоді, як я потрапила сюди, моя віра дала тріщину. Бути з іншого боку відчувається зовсім не так. Там, у спецкорпусі, ти відчуваєш себе в примарній безпеці: лише мізерна частка з нас потрапляє на гру. А тут я стала частиною злосного плану Розробника...

– Чому тобі здається, що за нами стежать? – повертаю нашу розмову в більш важливе русло, нагадуючи про твердження Ноеля.

– Дивні коливання повітря завжди слідують за нами.

– Відколи?

– З того моменту, як ми з’явилися тут.

– Ну в будь-якому випадку, це зараз нам нічого не дасть. Краще зосередимося на грі.

– У-уу-ууу-у, – пролунав гучний звук сирени.

– Увага! На зв’язку Джон Макміллан – шеф контрольної поліції цього регіону. Просимо вас вишикуватися в п’ять ширенг!

Люди почали повільно скупчуватися поблизу силового купола. Ми зайняли третю колону та очікуємо на початок дій.

– Ку-ку! Мої любі та дорогоцінні виживанці, радий знову вас бачити, – дуже грайливо вітається з усіма розробник. – Посміхніться! Чому ви такі засмучені?

Ми оглядаємо одне одного, не розуміючи, що відбувається.

– Гаразд, ви такі нудні. Тоді розпочнемо…

«У нього все в порядку з головою?« – ледве стримуюся аби не спитати вголос.

– … Сьогодні починається справжня і жорстока гра, хоча не сказав би, що ваші нічні дії можна назвати добротою та ніжністю.

Його зображення зникає, натомість розгортається голограма з відео. Вони, очевидно, зняті через камери в лісі, показують нам сьогоднішню ніч. Як я про це дізналася? Все просто, адже на двох з цих відео є Неоль та Йона. Вбивство Інгвара та Чуна у всій красі постає перед людьми. Благо, що не тільки ми таким зайнялися.

Це спричиняє гул у натовпі, який швидко придушують члени спецкорпусу. Безсумнівно, ця акція відбулася, щоб посіяти недовіру серед всіх учасників.

– Підведемо підсумки: двадцять з вас загинули через дружній вогонь – так би мовити, дії проти своїх. Ще четверо не змогли впоратися з монстрами, – він на мить задумується. – Хто просив їх лізти туди? Гаразд, це був їх вибір. Ну і моє найсолодше. Ще один учасник закінчив свою подорож, так і не почавши її, – він клацає на щось та виводить світлину. – Гарненький, правда?

Тіло юнака, якого вбили «койоти« лежать поблизу старту. Коли ми з Йоною заходили то його ще не було: скоріше за все внесли останнім. Тепер від нього залишилася лише бура пляма та обглатані кістки. Дивитися на це противно, тож я відвертаю погляд, як і значна частина інших учасників.

– Так, а останній просто потрапив у лапи монстра, як миша, що зазіхнула на шмат сиру. Занесу його в папку «Найвизначніші учасники«, щоб потім зробити відео в соцмережі, – він наче дійсно переносить матеріал, адже зникає на декілька секунд. – Я вирішив, що буде даремно розповідати всі правила гри, поки не проведемо першу ніч. Як говорить мій досвід, багато хто не виживає. Проте ви гарно впоралися. Нараховую вам ще тисячу очок за це.

Звідусіль в одну мить пролунали десятки повідомлень про додаткові бали.

– Вас на цей момент сімдесят чотири. На місці проведення нового випробування є на двоє менші. – Гм, хтось вирішив одразу навідатися до мене? Моя їм повага за таку сміливість. Однак не про це зараз. Пригадаємо правила та више виживання тут. Ваша головна ціль – це знайти мене. Приблизне розташування ви вже маєте. В цьому вам допоможуть ґаджети. Всі мають їх по два, а саме для виживання та битви. – Їх можна покращувати. Зараз вам доступні такі методи: успішне виконання випробування, вбивство монстрів чи своїх суперників, використання навички і так далі. Градація балів завжди різна. Смерть слабшого монстра принесе менше балів. Як ви напевно вже здогадалися, що сильніші принесуть більше балів. Однак не думайте, що зможете отримати мільйони балів за одну дію: існує ліміт на кожен день. Подібне можна пристосувати до виконання випробування та іншого. Покажіть, що ви справжній гравець!

– У вас є рейтинг. Всього місць там сто, що є логічним. Чим більше балів зароблено, тим вище ви у рейтингу. Звичайно, за це будуть нагороди. Під кінець дня на небі виникатиме голограма, що продемонструє зміни за день. Ваші бали конвертуються в шкалу рівнів. Вони, у свою чергу, еквівалентні місцям у рейтингу. Вчора його не було, адже ви всі тільки розпочали гру і перше випробування завершилося лише зранку. Тож, пропоную нам разом подивитися на результат!

