Цей Чейнджлінг - Поганий персонаж.

Серце Макс гупало у вухах. Вона почувалася, мов муха, що заплуталася в павутині, марно дзижчала, замкнена у власному розумі. Кожна думка, кожен намір натикалися на межу між бажанням і дією, але липка патока, що наповнювала її череп, засмоктувала кожен порив назад, перш ніж він встигав дійти до м’язів.

Окрім очей та кількох частин обличчя, решта її тіла лишалася нерухомою, мов статуя. Страх і збентеження вирували від інших і кружляли довкола неї бурею, підіймаючи голод, що ховався глибоко всередині. Голод, який вона не могла втамувати, хоч як би цього хотіла.

Це погано. Дуже погано. Ми приречені. Смерть. Біжи! Чому я не можу бігти? Допоможіть!

Потворне створіння з павучою головою підняло хитку руку на кілька дюймів від підлоги, вказуючи парою тонких, кігтистих пальців у її бік. Потім глибоким голосом, що хвилями віддавався в її свідомості, промовило єдине слово:

- Вчись.

Макс завила б і зашипіла, якби могла, коли воно вбило у її чоло щось подібне до залізничного костиля. На щастя, відчуття поступово притупилося, лишивши лише тупий біль за очима. Уривки безлічі понять проносилися її свідомістю надто швидко, щоб вона могла вловити більше, ніж найзагальніший натяк. Її очі мимохіть закотилися вгору, повіки здригалися й тремтіли, забираючи рештки зору.

Зрештою напад знань припинився, і вона зосередила злегка розпливчастий погляд на потворі. Та майже не рухалася, і Макс не могла сказати, чи взагалі минув час від моменту її першої команди.

- Іди.

Макс почула дзенькіт власних кайданів, коли зробила крок уперед. Так само вчинили й кілька її вартових — вона помітила, як тіні змінювали кут під хитання ламп на їхніх сідельних сумках. Вона намагалася вирватися, втекти, але її імпульси так і не виходили за межі думки.

Вона здригнулася, коли холодне й липке відчуття заповзло в її мозок, примушуючи шепоти в голові зростати й падати в такт його звивистим рухам.

Заберіть-це-заберіть-це-заберіть-це!

Спалах магії зібрався на кінчику рога, заливши кімнату зеленим світлом. За мить пурпурове сяйво Галлеона і бірюзове — Спекл доєдналося, сплітаючись у суцільний промінь, спрямований у держак золотого списа паладина, що пронизував тулуб потвори.

Її зір на мить здригнувся, а тоді зовсім згас.

У внутрішньому зорі Макс побачила лабіринт витончених арканних матриць, сплетених із численних таумічних ниток, кожна з яких відповідала певному поняттю, більшість з яких були їй невідомі. Імунологія. Морфічний резонанс. Електромагнетизм. Псіонічний каскад…

- Звільни мене.

Схоже, Майстрові й не треба було, щоб вона все це розуміла. Холодний черв’як у мозку скеровував її увагу на конкретні вузли, і вона відчувала, як її магія в унісон із чарами Галлеона та Спекл тягне й розплутує матрицю зачарування нитку за ниткою.

Ось як воно — магія найвищого рівня?

Макс ніколи не занурювалася в просунуту магію далі за прості закляття для приглушення свідомості чи побутові дрібниці на кшталт обігріву й освітлення. Навіть найскладніші трансформації ґрунтувалися радше на інстинкті, сирому таланті й запасах любові, а не на зосередженні й розумі, потрібних для тонкого переплетіння самих законів всесвіту.

Принаймні так їй здавалося. Вона б ніколи не впоралася без того, щоб Майстер не спрямовував її свідомість. І коли вона припинила борсатися й зосередилася на спостереженні за роботою, яку він змушував її виконувати, це навіть стало трохи… заспокійливим.

Ні. Ні! Не розслабляйся!

Опиратися тиску чужого розуму на свідомість було все одно, що гатити головою об цегляну стіну, але це ще не означало, що треба здаватися.

Затаїтися й чекати. Базове тренування. Удар, коли найменше чекають.

Макс різко вдихнула, коли вони завершили контрзакляття; раптове зростання витрат магії висмоктало чималу частину того, що вона накопичила від Спекл і Дерінг під час їхнього походу підземеллям.

Таумічний відкат боляче вдарив по рогу, коли чари давнього списа розлетілися спалахом синього світла вздовж держака. Та попри біль, Майстер не дозволив їм відпустити зброю. Власник вбив спис у потвору з такою силою, що лезо врізалося глибоко в стіну й застрягло. Вони смикали й тягли, і держак тремтів, видаючи металеві скрипи протесту.

Ще ривок — і спис вирвався з дзвінким тріском, відскочив назад, закрутившись, мов пилка, просто між Галлеоном і Макс. Вона відсахнулася, коли той ледь не зачепив їй вухо і зрізав кут стола, перш ніж гепнутися на підлогу позаду. Макс знову глянула на потвору — та сповзла додолу, мов неживна маріонетка.

- Що це, кобилячий хвіст, було?

Макс підскочила від пронизливого крику Ферлонг і різко обернулася.

Миттю пошкодувала, коли біль пронизав голову. Скривившись, вона заплющила очі й дочекалася, поки вщухне, перш ніж обережно зиркнути. Галлеон і Спекл корчили ті самі гримаси з розфокусованим поглядом, похитуючись на ногах, а з їхніх рогів ще сочилася бліда магія. Ферлонг ж виглядала на межі паніки — дихання уривчасте й часте, зіниці — як шпильки.

- Що це за штука? - скрикнула Ферлонг, тицяючи крилом у потвору.

Макс кинула погляд на безвладне тіло й відступила крок назад.

- Просто здогадка, але здається, ми щойно знайшли вашого Майстра…

Галлеон перестав терти скроню й змружився на неї, тоді перевів погляд на монстра, а потім знову на Макс із похмурим виразом.

- Неможливо. Це… це бути не може. Ми щось упустили. Я все ще відчуваю його поблизу.

- Та він же прямо тут, ідіоте! І він не поні! - прошипіла Макс, жбурнувши передні ноги в бік потвори.

- Майстер чи ні, але ця тварюка небезпечна, і вона ще жива, - прогарчав Бліззард, крокуючи до списа. Він підняв його й розмахнувся в дузі, перевіряючи баланс із відпрацьованою легкістю, а тоді навів гостре, блискуче вістря просто на її павучу голову.

Цей точно колишній королівський гвардієць чи найманець, подумала Макс.

- Стій!

Макс не почула решти слів Галлеона. Кімната вибухнула криками й зойками паніки, коли Бліззард кинувся в атаку. Його важкі копита гупали об підлогу, здіймаючи хмарки давнього пилу. З усією своєю масою й розгоном, зосередженими на зазубреному, але досі цілком боєздатному вістрі списа, він мав би легко проштрикнути тварюку — так само, як мертвий поні на підлозі зробив це раніше.

Але замість очікуваного тріску чи брязкоту, Макс почула лише глухий стогін Бліззарда. Він завмер, із тремтячим вістрям списа, що зупинилося всього за дюйм від кістлявого лоба потвори. Він не гальмував і не ковзався — просто зупинився, завмерши на півгалопі з двома копитами у повітрі. На шиї в нього випнулася жила, він втупився вперед, очі сіпалися. Це скидалося на чиєсь магічне захоплення, тільки от ніякого сяйва довкола не було.

Чомусь погляд Макс прикипів до списа. Уздовж леза тяглася виїмка, що вела до отвору в найтовстішій частині — схоже на голку шприца. Золотий метал зіпсували буро-зелені плями.

Отруєна зброя?

Тим часом усі інші стихли й дивилися в мовчанні.

Повільно, потвора підняла голову й зиркнула на Бліззарда шістьма чорними намисто-очима. Потім підняла праву руку. Бліззард захрипів, і його тіло трохи нахилилося вбік синхронно з рухом потвори. Раптом вона різко змахнула рукою, ніби відганяла муху, і Бліззард полетів у протилежний бік зі свистом, врізавшись у стіл. Уламки та обладнання розсипалися навсібіч. Спис відкотило в темряву, а його лампа розбилася на підлозі, тоді як сам він застогнав і покотився серед решток меблів.

Вінд Шир вихопила арбалет, зводячи тятиву, й заревіла:

- Вбийте його. Зараз же!

Копита загупали по підлозі — усі заметушилися, ховаючись за меблями. Макс різко розвернулася, спробувала галопом утекти, але з ланцюгами на ногах упала з криком, не змігши повністю розігнути передні ноги. Вона гепнулася на підлогу з болісним хрипом, ледь не прикусила язика, і здригнулася, коли пролунали важкі постріли арбалетів.

Болти свиснули над нею, і вона задерла голову, аби глянути, чи досягли вони цілі. Її подих урвався, коли потвора підняла руку й зупинила болти в повітрі, так само, як раніше спис. Потім вона опустила руку, і ті безпорадно дзеленчали на підлогу.

- Продовжуйте стріляти! - закричала Ферлонг, поки Вінд Шир і Спекл квапливо перезаряджали арбалети.

- Відійди, - кинув Галлеон, відштовхуючи Вінд Шир убік.

Його ріг усе ще випускав поодинокі іскри, але вогняна корона довкола нього виказувала справжню потугу, й Макс миттю вирішила, що не хотіла б опинитися на її шляху. Потвора сперлася рукою об стіну, намагаючись підвестися, та Галлеон швидко пригнув її на коліна суцільним, тріскучим променем пурпурової магії прямо в груди.

- Які підступи ти замислив? - прогарчав він.

Тварюка зігнулася під натиском магії, поповзла по підлозі, посмикуючи ротовими щупальцями, і зашипіла, коли з її ряси піднявся дим.

