Цей Чейнджлінг - Поганий персонаж.

- Як я вже казав, серія скочується в гіршу сторону, - промовив Інкі Квілл, розмахуючи своїм примірником “Дерінг Ду та Забуте Місто”, немов небезпечною зброєю. - Серйозно, якби ти розповів мені сюжет, не кажучи, звідки він, я б без вагань вирішив, що це чиясь перша спроба написати фанфік.

- Так, і ще з доволі очевидним селф-інсертом, - пробурмотіла Дабл Спейс, насупившись на художнє зображення чейнджлінга на обкладинці своєї книги. - Жодної тонкощі.

Беббл Скрайб пирхнула.

- Дівчинко, якщо тобі потрібна тонкість — ти не в тому фандомі.

Дабл Спейс закотила очі.

- Так, але навіть для Дерінг Ду це вже занадто в лоб. Спектрум Леш у Персні Долі був і так достатньо дратівливим, але оце… оця маленька жучка на ім’я Нікс — уособлення повної втрати почуття міри.

Макс заворушилася на своєму місці й відчула, як її вуха прижалися при згадці псевдоніма, яким АК Ерлінг нагородила її.

Наче вона навіть не намагалася.

Справедливості ради, та принаймні мала розум не згадувати, що вона з самого початку була фанфікшн-письменницею по Дерінг Ду, але все одно…

Вдвадцяте за цей день Макс почала сумніватися, чи було мудрим рішенням зібратися зі своєю звичною компанією фанфікшн-авторів просто посеред ДерінгКону у Бальтимері, особливо враховуючи, що вона чудово знала, як більшість із них відреагує на її появу в офіційній серії.

Хоч вона й була у своєму звичному образі Санні Спрінг — непримітної земної кобилиці з типовим «земним» забарвленням, проте не могла позбутися відчуття, ніби якісь фантомні погляди свердлять її спину. Вона майже відчувала на смак осуд у їхніх голосах, хоч технічно він і не був адресований їй. Не допомагало й те, що вона чула відлуння їхніх критичних оцінок її персонажа безпосередньо в мізках навколо.

- Давайте визнаємо, поні. Серія йде під трибухи, - гаркнула Дабл Спейс.

- Згоден. Вона повністю затьмарила Дерінг у більшій частині кульмінації. Це навіть ганебно, особливо якщо врахувати, що Нікс нічого не зробила, аби заслужити свої абсурдні сили. - Інкі похитав головою й тяжко зітхнув. - Улюблениця автора, і все тут. Подумати тільки, що досвідчена авторка, як АК, могла створити настільки нереалістичного персонажа.

- Ти ще й половини не знаєш. Мій кузен був у Кантерлоті під час нападу, і він казав, що чейнджлінги — це гидота, але аж ніяк не настільки могутні, як Нікс і Дракс.

- Не знаю, насправді поки що це спрацьовує… - озвався худорлявий бірюзовий пегас — Фліт Строук, один із найновіших членів їхньої групи, якщо пам’ять не зраджувала.

Він знітився під колективними поглядами, що звернулися до нього, й нервово хіхікнув, вказавши кількома пір’їнами на натовп навколо.

- Якщо мої очі мене не підводять, схоже, їм цілком до вподоби додавання дещо переапнутого персонажа…

Поні, зебри й навіть кілька грифонів снували залом конвенції, несучи книжки, плакати, наплічники й різноманітні сувеніри. Щонайменше половина мала якісь м’які іграшки, й серед них, у свою чергу, добра половина була чейнджлінги різної якості. А якщо судити за кольоровими схемами, співвідношення Нікс до Дракса було приблизно десять до одного.

Дерінг таки мала рацію: персонаж Макс став хітом у масової публіки.

То чому ж вона почувалася так… брудно?

Інкі пирхнув і занотував щось у своєму блокноті, без сумніву, працюючи над черговим нищівним аналізом нової книги.

- Ну, не варто ж очікувати, що пересічна публіка добре розбиратиметься в тонкощах оповіді. Кому, як ти думаєш, ми маємо завдячувати появою П’ятдесяти відтінків Сіна?

- Гей, це інше. Там лише через усі ті непристойності! - заперечив Фліт Строук.

Беббл Скрайб кинула на нього напівсонний погляд і ткнула копитом через плече, вказуючи на величезний банер над крамницями з товарами для затишку. На ньому Нікс звабливо посміхалася, розкинувшись на ліжку, з певними анатомічними деталями, «акуратно» затушованими, щоби бодай формально відповідати правилам пристойності. Рожеві щупальця, що виходили з її спини, чомусь теж пропустила адміністрація кону.

Фліт Строук почервонів і винувато всміхнувся.

- Оу… точно.

- Санні? А що ти думаєш? - запитав Інкі, повернувшись до Макс. Його морду розтягнула широка посмішка, коли він звернувся також до Квіббл Пантса. - Ви обоє сьогодні надто вже тихі… Я чекав бодай епічної годинної тиради!

Макс кинула погляд на Квіббла, що сидів поруч із нею з похмурим виразом. Їхні очі зустрілися, і на мить вона побачила в його погляді іскру розуміння, що віддзеркалювала її власне — очі, які бачили абсурди, що кидали виклик логіці так, як це вміла лише Дерінг Ду. Очі, які були відкриті, а розум розширився, аби прийняти природу цього аспекту їхнього світу.

Вона кліпнула.

Він кліпнув у відповідь.

Ох, сіно… Він знає, чи не так?

Слів не треба було. У них могли бути різні частини пазла, але обидва бачили достатньо, щоб дійти до того ж висновку: книжки ґрунтувалися на реальних подіях. І вони обидва знали краще, ніж намагатися лізти в досвід одне одного, щоби доля знову не заплутала їх у якійсь смертельно небезпечній пригоді.

