SURVIVAL. Гра в реальному світі

Через деякий час всі вже прибули в табір. Червоні проблиски світанку вже показують себе у всій красі. Такого ж кольору очі кожного з нас. Ніч залишила вагомий відбиток на нашому сприйнятті теперішньої реальності – простору гри в реальному світі.

– Відтепер ми будемо чергувати, – відчужено сказала я.

– Безперечно. Я не збираюся більше влаштовувати тут гонки, – незадоволено відгукується Йона.

– Головне, що припаси у нас є. Дякуємо тобі, Домініко, – відвертає нашу увагу від негативу та позитивно відповідає хлопець.

– Так, дякую, – зніяковіло каже Йона.

– Сподіваюся, між нами не залишилося ніяких недомовок? – роблю коротку паузу, а потім додаю: – Не хотілося б після такої ночі знову почути про недовіру до себе.

Ноель та Йона перезираються та без зайвих слів просто погоджуються, киваючи на знак згоди. Вони неочікувано підходять до мене та виставляють руки вперед. Спочатку довгі пальці хлопця, а далі – елегантні дівочі, з’являються переді мною. Встаю та підтримую наш договір потиском рук.

– Поки ми живі та при здоровому глузді, мусимо підтримувати одне одного.

– Так.

– Згоден.

– Відтепер ми, Сміливі горностаї, рухаємося вперед і ні кроку назад!

– Далі і тільки далі, – вимучено, але яскраво посміхається хлопець.

– Так… Хоча я ще досі не в захваті від назви…

– Та не бурчи ти, – перериває її Ноель.

– Я перестану бурчати, як піду покупаюся. Мені потрібно змити всю цю кров. Домініко, не хочеш зі мною?

– Ні, я краще ляжу подрімати ще на деякий час. Тільки на цей раз залізу на дерево. Бачила тут підходящу сосну.

– Дзінь, – нашу розмову перериває звук. Він виникає з годинників та сповіщає про щось. Перед моїми очима знайома голограма. Я бачу свій профіль, але нічого іншого не помічаю, поки:

– Вітаю! Перший день пройдено, – голос штучного інтелекту розпочинає огляд новин, що трапилися за останній час.

Він лунає з кожного ґаджету, тож ми чуємо все в потрійному ехо.

– Давайте відійдемо подалі, адже нічого не зрозуміло, – встаю та рушаю до краю виступу.

– Домініко Павелл, ви успішно пройшли перше випробування. Вітаємо! Вам нараховано тисячу балів за перемогу та ще додатково п’ятсот балів за припаси. – Всі здобутки вашої команди нараховують тисяча п’ятсот балів, тому розділивши їх на трьох ми отримуємо такий результат. До наступного рівня залишилося вісім тисяч п’ятсот. – Бажаємо вам успіху!

Непогано, як для першого разу. Цікаво, що там у інших?

– Поділитеся своїми здобутками?

– Мені нарахували тисячу за випробування, п’ятсот за припаси та використання навички для битви та ще двісті п’ятдесят за приготування їжі. – Ну, і доволі неочікувано, за вбивство одного з крадіїв вчора ще тисячу.

– Десь так само і мені прилетіло.

– Гаразд. Розпочали ми не дуже круто, але хоча б отримали обіцяну винагороду.

У мене поки найменше балів. З часом наздожену інших.

– Дзінь.

– Та скільки ж можна?! – вигукнула Йона, практично зібравши свої речі, щоб піти до річки.

Ми знову звернули свою увагу на присторої на руках. Голограма знову виникла в нас перед очима. Цього разу вона була іншою: показувала певну ділянку посеред лісу з її рельєфом та рослинністю. Червона мітки виникла над нею, показуючи час, координати та назву випробування.

– «Захист замку«... Це як? – запитує Ноель.

– Не важливо. Часу до цього достатньо, тож я не готова гаяти і хвилини на зайві балачки. Хочу просто змити з себе цей непотріб.

Плями крові рясніли на її костюмі, а волосся, що неприємно прилипало до чола, встигло засохнути. Я бачила, як дівчина стискала кулаки та старалася повільно дихати.

– Тож ти все-таки не хочеш йти зі мною ?

– Ні, мені потрібно відпочити перед цим завданням.

– Тоді я пішла.