Кинувши погляд убік на кістяк полеглого паладина, Галлеон знову вчепився очима в монстра й рушив до нього, палаючи невгамовною люттю. Він наступив на один із його пальців і заревів:

- Де він? Мерзотне створіння темряви, ти не сховаєш від нас нашого Майстра!

Потвора видала слабке цвірінчання у відповідь.

На мить Макс подумала, що воно просто помре, але раптом по кімнаті розлилася смертельна тиша. Краєм ока вона ще бачила рухи інших, і ще чула потріскування магії Галлеона, проте з кожною секундою усе ставало дедалі тьмянішим і глухішим.

Вона різко вдихнула, коли зір засліпила серія яскравих спалахів, а вуха розпанахали оглушливі, потойбічні скреготи. Заплющити очі й притиснути вуха не допомогло. Вона лише скиглила, притискаючи копита до скронь, аби череп не розколовся навпіл. Чула крики інших, бачила, як їхні тіні валяться на підлогу й корчаться в муках.

Прищурившись, вона побачила Галлеона, що стояв широко розставивши ноги, з гримасою, намагаючись утримати промінь на потворі. Його магія то згасала, то знову спалахувала від судом, що трясли тіло, а піт стікав з його скронь.

- Примітивні ссавці. Ви вдерлися до нашої оселі, блукаючи в темряві, нездатні осягнути працю тих, хто опанував світ задовго до вас.

Галлеон зблід, коли воно звело на нього погляд, клацаючи щелепами.

- Н-ні, ти не можеш… ти брешеш… - пробелькотів він. - Усе, заради чого ми працювали…

- Даремно. Марні ілюзії крихкого життя, що марно шукає сенсу.

Галлеон скреготав зубами.

- Брехун! Я тобі не вірю!

Воно підняло праву руку, розчепіривши пальці долонею вперед — усі, крім кривого, на який Галлеон наступив.

- Твоя віра не потрібна. Досить.

Воно стиснуло пальці в кулак — і магія Галлеона миттю згасла. Його очі затьмарилися, він втупився у потвору порожнім поглядом, а з куточка рота потекла слина.

Більш не стримувана, істота ляснула себе по плечу, збиваючи тліючу пляму на рясі, і піднялася з усією величчю та гідністю короля. Принаймні настільки граційно, наскільки могла істота, що щойно вирвалася з пронизування списом. Вона виглядала виснаженою й хворобливою — крізь дірку в рясі Макс навіть побачила ребра.

І вона не просто встала — вона піднялася в повітря. На кілька дюймів від землі, без жодних крил.

Тим часом Макс відчула, що тиск на її розум трохи послабився. Вона більше не почувалася так, ніби дивиться прямо у стробоскоп, поки хтось забиває їй цвяхи в череп посеред натовпу верескливих підлітків. Все ще боліло, але тепер принаймні можна було мислити крізь головний біль. Хоча це мало що змінило — її ноги лише здригалися й пересувалися на кілька дюймів, коли вона намагалася підвестися й утекти. Працювали як слід лише очі та легені.

У темряві хтось фиркнув.

Тоді, з ревом, Бліззард вихопився з краю її зору, мчачи прямісінько на потвору, яка спокійно використала ліву руку, щоб повторити той самий жест, що й на Галеоні. Бліззард просто застиг на півдорозі в атаці, впав на всі чотири й за секунду згорнув крила, ставши на місці з порожнім виразом обличчя — як нудьгуючий королівський гвардієць на варті.

Водночас Макс відчула, як крижаний тиск у її свідомості трохи слабшає. Вона смикнула хвостом і поповзла до найближчого столу.

Спалах бірюзового світла освітив кімнату, коли Спекл злякано зойкнув і жбурнув у потвору з півдесятка банок та іншого непотребу. Вона перевела погляд на снаряди, й ті миттю втратили інерцію та гепнулися на підлогу.

Тиск послабшав ще більше, і Макс знову підвелася на копита.

Ось воно. Воно не може утримувати нас усіх одночасно!

Вона почала тягнутися далі, вириваючись із його хватки крок за кроком. Якщо відійде достатньо далеко, то, можливо, зовсім вислизне і зможе втекти.

Тріск, потім удар і свист.

Озирнувшись, вона побачила, як потвора вирвала з повітря ще один арбалетний болт і недбало відкинула його убік. Потім вона простягнула руку — і здавлений крик вирвався з горла Ферлонг, перш ніж її обличчя стало порожнім, а арбалет випав із копит.

Тиск зник остаточно.

Так!

Макс рвонула галопом до Дерінг, яка, здавалось, уже зуміла відкрити всі свої кайдани й була на півдорозі до того, щоб виплутатися з клубка ланцюгів біля виходу. Вона промчала повз Вінд Шир, застиглу в процесі заряджання свого арбалета.

А тоді побачила, як розширеними від страху очима й задихаючись, Шорт Ф’юз жбурнув у потвору в’язку динаміту.

- Ти що, дурна личинка! - закричала Макс, крутячись на всі боки в пошуках найміцнішого укриття.

Нічого.

У такому замкненому просторі навіть гранітний саркофаг не врятував би, та й тоді вона б, мабуть, оглухла.

Не здолавши спокуси, вона озирнулася й побачила, як в’язка докотилася до самих ніг потвори. Її педипальпи сіпнулися на кілька секунд, і цього разу вона не виявила ані краплі грації, коли поспіхом склала обидві руки разом, пальці розчепірені й трохи зігнуті, наче тримала невидимий кавун.

Іскристі ґноти миттєво щезли всередині динаміту. Час ніби сповільнився, коли червоні палички одна за одною роздулися й спалахнули, зливаючись в осліплюючу кулю світла. Але замість того, щоб розірвати всіх на шматки, сяйво затремтіло в сяйній сфері повітря, тоді як потвора вся здригалася в якихось кількох дюймах від вибуху.

Водночас Галлеон, Бліззард і решта вирвалися з заціпеніння, розвернулися й кинулися навтьоки, з дикими очима, лаючись й проклинаючи.

А тоді потвора осіла, і мерехтлива сфера розірвалася.

Світло й повітря розлетілися назустріч Макс, наче приливна хвиля, й підкинули її в повітря разом із кайданами. Вона перевернулася в повітрі, вдарилася об стіл, кілька разів перекотилася, забила копито, потім з глухим ударом врізалася спиною й крилами в кам’яну стіну. Розпечене повітря розсіялося, залишивши кімнату тьмяною та задимленою.

Декілька ламп розлетілися від вибуху.

У повітрі плавали бурі й сірі пір’їни.

У вухах безперестанку дзвеніло.

Скривившись, Макс сіла й побачила, що інші також підіймаються з підлоги.

Повз неї промчала Вінд Шир, за нею Ферлонг і Шорт Ф’юз. За кілька секунд протупотів Бліззард, несучи на спині Галлеона з налитими кров’ю очима.

Усе звучало приглушено. Вона не чула слів Галлеона, але бачила, як його губи шепочуть: «Усі наші зус… марні… п… через дурня…»

Невдовзі шкутильгав Спекл, але він зупинився перед тим, як обігнати Макс, прикусив губу, а тоді крикнув до своїх:

- А як же мінявка? І я ніде не бачу Дерінг Ду!

- Забий на них! - гаркнув Бліззард, коли вони вибігали з кімнати. - Ми звідси тікаємо, і чимдуж!

Очі Спекла розширилися, і Макс повторила його переляканий писк, коли побачила, що Шорт підпалює ґноти кількох динамітних паличок, які він причепив до дверної рами всього за кілька ярдів. Він рвонув у галоп і вилетів із кімнати, забравши останню лампу й залишивши її тільки зі спалахуючими ґнотами.

Ой, личинки.

Макс перекотилася, заповзла за перекинутий стіл і згорнулася клубком, затискаючи вуха копитами.

Сліпучий спалах на мить оголив усе в різкому світлі, а тоді стіл підкинуло й штовхнуло її вперед на кілька довжин хвоста, тоді як вибух вибив із неї подих. Потім підлога здригнулася від потужного удару. З боку входу вдарив пиловий потік.

Вони завалили прохід.

Макс згорнулася й застогнала.

У вухах дзвін не вщухав. Кістки боліли. Голова розколювалася. Мабуть, вона тріснула панциром об камінь, а крила пекли від порізів. Дерінг Ду ніде не було.

Ось і все. Це моя могила. Тут спочиває найтупіша мінявка, яка будь-коли тупила…

Біль поступово стих, залишивши лише глухе гупання у вухах, коли вона лежала на шорсткій підлозі. Ланцюги шкреблися об камінь, коли вона спробувала зорієнтуватися. Кімната в темряві здавалася набагато більшою, і вона не могла згадати, куди повзти, щоб знайти вихід.

Аж раптом почулося якесь шкреботіння й дряпання поруч, і її вуха миттю припали.

Ой, сіно, воно ще живе.

Макс завмерла й затримала подих.

Тиша.

Знову шкребіт. Трохи ляскоту. Низьке сюрчання і коротке, хрипке дихання. Кігті по підлозі. Глухе шаркання.

Печіння в легенях посилювалося з кожною секундою, доки вона не змогла повільно випустити кисле повітря крізь ніздрі. Потім так само обережно вдихнула знову, стримуючи порив схопити його повною груддю.

Минали хвилини. Серце несамовито калатало.

Вона нашорошила вуха, крутнула їх туди-сюди, насупившись.

Де воно?

Без жодного попередження зелений вогник спалахнув над нею.

Вона здригнулася й прикрила ріг копитами, подумавши, що випадково вистрілила магією, але скоро зрозуміла, що тьмяне світло лилося від кристалічного світильника на стелі, схожого на ті розкішні магічні ліхтарі в Кришталевій імперії, про які вона колись чула—

Кігтиста лапа простягнулася з тіні й ляснула по підлозі всього за кілька дюймів від неї.