Натягнувши нейтральну посмішку, вона знизала плечима й зробила у повітрі невизначений жест копитом.

- Ну, знаєш, зважаючи на те, як довго триває серія, було неминуче, що АК Ерлінг спробує час від часу пошкребти дно. Це не найкраще, але що тут поробиш? Дамо лошатам і кобилкам насолодитися поганим ОП навіть час від часу, правда ж?

- Ти мала на увазі — некультурним масам із поганим смаком… - пробурмотів хтось.

- Гаразд, слухайте… - Квіббл нахилився вперед і підняв обидва копита, ніби пропонуючи всім заборонений товар. - Як на мене, це навіть добре, що в Дерінг Ду час від часу трапляється відверто жахливий сюжет чи персонаж.

- Єресь!- зашипіла Дабл Спейс.

Інкі всміхнувся.

- О, це вже цікаво.

- Стій-стій, дайте пояснити! - Квіббл підняв обидва копита, заспокоюючи напружені погляди. - Бачите, коли якась серія триває так довго, як Дерінг Ду, то рано чи пізно фандом втомлюється від такої кількості контенту, особливо в чомусь настільки формульному. Поні набридає бачити те саме знову й знову.

Фліт Строук підняв брову.

- І до чого це…

- Так-так, я веду до того. - Квіббл навмисно прочистив горло й продовжив: - Я думаю, ми всі погодимося, що відвідуваність конів падала останні півтора року, і це можна пояснити втомою від фандому. Тепер, гарна книжка — добра, щоби зацікавити поні знову, але ніщо так не розворушує нас, як суперечливе творче рішення.

- На кшталт написати поганого ОП?

- Саме так! Відколи ця книжка з’явилася на полицях, усі без кінця аналізують, сперечаються чи скаржаться на Нікс, як персонажа! Справді жахливий персонаж має силу струсити фандом і змусити кожного переосмислити, що робить персонажа й історію справді чудовими. - Квіббл удав, ніби тримається за голову, глибоко насупившись, наче намагаючись осягнути якесь незбагненне питання. - Для багатьох із нас Нікс настільки невиправно жахлива, що ми підсвідомо змушені згадати все найкраще в Дерінг Ду з попередніх книжок і всіх чудових другорядних персонажів, аби витіснити погане з мозку. А коли ми знову збираємося обговорювати це — бам! — миттєве відродження пристрасті до фандому!

Він посміхнувся.

- Якщо тільки АК Ерлінг не зробить із цього звичку, і якщо ми триматимемо дискусії цивілізованими щодо жахливості Нікс, то це ідеальний стимул для нас усіх, щоби з нетерпінням чекати наступної книги.

Усі мовчки дивилися на нього.

Зрештою, Макс кліпнула й промовила:

- Дуже… цікава точка зору.

Дабл Спейс пирхнула.

- Чесно, я не можу вирішити, це було неймовірно глибоко, чи безглуздо претензійно.

- Я схиляюся до другого, - пробурмотів Інкі.

Квіббл знизав плечима.

- Ех. Але ви ж не можете заперечити, що цього року про Дерінг Ду говорять значно більше, ніж зазвичай.

- Це все політика. Принцеса Твайлайт уклала мир із чейнджлінгами, і АК намагається бути інклюзивною.

- А це лише доводить, що вона вміє користуватися нагодами. - Квіббл глянув у бік крамниць, декілька поні в костюмах чейнджлінгів стояли в черзі по цукрову вату. - Яка б не була причина, це працює їй на користь. І нашій також, бо тепер у нас є цілий новий вид, із яким можна працювати у фанфіках.

- Так, але це має й ціну. - Беббл Скрайб скривилася. - Я вже бачу мільйони жахливих чейнджлінгівських ОП, що народжуються…

- Якщо чесно, наче й так не було армії поганих ОП у фандомі. Нікс — дрібниця в порівнянні з класикою, - відказав Фліт Строук, знизавши крилами. - Хтось пам’ятає Дезвінг Блейза? Або Міднайт Шедоусонґ? Донат Стіла?

Макс стримала гримасу й засміялася разом з усіма.

Це я. Ура.

Втім, Дабл Спейс не сміялася. І коли всі затихли, вона склала передні копита на грудях і мовила.

- Ви забуваєте одну критично важливу проблему. Нікс — канон. І хай як ви це не прикрашатимете, вона — постійна пляма в серії. Навіть якщо АК Ерлінг витратить час, аби розкрити її в наступних книжках, ніщо не змінить факту, що вона абсолютно не заслуговує на свою силу й статус!

У цей момент інша група фанів, що проходила повз, різко зупинилася й насупилася на них.

- Гей, ви що серйозно поливаєте брудом найкращого нового персонажа?

Макс прижала вуха, коли вибухнула какофонія думок та заяв між обома групами. Поки її не втягнули, вона зіскочила зі стільця, кинула Квібблу непомітний кивок і сказала.

- Піду прогуляюся, подивлюся, чи знайду щось цікаве. Заповниш мені, якщо буде щось важливе?

Він кивнув.

- Ага, без проблем.

Віддалення від клубка закипаючих емоцій, зневаги й обурення допомогло позбутися гіркого присмаку в роті, і Макс подбала, щоб не потрапити у подібні суперечки, блукаючи залом. Хоч вона й погоджувалася, що її образ у книзі сильно відхилявся від класичних законів оповіді, загальний емоційний фон відвідувачів підкреслював одне незаперечне: маси її обожнювали. Або принаймні книжкову версію її.

Поні різного віку випромінювали захоплення й мрійливість, блукаючи залом, наповненим цілим скарбом товарів Дерінг Ду: книжки, плакати, фігурки, сідельні сумки, реквізит тощо. Лошата й дорослі обіймали свої плюшки, і Макс ледве докладала зусиль, аби підживитися їхнім обожнюванням. А оскільки більшість цього йшла їхнім м’яким копіям її, вона майже не відчувала провини — тож це, мабуть, було цілком «схвалено Дерінг Ду».