– Ти одна підеш, а якщо там будуть монстри? – невпевнено запитав хлопець.

– І що ти пропонуєш?

– Йди зі мною. Я не соромлюся.

Здається, хлопець не очікував почути це, адже оглядався то на мене, то на Йону.

– Я не буду чекати: або йдеш, або ні, – це вона і робить, почавши спускатися з нашої схованки.

Ноель знову застиг у німому питанні. Дивиться на мене та наче очікуючи дозволу. Я ж починаю позіхати та рукою махаю йому, щоб рушав за дівчиною. Нарешті він слухається моїх порад та біжить до річки.

– А мені потрібно поспати.

Знайшовши ту сосну, я починаю облаштовувати собі місце для відпочинку. Благо, що Йона з Ноелем взяли з собою деякі припаси, щоб я не тягнула все нагору.

– Не знаю навіщо їм там банка квасолі та м’яса, але мене це мало хвилює.

Через декілька хвилин я вже підв’язую себе до стовбура та закріплюю припаси тросами. Користуюся функцією костюму, що приховує моє тіло у лісових гіллях. Не можу надивуватися скільки всього нам залишили для виживання, тому радію кожній речі. Спершу думала, що нас залишать напризволяще, але дещо корисне все-таки є. Ноель взяв три сумки зі спорядженням. Вони складаються з фляги, мотузок, наборів особистої гігієни, спального мішка та багато іншого.

– Думаю, варто потім це все розподілити, щоб кожен носив те, що йому потрібно, – це останні слова, які вилітають з моїх уст, адже далі я нарешті засинаю.

***

Йона та Ноель вже йшли берегом річки. Щоб не наткнутися на решту монстрів, вони відправилися вверх по течії. Це було вірним рішенням, адже тут виживальники натрапили на водоспад, що створював неглибоке озеро.

Дівчина відразу починає роздягатися. Кров та шматочки тіла монстра на її одягу викликають мурахи по тілу та неприємні спогади про минулу ніч. Ноель також вирішує не втрачати час дарма та зняти речі. Вони потребують негайного прання: не тільки господарі мають змити з себе бруд, а й самі комбінезони були не в кращому вигляді. Перуть в тиші, яку забарвлює лише монотонний гуркіт води, що струменями спускається донизу. Можливо, не хочуть руйнувати такі дорогоцінні моменти спокою, тож дозволяють одне одному перевести подих.

Зрештою з речами завершено, тож Ноель підходить ближче до кришталево чистої води. Свіжі каплі, що до цього приємно холодили шкіру, покривали його повністю, викликаючи табун мурах. Йому приємно стояти під водоспадом, розслабивши м’язи та отримуючи задоволення. До нього підходять Йона. Він не бачить, лише чує, як її ноги розрізають воду. Стає поблизу та дозволяє чистій воді змити весь той бруд. Час минає для них непомітно. Тече, як солодкий мед, з найвищої точки світу, досягаючи землі тонкою цівкою.

Хлопець уявляє, як поблизу нього стоїть оголена дівчина. Її довге риже волосся струменить хвилями по сині, а пухлі губи ловлять кожну краплю цілющої води. Рука Ноеля тягнеться вбік. Він ненароком торкається тіла дівчини. Вона ніяк не реагує на це, наче нічого не трапилося.

«Невже не відчула? Чи грається…« – подумав він.

Це грайливо роздратовує його. Довга та елегантна рука досягає спини дівчини та тендітно проводить пальцями вздовж хребта. Йона здригається.

«А це вже краще.« – додає подумки.

Проте раптово вона змінює хід гри та тягне його на себе. Хлопець та дівчина дивляться один одному у вічі та розуміють все без слів. Її рука лягає на його груди та ненароком щипає сосок. Як результат, його обличчя сяє хтивою посмішкою. Довгі пальці сковзять по торсу, куштуючи кожен момент на підтягнутому тілі. Вона, як дослідк, розкриває кожну ділянку його тіла з нової сторони, такої невідомої та спокусливої.

– Тобі набридло грати незнайомців? – питає дівчина.

Хлопець кладе руку на тендітне плече супутниці. Він водить подушечками пальців по її спортивній фігурі, помічаючи пружні м’язи та ласкаву худобу. Ключиці ніжко виступають, відкриваючи дивовижне декольне. Ноель не проходить межі дозволеного: не чіпає надто інтимні зони, проте… Це поки що.