Кінські яблука!

Макс зойкнула й заметушилася в кайданах, тоді перекинулася й поповзла назад на крупі, аби вислизнути з-під його лапи. Вона судомно хапала повітря, поки воно виповзало на світло, махаючи й смикаючи педипальпами. Із роззявленої діри в грудях витікала синювата кров і капала на підлогу.

Потім вона завмерла, коли почула його тріскіт.

- Рех-чєт вир-мін… - його лапа тремтіла, жили пружинили під сухою шкірою на передпліччях, коли воно тяглося до неї.

Макс насупилася.

- Що ти сказав? - прошепотіла вона веспидською.

Потвора припинила повзти, і всі шість очей знову вп’ялися в неї з новою силою. Повік у неї наче не було, але Макс відчула — якби могли, то вона б кліпнула. Її педипальпи потерлися одна об одну, майже задумливо.

- Ти… поні-маєш. Ти ґово-риш… як рідн… - протріщало воно.

Святе гуакамоле, це нереально.

Макс повільно кивнула.

- Усього не зрозуміла, але так, гадаю, я можу тебе розуміти!

- Не-очіку-вано… ти по-тре-бна.

Вона схилила голову.

- Що…

Потвора кинулася вперед.

Макс ледве встигла роззявити рота й заверещати, як воно накрило лівий бік її морди лапою. Воно не вдарило її, радше просто ляпнуло по щоці холодною сухою долонею, але щойно його пальці притиснулися до її черепа — земля вислизнула з-під тіла. Вона замахнулася на його голову передніми копитами й відчула, як кайдани вдарили по кістяній броні, але, окрім шипіння, реакції не було.

Той крижаний, вогкий черв’як знову заповз у її мозок, паралізуючи все, чого торкався. Потім дістався самісіньких глибин її свідомості й смикнув. Це не боліло, але було непристойно огидно — наче спостерігати, як твої нутрощі випліскуються на показ.

Спогади.

Веспидська. Коні. Вулик. Еквестрія. Поні. Мінявці. Провалений штурм Кантерлота. Голодування в Пустках. Її перший раз, коли вона запакувала кобилу в смоляний кокон для транспортування. Проникнення на конвенції Дерінг Ду. Крадіжки їжі у Торакса, коли вони були личинками. Безліч годин, витрачених на писання фанфіків про Дерінг Ду. Хованка в маленькій хатині, вигнана з вулика. Зустріч із божевільними культистами Галлеона. Перше линяння дорослої мінливої після того, як висмоктала любов із першої жертви.

І… малий Фарінкс у своїй бойовій формі, який вчепився зубами в її хвіст і розмахував нею, як собака іграшкою для жування, поки вона благала про пощаду.

Чудово. Тепер мені знову доведеться це забувати…

- Забирайся з моєї голови! - намагалася заверещати вона, але з рота вирвався лише видих.

Ніщо не відповідало, крім її очей. Як і раніше, жоден імпульс не ставав рухом. Серце билося рівно, дихання було спокійним, наче вона й не хвилювалась узагалі.

Тоді потік інформації пішов у зворотному напрямку, і вона лише внутрішньо застогнала, коли в її мозок вливали розпечене знання.

Артракі. Володарі Підземних царств, завойовники Світлих.

Йогетор. Рідний діалект.

Макс відчула, як щось тепле й липке стікає з її ніздрі й капає з підборіддя, поки вир інформації розривав її свідомість у різні боки. Коли тиск нарешті послаб, вона чхнула й розбризкала підлогу кров’ю та соплями.

Ну ж бо, рухайся!

Нічого. Тіло залишалося млявим.

- Моє терпіння вичерпується, маленька потворо. Припини опір — і, можливо, ще здобудеш свободу.

Цього разу Макс чітко зрозуміла його тріскіт. Він і далі звучав чужо, але вона розбирала кожен щиглик і клацання, витягуючи значення, а не просто чуючи поламану веспидську. Воно… воно щойно вклало їй у голову цілу нову мову. Або принаймні стародавній діалект рідної.

Потвора? Це серйозно від фрік з павучими ногами, що стирчать із пики?!

Хоча… певною мірою воно мало рацію; панікувати в голові — тільки себе виснажувати.

Лягти на дно й чекати. Базова підготовка. Бити тоді, коли найменше чекають…

- Можеш спробувати. Ти зазнаєш поразки.

У Макс серце ледь не зупинилося.

Воно щойно… зачекай, ти чуєш мої думки?

Цього разу голос Майстра задрижав у її голові. «Очевидно».

Макс внутрішньо знітилася. Чудово…

Тиша розтягнулася.

Сприйнявши її мовчання за покору, воно наказало їй проповзти під його ліктем і поволі підвестися, щоб допомогти йому стати на ноги. Потім випросталося й піднялося на кілька дюймів у повітря, ширяючи, як лялька під водою, у розвіваючихся шатах.

Увесь час його лапа залишалася на її морді.

Зблизька Макс зрозуміла, що воно не таке вже й велике. У повний зріст її голова сягала йому лише до грудної клітки. Просто руки надто довгі й тонкі, з кігтистими пальцями, які сягали аж до кістяних гомілок.

Тоді її кайдани ворухнулися, наче змій обвився навколо живота. Вони різко стиснулися, вичавивши половину повітря з легенів, заскреготіли кілька секунд і раптом розсипалися низкою дзвінких клацань. Напруга зникла, і вона жадібно вдихнула, коли обірвані ланки посипалися на підлогу. Комір і кайдани скрипнули й розкрилися, впавши додолу. За мить те саме сталося з мотузкою на крилах.

Макс витріщилася на купу покрученого металу й конопель. Вона не відчула жодної магії під час усієї процедури.

Святе сіно, воно все це зробило просто силою думки? Справжнісінькі коміксові психічні здібності?

Якщо потвора й почула її думку, жодним чином не виказала цього.

Вона відчула легкий біль у задніх ногах, коли щось змістилося в отворах.

Ага. Та клята «страховка» Шорта.

Марля розірвалася, й динамітні палички вислизнули. Вона побачила їх краєм ока — зависли просто над розкритою долонею потвори. Ледь помітні рухи й вигини тонких пальців керували їхнім обертанням і висотою, коли він уважно вивчав кожен дюйм.

За мить до них приєдналися два камінці, що закрутилися в протилежні боки, розігнавшись до розмиття, й зійшлися разом. Іскри сипонули з їхніх розпечених граней, якими потвора запалила гніт. Макс спробувала закричати попередження, але воно й не знадобилося: абомінація смикнула зап’ястям і метнула динаміт прямісінько в кам’яну плиту дверей. Вибух, певно, пошкодив механізм, що тримав її вгорі, і далі вже гравітація зробила своє.

Макс внутрішньо скривилася, коли гніт догорів — потвора не здогадалася закрити їй вуха.

Нічого не сталося.

Минуло ще десять секунд, і вибуху так і не було.

Бракований?

Потвора незадоволено клацнула педипальпами й повернула очі на решту динаміту, який миттю розсипався надвоє, випустивши хмару білого порошку.

Стій…

Динаміт не мав бути порошковим. Принаймні, якщо довіряти книгам про Дерінг Ду. На наступному вдиху запах розвіяв усі сумніви.

Борошно?

Або вона збожеволіла, або Шорт Ф’юз напхав у неї підробки.

Він мене підставив. Це мале сіно мене обдурило, як на скрипці! Я йо…

Потвора урвала її внутрішню тираду різким клацанням і викинула непотріб. Потім вони рушили вдвох ближче до заваленого проходу, і він простягнув лапу до кам’яної плити. Та здригнулася й піднялася на кілька дюймів зі скреготом, але далі не рушила.

Несподівано ріг Макс спалахнув, і вона відчула, як її сили витікають, зливаючись із невидимим телекинезом потвори, аби підняти двері. Її ріг пульсував від напруги — вона ніколи не мала хисту до підйому ваги — але разом вони підняли плиту достатньо, щоб протиснутися й вибратися назовні пліч-о-пліч. Вийшовши з-під небезпеки, вони просто відпустили плиту, і та з гуркотом упала на місце, знову поховавши паладина.

Святе сіно, тільки б Дерінг там не лишилася…

Магічне виснаження залишило її з поколюванням у рогу й відчуттям голоду, але загалом іти було не надто боляче.

Ніби в неї був вибір.

Потвора так і не забрала лапу з її голови, навіть коли вони тіснилися крізь вихід. Опинившись у головному залі, вона повела її крок у крок, і вони швидко пройшли поміж полів давніх трупів. Макс побачила, як кілька дрібних предметів злетіли з висохлих власників і впали в його долоню, але більше розгледіти не змогла.

Десять хвилин швидкої ходи — й левітації з боку потвори — привели їх у кінець зали, де з десяток проходів вели далі, у серце гори. А може, й у саме нутро землі; вона вже не пам’ятала, наскільки глибоко вони забралися.

Входячи в прохід, вона відчула, як у глибині її свідомості ворушаться чужі спогади — про те, що він веде до темних водойм, звивистих труб і складних механізмів, призначення яких лишалося для неї незбагненним.

У міру того, як вони просувалися далі, нові кришталеві світильники на стелі спалахували один за одним, наповнюючи прохід м’яким зеленим світлом. Це нагадало їй рій — якби його збудував хтось із набагато сильнішою прихильністю до прямих ліній і гострих кутів.