Косплеєри теж неабияк розважалися її персонажем. Десятки фальшивих чейнджлінгів тинялися залом, насолоджуючись увагою та схваленням. Вона й тим не цуралася підживитися.

А якщо їй раптом хотілося чогось… пікантнішого, достатньо було пройтися до рядів із подушками. Більшість фанів там могли зберігати пристойність, розглядаючи безкінечні ряди поні та чейнджлінгів із «напівприкритими очима», розкладених на простирадлах, але Макс відчувала — і частково чула — шалені фантазії в їхніх головах.

Смакота.

Проходячи повз ще один ряд художників, які продавали свої товари, її погляд піднявся до двох величезних повітряних кульок Дерінга Ду та Нікса, що ширяли над головою. Остання виглядала трохи надутою, погойдувалась та скрипіла, коли дві хіхікаючі кобилки-пегаси підстрибували на ній зверху, а їхній земляний поні-охоронець тривожно гукав їх знизу.

Так, це твоя фігура через пару тижнів, якщо ти продовжуватимеш так годуватися. А твоє его вже наполовину досягло мети…

- Міс Спрінг! Санні Спрінг! Сюди!

Макс повела вухами у напрямку знайомого голосу — гучного, що вже майже позбувся свого дитячого писку. Вона обернулась і побачила жеребця, який спритно петляв крізь натовп, то стрибаючи, то роблячи короткі злети, попри дещо завеликі сідельні сумки на спині. У нього була вугільно-сіра шерсть, попеляста грива, рубінові очі, маленькі гострі ікла та перетинчасті крила. На голові — кашкет у тій самій кольоровій гамі з вишитими словами «Топ Едж».

Вона всміхнулася, відчувши безмежне обожнювання свого Фаната Номер Один і протеже у фанфік-спільноті. А ще — маленького непосиду, який випадково викрив її таємне подвійне життя, коли простежив за нею додому й застав без маскування.

- Привіт, малюк, - сказала вона, повертаючись так, аби він мав зручний доступ до її спини. - Вже почала думати, куди ти подівся.

Топ Едж скочив їй на спину й захихотів, коли вона розкуйовдила йому гриву, а потім прошепотів їй у вухо:

- Привіт, Макс.

- Чим займався?

- Дістав купу новинок! - вигукнув він, сяючи, коли відкинув клапан сумки й показав складену ковдру з Дерінг Ду, тверду обкладинку останнього тому серії, зім’яту плюшеву іграшку мінявця та розфарбовану копію рунного каменя, з якого все почалося. Потім він відкрив другу сумку і продемонстрував зошит, списаний густими каракулями на кожній сторінці. - Я ще й нову історію закінчив, десь на двадцять тисяч слів! Допоможеш відредагувати?

- Без проблем. Можемо переглянути сьогодні ввечері в моєму готельному номері.

- Ура!

Макс обвела поглядом зал.

- Є щось, що хочеш подивитися? Я просто тиняюся.

Топ Едж похитав головою.

- Та ні, я вже розважився в батутній ямі з шипами. Я хочу з тобою побути. Нову книжку дочитала?

Вона обрала напрямок і пішла, пирхнувши

- За кого ти мене маєш, за другосортну фанатку? Ха! Звісно, вже прочитала.

- Нікс крута, правда? Вона ж на тебе дуже схожа! Як думаєш, AK Ерлінг брала інтерв’ю у мінявця перед тим, як написати? Вона стільки всього правильно описала! - він різко вдихнув, осяяний новою здогадкою, й почав швидко стукати її по плечу, шепочучи з ноткою підозри: - А може, вона сама чейнджлінг? Може, тільки прикидається поні, щоб ходити серед людей, як ти!

Макс на мить замислилася: що було б більш приголомшливим — якщо б AK Ерлінг виявилася мінявцем, чи якби справжня Дерінг Ду…

Назовні вона лише похитала головою:

- Ні, не чейнджлінг. Я відчуваю. AK Ерлінг — пегаска, це точно.

Топ Едж трохи знітився.

- Шкода. Було б класно спитати її, що там з новими мінявцями.

- А?

- Он там!

Він підвівся дибки й сперся на її голову, витягнувши передню ногу, щоб спрямувати її погляд. За його підказкою вона пробилася крізь натовп і виглянула до головного входу.

Макс різко завмерла.

Ох, сіно…

До зали увійшла дуже специфічна компанія — здебільшого хітинові істоти з рисами, надто схожими на ті райдужно-блюзнірські жахіття, що переслідували її в кошмарах, хоча ці були менш кричущі. Відтоді, як пригода завершилась, вона не бачила жодного мінявця без маскування, і мала підозру, що так і мало залишитися, судячи з того, як ті жваво підстрибували й жваво теревенили.

Сіно, більшість навколишніх поні навіть оком не повели, не те що в паніці втекти, як у старі добрі часи.

Вона придушила тремтіння. Отак воно й буває — як падають великі…

Хоча, якщо чесно, страхітливими вони ніколи й не були, зважаючи на те, що в Кантерлоті їх перемогли власною ж їжею, але все ж…

Макс насупилась, торкнувшись їхніх думок залишковою телепатією. Від них випромінювалися радість і цікавість, майже не поступаючись силою поні, значно сильніше, ніж у звичайних чейнджлінгів.

Серце ледь не зупинилося, коли вона зрозуміла, що їхні емоції зовсім не мали смаку старого мертвого попелу, як колись. Швидкий ковток показав, що вони навіть можуть слугувати їжею, проте цей приторно-переспілий присмак їй не сподобався, і Макс вирішила не ризикувати серед натовпу. На розслідування буде час пізніше.

