Цей Чейнджлінг - Поганий персонаж.

Крик тріумфу пролунав над розкопками, прорізаючи какофонію дощу по багнюці, каменю та брезенту. Невдовзі до нього долучилися інші вигуки й радісні оклики, а потім — ритмічні удари копит когось, хто підбігав риссю.

Галліон відірвав очі від древнього фоліанта перед собою й обернувся до входу в намет якраз у ту мить, коли задиханий земнопоні, весь у дощовій воді й багнюці, розсунув завіси з брезенту, заливаючи килим мокрими бризками.

- Брате Галліоне, ми знайшли його, - промовив Шард, низько схилившись.

Він затремтів від передчуття й мало не поліз перевіряти сумку товариша магією, проте втримав спокійну поставу, підвівся зі стільця й обдарував його схвальною усмішкою.

- Ну що ж, покажи.

Жеребець дістав з сідельної сумки об’єкт інтересу. Для більшості поні він видався б нічим іншим, як плескатим кругляком породи завбільшки з пончикове кільце, чорним і гладеньким, але пошкрябаним з одного боку. Для нього ж це було майбутнє — нова ера, що постане з попелу забутої імперії, котра існувала ще до самих принцес. І він, брат Галліон із Забутих, відіграє ключову роль у приходу тієї ери.

Спершу ж — найважливіше.

Він прийняв камінь від товариша й підняв його вгору у фіолетовому сяйві магії. За кілька секунд завершив складний візерунок древнього закляття, збереженого в пам’яті, й пронизав камінь щупальцями сили.

Попри очікування й знайомство з ритуалом, він не стримав тихого зойку, коли щось далеке торкнулося його розуму, наче змійка прошурхотіла між складками мозку. Майже гарячково він кинувся до столу, дістав із шухляди скриньку з двома подібними каменями й розклав усі три на столі трикутником.

- Брате Галліоне? - озвався Шард.

- Терпіння. Мені потрібна мить.

Він вирівняв дихання, заплющив очі й зосередився.

В уяві ті камені сяяли, наче місяці в найтемнішій ночі. Він навіть відчував свідомість усіх п’ятдесяти своїх спільників у таборі — мерехтіли, як світлячки над темною рікою. То була не магія, а зародок справжньої телепатії.

Довге перебування поруч із камінням, укупі з експериментальними арканними ритуалами, дало йому цей первісний дотик до сили — тієї, яку сучасні вчені висміювали як вигадки й шахрайство, засуджуючи на принизливе існування у дитячих романах та коміксах. Хоч це й було далеко від уміння читати чужі думки чи рухати світ силою розуму, Галліон не сумнівався, що повний контроль над новим даром чекає його на обрії.

За кілька секунд після відкриття розуму чужий дотик посилився. Змій перетворився на дракона й почав виюжитися в його мозку, загрожуючи розтрощити череп. Звичайні поні впали б у паніку й бубоніли б нісенітниці, але роки дисципліни, досліджень і магічної підготовки дозволили йому витримати агонію інформаційного потоку.

Він бачив видіння величного міста, похованого під землею, такого давнього, що воно передувало й Епосі Дискорду, й навіть об’єднанню трьох племен. У глибині його був безсмертний поні невідомого, прадавнього роду, несправедливо ув’язнений за те, що наважився ділитися забороненими знаннями з «нижчими» поні. Він чекав на вірних послідовників, аби ті визволили його, щоб він поширив свою мудрість по всій Еквестрії. Жодних Принцес, жодних Володарів Хаосу, жодних Елементів Гармонії. Лише один Майстер і його Забуті, покликані вести та навчати поні, щоб вони досягли свого істинного потенціалу як правителі світу.

Усе це він бачив і раніше. І бачитиме знову, коли стане дійсністю.

Він знав місце розташування міста. Камені були ключами. Лишалося з’ясувати, як активувати їхню сплячу магію. Роки він працював невтомно, та розгадка досі вислизала від нього й найяскравіших його дослідників.

Недбала думка вислизнула з-під контролю, і чужа присутність миттю схопила її, перш ніж він устиг приховати сумнів. Тиск стиснув череп, з’явився шалений неспокій і жагучий потяг до дії. У мозок втискалися кинджали вагою з ковадло — терпіння Майстра не буде вічним, як і його обіцянка перемоги.

Я не зазнаю поразки. Клянуся.

Галліон розірвав контакт і розплющив очі. Пробиваючись крізь пульсуючий біль у голові, він похмуро всміхнувся до Шарда, який завмер у наметі, з широко розплющеними від благоговіння очима, споглядаючи його транс. Дехто казав, що його фіолетові очі світяться під час єднання з Майстром, а найбільш чутливі й самі відчували Його присутність.

Галліон кивнув поважно й поплескав Шарда по спині.

- Ми на крок ближче до того, щоб знайти Майстра. Скажи всім, що на сьогодні досить. Час відсвяткува…

Вуха розпанахав оглушливий гуркіт, за яким ударна хвиля струснула весь намет, збивши кілька книжок із полиць.