До речі про це…

Макс зиркнула краєм ока на свого ката з-поміж його пальців. Нижче голови він виглядав як дуже кістлявий діамантовий-пес — всього лиш удвічі вищий за неї, не більше, — чиї лапи були витягнуті до неприродних, комахоподібних пропорцій, та ще й висушені й спечені під сонцем майже до муміфікованого стану. Та ніщо не могло зрівнятися з головою павука-мінявця. Здавалося, ніби хтось просто відрубав оригінальну голову і пришпилив на її місце гігантського павука.

Ще більш тривожним було те, що він розмовляв чимось моторошно схожим на веспидську. Макс не пригадувала жодних згадок про Йогетор в історії вулика, але якщо це місце справді таке давнє, як усі казали, то навіть останні кілька королев уже не застали його в пам’яті.

Ми що… Та ні, не може бути.

Єдина спільна фізична риса — хітин, та й то тільки на його голові. До того ж він більше скидався на павука, тоді як мінявці були радше схожі на жуків, якщо вже порівнювати себе зі звичайними комахами. Більш розумний варіант: чейнджлінги перейняли мову від цих потвор, найімовірніше, у ролі слуг чи рабів…

Макс знову кинула погляд на потвору.

Не дуже вже він тепер схожий на господаря, га?

Його сіра ряса мала велику, плямисту чорнувато-синю кляксу навколо діри в грудях, звідки досі сочилася рідина, обліплюючи згустками зсохлої крові. Дихання було нерівним, подекуди важким, і Макс навіть здалося, що вона чує огидне хрипіння щоразу, як він вдихав. Час від часу його тіло пронизували судоми.

Тільки його психіка лишалася для Макс зачиненою. Деякі поні вміли добре приховувати свої емоції, але навіть найкращі швидко розсипали їх, мов розбиту піньяту, щойно отримували фізичну травму. Потвора ж, попри жалюгідний стан, і надалі лишалася такою ж непроникною та незбагненною, як глуха стіна.

Саме тому Макс так легко помітила, коли за кілька хвилин знову почала вловлювати довколишні емоції.

Непевність, кисло-жовта. Приправлена ноткою бравади і… пекучо-червона?

Надзвичайно слабка, десь далеко.

Макс почула знайомий свист і спробувала крикнути й пригнутися, але оскільки потвора тримала її тіло під повним контролем, вона й далі крокувала собі весело вперед. Принаймні, доки не почула, як болт від арбалета з м’ясистим звуком увігнався їй у спину.

З її горла вирвався різкий вереск, коли вона зігнулася навпіл від удару.

Наче лялька з обірваними нитками, Макс повалилася додолу, ще до того, як змогла повернути контроль над тілом, і вдарилася щокою об підлогу.

Рухати щось самостійно раптом виявилося напрочуд незграбним і кумедним: її кінцівки смикалися та розмахували, ніби в цирковій виставі, поки вона дивилася, як потвора стає на коліна. Ледве вона встигла відкотитися на кілька ярдів, та вже бачила, як та сперлася рукою об підлогу, обернула тулуб, щоб зиркнути в бік проходу, й простягла другу лапу вперед.

Вільна долоня зробила хапальний рух, і Макс почула переляканий зойк, за яким пролунав свист — із тіней вилетів жовто-шерстий єдиноріг із синім волоссям. Він кілька разів вдарився об підлогу, загубив арбалет і, ковзаючи на череві, зупинився всього за кілька довжин хвоста від них.

Очі Спекла на мить зустрілися з її власними, перш ніж він підскочив на всі чотири.

Та потвора саме піддалася нападу кашлю, і він встиг випустити з рога дугу бірюзової магії просто їй у груди. Вона заверещала й закрутилася на місці, але не впала.

- В-вставай і біжи! - крикнув Спекл, тремтячи, але не відводячи променя від її грудей. - Я-я її затримаю. Тікай!

Макс скривилася, підводячись, але…

- Досить.

Вона змахнула зап’ястям, і Спекл скрикнув, коли його зап’ясток хруснув під неприродним кутом. Його магія згасла, а сам він звалився в купу, стогнучи й пригортаючи передню ногу.

- Стій, інакше наступною буде твоя спина, - загримів у голові Макс голос Майстра.

Спекл, мабуть, теж почув його, бо миттю завмер, схлипуючи між подихами й тремтячи, мов загнаний у куток миш.

Мій герой… «А» за старання, мабуть?

Макс розуміла, що не варто ризикувати, навіть попри те, що потвора була відволічена. Спеклу ще пощастило, що вона не зупинила його чимось серйознішим. Якщо ця тварюка мало не підняла кам’яні двері сама, то їхні голови могла б відірвати, наче корки з пляшок…

Серйозно, що треба зробити, аби її вбити?

Вони мовчали, поки потвора повільно й з натугою не витягла закривавлений болт зі спини за допомогою телекінезу й відкинула його. Цього разу вона не підвелася, а поповзла до Макс, яка скривилася, стримуючи порив стати дибки й затоптати її, коли та знову приклала долоню до її обличчя.

Дурна личинка. Треба було тікати, подумала вона, коли та обхопила її за плече й примусила тягти до Спекла.

Хоча, чесно кажучи, здавалося простіше і навіть трохи приємно, коли вона брала повний контроль. Так не доводилося хвилюватися ні про які наслідки чи відповідальність.

Ааа, і на цьому роздуми закінчуються. Жодного зазирання в порожнечу!

Спекл зблід і кинувся відсуватися, але заволав знову, коли вона простягла руку й скрутила йому зап’ясток назад. Потім, перш ніж він встиг отямитися, вона приклала долоню до його скроні, і вся напруга миттю розчинилася. Він підвівся — хоч і не повністю спирався на розпухлу ногу — й блукав поглядом навколо.

Макс і Спекл пішли далі поруч із потворою між ними, кожного вона обхопила рукою за шию, тримаючи долоню на їхніх щоках.

Вони так і продовжили рухатися, і Макс мала вдосталь часу, аби обмінятися поглядами зі Спеклом. Його тіло крокувало рівно, майже без видимих зусиль, але всередині він потопав у вирі страху. Макс доводилося концентруватися на власному болі, на тиску побитих крил й тріснутого хітину, щоб не зірватися від одночасного контролю потвори й панічної атаки Спекла.

Її влада над ними іноді слабшала, переважно під час приступів кривавого кашлю, але ніколи не настільки довго, аби вони могли вирватися.

Макс намагалася рахувати кроки, щоб оцінити час і відстань, але плуталася після тридцяти. А може, після п’ятдесяти? Доводилося починати знову. Цифри були складними. А ще й навколишнє оточення здавалося одноманітним і нудним. Хіба мінявка не мала права хоч раз просто відключитися й відпочити? Усе виглядало розмитим і звучало приглушено, але їй було байдуже. Пригод на сьогодні вже вистачило…

У якийсь момент вона відчула, як потвора заковує її задні ноги.

Навіщо? Я ж не втечу. Я ж хороший чейнджлінг.

Але за мить відчула, наче ковадло зняли з її мозку, і думки знову стали ясними.

Що?

Макс здригнулася й струснула головою, щоб прояснитися.

Потім вона роззявила рота: вони опинилися в просторій купольній залі заввишки в декілька поверхів, яка нагадувала їй інтер’єр величного оперного театру, тільки моторошного, у чорно-зеленій гаммі — завдяки кам’яному оздобленню та кристалічному освітленню. Замість витончених арок і величних колон тут тяглися вгору потворні колони труб і джгутів кабелів, що заходили крізь численні отвори й сходилися в центрі залу, з’єднуючись із рядом циліндрів, підвішених під стелею над круглим басейном у підлозі. Сам басейн здіймався на кілька сходинок і був завбільшки з розкішну спа-джакузі — у ньому легко вмістилися б семеро-восьмеро поні одночасно.

Після всього, що пережила, Макс могла б і розглянути ідею стрибнути в нього, якби не факт, що басейн був наповнений смолоподібною рідиною, а не гарячою, пухирчастою водою. Кам’яні робочі столи, пульти керування та химерні пристрої, розташовані півколами довкола басейну, теж не викликали особливої втіхи, особливо після того, як вона помітила потворні грудки органіки, що плавали в масивних скляних баках.

У цілому місце нагадувало дивний симбіоз нутрощів когось і лабораторії божевільного вченого. І на відміну від вестибюля та коридорів, які вони бачили раніше, тут не було жодних слідів насильницької боротьби. Ніяких тіл, ніяких уламків. Також воно було цілком безлюдним, якщо не рахувати їхніх трьох.

Макс зробила кілька кроків уперед і відчула, як затягнулися пута на її задніх ногах. Вони виглядали як скелетний хвіст із металевим кільцем, щільно затиснутим навколо її скакального суглоба, без жодної видимої замкової щілини чи завіс, і інший кінець був безпосередньо з’єднаний із підлогою серед рядів інших невикористаних кайданів. Швидкий погляд убік — і вона побачила, що і її, і Спекла закували поруч у невеликому загоні. Низькі стінки оточували їх, а зовнішній бік був заставлений десятками робочих столів і іржавими інструментами.

Це нагадувало їй загін для свійських тварин.

Макс проковтнула клубок у горлі, коли підняла очі й побачила величезні труби й циліндри, що звисали зі стелі над ними.

Або піддослідних…

- Свята Селестія, нам кінець, - закричав Спекл, сіпаючи поглядом із одного боку залу на інший у шаленому темпі. - Де ми? Що відбувається? Як нам…

- Замовкни! - прошипіла Макс.

Вона помітила потвору.

Та щойно закінчила вовтузитися з одним із пультів біля центру зали й почала повзти сходами до чорного басейну. За нею тягнувся розмазаний кривавий слід на добрих шість-сім метрів.

- Вона відволіклася. Більше не контролює нас, - прошепотіла вона.

Спекл витер піт із чола й важко ковтнув.

- Що робитимемо?

- Ти можеш телепортуватися?

Він похитав головою.

- А інші? Вони йдуть рятувати твою дупу?