Двоє мінявців виділялися особливо: з додатковими рогами, постатями, схожими на алікорнів, і різнобарвними вкрапленнями по хітину. Судячи з голосів, — самці, причому обидва дедалі голосніше вели розмову, наближаючись до неї.

Макс прижмурилась на вищого з двох. Голос гладкий, дружній, але з прихованою ноткою роздратування, готовою будь-якої миті зірватися у скиглення.

Другий був не таким яскравим, але його хрипкий тембр викликав у неї спалахи запаморочення і фантомний біль — спогади, як старший і сильніший брат розкручував її за хвіст, мов ганчір’яну ляльку, за те, що сунулася на його територію. Лише Фарінкс мав право кепкувати з Торакса.

Ого… То вони й справді…

У ту ж мить вона зрозуміла, що їх супроводжують не просто випадкові поні.

Поруч із Тораксом і Фарінксом йшли Твайлайт Спаркл і Рейнбоу Деш, захоплено обговорюючи дрібниці й розваги найбільшої Дерінг Ду-конвенції в Еквестрії. А ще далі позаду пленталась строката компанія істот: як, яскраво-блакитний грифон і щось схоже на рожеву суміш поні й грифона.

Це гіпогриф?

- Макс?

- Мені треба звідси зникнути… - пробурмотіла вона.

- Ти їх знаєш? - насторожено спитав Топ Едж, сидячи в неї на спині. - Вони небезпечні?

Вона похитала головою:

- Н-ні. Просто здалося, що когось впізнала…

Цілу купу тих, хто може відлупцювати мене…

Макс кліпнула й перестала відступати.

Точніше, тих, хто колись міг відлупцювати, поправив її внутрішній голос. Цікаво, чи спробують тепер.

Хоч їй зовсім не кортіло бачитися з ними знову, їхня присутність давала шанс довідатися більше про вулик і нове місце чейнджлінгів у світі після її вигнання. Попередження Ідраксіля про необхідність дбати про виживання виду й досі тиснуло їй на плечі, тож не завадило б зібрати трохи інформації про те, як можна урвати собі клаптик світу — і для нащадків, якщо до того дійде. Король Торакс — тьфу, король… — наче непогано правив, раз зумів укласти союз із Еквестрією. Треба лише з’ясувати, чи принцеси зовсім не знівечили їхню силу.

Макс пирхнула носом і недбало пішла навскіс, зрідка кидаючи погляди, аби відстежувати рух їхньої групи. Мінявці розосереджувались по залі, розглядаючи експозиції, а Рейнбоу Деш з часом теж відділилася, ведучи строкатих друзів за собою, мов курка з курчатами. Торакс, Фарінкс і Твайлайт тримали повільніший темп і майже не сходили з головних проходів, що якраз підходило Макс для переслідування.

- Що ти робиш?

- Перевіряю конкурентів, - пробурмотіла вона.

Топ Едж нахилив голову.

- А?

- Та нічого. Просто хочу глянути ближче. У мінявців ще ніколи не було короля.

А ще близькість дозволяла торкатися поверхонь їхніх думок.

У свідомості Твайлайт Спаркл було дуже мало захисту. Її думки текли настільки вільно, що, щойно Макс налаштувалась слухати, вона мимоволі почала підхоплювати плани на списки справ і списки планів на день, розписані по годинах — від хатніх обов’язків до тем для розмов і уроків у її школі. А під цим трохи маніакальним потоком ховалося підґрунтя величезних знань, що трохи нагадувало Макс Ідраксіля. Тільки якщо його розум був схожий на заборонений архів, замкнений у темній, укріпленій вежі, то у Твайлайт він сяяв теплом, як вогнище — відкрита бібліотека, що запрошує всіх увійти й навчитися всьому, що вона знає.

Фарінкс її мало цікавив; він добре охороняв свої думки, пропускаючи назовні лише загальний настрій, що здебільшого мав присмак легкої досади й нудьги.

А от Торакс випромінював набагато більше впевненості, ніж вона очікувала, хоча й досі не позбувся звичного тривожного фону. Але вперше вона відчувала від нього справжнє щастя, що перегукувалося з його думками про те, як заохотити більше мінявців дружити з поні.

Не дивно, що він ладнає з Твайлайт Спаркл… Вони ж наче створені одне для одного — принаймні в політичному сенсі.

- Не знаю щодо цього, - почула вона, як сказав Торакс, знітившись і озираючись по залі. Його погляд затримався на справжньому натовпі костюмів старих мінявців. - Чому всім так подобається наш старий вигляд?

Фарінкс пирхнув:

- Може, тому що навіть вони бачать, що з дірками ми виглядали краще.

Торакс зітхнув:

- Ми ж це вже обговорювали. Це був нездоровий стан; ми завжди були голодні й злі, а ще саме так виглядали, коли ловили поні. Це неправильно!

- Та? Зате виглядали ми круто.

Похмурість Торакса посилилась.

- Чого ми вже не робимо.

- Ем, хлопці… - Твайлайт підняла копито, але, зрозумівши, що її ніхто не слухає, безсило опустила його.

- Може, ловити й не треба, але як король ти мусиш вміти залякати інших, якщо буде потрібно, - гаркнув Фарінкс. - Я ж не завжди буду поруч, щоб робити це за тебе.

- Я теж можу бути страшним, коли хочу! - заперечив Торакс.

- Без марнування енергії на перевтілення. - Фарінкс усміхнувся, коли обурений вираз Торакса змінився на нервовий усміх. - Ну ж бо, покажи мені своє бойове обличчя.

- Що, зараз? Але…

Фарінкс розсік копитом повітря:

- Без «але»!