Всі спрямовують свій погляд догори. Величезна голограма не змушує нас чекати на себе, миттєво демонструючи результати наших дій. Я сковжу очима між рядків з іменами та балами. Опускаюся практично до самого низу та бачу себе, розділившу місця останніх учасників. Шістдесят дев’ята… Теж непогано. Враховуючи те, що зі мною має однакову кількість балів ще п'ятнадцять людей. Можливо, я не показую свого розчарування, але щось наче сипе сіль на рану. В будь-якому випадку, я стараюся забути про це, адже попереду важке випробування. Бачу, що Ноель випереджає нас усіх. У нього на тисячу більше, ніж у Йони.

«Це через те, що він багато використовував свою навичку?« – питання постає серед іншої безлічі моїх думок.

Я ненавмисно повертаю голову на нього. Шукаю правду у світлих очах, але нічого особливого у них не бачу. Як парадоксально…

– Цікава інформація. Ми любимо і підтримуємо те, що ви створюєте команди, тож даруємо додаткові бали всім лідерам. Система сама визначає найвагомішого та найвпливовішого учасника команди.

Ноель? Лідер… Серйозно. Він для мене як закрита книга. Я багато чого не розумію в його поведінці, а надмірна прихованість від інших тільки погіршує ситуацію. Тим більше, він зовсім не вміє виживати. Ці пазли не складаються в моїй голові.

– Ой, втомився я тут з вами. Гарної гри і повбивайте одне одного, – Розробник схаменувся, – точніше не повбивайте! – зник настільки швидко, як і з’явився.

Усі виглядали розгубленими, хоча після промови цього ненормального це нормальний стан.

– Прошу вашої уваги! – голос Джона зосереджує всіх. – На вас чекає групове завдання. Тому нагально рекомендуємо вам зібратися у групи по декілька людей та приготуватися. Деталі будуть відомі пізніше. В групі може бути не більше п’яти осіб. Вам треба підійти до стійок, де роздають браслети, колір яких буде означати ім’ям команди. І головне: ви не матимете змоги змінити склад угруповання після офіційної реєстрації! Вас чекає подвоєння балів за перше місце: чим більше ви зможете заробити, тим приємнішим буде виграш. Друге отримає додатково половину зі заробленого. Третє лише десяту частину. Всі інші без виграшу.

Натовп починає гудіти. Люди вирішують з ким будуть разом, а кого викидають. Дехто навіть б’ється за учасників.

– Нам варто когось знайти.

– Слушна думка, але кому ми можемо довіряти…

– Думаю, ми й самі впораємося. Нам ніхто не потрібен.

– Ноелю, так не піде. У нас немає ні захисту, ні лікування в команді. Це просто шлях до вірної смерті.

– Домініка має рацію: без цього ніяк.

– Ви як бажаєте, але я ходити і шукати когось не збираюся, – хлопець демонстративно склав руки на грудях та попрямував на окраїну галявини.

Я зустрілася поглядом з Йоною. Ми вирішили не витрачати багато часу на безглузду розмову і піти на пошуки. Людей була велика кількість, а створювати групи ніхто не спішив. Один день тут – надто мало для злагодженої командної роботи та формування ефективного колективу. Ми підходили до поодиноких учасників, але вони не бачачи в нас гідних і відмовлялися. Зрозуміти їх не складно, адже Ноель показує коники, я практично внизу рейтингу і лише Йона хоч якось їх цікавила. Інколи їй пропонували покинути нас та приєднатися до інших, але на мій подив дівчина одразу категорично відмовляла.

– Я бачу, що залишився цей кремезний чоловік, непривітна дівчина та… Все?

– Здається, що так. Ти до неї, а я до нього?

Кивнувши, Йона попрямувала далі. Я невпевнено підійшла до темношкірого учасника. Він постійно сидів на землі та наче медитував.

– Перепрошую, містер?

– М? – спокійний та невимушений голос лунає з його вуст, а очі легко відкрилися.

– Не бажали б ви приєднатися в нашу команду?

– І навіщо?

– Ви не хочете заробити очки для себе?

– Ти думаєш, що разом з вами, я щось отримаю? – він врешті повернувся до мене та встає.

Кремезна фігура бовваніє переді мною. Його лице– маска, крізь яку важко проштовхнутися емоціям. Руки розслаблені, але значні м’язи яскраво видно.