Ще одне похитування.

- Ну звісно, - пирхнула Макс і закотила очі. - Ото й маємо твою героїчну місію, га?

- Так, ну, я ж не якийсь там досвідчений авантюрист, гаразд? - пробурмотів він, трохи прижимаючи вуха. - Я до всього цього просто керував книгарнею.

Чудово. У мене ботанік у напарниках.

Спекл обережно смикнув кайдани, і, переконавшись, що вони тугі й міцні, додав:

- А Дерінг Ду?

Макс знизала плечима.

- Я сподівалася, що вона з тобою, але, певно, то вже занадто.

- Тоді що ми…

- Тссс, - Макс спинила його поглядом і обережно спрямувала трохи магії, щоб змінити форму правої задньої ноги, звузивши її нижче коліна, аби вислизнути з кайдана.

На жаль, металеве кільце звузилося разом із нею й зберегло щільну посадку.

О, ну це вже просто нечесно!

Їй доведеться змінювати всю форму ноги так, щоб вона звужувалася до копита, аби вислизнути як слід, а це було набагато складніше, ніж просто зробити себе худішою.

Але перш ніж вона встигла спробувати ще раз, з циліндрів і труб, підвішених до стелі, долинув гучний металевий клуньк. За ним пішла ціла серія ударів, мов від гігантського годинникового механізму. Труби й машини ожили, замінивши порожню тишу глухими шипіннями й булькотінням. Зі стелі посипався пил, іноді падаючи краплями рідини.

Макс зиркнула на пульт і побачила, як на його ручках та кістяних виступах тьмяно блимали зелені й жовті вогники. Далі, роздягнена потвора лежала на краю басейну, возячись із рунним каменем у лапі, схожим на той, яким вони скористалися для входу в місто, але ширшим. Її пальці швидко натискали на різні точки каменя, немов на крихітну друкарську машинку, і звуки механізмів збігалися з цими ритмами. За мить циліндри над басейном голосно зашипіли й випустили потік сріблястої рідини, що змішалася з чорною смолою.

Схоже, задоволена, потвора поклала рунний камінь на край басейну й занурила праву лапу — ту саму, де Галлеон зламав їй палець — просто у чорну рідину й витягла за кілька секунд. До кожного пальця липла чорна густа маса, і Макс скривилася, коли зламаний палець раптом випростався з виразним тріском.

Вона випробувально поворухнула відновленим пальцем, а тоді знову занурила лапу й вийняла цілу жменю маси, щоб обмазати нею свої рани. Наче олія, що всмоктується у губку, густа рідина злилася з плоттю й утворила пульсуючі нарости, які витиснули згустки засохлої крові, а тоді поступово зникли, злившись із рештою шкіри.

Увесь цей час Макс відчувала подив, що струменів від Спекла, котрий спостерігав за потворою з широко розплющеними очима.

- Неймовірно. Вони здатні відтворювати цілющу магію за допомогою звичайної матерії, - прошепотів він.

- Помилковий висновок, - відповіла потвора телепатично. - Це ваші предки змінили свої таумічні процеси, щоби наслідувати нашу технологію. Прискорене зцілення — одне з небагатьох, які ви змогли розшифрувати.

- Таумічні процеси? - запитала Макс мовою Йогетору.

Спекл кліпнув.

- Зажди, що це було? Ти можеш говорити його мовою?

Макс завмерла, коли відчула, як розум потвори знову вчепився в її свідомість, позбавляючи контролю. Воно підняло рунний камінь і випросталося на повен зріст, покрутило пульт своїми пальцями, і тоді Макс відчула, як її кайдани з дзенькотом відпали.

Чортів гедзь, воно стало сильнішим.

Вона рушила вперед разом зі Спеклом, аби зустріти потвору біля підніжжя сходів до басейну. Зблизька, без одягу, його тіло справді скидалося на скелетоподібного діамантового пса, з мінімальною кількістю м’яса на кістках, щоби вважатися живим. Жодного жиру, а м’язи нагадували радше пучки дротів під шкірою.

- Таум. Магія. Анатема, - продовжило воно.

Макс скривилася, коли його голос прорізав її свідомість, мов розпечений гейзер. Воно було… сердите? Озлоблене? Виснажене? Його емоції не мали знайомого присмаку. Вони відчувалися майже фізично. Метафорично фізично — як міра сили, що її сприймав лише її розум. Описати це було так само важко, як рахувати без чисел.

- Це був дар еволюції для паразитів, що дозволив їм піднятися вище свого природного місця. Несподіваний бонус, що компенсував їхню повну відсутність псіонічного потенціалу; екзистенційна загроза, яку наші старійшини не встигли належно оцінити.

- Паразитів? - перепитав Спекл.

Гм.

Макс спробувала поворушити ротом і виявила, що може. Схоже, воно вважало за потрібне надати їм кілька вольностей. Магія й решта кінцівок лишалися поза доступом, проте.

- Ссавці. Рептилії. Птахи. Усі були здобиччю Артракі. Усі були придатні для служіння. Ті, хто намагався відхилитися, ставали паразитами, гідними лише знищення.

Трохи балакучим стаєш, га?

- Століття самотності зруйнували мою гідність. Якщо немає рівні, з ким можна спілкуватися, доведеться задовольнитися парою паразитів. - Воно повернуло свій шестиоокий погляд на Макс. - Удвічі більше у твоєму випадку, мала потворо, адже ти являєш собою новий розумний вид, якого ще немає в нашій значній генно-бібліотеці. Ти також продемонструвала і таумічну, і псіонічну активність — поєднання, що ніколи не траплялося в всій нашій історії. Як мінімум, ти варта вивчення.

- Свята Селестія, воно розріже нас! - зойкнув Спекл.

- Безглузда процедура. Анатомія коней уже добре задокументована, а мінявка надто цінна, щоби шкодити їй на цьому етапі.

Макс схилила голову набік.

- А потім?

Тягни час. Тягни час…

Вона мала щось вигадати. І швидко.

- Це залежатиме від результатів твого аналізу.

Макс рушила за ним угору сходами, і вони зупинилися просто на краю басейну. Чорна рідина була така спокійна, що скидалася на обсидіанове дзеркало, але кілька дотиків до рунного каменя — і потвора змусила труби й циліндри над ними випустити потік сірої слизу, що впав у басейн із глухим булькотінням. Суміш закрутилася на кілька секунд, а тоді знову стала абсолютно чорною й нерухомою.

Вона підняла ногу, щоб ступити в нього, і…

Та щоб я туди полізла!

Тіло Макс завмерло й захиталося на краю, коли вона різко відвела думки вбік і зібрала всю силу волі, щоби протистояти контролю потвори.

- Спокійно. Процедура не завдає шкоди, але якщо опиратимешся, відчуватимеш більше болю.

Вона стиснула зуби й фиркнула.

- Думаєш, я дурепа?

Воно на мить завмерло.

- Твоя поведінка не переконує мене в протилежному.

Перш ніж Макс встигла відповісти, вона відчула, як піднялася в повітря. На відміну від теплуватого, поколюючого захвату магії, його телекинез не давав жодних відчутних чи теплових відгуків, окрім подуву повітря, що торкалося її, коли він підняв її просто над басейном і занурив, мов упертого лошака під час купання. Вона занурилася по шию й здригнулася, коли слиз потрапив у дірки на ногах і закупорив їх, як сильна нежить. Кілька крапель бризнули їй у рот; на смак вони були мідними й гіркими.

Тоді Макс зашипіла й здригнулася, коли крізь її нерви пронісся струм, мов від оглушливого закляття. Не зовсім достатній, щоб її знерухомити — їй вдалося обернутися й націлити на потвору вибух магії, але з рогу висипало лише кілька жалюгідних іскор.

Він клацнув мандибулами й важко видихнув.

- Гаразд. Інформація в обмін на покору. Ти ж допитлива, і я підозрюю, що результати цього аналізу зацікавлять тебе не менше, ніж мене. Попри відсутність арканної витонченості давніх еквестрійців, ти зуміла підживити наші ключі й отримати доступ до нашої нейронної мережі, хай і незграбно. Подібність у наших діалектах також незаперечна.

- Про що ти говори…

- Ми, ймовірно, родичі.

Макс почула, як Спекл задихнувся від подиву.

Вона кліпнула кілька разів.

- Та ну, це неможливо. Ти ж не можеш бути певен.

- Тому ця процедура і є необхідною. Вона не обговорюється.

Після цих слів потвора пальцями накреслила якийсь візерунок на рунному камені, і гул машин посилився. Макс відчула, як усе її тіло пронизало поколювання. Найменший рух викликав неприємний розряд, що вистрілював у хребет і плутав думки. Звук і зір зникли. Серце шалено калатало в грудях, дихання виривалося короткими уривками.

Самотність. Вона була абсолютно самотньою в темряві.

Ні, зачекай!

Безмовним криком вона вчепилася в найближчу присутність і зітхнула, відчувши непохитну ауру влади Майстра. Вона його не бачила, та він однаково відчувався всім, чим має прагнути стати будь-який мінявець: величний, могутній, хитрий і мудрий.

- Тепер ми дізнаємося.

Потвора була Майстром. Вона зрозуміла це.

Він показав їй. Крізь його внутрішній зір вона побачила, як він зосередився на її серці, що калатало, на мережі артерій і вен, на складниках її крові.

- Облігатний аероб. Структура гемоціаніну подібна до артракі, ймовірно похідна.

Його увага змістилася на плоть, на незліченні крихітні клітини, що складали шари й шари хітину, кісток, м’язів та десятків інших тканин, для яких у неї не було часу знайти назву.

- Внутрішній скелет еквестрійців, вкритий хітиновим псевдо-екзоскелетом. Майже бездоганна інтеграція дихальної, кровоносної та нервової систем.