- Ех, гаразд…

Озирнувшись, щоб переконатися, що поруч не надто багато свідків, Торакс розставив ноги ширше, випрямив груди й зиркнув на Фарінкса. Або, принаймні, так йому здавалося. Макс пирснула; з примруженими очима, стиснутими губами й напруженими м’язами він виглядав радше як поні із закрепом.

Схоже, Фарінкс подумав те саме, бо лише втомлено зітхнув замість того, щоб зареготати. Потім він скривився, махнув копитом, наказуючи Тораксу припинити, й почав оглядати натовп.

Макс насторожилася, коли його погляд ковзнув по ній, а серце закалатало ще дужче, коли він раптом знову зупинився саме на ній. І перш ніж вона встигла сховатися серед натовпу, він ткнув у її бік копитом.

- Серйозно, б’юся об заклад, навіть он та личинка зробило б кращу міну, ніж ти, - сказав він Тораксу з усмішкою.

От і все з маскуванням…

Ще гірше — якщо вони звернуть на неї достатньо уваги, можуть помітити суху відсутність живлення в її емоціях.

Макс гарячково шукала в голові відмовку, аби зникнути без галасу, та завмерла, коли прямо над вухами пролунав моторошний шип. На мить вона побачила безокий лик, де бліда шкіра туго натягнута на гострі кістки, й роззявлену пащу з тисячею гострих зубів. За секунду образ розвіявся — то був лише задоволений сміх Топ Едж, коли Фарінкс послав їм схвальну усмішку.

Фух…

Фарінкс обхопив Торакса за плече, притягнув ближче й указав на жеребчика, що сидів у Макс на спині:

- Ха! Бачиш? Ось так: ікла назовні й вогонь в очах — от як треба! Оце личиня має хист!

- Якщо чесно, більшість поні не мають іклів, - пробурмотів Торакс. - І взагалі, вони називаються не личинята, а лошата.

- Гей, я не лоша! - обурено вигукнув Топ Едж. - Я дорослий жеребчик, уже достатньо великий, щоб сам ходити!

Фарінкс розсміявся й ляснув Торакса по плечу:

- Дивись-но, навіть малеча тобі перечить. Недобрий знак.

Торакс насупився й відкрив рота, щоб заперечити, але Твайлайт Спаркл швидко встала між ними й лагідно розсунула обох крилами. Потім подарувала Фарінксу примирливу усмішку й сказала:

- Ну, хоча залякування може іноді знадобитися, ми зазвичай намагаємось обходитися без нього, будуючи дружні стосунки. Не думаю, що виглядати страшно настільки важливо, як ти кажеш.

Фарінкс підняв брову й зиркнув на натовп, очевидно, забувши про Макс і Топ Едж. Потім скривив усмішку й відповів принцесі:

- Хе. Дозволь не погодитися.

Твайлайт нахилила голову:

- Чому ж?

Все ще усміхаючись, Фарінкс відтиснув її вбік і вийшов на середину проходу. Потім загудів крилами й гукнув:

- Гей, хто хоче побачити щось круте?

Майже всі голови довкола повернулися до нього, і вже за мить, після короткого гомону, поні почали збігатися, утворюючи коло навколо Фарінкса. Він пройшовся в межах кола, оцінюючи публіку, а потім зник у спалаху зеленого вогню. Коли полум’я згасло, перед усіма постав його старий, знайомий образ: темно-сірий і пурпуровий хітин, багряний гребінь. Він зайняв загрозливу позу з оголеними іклами, мов боєць, оточений ворогами, готовий забрати всіх із собою в могилу.

Кілька секунд панувала тиша, і Макс уже чекала на паніку, але замість цього її накрила хвиля радості й захоплення, коли поні потіснили її, щоб роздивитися ближче. Гомін швидко переріс у хор захоплених «о-о-о» й «а-ах», перемішаних із вигуками та оплесками, які повністю перекрили кількох переляканих.

- Ось як має виглядати справжній чейнджлінг!

- Так круто!

- Саме так я уявляв Нікс!

- Повний відвал!

Декілька пегасів піднялися над натовпом і зробили кілька знімків, після чого інші теж кинулися фотографувати. Дехто навіть підійшов впритул, щоб сфотографуватися поруч із ним.

Фарінкс оскалився до Торакса, і Макс ледь почула його крізь гомін:

- О так, оце вже по-нашому! Ці поні вміють цінувати воїна!

Поки Торакс м’явся з відповіддю, решта його супутників почали перемовлятися між собою, і незабаром залу освітили розсипи зелених спалахів — дедалі більше чейнджлінгів повертали собі старі подоби.

Фарінкс засміявся навіжено, оточений новими фанатами, тоді як Торакс і Твайлайт обмінялися розгубленими поглядами.

Макс прихопила трохи з тієї хвилі обожнювання, що дісталася йому.

Не те щоб він сам міг усе це проковтнути, подумала вона.

Інші її брати й сестри теж виглядали задоволеними, купаючись у захопленні кон-відвідувачів, перевтілюючись у будь-яких монстрів і персонажів на їхню вимогу. З такою кількістю фанів і нескінченним списком образів серії, Макс підозрювала, що вони вже перетягують увагу від офіційних митців і виконавців конвенції.

- Чому ти не приєднуєшся?

- Ем?

Топ Едж пересунувся на її спині, щоб чіткіше прошепотіти вухо:

- Схоже, всім тут окей із мінявцями. Не хочеш теж походити без маскування?

- Е-е, думаю, утримаюсь.

- Чому?

Бо я вигнанка й потенційна втікачка, і буде дуже незручно, якщо мене впізнають.

- Без причини. Просто не хочеться бути в центрі уваги зараз, - сказала Макс, розвернувшись на копитах, аби тихцем відступити. З огляду на те, як її брати й сестри почали розходитись від гурту, вона воліла не ризикувати тим, що хтось із них натрапить на неї й помітить відсутність поживи в її емоційному фоні.

