Некромант. Книга третя. Віч-на-віч з ворогом.

За вікном стояла ніч, і мрячив дрібний осінній дощ. Все було похмуро і досить огидно. А вдома, навпаки, панував затишок. У каміні неспішно палав жаркий вогонь, час від часу потріскували сухі поліна, і хвилі тепла йшли по всій кімнаті.

Горіли свічки. Спочатку були вино і сир, а потім довгі обійми та ніжні поцілунки. І ось я повністю голий, лежу на овечих шкурах біля каміна. Оголена Алісія сидить на мені, стискаючи мої стегна. Вона прекрасна як молода німфа. Її волосся ніжно пестить мої груди та злегка лоскоче мені ніздрі. Останнє не приносить задоволення, але задля усього іншого можна трохи і потерпіти.

Мені здавалося, що я вже пливу понад хмарами, і ось-ось має відчинитися небесна брама до сліпучого раю. Але водночас смутне занепокоєння повзло вгору моїм хребтом. Поступово посилюючись, воно створювало різкий контраст з рештою блаженства. Не в змозі ігнорувати це почуття, я підвівся на ліктях, і зіниці мої розширилися.

- Крихітко, хіба ти вже? - стурбовано зашепотіла Алісія.

Я не відповів і продовжив дивитися Магічним Зором. Вулиця біля мого будинку була пустельна. Більшість людей спали у своїх ліжках, а їхні аури світилися спокоєм. З усієї цієї звичайної нічної картини вибивалася лише одна маленька деталь: повз мій будинок повільно проїжджав якийсь віз. Дивним було те, що він не мав візника. Конем ніхто не керував. Крім того, підвода була завантажена мішками з чимось, що містило у собі величезну кількість вогняної мани.

Почуття небезпеки різко стиснуло мої скроні. Я миттєво активував магічні щити свого будинку, і відразу прогримів потужний вибух. Сильне полум'я вдарилося об фасад будівлі, і вогненний смерч повністю поглинув його, а потім стрімко рвонув у небо. Я гарячково переливав енергію зі своїх запасів у домашні накопичувачі, гостро шкодуючи про свій малий резерв.

У кімнаті різко стало нічим дихати, але магічні щити витримали. Чужа ворожа магія вичерпала себе, не завдавши серйозних ушкоджень. Потім звичайне полум'я, що залишилося, погасила Алісія, використовуючи своє вміння повелівати стихією вогню.

У будинках на нашій вулиці магічним вибухом вибило усі вікна, не постраждала тільки моя будівля. Стурбовані люди почали вибігати надвір і марно намагалися зрозуміти, що тут сталося. Дивлячись на весь цей натовп, я розпрощався з планами на приємний вечір і пішов шукати свій одяг. Вдалині лунали свистки міської варти, і незабаром сюди прибігло одразу кілька патрулів. Одночасно разом із ними прибув кінний загін королівської служби безпеки. Останніми приїхали пожежники, але, на щастя, роботи для них уже не було.

До третьої години ночі мені довелося перебувати у відділенні служби безпеки, даючи пояснення особисто Єлизаветі.

- Слідча група дійшла висновку, що це був спрямований вибух. Його ціллю був саме ваш будинок, Олександре, - пояснила мені начальниця служби безпеки, - тому всі інші будинки майже не постраждали.

Вона, як завжди, сиділа на підвіконні та курила сигару. Я сидів за її столом і пив люб'язно запропонований мені чай.

- Я хотіла б почути від вас, як йдуть справи з прокляттям Царя Мертвих? - несподівано спитала вона.

Говорити на цю тему мені категорично не хотілося. Але трохи подумавши, я дійшов висновку, що начальниця служби безпеки має право це знати.

- Все знаходиться під моїм повним контролем, я зупинив поширення прокляття. Навіть у разі моєї смерті жодного пришестя Царя Мертвих у наш світ не буде, - сказав я.

- Ви впевнені? - запитала Єлизавета.

- Абсолютно.

Вона затяглася сигарою, пильно дивлячись мені в очі, і ще раз запитала:

- Тобто немає ніякого шляху, щоб він з'явився тут?

- Ні, - відповів я, а потім несподівано додав, - тільки якщо я сам цього не захочу.

Погляд Єлизавети став дуже напруженим, і в кімнаті утворилася могильна тиша.

- Але я не божевільний, - твердо сказав я, - у мене немає жодних причин бажати цього.

Демон мене забери, треба було категорично мовчати про цю можливість. Чому я раптово став таким відвертим? Може, мені в чай щось підмішали? Про всяк випадок я вирішив більше тут нічого не пити та не їсти.