Вони перескакували з однієї частини тіла на іншу так швидко, що Макс ледве все осягала, та коли він дістався шлунку, надовго зупинився, постійно повертаючись від нього до нервів, що вели до рогу та мозку.

- Унікально. Загальний метаболізм підтримується еквестрійським травним трактом, але тхамічна активність і розмноження залежать від філіофагії. Безпрецедентний розвиток, малоймовірний як результат природного добору. Взаємозалежна взаємодія тхамічних і псіонічних органів, нерозкладна складність.

У його тоні вчувалося майже захоплення.

Як під мікроскопом — потужнішим за будь-який, що вона бачила, — їхній зір збільшив її клітини до самої матерії. Довгі нитки органіки формували подвійні спіралі з містками між ними. Кожен місток щось означав, хоча Макс і не розуміла, чому потвору так цікавлять їхні повторювані послідовності. Деякі з’єднання виглядали нашвидкуруч зшитими, утворюючи довгий ланцюг із невідповідними вставками.

Що за клята нісенітниця?

- Докази.

Макс зашипіла, коли він почав нишпорити в її найперших спогадах. Зелений світ. Тепла рідина. Тріск шкаралупи. Вона повзе на крихітних ніжках, вигинаючи довге м’яке тіло. Дивиться вгору — і бачить величну постать Кризаліс, відчуває лагідний дотик матері.

- Яйцекладність і личинкова стадія все ще зберігаються у вашому поколінні, але каста королеви — новий розвиток. Це не дивно. Корисно для виживання криптичного виду. Яйця з твердою оболонкою знімають залежність від води для ікрометання. Гормонально індукований метаморфоз також усуває потребу в господарях і пов’язані ризики їхнього здобуття.

Їхній зір роздвоївся, й у другому полі з’явилася ще одна подвійна спіраль. Макс довго звикала до додаткового потоку відчуттів, але зрештою побачила подібність у послідовностях і структурах. Її власна мала вставки чужорідних елементів.

- Дев’яносто три відсотки відповідності виявлених генних послідовностей, наявні ознаки вставки еквестрійських нуклеотидів для тхамічної спорідненості. Необхідно для швидкої, довільної зміни фізичної форми. Псіонічний потенціал суттєво знижений.

Макс кілька разів кліпнула.

Повільніше! Що все це має означати?

- Чейнджлінги — це генетично спроєктовані нащадки артракі. У твоїх генах видно обширні спадкові пошкодження від мутагенів, які ми зазвичай використовували в біотичних машинах; принаймні один із наших шановних геносплайсерів мусив пережити катаклізм і втекти у Ясні Царини. Невідомо, чи ці модифікації були зроблені до чи після.

Макс би розсміялася, якби могла. Звісно, половина його слів мала якийсь сенс, але заявляти, що мінявці походять від павукоголових потвор? Та це швидше артракі були штучними створіннями. Мінявці принаймні виглядали природно.

- Твій сумнів очікуваний і походить з невігластва. Життєвий цикл мінявців і досі паразитичний, лише скорочений до менш інвазивної форми. Дорослішання артракі потребує асиміляції живих господарів.

Асиміляції?

Після цього настала пауза.

Зачекай, ні, забудь, що я спитала…

Запізно. Вона зціпила зуби, коли в свідомість хлинули образи.

Темна печера. Глибокі кам’янисті водойми, повні кулястих яєць розміром із грейпфрут. Десятки з них вилуплюються, випускаючи личинок із шістьма ніжками на передній частині довгого тіла, з великими головами й твердими панцирами на черепі й черевці.

Печера зникла, поступившись кам’яній залі з мілким басейном у центрі. Прикутий ланцюгами мінотавр, тремтячи, наблизився до води й упав на коліна, оточений трьома потворами в чорних шатах. Личинка вистрибнула з басейну, приземлилася йому на груди з хрускотом і слизом та поповзла до шиї.

Мінотавр затрясся, залязкотів кайданами. Дихав уривчасто й швидко.

Вмостившись на потилиці, личинка роззявила пащу, схожу на рот міноги, із зубцями по краю, й присмокталася до голови, мов велика панцирна п’явка. Вона ритмічно пульсувала, а мінотавр здригався, коли її зуби почали впиватися в череп.

Кімната зникла.

Лишилися лише мінотавр і личинка, видимі на порожньому тлі. Минав час. Потужне тіло мінотавра худло, лишаючи кістляву постать із рідким хутром. Пальці видовжувалися й тоншали, ставали комахоподібними. Його голова зливалася з личинкою, виростаючи педипальпами й мандибулами, що затуляли гігантську дірку, де колись була нижня щелепа. Та відпала, згнила. Вилазили зайві очі, вкриті мутною плівкою. Спинні кістяні пластини прорізалися крізь обвислу шкіру.

Зрештою плівки з очей сповзли, і він здійнявся в повітря.

Макс бачила, як процес повторювався знову й знову з іншими жертвами. Діамантовий-пес. Дракон. Грифон. Поні…

Усі зрештою ставали артракі.

Вона кліпнула, аби очистити зір, і повільно глянула на виснажене тіло Майстра. Воно не просто скидалося на тіло діамантового пса — воно й було ним. Поки його не спіймали й не нагодували мозкоїдною тварюкою.

Ноги Макс затремтіли, мов желе.

Я хочу додому.

Їй байдуже, що вулик жахливий. Там принаймні не доводилося боятися, що тобі зжеруть мозок. Королева захищала їх. Та навіть в’язниця Кантерлоту зараз звучала доволі привабливо.

- І тепер ти розумієш, чому Ясні Царини боялися нас. Коли вони навчилися воювати, то об’єдналися й прагнули нашого знищення.

Ще одне видіння.

Цього разу вона побачила щурів і тарганів у клітках. Єдинороги та діамантові пси в чумних масках доглядали за ними, годували нутрощами, зараженими хворобою, що була магічно налаштована нападати лише на Артракі. Вони випустили мільйони цих тварюк на поверхню. Наймогутніші з драконів розривали землю й пробивали тунелі, що підходили близько до поверхні, дозволяючи паразитам проникати в міста Артракі. У річки та озера вони зливали магічно отруєну воду, аби вбити личинок. Ті, хто йшов на війну, пили зілля, щоб у разі захоплення їх асиміляція породжувала лише безплідних дорослих, яких навіть біотичні двигуни не могли виправити.

Магія — великий урівнювач. Артракі ніколи не зважали на неї, і коли нарешті усвідомили загрозу, було вже надто пізно. Вони були приреченою расою ще за десятиліття до того, як наземні мешканці здійснили свій фінальний прорив у Підземне Царство, щоб добити їх, перш ніж ті встигли розробити власні магічні засоби протидії. Обидві сторони зазнали жахливих втрат, але врешті перемогли наземні. Ті, хто вижив, запечатали місто й залишили його на поталу часу.

- Наші брати й сестри замовкли. Тепер лишилася лише я.

- Будь ласка, не вбивай нас! - закричав Спекл, широко розплющивши від жаху очі. - Ми не хотіли битися з тобою. Ми просто думали, що прийшли рятувати алікорна! Просто відпусти нас, і ми ніколи не повернемося!

О, дивись-но, він усе ще тут. Майже забула про нього. Мабуть, він теж дивився цей слайд-шоу…

Майстер кинув на Спекла побіжний погляд убік.

- Ваша смерть задля помсти була б непродуктивною. У нас є справи важливіші за…

Вибух обірвав решту його слів.

Макс обернулася й побачила безліч іскор і уламків, що сипалися з хмари диму збоку від зали. З прорваних труб, які тягнулися стіною, виривалися рідина та пара, а великий шматок металу відірвався від кріплень. Миттєво зависнувши на кількох розтріпаних кабелях, він урвався й гепнувся на кам’яну підлогу з пронизливим гуркотом. Деякі кристали згасли.

Гул машин виріс у пронизливий свист, а потім урвався. Як тільки з труб і кабелів повалив дим, вона відчула в басейні електричний струм, що наростав, доки не пробіг угору її спиною й не вдарив у ріг, жалячи на всьому шляху. Вона зойкнула й вистрибнула з басейну, лише щоб розбитися об консоль із вологим ляпанням — у крилах застрягла густа рідина, що обтяжувала їх.

Макс почула свист і гупотіння копит. Обернувшись, вона помітила темну тінь, що промчала повз і закружляла біля стін зали. Усмішка сама собою розпливлася на її морді.

Від Майстра не пролунало жодного коментаря, але він опустив ментальний захист — і цього вистачило. Макс відчула його тривогу й зрозуміла, що він втратив контроль над нею. Металеві й кам’яні уламки знялися в повітря, коли він провів рукою, і змахнувши пальцями, він випустив їх дугою. Роздратоване цокотіння вирвалося з його грудей, коли темна тінь ухилилася від усіх його снарядів, крутячись, перекидаючись і ховаючись за машинами.

Хоча боєприпасів йому вистачало.

Коли він підняв ще одну хвилю уламків, із тіні вихопилися блискучі предмети. Він підняв долоню, та на відміну від арбалетних болтів, метальні ножі не зупинилися в повітрі. Декілька пролетіли повз, але пара встромилася йому в плече й стегно, вирвавши з нього болісне шипіння.

- Обережно! - крикнула Дерінг Ду, промчавши повз Макс і кинувши їй щось.

Макс підхопила предмет магією, перш ніж він торкнувся підлоги.

Шолом, напевно, знятий з якогось трупа. І, судячи з отвору посередині, для єдинорогів. Її ріг увійшов легко, і їй лишилося лише сховати гребінь, аби відчувати себе зручно.