«Ось це статура».

– А тобі не цікаво, які у мене навички? Можливо, я здатен лише на в’язання одежі, а зі зброї у мене щипці. Ти все ще хочеш такого учасника? – в його словах не відчувалося насмішки чи бажання розтоптати мене, лише цікавість.

– Нам потрібен хоч хтось.

– Мені не потрібні люди, які готові обирати кого попало. Де ще один ваш учасник?

– Я розумію до чого ви ведете, але мушу зазначити, що єдиний хто тут у невиграшній ситуації– це ви. Нас вже троє, натомість перед собою я бачу лише одинака. – Ми не ідеальна комадка, але яка є. Пройшло занадто мало часу, щоб чекати від нас чогось неймовірного.

– Якщо буде ваша ласка, то поділіться своїм досвідом та знаннями. Допоможіть іншим, а не очікуйте чогось геніального. – То ви з нами?

Чоловік на мить застигає. Його зіниці завмерли, як скелет у кризі. Лише груди, які гулко здіймаються, показують в ньому живий організм.

– Згода.

Я висуваю перед ним руку. Він, ні хвилини не думаючи, тисне її. Ми йдемо далі на спільну зустріч поблизу Ноеля.

– Так ваша навичка це дійсно виготовлення одягу?

– Ні, це був жарт.

«Цікавий вид…».

– Тоді на чому ви спеціалізуєтеся?

– Захист.

«Фантастика!» – мої емоції важко не помітити, адже руки переможно здіймаються, а на обличчі грає посмішка.

***

– Чому вона не може бути в нашій команді? Що з тобою не так, Ноелю…

– Не вона і все. Нам такі не потрібні.

– Це які? Що вона встигла тобі зробити. Ти так обізлився, – відчайдушне невдоволення дівчини чути за декілька миль, тож ми поспішаємо.

– Ноелю щось не так?

– Я вважаю, що ми не повинні брати її, – вказує поглядом на дівчину, яку ми помітили нещодавно, – в команду.

– Якісь аргументи? – до діалогу приєднується наш новий учасник.

«Я тільки зрозуміла, що не знаю його імені».

– А ти у нас хто?

– Еґон– новий учасник вашої команди, а ти юначе?

– Ноель.

– Так що. Будуть аргументи: чому нам не варто брати її у команду?

– Зарозуміла, самозакохана та байдужа до інших. Вона стоїть тут постійно з моменту, як ми прийшли. Воротить носом від інших, очевидно, шукаючи вигідних гравців, – говорить він, активно жестикулюючи. – Думаю, що за кращої нагоди вона кине нас.

– А він мені подобається. Дай п’ять! – Еґон підходить до Ноеля та виставляє руку.

Хлопець на секунду вагається, але все ж виконує прохання. Ми доходимо до висновку, що в його словах є правда і відмовляємо дівчині. Вона не дивується і неочікувано одразу приєднується до іншої команди.

«То це все була вистава?»

Далі ми беремо браслети: наш колір фіолетовий, та створюємо приблизну тактику бою. Я дізнаюся, які можливості має кожен учасник, та намагаюся скласти план дій. Йона та я володіємо зброєю, що точно допоможе нам вбивати монстрів. Еґон вміє створювати величезний щит, що куполом накриває всіх довколо себе. Це надзвичайно полегшує нам життя, адже два головних компоненти вже є. Не зрозуміло, що робити з Ноелем, адже його навичка буде корисна лише, щоб перебирати увагу монстрів на себе. Однак чи буде достатньо нам місця для побідних маневрів…

***

– Аха-хах-ах! Серйозно!?

Йона та Ноель насмішкувато споглядають на мене, поки Еґон розривається від сміху.

– Назвати себе «Сміливі горностаї»! Нічого безглуздішого ще не чув.

«Неочікувала, що він вміє сміятися».

– Ви граєте у дитячі забавки чи в гру на виживання, – вже більш спокійним тоном каже він.

– Варто хоч десь знаходити позитив, а не падати духом.

– Так-то ти вірно кажеш, проте є одне «але». Ви, дітки, ще досі не зрозуміли: де перебуваєте і, що з вами може трапитися. Тому відкиньте вже свої рожеві окуляри.

– А не надто швидко ти почав командувати?

– Як швидко ти перейшла з ви на ти. Когось дуже хвилює лідерство тут?

«І дійсно, а чому я завелася? Не подобається моя ідея то нехай так».

– Ні, але якщо бажаєш то можеш нас наставляти.

– Не горю бажанням.