- Що за гей?! - крикнув він, намагаючись позбутися дзвону у вухах. - Знову Короткий Запал поліз до запасів динаміту? Я ж казав, що ніяких вибухів так близько до…

Другий вибух загасив усі свічки в наметі. Вони з Шардом перезирнулися й кинулися назовні, у тропічний шторм. Дощ і вітер захлеснули Галліона, коли він підбіг до виступу з видом на розкопки, де десятки його послідовників снували між уламками стін, зруйнованими арками, брезентовими укриттями й купами гравію та багна. Одні носили ліхтарі й факели. На дальньому кінці майданчика здіймався дим з того, що нагадувало стародавню цистерну чи підвал, щойно відкриту завдяки щедрому застосуванню вибухівки.

- Я перевірю, - крикнув Шард і помчав вниз сходами.

Галліон не став витрачати подих. Команди тільки додали б хаосу, та й бригадири вже розподіляли поні групами для розслідування несподіваних підривів. На щастя, склади й арсенал не зачепило.

Блискавка розітнула небо, й тінь упала поряд із ним — схожа на пегаса в польоті. У його ордені таких було мало, й наскільки він пам’ятав, ніхто з них не мав справ так близько до дослідницького шатра. Хіба що Короткий Запал, але профіль тієї тіні був явно жіночим.

Озирнувшись, він побачив, як чийсь хвіст зник у темряві його намету. Він на мить замислився над сигналом тривоги, але цікавість взяла гору: треба бути або нерозумним дурнем, або вкрай винахідливим ворогом, щоб пробратися до нелегального табору спеціально задля крадіжки чогось невідомого більшості й навіть ученим.

Тихо прослизнувши слідом, він наклав закляття тиші, щоб заглушити власні кроки. Це було радше перестрахування, адже шум дощу й так глушив усе довкола, проте інстинкт вимагав обережності.

Його серце прискорило хід, коли він побачив, як вона нишпорить серед сувоїв і томів на його столі, мов щур серед крихт. Було занадто темно, щоб розгледіти її кольори, але побачивши піт-каску й сорочку з коміром, він уже сам домалював образ: буро-золота шерсть, сивувато-сіра грива з чорними пасмами й пурпурові очі.

Він зітхнув. Зважаючи на кількість справ, у які вона втручалася щомісяця, рано чи пізно його орден мав привернути її увагу.

- Це не твоє, маленька злодійко, - промовив він, коли вона сховала древні ключі до сідельної сумки.

На її честь, Дерінг Ду навіть не здригнулася. Вона й виду не подала, що її застали, немов лошицю з копитом у банці з печивом. Навпаки — розвернулася до нього одним плавним рухом із нахабною посмішкою на морді.

Вона махнула йому.

- О, привіт, Горщик. Називай мене Чайником!

- Твоя дотепність недоречна. - Він простягнув копито долонею догори. - Віддай камені й іди тихо, й, можливо, я пробачу тобі зіпсовані записи й марнування динаміту.

- Це не варіант, бос, - Дерінг похитала головою й поплескала сумку. - Вони повернуться назад до університетів і музеїв, з яких ти їх вкрав.

Галліон вирішив, що вистави досить. На мить зосередившись і витримавши легкий біль, він послав телепатичний сигнал — умовний знак тривоги, який його бригадири знали. Ззовні Дерінг не побачила й натяку, окрім ледь помітного сіпання. Тепер лишалося тільки потягнути час.

- Ти й гадки не маєш, що це таке, правда? - він глузливо хмикнув. - Тримати їх за склом — це ганебна трата їхнього потенціалу.

- Може, й не маю. Але я впевнена, що будь-де буде краще, ніж у копитах божевільного культу. - Дерінг зробила кілька кроків назад, аж поки не вперлася в стінку намету. - Залюбки послухала б про твої плани зі «світового порядку», але мушу…

- …на власні похорони, - перебив він, випустивши в неї оглушальний заряд.

Дерінг зреагувала блискавично: розправила крила й рвонула убік, ухилившись від закляття. Папери розлетілися всюди. Вона підняла брову, глянувши на обгорілу діру в брезенті, а тоді різким рухом висмикнула ніж, прикріплений до передньої ноги.

Галліон напружився, готуючи бар’єр на випадок, якщо вона кине ніж чи піде в атаку. Але Дерінг просто розрізала намет і вискочила назовні з усмішкою. Він кинувся навздогін, та вона вже встигла набрати кілька десятків метрів висоти.

Копита гуркотіли позаду — то підтягувалося підкріплення, переважно земні й єдинороги, які не мали шансів наздогнати її. Галліон вдихнув глибше, прицілився й випустив новий закляття. Блискавка засвітила фігуру Дерінг у штормових хмарах. Його фіолетовий снаряд влучив їй у спину. Вона каменем полетіла вниз, але зуміла вирівнятися й змінити курс на північний схід, крильми вона била вже не рівно.

Прокляття. Треба було бити сильніше.

До того часу підбігли інші.

- Брате Галліоне, що сталося? - спитав один.

- Сталося Дерінг Ду, - пробурчав він, розвертаючись і заходячи назад до намету. На щастя, в його святилищі лишалися ще кілька таких артефактів, і поки він мав до них доступ, міг визначати загальні місця розташування інших.

Блискавка освітила небо, відкинувши довгу темну тінь.

З похмурою усмішкою він підсилив голос магією й мовив:

- Передайте нашим братам у Балтімейрі, Філлідельфії та Мейнхеттені. Якщо пощастить, наші крилаті побратими перехоплять її, перш ніж вона завадить нам ще більше.