Як тільки він зручно сів на голову, вона одразу втратила відчуття емоцій Спекла й Майстра. Вона їх усе ще бачила й чула, але шолом якось заглушив її здатність відчувати. До того ж, зала одразу стала значно світлішою; кристали палали, наче смолоскипи.

Вона стягнула шолом — і відразу знову відчула страх і надію Спекла, а зір повернувся до норми. Перевернувши шолом, вона побачила руни, вигравірувані на металі.

Ось як вони це робили…

Магічні руни захищали від психічних атак і підсилювали зір у темряві. Саме тому вона нічого не відчувала від жителів джунглів; їхні татуювання мали схожі візерунки й, очевидно, виконували ту ж функцію. Давня зброя, певно, теж мала їх, аби Артракі не могли застосувати її проти власників.

Кілька дзвінких ударів і клацань вивели її зі задумливості.

Дурепо. Перестань зволікати!

Вона знову натягла шолом і побачила, як Майстер незграбно відскочив, уникаючи списа, коли з тіні вискочила повністю озброєна Дерінг Ду. Збоку Спекл згорнувся за робочим столом, борсаючись із подібним шоломом, що виглядав трохи замалим для нього.

Ще трохи хитаючись, Макс підповзла до нього й підхопила шолом магією.

- Носи його — і він не зможе тобою керувати, - сказала вона, не зважаючи на його болісний зойк, коли насадила шолом йому на голову.

Він скривився й висолопив язика, коли трохи слизу з її хітину бризнуло на нього.

- Звідки ти зна…

- Це працює. Просто довірся мені, - різко обірвала вона.

Почувши булькання й хлюпання, вона визирнула з-за столу й побачила видовжену масу рідини, що піднімалася з басейну, мов потворна гідра, повторюючи рухи руки Майстра. Коли Дерінг знову кинулася в атаку, він розчепірив пальці, і маса розгорнулася у широку павутину. Очі Дерінг розширилися, коли вона спробувала відвернути, та липка мережа була надто широкою, а швидкість — надто великою. Вона врізалася в неї, забризкавши все навколо, але не встигла розсекти руку Майстра.

Дерінг вправно перекотилася, аби не розбити морду, коли впала на підлогу, а тоді знову підскочила на всі чотири, зі списом у копиті. Вона скосила очі на крила й висолопила язика, коли від змахів відлітали грудки чорної липкої рідини, мов мед.

- Це просто гидота, - пробурмотіла вона, зиркнувши на Майстра, а тоді перевела погляд на Макс і Спекла. - Вечірка закінчилася. Ми йдем…урглх!

Одним рухом руки Майстер стиснув кулак, і вся чорна рідина, що вкривала Дерінг, зібралася довкола її голови, утворивши кулю, що повністю поглинула її шолом, задушивши крик тривоги. Гладка поверхня кулі пузирилася від її подихів, коли вона хиталася вперед і безладно розмахувала списом. Майстер просто тримав дистанцію й утримував форму кулі, тож Дерінг марно намагалася звільнитися, навіть коли кинула зброю й почала відчайдушно дряпати обличчя. Кожна відірвана грудка рідини тут же знову зливалася з задушливою кулею.

У Макс похололо всередині.

О, личинко, справи кепські. Дуже кепські.

Рухи Дерінг ставали дедалі повільнішими. Вона схопилася за груди й згорнулася на підлозі, стримуючи бажання зробити вдих, що прирівнялося б до утоплення. На поверхні кулі роздулася велика бульбашка, і коли вона луснула, голос Дерінґ пролунав глухим булькотінням:

- Допоможіть!

У Макс щось обірвалося. Вона зашипіла, перескочила через стіл і кинулася вперед, ігноруючи біль у спині.

На півдорозі до Майстра вона вистрілила в нього ударною хвилею магії. Його тіло сіпнулося, коли заклинання вдарило в ребра, і Макс побачила, як куля з голови Дерінг розтанула в калюжу, щойно вона врізалася йому в спину й вп’ялася іклами в друге передпліччя.

Майстер заверещав і смикнув руку, вирвавши ще більше крові. Макс відпустила його й ухилилася від спроби роздерти її морду. Вона сплюнула його гірку кров, краєм вуха чуючи за спиною вологі кашлі Дерінг.

Тоді серце в неї підскочило, коли Майстер жестом потягнув рідину з її хітину вгору до голови, так само, як із Дерінг Ду. Вона встигла вдихнути просто перед тим, як чорна маса повністю вкрила її обличчя. Паніка розгорілася в грудях, коли її світ стиснувся до безокої, безповітряної, клаустрофобної кулі, що намагалася прослизнути їй у рот і ніздрі. На смак — метал і гнилизна.

Кінські яблука, тільки не це!

Вона спалахнула рогом і розірвала кулю швидко розширюваною бульбашкою магії.

Хрипко прочистивши ніздрі від гидоти, вона кинулася вперед, ковзнула під його замахом і різко розвернулася, вдаривши його копитом у стегно. Він похитнувся на пазуристих ногах, тоді розвернувся до Макс, піднявши руку, щоб…

Спалах бірюзового світла різонув їй очі, і вона відскочила на кілька кроків, мружачись від болю.

Проморгавшись, вона побачила Спекла, що шкутильгав уперед, зціпивши зуби, спрямовуючи промінь яскравої магії просто в очі Майстра. Той заверещав і затулився долонею, і цим Дерінг скористалася, підкравшись ззаду й гепнувши його по павучій голові держаком списа. Панцир тріснув із вологим хрускотом, і він упав на коліна.

Макс відчула, як на її морді з’явилася усмішка, коли вони втрьох оточили його, важко дихаючи. Грива Дерінг була скуйовджена, мокра, а по обличчю стікали струмки чорної рідини, наче її занурили головою в чорнильницю. Спекл трохи тремтів, але кивнув Макс із рішучістю, зберігаючи ріг запаленим і готовим до дії.

О так, командна робота!

Тремтячи, Майстер підняв голову й глянув на них своїми бездушними очима. Потім схилив її й затріщав:

- Пощадіть. Я здаюся.

- Швидше! Добий його! - закричав Спекл.

Дерінг відтягнула спис для удару, але завмерла. Макс зустрілася з нею поглядом і відчула, як її вуха притислися.

Гарні хлопці не добивають лиходіїв після перемоги, чи не так?

Її усмішка зникла. Або це ще одна «дрібниця», яку книги АК Єрлінг опустили?

Тарахкотіння привернуло її увагу до басейну, і вона помітила невеликий предмет, що швидко підстрибував сходами просто до неї. Вона зойкнула й відскочила, а потім роздратовано загарчала, зрозумівши, що це лише рунний камінь Майстра. Та перш ніж вона встигла схопити його магією, він рвонув уперед, наче монета до магніту, й влетів прямо в долоню Майстра.

Вони всі завмерли на мить, і цього вистачило йому, щоб швидко натиснути кілька рун на поверхні. Удалині загриміло й задрижало щось важке, і Макс вчасно озирнулася, аби побачити, як двері зали зачиняються. Серія глухих ударів свідчила, що й інші виходи запечатуються. Майже одразу вона відчула тиск у вухах, коли труби зверху засичали.

Обернувшись до Майстра, вона схопила рунний камінь магією й рвонула на себе. Він трохи опирався, але зрештою дозволив каменю полетіти до Макс.

Та вона вже все зіпсувала.

Неймовірно… Макс скреготнула зубами. Найстаріший трюк у книжці, а ми все одно купилися!

Магія Спекла згасла, і він розгублено озирнувся.

- Що-що сталося?

- Нічого доброго. - Дерінг виставила спис на Майстра й загарчала: - Що ти зробив?

- Залу запечатано, і лише я знаю послідовність для відмикання.

Дерінг і Спекл кілька секунд дивилися на нього з порожніми обличчями, перш ніж Макс зрозуміла, що він затріщав йогеторською.

Ага. Магічні шоломи означають відсутність телепатії.

Вона кинула на нього сердитий погляд, потім обернулася до інших і прочистила горло.

- Ем… каже, що замкнув нас тут. У вас є ще динаміт?

- Ні. Навіть ці кілька шашок у Шорт Ф’юз я ледве викрала, - похитала головою Дерінг. Її брови злетіли вгору. - Стоп, ти можеш зрозуміти…

- Ага, ага, довга історія, - відмахнулася Макс. Потім вона зиркнула на Майстра й помахала перед ним рунним каменем. - Свіжі новини: ключ у мене. Тепер усі карти в наших копитах, дружок.

Вона відпустила камінь і дозволила йому впасти собі на розгорнуте копито, приготувавшись до шепоту голосів і видінь.

Нічого не сталося.

Макс фиркнула. Точно. Магічний шолом.

Втупившись у рунний камінь, вона теж нічого не дізналася. Він виглядав складнішим за ті, що вона використовувала для входу в місто, тож навіть якби вона змогла його активувати без завад шолома, то, ймовірно, не мала б жодного уявлення, як скасувати те, що зробив Майстер. Хто знає, може, вона просто випадково ввімкнула б автознищення зали… З огляду на все, виглядало цілком імовірно.

Вона звузила очі.

- Добре, можливо, не всі карти. Але що завадить нам відлупцювати тебе, поки ти не відкриєш нам двері?

Він втупився у відповідь, тоді важко видихнув і всівся на підлозі, склавши ноги по-турецьки. Для когось із металевим ножем, що стирчав із кривавого плеча, він виглядав напрочуд спокійним, спрямовуючи на неї погляд.

- Взаємно гарантоване знищення. Я досі маю засоби, щоб покласти край нашому існуванню, болісно, й не вагатимуся їх застосувати, якщо не зможу забезпечити собі виживання на власних умовах.

- Ти блефуєш.

- Готова поставити на це життя своїх друзів? - Його погляд ковзнув на Дерінг, потім на Спекла, а тоді знову на Макс. - Можливо, твої супутники не поділяють твоєї впевненості.