Вона встигла пройти лише метрів двадцять у протилежному напрямку, як раптом зіткнулася носом із кимось надто знайомим.

Пара пурпурових очей, звужених у прискіпливому погляді, вп’ялася просто в її власні.

- Га! - зойкнула вона, відскочивши назад, мало не збивши вітрину з фігурками й ледь не струсивши Топ Еджа з плечей. Тому довелося вчепитися зубами в її гриву, аби не впасти.

За мить мозок доробив картинку до кінця: блакитне хутро, грива всіх кольорів веселки. Копита нетерпляче вистукують по підлозі, крила нервово тріпотять від переповненого збудження. Вуха насторожені, рот розтягнутий у широку, майже маніакальну усмішку. Его розміром із повітряну кулю, та приблизно настільки ж безкалорійне.

Рейнбоу Деш буквально транслювала свої думки, наче глашатай, – хоча чи вартували вони такого розголосу, було вже іншим питанням – і попри відволікаючу кількість самозакоханості, Макс без труднощів склала пазл: вона нишпорила серед натовпу у пошуках замаскованих чейнджлінгів, абсолютно впевнена, що «Нікс» – це псевдонім, яким Дерінг Ду замінила справжнього жука, з яким їй довелося мати справу в пригодах.

Схоже, Рейнбоу Деш також ганялася за кожною земною поні, схожою на Санні Спрінг, адже Дарінг Ду вважала за краще не надто відхилятися від оригіналу, описуючи еквіадоптацію Нікс…

- Йо. Я Рейнбоу Деш.

Макс відступила на кілька кроків.

- Е-е, привіт? Що ти… ай!

Рейнбоу Деш обхопила її через плече й притягнула ближче, проігнорувавши обурений протест Топ Еджа, який знову мало не звалився з її спини. Вона вишкірилася до Макс і прошепотіла:

- То, певно, було круто – бігати разом із великою Ді Ді, га? О, кобилко, я так шкодую, що пропустила таке! Як воно – бути супержуком?

Що?

Макс кліпнула й лише безпорадно рипнула губами, мов риба на березі.

Брови Рейнбоу Деш зійшлися на мить, але тоді вона підморгнула й мовила:

- Гей, я врубилась, Нікс — чи як там тебе насправді. Ніхто тобі не вірить. Але я повірю! Від однієї справжньої напарниці Дерінг Ду до іншої — це, мабуть, найексклюзивніша честь у всій Еквестрії!

Коли Макс і далі лише витріщалася, та вдарила себе копитом у груди кілька разів.

- Ну ж бо, ти ж бачиш схожість, так? Спектрум Леш? Рейнбоу Деш? Ти ж знаєш, що саме про мене насправді писала «AK Ерлінг».

Розгадати було не важко. Квіблі Пенс, навіть якщо й знав, то шкоди від цього не буде, але ж сама Елемент Вірності? Зізнатися їй – це все одно що проситися за ґрати. А може, й у лабораторію, якщо Фіолетова Загроза не матиме нічого проти того, щоб проводити сумнівні експерименти на «цікавих» створіннях…

Та ще до того, як Макс встигла придумати привід утекти, її врятував Топ Едж, нявкнувши:

- Можемо вже піти до басейну з кульками? Ти ж обіцяла!

Хе, розумний жеребчик.

Очі Рейнбоу миттю злетіли догори на нього, і вона підняла брову.

- Гей, малий. Це твоя няня чи що?

- Ага, я з нею. Але я не лоша, - обурено буркнув Топ Едж. - І мені нудно.

Макс швидко підтримала образ, знизавши плечима з вибачливою усмішкою.

- Вибач, дівчино. Я не граю в рольові. Рада була б побалакати, але, як бачиш, мій племінник чекав цілий день, аби розважитися. Бувай!

Вона круто розвернулася й рушила, але замість цокоту власних копит почула глухий рик, а світ розмазався у кольорову кашу. Вітер бив у пику, шарпав гриву й тягнув шкіру на щоках.

Наступної миті все різко зупинилося з такою силою, що вишибло з неї подих, а потім вона ще довго хрипіла, намагаючись вдихнути. З-під копит клубочився пар — настільки вони розжарилися від тертя об підлогу.

Макс кліпнула й отетеріла, зрозумівши, що Рейнбоу Деш перетягнула їх аж на інший бік виставкової зали з тягою, достатньою, щоб відправити потяг на Місяць. А сама красувалася з самовдоволеною усмішкою, відкинувши променисту гриву.

Топ Едж кілька разів закашлявся, тоді радісно підстрибнув і вигукнув:

- Ого! Ще раз!

Рейнбоу підморгнула йому.

- Може пізніше, малий.

Потім вона звернулася до гурту диваків, що стояли перед ними — тих самих юнаків, які плента́лися позаду загону принцеси Твайлайт. Навколо віялися різні відтінки сорому, досади й нудьги, що швидко змінилися на настороженість і цікавість, щойно вони помітили Макс із Топ Еджем.

Витягнути їхні імена з голови Рейнбоу для Макс було легко, але вона застигла, коли широкі очі Оцеллуса вп’ялися саме в неї.

- Ну що скажеш, Оцеллусе? - із усмішкою хлопчиська, який тицяє друзям дохлу жабу, запитала Рейнбоу, підштовхуючи Макс ближче до маленької рожево-блакитної мінявки.

Від Оцеллус струменіли подив, захоплення й розгубленість — вона що, її сестра? — а слідом хлинула міцна хвиля остраху й чіткий відгомін «Чому?» в її голові, поки вона пильно розглядала Макс.

Ой, халепа.

