SURVIVAL. Гра в реальному світі

Йона та Ноель

За три тижні до…

Йона сидить на колінах Ноеля, дивлячись йому в обличчя. Хлопець легко посміхається кутами своїх пропорційних губ. Навколо світанок грає мелодійними фанфарами, розносячи початок дня. За спиною дівчини шумить річка, а навколо кружляють метелики.

– Ай, чому вони так позліталися! – вона махає руками довкола, щоб позбутися надокучливих комах. – Я… Не… Люблю… Кома-ааа-ах! – Йона ухиляється, намагаючись не потрапити в кайдани метеликів.

– Ей! Спокійніше…, – він хапається за свою руку, що вкрита великим рубцем, – Такими темпами ти мені руку пошкодиш.

– Пробач, але це мене надто сильно лякає, – дівчина встає та кружляє навколо хлопця, щоб ті метелики врешті відчепилися від неї.

Ноель супить чоло, невпинно дивлячись в очі дівчини. Він не зводить з неї погляду, поки та бігає навколо нього. Його серце прискорено б’ється, доки рука не хапає Йону та закидує її тіло на коліна.

– Ти сама, як той метелик. Крутишся навколо мене, – шепоче Ноель медовим голосом під вухом дівчини.

– Ай, ну тебе! – її щоки вкриваються рум’янцем, а лукові губи грайливо та ледь помітно посміхаються.

Однак після цієї біганини дівчина врешті всідається та продовжує перебинтовувати руку хлопця. Поріз все ще виглядає не дуже, але з кожним днем відновлюється.

– Тобі повезло, що та тварюка не сильно тебе поранила.

– Так…

– Ти так і не розповів мені, що тобі сказала та дівчина, – переводить погляд на хлопця, бинтуючи руку.

– Не хочу про це говорити, – він підбирає губи та дивиться за спину дівчини.

– Тоді розкажи мені щось інше. Я бачу, що тебе, як завжди, – вона наголошує на цьому, – хвилюють якісь дрібниці.

– Домініка не підставить нас?

Дівчина на мить замовкає, а її руки завмирають. З вуст виривається довге зітхання.

– Ех, ти знову за своє… Якби вона хотіла, то давно б це зробила. Коли ти врешті зрозумієш? Враховуючи те, що вона нас чула тоді, не думаю, що повинні виникнути такі запитання, – дівчина бере його обличчя у свої руки та гладить тендітними пальцями щоки.

– Як скажеш…

«Як складно тебе переконати…», – вона знову повертається до своєї роботи, закріплюючи бинти. – Чи ти розлютився на неї через друге випробування?

– Ні. Вона зробила це ненавмисно.

– От бачиш, а тут повірив. Нам уже потрібно йти, – вона встає та починає збирати аптечку, – повернімося до них, а то ще нудьгуватимуть.

Він знову ловить її руку, встає та притягає до себе. Покриває губи легким поцілунком, поки руки гуляють спиною. Видихає пекельний подих на шкіру, надаючи їй вологу та змушуючи здригнутися від ранкової прохолоди.

– Перестань, а якщо інші побачать? Тоді ми не зможемо викрутитися, – її голос дрижить, а руки невагомо штовають хлопця подалі.

– Гаразд-гаразд, – він зморщує ніс та стріляє бурштиновими очима в неї. – Ти взагалі пам’ятаєш, як ми зустрілися?

– Звісно! Таке не забудеш, – каже дівчина, коли вони вже йдуть лісовими хащами до намету. – Ти нагло слідкував за мною цілий тиждень на Чеджу. Я могла викликати поліцію, але вирішила тебе пощадити.

– Це ти називаєш пощада? Я ще досі хапаюся за живіт, згадуючи той удар твоїм сталевим кулаком, – він театрально хапається за нього.

– Ти не можеш собі уявити, горобчику, як я довго чекала, коли ти підійдеш до мене. Ці ігри в піжмурки вже наступного дня мене рознервували, – Йона повертається обличчям до хлопця, йдучи спиною вперед. – Звичайно, я повинна була віддати тобі належне, – дівчина підморгує та знову йде назад. – Також не могла забути, як ти кинув мене в кінці.

– Ти ж сама розуміла, що це курортний роман… кхе, – він стишує свій голос, закінчуючи тихеньким смішком.

– Знала, але не очікувала почути те, що ти мені сказав…

Того літа на Чеджу

– Чому ти мене ігноруєш? – Йона зривається з місця та прямує до Ноеля, який піднімається у свій номер.

– Наш короткий роман закінчився. Ти повинна забути, що взагалі знала мене, – він каже це не повертаючись.

– Я очікувала, що все завершиться для нас тут, але не так грубо. Ти можеш врешті сказати, що трапилося? Перестань грати зі мною, – сильна рука дівчини хапає плече світловолосого та розвертає до себе.

Довгий та пронизливий погляд зазирає в середину душі. Бурштинові очі майорять байдужістю, від чого пальці дівчини стискаються. Зник вогонь, що бурлив цього літа, а тепло тіла занурилося в глибини моря. Ноель повільно забирає руку зі свого плеча, легко відштовхує дівчину та йде далі, попрощавшись нервовою посмішкою куточками губ. На мить руда просто завмирає. Увесь світ довкола крутиться, а кров у венах кипить. Вона зривається з місця та біжить за ним. Відчиняє щойно закриті перед носом двері та кидає хлопця на ліжко. Залізає зверху, захоплюючи руки в стійкі кайдани.