На цьому наша маленька суперечка зникає. Йона та Ноель, що постійно стояли збоку в напрузі, нарешті почали дихати нормально. Нам не вдається довго посидіти в незручній тиші, адже Джон уже викликає всіх.

– Отже, команди сформовано– я почну розповідати, що на вас чекає. «Захист замку» – це випробування, в якій ви повинні знищити якомога більше монстрів за відведений час. Знаходячись у полі, де з чотирьох сторін безупинно з’являтимуться ваші цілі, команда буде захищати себе. За десять хвилин ви мусите вижити.

«Чудово. У нас є захист, який дозволить протриматися достатню кількість часу».

– Якщо хтось з вас сумнівається, що не зможе пройти випробування, зверніться до пункту реєстрації учасників в межах п’яти хвилин. Ті, хто точно визначився зі своєю участю, очікують на турнірну таблицю. За її порядком ви виходитиме на поле. Успіху!

«Бачити Джона з іншого боку ще досі незвично. Раніше я не помічала його холод та байдужість до інших, а зараз… Невже я також була такою?»

Навколо гудить рій голосів. Команди сперечаються та вирішують: брати участь чи ні. Ми одноголосно будемо змагатися. Відмовлятися було б безглуздим рішенням: наша команда повинна чудово впоратися з цим завданням.

– Любий, ми повинні піти звідси.

– Чому? Ми зібрали чудову групу людей. Перемога у кишені!

– Ви всі сильні, але що робити мені? Поки кожен з вас знищуватиме монстрів, я залишуся одна.

– Я тебе захищу, – невідомий чоловік з теплотою дивиться в очі жінки.

«Вони сімейна пара? Можливо, обоє сюди потрапили«.

– Надто небезпечно. У нас немає хоча б мінімального захисту. Прошу тебе…

Чоловік вагається: він переносить погляд то на команду, то на дружину. Думає декілька секунд і все ж таки погоджується. Однак команда не готова їх відпустити.

– Якого дідька! Ми вже все вирішили. Ви нікуди не йдете.

– Будь ласка… Відпустіть нас!

– Мовчи, жінко!

– Не смій так розмовляти з моєю дружиною, – кулаки чоловіка стискаються, наповнюючи вени розжареною кров’ю.

– А то що?

І лише в цей момент я впізнаю голос чоловіка. Його противні ноти та бридкі відлуння лунають до мене зі спини.

«Ден?« – думаю я, повертаючись в сторону звуку.

Йона та Ноель також звернули увагу на цю сварку. Еґон робить вигляд, що нічого не помічає, заплющивши очі. Однак я впевнена, що він слідкує за всією ситуацією.

– Раз так, тоді потрібно вас навчити покори, – каже Ден та дістає ґаджет.

«Нічого собі… Дробовик. Невже він вистрілить?«

Чоловік ховає свою жінку за собою, витягуючи два кібермачете. У моїй голові прокрадається думка, що варто витягнути пістолети. Не встигаю я подумати про це, як за мене вже діє Йона. Непомітно та хутко вона встає позаду голови банди. Блискуче лезо сяє поблизу його горлянки.

– Втрачаєш хватку, Дене. Ти ж не хочеш, щоб я зробила з тобою те, що з твоїми підопічними? – на її обличчі сяє хитра посмішка.

Зараз Йона дійсно подібна до лисиці. Вона солодкими розмовами затягує жертву у свою нору. Однак я впевнена, що її слова– це не просто гра. Якщо буде потрібно, то вона обов’язково його вб’є. Реакція Дена миттєва. Він опускає зброю, ковтаючи гіркий ком, що захопив його горло. Руки ледь трусяться.

– Ти перемогла.

– Вони можуть піти?

– Звісно…, – він не каже це, а буквально гарчить.

– Чудово. Дякую за співпрацю! – вона кричить це йому на вухо та сильним поштовхом відкидає від себе.

На диво, чоловік більше не сперечається, а просто відходить подалі. Йона повертається до нас. Я бачу вдячність в очах чоловіка та жінки.

– Дякуємо.

– Дуже-дуже вдячні вам за допомогу!

– Я не могла встояти перед бажанням дати йому урок. Це була маленька помста за ніч.

Жінка дивиться на нас зацікавленим поглядом, але одразу посміхається. Вони не збираються залишатися тут надовше, тож, побажавши нам успіху, рушають назад в ліс.

– Пі-і-іп, – дзвінкий звук виринає з тиші та сповіщає всім про початок випробування.

«Ми будемо треті. Чудово. Це шанс подивитися, як працюють інші та скорегувати свою тактику«.

– Пропоную нам підійти ближче до силового поля.

– Згода.