- Учителю, тобі не здається, що ти трохи занадто серйозно ставишся до книжки? - озвався Галус, кинувши на Макс скоса погляд. - Я маю на увазі, навіть якщо ми віримо, що Дерінг Ду справжня — а ми, звісно, віримо, – то ж не все там дослівно правда, так? Звідки ми знаємо, що це не вигадка?

- Бо вона виглядає точнісінько як по́нісона Нікс! - махнула крилом Рейнбоу й нахилилася до Галуса носом до дзьоба. - Та навіть сліпий кажан визнає, що я права!

Галус кліпнув і відступив.

- Гаразд. Якщо ти так кажеш…

Макс прикусила губу.

Ні, ні, ні, ти втрачаєш ґрунт! Бери ситуацію під контроль!

Вона глибоко вдихнула, щоб заспокоїтися, тоді виступила вперед і відкашлялася.

- Що ти зараз сказала?

Коли всі звернули на неї увагу, Макс витягнула пику в нерозуміле витрішкування, втупившись у Рейнбоу на кілька секунд.

А тоді задерла голову й так зареготала, що Топ Еджу довелося тріпотіти крильцями, щоб утримати рівновагу.

- Стій-стій. Ти ж розумієш, що Дерінг Ду — це вигадка, так? І навіть якби її чейнджлінг напарниця існувала, невже ти думаєш, що Нікс настільки дурна, щоб тинятися по конвенту, набитому по́ні, які читали саме про неї? Та ніхто ж не настільки тупий.

Ха. Ха. Ха. Молодець я.

- Граєш у важкодоступну, га? - усмішка Рейнбоу не похитнулася, коли вона підійшла до Макс і накрила її крилом. - Ну давай, твоя таємниця зі мною в безпеці! Якщо ти в книжці Дерінг у хорошому світлі, то для мене байдуже, що ти там наробила раніше. Вода під мостом, га?

- Мостом… - буркнула Макс із насупленим чолом.

- Що?

- Нічого.

Це пастка, щоб я розсекретилася на публіці? Точно пастка, так?

Макс не відчувала ані брехні, ані якихось хитрих думок, які могли б видати підступ, але вона й не виключала, що хитрі голови в ієрархії Еквестрії могли тримати Рейнбоу в невіданні, використовуючи її як приманку.

Вона непомітно зиркнула довкола й могла б заприсягтися, що пара кремезних жеребців біля входу в фудкорт одразу відвела погляд, щойно вона їх помітила…

- Не знаю щодо цього.

Макс вирвалася зі спостережень і побачила Сандберста, що гортав «Забуте місто», уткнувшись мордою в сторінки. Він насупився й додав:

- Вона ж груба. І егоїстка. Не сказав би, що це та, на кого я б поклався… Тобто Дерінг Ду могла й помилятися щодо неї, правда?

Смолдер склала руки на грудях і підняла брову.

- Яка різниця? Це ж все вигадка.

Сандберста глянув на інших.

- Сільверстрім? Йоно?

Сільверстрім захихотіла й застрибала на місці, як лоша на цукровому підйомі.

- Вона була така захоплива! І жахливо груба, але все одно захоплива! От би нам таку під час вторгнення Короля Бурі!

- Йоні нудно! І голодно! Йона піде дивитися, чи є на фудкортах щось гідне шлунка яка! - оголосила яка й попрямувала геть. Перед тим як загубитися в натовпі, її прощальні слова долетіли до них: - Нікс так собі. П’ять з десяти, замало трощення.

- Усе одно крутіша, ніж Спектрум Леш у «Храмі Чікомоцтока», - пробурмотів Топ Едж.

Рейнбоу Деш аж захлинулася від подиву, рвучко обернулася до нього й надула губи.

- Ай-ай-ай, малий. За що ти так зі мною?

Смолдер урвала тираду хрипким кашлем, і коли всі погляди звернулися до неї, вона поплескала себе по животу й рушила слідом за Йоною, промовивши:

- Знаєте що? Я теж зголодніла. Я буду он там, далеко, з усіма, хто правильно розставляє пріоритети.

- Ага, ага, звісно. Ми вас доженемо! - гукнула їй услід Рейнбоу Деш. Потім вона знову повернулася до Оцеллуса і вишкірилася, штовхнувши Макс ліктем у ребра. - Гей, ти щось від нас приховуєш. Ну що, який вердикт?

Оцеллус переступила з копита на копито.

- Ну-у…

Макс на мить подумала влізти в думки малої й змусити її впевнено заперечити, але її псіонічний потенціал серйозно занепав через брак «мозкової» дієти, а отже, прямий контроль свідомості зараз був завданням їй не під силу. Та ще й невдала спроба лише підтвердила б підозри Рейнбоу, не кажучи вже про розколюючий головний біль і, можливо, гнів Фіолетової Загрози…

Тож залишалося тільки втупитися в Оцеллус і паралельно сканувати оточення в пошуках найшвидшого шляху до втечі.

- Вона поні, професорко Деш. Точно така ж, як і шість кобил, яких ми вже… е-е, оглянули, - зрештою промовила Оселлус.

А?

- Ха, я так і знала… стривай, що? - самовдоволена усмішка Рейнбоу тріснула, вона кілька разів кліпнула й насупилася на Оцеллус. - Ти впевнена?

- Так.

Очі Рейнбоу ще дужче звузилися.

- Абсолютно впевнена, га?

Оцеллус не знітилася анітрохи.

- Позитивно.

Кілька секунд панувала тиша, поки ще кілька поні кинули цікавий погляд на їхню невелику суперечку. Аж раптом Сільверстрім зойкнула й злетіла в повітря.

- О, боже мій, то ось як має виглядати боді-подушка? Я стільки про них чула! - вигукнула вона, показуючи кігтем на дуже деталізоване художнє зображення Дерінг Ду. - Вона виглядає так реально!