– Найбільше в людях я поважаю чесність. Як я змогла зійтися з тобою, це ще та загадка. Однак будь люб’язним та врешті розкажи, що, в біса, трапилося?! – вона опускає голову настільки низько, що їхні носи торкаються одне одного. Пекельна пара з її вуст росить на обличчі хлопця.

– Гаразд…, – його повіки часто дріботять, – Тільки дай мені час.

Йона відпускає Ноеля та сідає на краєчок ліжка. Хвилини тягнуться одна за одною, поки він обдумує слова.

– У мене проблеми з довірою, – його зазвичай яскравий та чіткий голос зараз звучить тихо та безбарвно.

– Це не новина! – дівчина закочує очі та розводить руками під акомпанемент нервового смішку.

– Дослухай врешті! – відгукується хлопець. – Мене в дитинстві часто не сприймали. Дівчата любили високих та красивих, а я був низький та повний, – його плечі опускаються. – Скільки я не намагався отримати їх увагу, нічого не виходило. Вони просто морозилися від мене…, – він уникає Йони, дивлячись собі під ноги. – А коли погоджувалися, то жорстоко обманювали. І так було безліч разів.

Хлопець непомітно схлипує, закриваючи обличчя руками. Його гостре підборіддя ненависно здригається. Йона підсідає до нього ближче та кладе руку на лопатки. Він врешті продовжує:

– Так продовжувалося кожного дня в школі. Перед тим, як піти в університет, я сильно виріс, а батько почав тренувати мене. Згодом я побачив справжнє обличчя людей, які будуть раді товаришувати лише з корисним, красивим та успішним хлопцем. Відтоді моя віра в людей зникла.

– Проте мені ж ти розповів, – тихо та мелодійно відповідає дівчина, гладячи спину хлопця.

– Тому що ми більше не побачимося. Я тобі не просто так сказав, що це наша остання зустріч, – голос хлопця набуває впевненості, а плечі врешті здіймаються.

– Як скажеш, тоді проведемо цей вечір з насолодою, – руда знову різко повертає хлопця до себе та припадає до ідеальних губ.

Лише зараз дівчина відчуває: щоки хлопця покриті тендітною плівкою зі сліз. Вона дивиться йому в очі. Гладить мокру шкіру, а також цілує, пришвидшуючи темп. Не залишає і миті на те, щоб зробити ковток повітря. Занурює його та себе у вирій пристрасті. Рвучко та наполегливо кидає на ліжко…

За три тижні до…

– Я так і не зрозумів: чому ти зробила це? – запитує Ноель, поки йде позаду дівчини.

– Що саме? Зайнялася з тобою сексом?

– Так. Ну… Не зовсім. Ти наче забула про нашу сварку.

– Моя злість швидко зникла. Знову ж таки, ти розповів мені в чому причина, – вона здіймає вгору вказівний палець, наголошуючи на тому, що сказала, та перестрибує через повалене дерево, – я не бачила сенсу ображатися. Ба більше ти чітко дав мені зрозуміти, що це кінець.

– Ти навіть не спробувала вправити мені мізки, – каже Ноель стишено, сповільнюючи крок.

– А хто я тобі? – вона робить підкреслену затримку, – Вірно… Ніхто. Якщо ти хотів залишитися зі мною, то повинен був щось зробити.

Ноель різко зривається з місця та прямує до дівчини. Він розвертає її до себе. Пильно дивиться в глибину душі.

– Зараз ми набагато набагато ближчі. Можливо, варто почати все спочатку?

«Курвий сину, нарешті зрозумів: чому я за ним так бігала і переживала, коли мав поранену руку…».

– Згода, – дівчина цілує його в губи.

Ноель та Йона проходять крізь лісову гущавину. Сонце вже визирає з крон дерев, бажаючи височіти над Єллоустоунським парком. Птахи співають дивовижні серенади одне одному. Літо врешті нагадує про себе. Попередній тиждень воно лише тендітно чіплялося за відчуття, дивуючи холодним сонцем, вогкістю та дощами.

– Добре, тебе хвилює Домініка. Сповідаюся, вже ні, – вона констатує факт, йдучи за руку з хлопцем. – Чому ти чудово ставишся до Еґона?

– Він також не довіряє будь кому.

– Тобто, на твій розсуд, Домініка легковажна? – вона смикає хлопця за руку, звертаючи увагу на свої очі, де танцюють вогники.

– Це не те, що ти подумала. Вона здається дуже простою дівчиною. Показує ініціативу лише тоді, коли задкують. Якщо ми не на битві, то вона зазвичай мовчить, хоча чудово може підтримати розмову. Знаєш, наче у ній дві особистості, – він здіймає іншу руку з піднятим вказівним пальцем. – Можливо, вона маніяк? – шепоче Йоні на вухо.

– Ти телепень? – дівчина б’є його по потилиці. – Еґон також мовчазний і зарозумілий. Аа-аа-а тобі подобається його гострий язик?

Ноель миттєво відвертає від Йони погляд. Дівчина посміхається та відпускає його руку, а потім на весь голос говорить:

– Ну то і цілуйся з ним, раз він такий палкий чоловік! – вона заходиться сміхом, заледве не падаючи на землю.

– Тихо ти! – хлопець намагається її підняти, але руда миттєво тягне його за руки донизу– той гучно падає на дівчину.

– Аха-аха-ах! – вони безтурботно відповідають одне одному сміхом, жмурячись від сонця.