– А ти? Не сумуєш?

– Це в минулому. Ми з тобою все давно вирішили.

– Але ти відповідаєш мені.

– Може я просто хочу зняти напруження?

Вона притискає хлопця до себе рвучко та негайно. Їхні тіла сплітаються в дивовижних обіймах. Мурашки наче перестрибують з хлопця на дівчину, ділячись бажанням. В холоді тіл одне одного вони знаходять тепло вулкану. Його гарячий та спокусливий подих падає яскравим зорепадом на її плечі, змушуючи вигнутися. Тепер не витримує і він.

Губи хлопця різко та водночас витончено торкаються її. Він проводить ним наче пелюстками троянди, приносячи більше задоволення. Смакує нею ласкаво, поступово: хоче розтягнути це задоволення на довгі хвилини чи навіть години. Вони раз за разом з’єднуються в палкому поцілунку та відстороняються, щоб жадно ковтнути повітря. Як же це несправедливо для їхнього бажання: дихати, щоб не потонути в океані пристрасті.

– Все, припини.

– Чому? – він осипає її шию поцілунками не в змозі зупинитися.

– Ну, по-перше, зараз не час та не місце, – задумується на хвилину, – а, по-друге, хорошого має бути в міру.

– Тобто наступного разу ми зможемо продовжити?

Дівчина щипає Ноеля за ніс та виходить з води. Він спокійно її відпускає, але непохитно дивиться вслід. Пізнє весняне сонце чудово висушує одяг, тож Йона без вагань залазить у комбінезон. Збирає речі та рухається назад до табору, наостанок додаючи:

– Можеш не поспішати. Я залишу тебе з величенькою проблемою наодинці. Думаю, ти сам раду собі даси, – відправляючи повітряний поцілунок, вона зникає в лісовій гущавині.

Хлопець залишається сам на сам з подарунком дівчини. Майже гнівно, більше розчаровано, вдаряє по поверхні води та каже:

– Чудово! Мене розвели…

***

Йона приходить до табору. Волосся ще досі неприємно липне до одягу. Вона оглядається навколо в пошуках Домініки.

– Цікаво, де вона заснула? – знову підіймає голову догори та кружляє поглядом навкруги. – Нічого не бачу…

Дівчина вирішує вилізти нагору, ближче до сонця. Потрібно висушити волосся та готуватися до майбутньої битви. На диво, комбінезон став сухий набагато швидше, ніж вона очікувала.

«Матеріал комфортний, що чудово підходить для такої гри«.

Далі йде тренування. Рухи повільні та плавні ширяють навколо. Йона не бажає знову спітніти, а лише прогріває м’язи.

«Жах. От пройшов день у цій грі. Мені важко усвідомити, що тепер я є частиною цього дурдому на виживання«.

Пильний погляд сковзить навколо парку. Високі гори, дикі ліси та поодинокі птахи – все це вагомий елемент фауни. І тепер всі люди приєдналися до їхньої «дружньої« компанії.

«Ех, здаватися я не збиралася, але невідомість лякає. Неприємно дратує кожен куточок думок«.

***

Згодом ми зібралися разом. Я була дуже вдячна за ці декілька години спокою. Більше спати не могла, адже на нас чекало випробування. Йона знову приготувала їжу. Сніданок був доволі ситний, складаючись з різних консервованих овочів, риби та яєць – усе це загорнуте в лаваш. Ми наїлися вдосталь. Припаси ділилися порційно для зручності використання. Їхня різноманітність приємно дивувала, що дозволяло створити збалансований раціон. Були навіть такі неочікувані речі, як лаваш, який ми щойно їли, печиво та інші не зовсім вигідні речі для набору в грі на виживання. Однак навіть цьому всі раділи. Я розповіла Йоні та Ноелю про функцію хамелеона на їхніх костюмах, що вбережуть від небезпеки.

Речі поскладали та вирушили в дорогу. Часу було вдосталь до наступного випробування, але варто поспішити, щоб розвідати місцевість. Я востаннє вирішила глянути на нашу першу схованку.

– Тут відбулася доволі цікава ніч. Цікаво, як вона впливає на нас? – відповіді не прозвучало, адже Домініка сказала це тихо під ніс.

– Отже, ходімо.