- Я чую лише половину розмови, але звучить це дуже погано, - сказала Дерінг, зберігаючи спис націленим на Майстра. - Поясни, Макс. Що відбувається?

- Знай: час проти вас. - Майстер глянув на іскристу, димлячу ділянку труб і кабелів на вигнутій стіні, перш ніж знову зустрівся поглядом із Макс і склав долоні разом. - Використання твоїм рятівником вибухівки пошкодило енергосистему цього комплексу. Якщо ви надто довго зволікатимете, я не зможу знову відкрити двері.

Макс насупилася. Пошкодження не здавалося критичним, але перевірити це вони ніяк не могли, не ризикуючи життям.

- Здається, я вловлюю суть, - пробурмотіла Дерінг, кинувши побіжний погляд на свою роботу. - Чого він хоче?

- Цей обмін серйозно ускладнений мовним бар’єром. Накажи своїм супутникам зняти шоломи — і я передам їм розуміння…

- Ага, ні. Не буде цього, - відрубала Макс. - Просто скажи, що за умови.

Майстер кивнув.

- Добре. В обмін на безпечний вихід на поверхню я вимагаю твій генетичний відбиток і вашу згоду не завдавати мені шкоди, принаймні доки ми не виберемось із міста.

- Що ти маєш на увазі під моїм генетичним відбитком? І навіщо він тобі?

- Я помираю. Магічно посилена хвороба зробила мене безплідним і вразила на рак, і відтоді, як ви пробудили мене, я постійно психічно стримую поширення нейротоксинів у моєму кровотоці. Дрімота дозволила мені вижити після поранення отруєною зброєю протягом століть, але я досі потребую ліків від цих біологічних засобів.

Він вказав кістлявим пальцем на басейн у камері.

- Якщо дозволиш мені провести зворотну інженерію змін у твоєму геномі, я зможу інтегрувати їх у свій. Твої предки пережили катаклізм, створили ліки за допомогою генної терапії, і їхні нащадки тепер процвітають на поверхні; я маю намір зробити те саме, використовуючи твій генетичний шаблон.

Макс кліпнула.

- Ти… ти хочеш стати чейнджлінгом?

- Альтернатива — смерть.

Макс фиркнула.

- От тобі й твоя зверхність, га?

Його педипальпи смикнулися. Ще одне кристалічне світло в стелі згасло.

- Так… отже, якщо я правильно зрозуміла: все, що від мене потрібно, — дозволити тобі взяти з мене кілька зразків тканин, тоді ти перетворюєшся на чейнджлінга й відчиняєш двері. - Вона схилила голову й примружила очі. - А потім що, ми просто розходимось?

- Наші шанси на виживання зростають у разі співпраці, доки ми не дістанемось поверхні. Ми, ймовірно, не матимемо розкоші знайти інший вихід, і твої колишні супутники можуть спробувати обвалити проходи або навіть напасти на нас безпосередньо, залежно від того, наскільки їхній лідер розлючений моєю обманною грою.

- А після цього?

- Є безліч можливостей, але знай: мій інтерес до тебе і сучасних Ясних рас зараз переважно академічний. Я не плекаю до них ворожнечі; помста нижча за мою гідність.

- Ха. Це не завадило тобі ставитися до нас, як до тварин…

- Тоді тобі варто знайти поетичну справедливість у моєму рішенні наслідувати твою форму. Моє початкове ставлення було розрахованим ризиком, що ставило на перше місце моє негайне виживання. Тепер очевидно, що дипломатія дає більш бажані результати, ніж залякування. Вирішуй швидше.

- Ну то що він там хоче? - запитала Дерінг.

Макс усе їм пояснила, і коли дійшла до частини про те, щоб дозволити йому взяти з неї зразки, Дерінг гепнула копитом і загарчала:

- Ані за що. Ніхто не знає, що він насправді з тобою зробить!

- Я теж проти, - сказав Спекл, піднявши копито. Потім він притис вуха й додав:

- Але… я не певен, що в нас є великий вибір. Ця камера виглядає герметичною, і якщо ми справді втрачаємо час, як він каже…

Дерінг похитала головою й почала шукати щось поглядом у камері.

- Мені це не подобається. Треба спробувати інший варіант…

- Нагадай своїй супутниці, що я вже перебуваю у вкрай невигідному становищі. Якщо я завдам тобі зайвої шкоди, вона цілком здатна вбити мене на місці.

- Він каже, що ти можеш випатрати його, якщо він спробує щось витворити, - переказала Макс.

- Не знаю… - Дерінг ворухнулась у своїй броні й тяжко зітхнула. - Мені це геть не до душі, але іншого шляху я не бачу. Схоже, вирішувати доведеться тобі.

Справді мені?

Вона прикусила губу, відчуваючи тягар… відповідальності? Це точно не могло бути нічим добрим для неї. Ця нісенітниця була справою королеви та зануд на кшталт Фарінкса! Найближче, що вона колись відчувала до цього, — це коли інші чекали, поки вона викладе новий розділ фанфіку за розкладом, і це зовсім не мало тієї ж ваги, що й чиєсь життя, яке залежало від її рішення!

Макс втягнула повітря крізь зуби.

Ну й халепа.

Вона зовсім не горіла бажанням бути його піддослідним щуром, але це все ж було краще, ніж залишитись замурованою в якійсь забутій богом підземній столиці.

- Добре, гаразд. Я дозволяю тобі взяти зразок, ти стаєш чейнджлінгом, і ми всі разом вибираємось звідси. І без підстав — умова?

- Ми пов’язані й керовані виживанням. Так і буде. Майстер підвівся й витягнув руку єдиним плавним рухом. «Для цієї процедури мені потрібен інтерфейсний модуль».

Макс уважно глянула на рунний камінь, тоді кинула його в розкриту долоню.

- Не змусь мене пошкодувати про це.

- Занурся в біотичний двигун, і ми розпочнемо.

Вона піднялася слизькими сходами поруч із ним, але зупинилась біля краю басейну, зустрівшись поглядом із Дерінг, яка рішуче кивнула й сказала:

- Клич, якщо щось — я прикрию тебе.

- Будь обережна, - прошепотів Спекл.

Макс ледь стримала хмик. Запізно для цього. Ми вже давно, дуже давно пройшли точку, де варто бути обережними.

Вона обережно ступила в темний басейн і дійшла до центру. Коли вода сягнула шиї, вона озирнулася й побачила, як Майстер крутить рунний камінь у долоні. Машини загуділи й завили. Труби засичали. Баки забулькали. Іскри сипонули зі зруйнованих дротів у секторі, який підірвала Дерінг. Струм у рідині вжалив Макс крізь хітин, і її крила мимоволі сіпнулися, коли пори на ногах засвербіли від печіння.

- Ти там як? - запитала Дерінг, не зводячи списа зі спини Майстра.

Макс кивнула.

- Ага.

Секунди спливали. Потім хвилина. Вона почувалась, як найгірша двієчниця, яку поставили в кутку, поки всі витріщаються. Щоб розрядити напруження, пробурмотіла:

- А як ти взагалі нас знайшла? Це ж здоровенне місце, і ми мали добрий гандикап.

- Легко. Ви всюди залишали криваві сліди. - Дерінг криво всміхнулася, а тоді її обличчя пом’якшало. - І… дякую за те, що врятувала мене тоді.

- Та не варто.

- Видобуток завершено. Очікуйте, - перебив Майстер.

Макс підняла брову.

- І все?

Вона чекала чогось більш… скаженого й науково-фантастичного. А це навіть близько не нагадувало ту психоделічну лекцію з анатомії, яку вона отримала від нього раніше.

Майстер тоді вступив у басейн поруч із нею, не зважаючи на обурені вигуки й попередження Дерінг. Макс відступила на кілька кроків, щоб звільнити місце в центрі, але лишила ноги напруженими, а крила розправленими, якщо доведеться миттю вистрибнути з небезпеки. Він і її проігнорував, продовжуючи постукувати й проводити кінчиками пальців по поверхні сяючого рунного каменя.

Зрештою він поклав камінь на край басейну за допомогою телекинезу й защебетав:

- Розпочинаю генну-терапію. Приготуйся.

Приготуйся? Що за…

Макс напружилась, коли з циліндрів прямо над нею почулися зловісні булькаючі звуки. Один клапан відчинився й вивергнув на них потік сріблястої рідини.

Ох личинко!

Вона скрикнула, коли важка маса накрила їх, наче мішки з піском. Її ноги підкосились, голова пішла під воду. Коли вона виринула, хапаючи повітря, почула люті крики Дерінг — і водночас блискавка пройшла крізь кожне волокно її тіла. Здавалося, тисячі гвинтів втискались у її плоть, крутячись і нишпорячи в пошуках життєво важливих органів.

Магія вибухнула з її рога й вирвалась потоком зеленого полум’я, що розлилося по вируючій поверхні, огортаючи її разом із Майстром. Вона побачила Дерінг на краю басейну, з широко розкритими очима, яка несамовито лопотіла підбитими крилами, намагаючись розвіяти повітря.

Тоді Макс відчула, як холод пробіг уздовж хребта, коли її шолом вислизнув і пірнув на дно басейну, щезнувши з поля зору й досяжності. І лише тоді вона зрозуміла, що він фактично просочився крізь її голову та груди, наче вони були зроблені з чистого желе. У неї більше не залишалося повітря, щоб кричати.

Вона могла тільки слухати, як голос Майстра гримів у її свідомості, відлунюючи хвилями:

- Максілло з Рою Кризаліс, я — Ідракс’їл з Рою Т’чаруук, і зараз ти дізнаєшся, чому мене нарекли Верховним Сплайсером Підземного Царства.