Галус миттю стрибнув і потягнув її назад на підлогу за хвіст, а тоді почервонілий Санберст підскочив йому на допомогу й відтягнув її від здивованих глядачів, серед яких, утім, дехто ховав лукаві посмішки. Макс почула їхні поспішні перешіптування — в основному про те, щоб триматися тихо й не підходити до «крамнички для дорослих», доки вчителі поруч. Вони намагалися нишком втекти.

Щойно вони розчинилися в натовпі, Рейнбоу Деш ще раз окинула Макс поглядом, з надутою губою й вухами, притиснутими, немов у лошати, яке впустило морозиво. Потім, коли їхні очі зустрілися, вона винувато всміхнулася, поплескала Макс по спині й сказала:

- Окей, моя провина. Але, гей, якщо ти все ж захочеш потусити й побалакати про книжки та таке інше — я буду поблизу. Треба бігти!

Макс кліпнула, й Рейнбоу вже не було — тільки свист у повітрі, а поні хапали свої сумки, плакати й іграшки (а один — ще й лоша), що ледь не полетіли разом із вихором. За кілька секунд вони почули, як вона вже чіпляється до іншої кобили десь неподалік.

- Вона божевільна. І мені це подобається, - сказав Топ Едж.

Макс хмикнула, втупившись у нову «жертву» Рейнбоу.

- Тут не посперечаєшся.

Дерінг Ду справді знає, як вибирати собі напарників.

Вона здригнулася, коли відчула м’який, теплий дотик хітинового копита на плечі й озирнулася, щоб побачити Оцеллус, яка дивилася на неї з маленькою, підбадьорливою посмішкою. Такою, яку вчитель може подарувати лошаті, що вперше зайшло до дитсадка, — сповненою турботи, співчуття й трішки тривожної надії, аби ненароком не натиснути занадто сильно й не спричинити паніку на очах у всіх.

- Все гаразд. Тобі не обов’язково розкривати себе, якщо не хочеш, - мовила Оцеллус, глянувши на деяких товаришів з вулика вдалині, а тоді знову на Макс. Вона зітхнула, притиснувши вуха. - Я знаю, як це — боятися показати, ким ти є.

Макс кліпнула.

- Що?

- Спочатку я теж боялася. Значно простіше триматися старих звичок і ховатися… - промовила Оцеллус, копирсаючи підлогу. Потім вона підняла погляд і м’яко всміхнулася. - Але тепер все інакше. Ми уклали мир з Еквестрією, а я знайшла друзів у школі принцеси Твайлайт. Можливо, колись ти зможеш повернутися у вулик чи завітати в Понівіль, і ми покажемо тобі, наскільки це краще, ніж самотність. Якщо ти відкриєш серце й поділишся любов’ю, як ми зараз, тобі ніколи більше не доведеться голодувати.

Оцеллус помахала Макс і полетіла до своїх товаришів.

А вона залишилася стояти посеред зали, відчуваючи дивну самотність попри сотні поні навколо.

Принаймні, доки Топ Едж не поворухнувся на її спині й не сказав:

- Вона дивна. Мінявцям не личить звучати як звичайні лошата. Можемо вже піти робити щось круте?

Макс не відповіла. У її свідомості знову залунали крики й верески, коли сяючі вежі Кантерлота руйнувалися під натиском рою. Ті понячі крики спотворилися й перетворилися на верески та виття, коли тисячі озброєних лицарів кинулися на натовп істот із павучими головами.

Вони боятимуться тебе. Полюватимуть на тебе…

- Гей-ей-ей? - він потягнувся й помахав копитом перед її мордочкою. - Ти в порядку? Вона не наклала на тебе прокляття і не висмоктала твою життєву силу, га?

Солодкий смак його турботи, злегка присмачений кислинкою роздратування, повернув її до теперішнього моменту майже з відчутним гупанням. Вона вигнула шию й, побачивши його мордочку, застряглу десь між надутою гримасою й тривожним виразом, засміялася й грайливо розкуйовдила йому гриву.

До біса ці похмурі кінські яблука. Я більше в цю трясовину не впаду.

Вона була не сама в цьому світі й не мала наміру дозволити якійсь там старезній примарі заганяти себе в роздуми про «а що як». Якщо Торaкс міг стати королем і не втопити вулик у катастрофі одразу, то в неї взагалі нема виправдань. Мабуть.

- Вибач, просто трохи відволіклася, - мовила вона. - Якщо хочеш, ми можемо…

Її перебив пронизливий тріск статичного шуму з гучномовців, після чого лунав голос кобили:

- Ой, пробачте. Е-е… Леді й джентльпони, а також усі істоти з далеких земель! Ми раді оголосити, що смуга перешкод «Пригода Дослідника Дерінг» відкрита в Третій Залі! Збирайте команди й реєструйтеся на стійці, щоб випробувати свою злагодженість і навички та виграти неймовірні призи!

Серед натовпу здійнявся гул, який швидко переріс у жваву балаканину, й Макс дозволила хвилі збудження підхопити себе, коли поні почали валом рушати до наступної зали — дивитися чи брати участь.

Вона усміхнулася Топ Еджу.

- Звучить як щось саме для нас. Готовий?

- Ага! - Топ Едж підстрибнув у неї на спині. - Ходімо, ходімо!

Макс хруснула шиєю й перейшла на рись, зловтішно регочучи, коли легко обігнала всіх потенційних суперників дорогою до смуги перешкод.

Коли вона пробігала повз Квіббла Пенца, який усе ще намагався загасити доволі гарячу дискусію про жахливу «OП-жу» Нікс, вона мало не витягла його з місця й вигукнула:

- Немає часу теревенити, треба копита надрати й призи виграти; нас чекає пригода!