Двічі Проклятий

Зал на мить завмер, наче саме повітря вдихнуло й забуло видихнути. Селіна не спішила відсторонятись: її долоня ще лежала на грудях Адріана, ніби захищаючи власність, яку щойно придбала. Демониця лише повільно, з ледь чутним скреготом зубів, підняла голову.

Агата стояла в прочинених дверях, і від неї віяло мертвим холодом, що випивав тепло, здавалося, з усієї кімнати одночасно. Червоні локони падали на плечі, а очі світились тим самим небезпечним надприроднім світлом. І, як завжди, на ній не було нічого, крім чорної туніки.

- Сестричко, - повторила Агата, і слово це прозвучало як прокляття. - Ти завжди була нетерплячою...

Селіна зіскочила з колеса, але не відступила. Спокусливо вигнулась, спираючись на дерев'яну опору, на якій в цей момент лежав об'єкт їхнього спільного бажання.

- А в чому проблема? - поцікавилась вона з фальшивою усмішкою. - Хіба не моя черга?

Агата пішла до них. Підлога під її ногами покривалась інієм, а демони розступалися.

- А я схожа на ту, хто буде осторонь чекати, поки ти розважатимешся з тим, хто належить мені? - холодно поцікавилась вона. - Треба ділитись, Селіно.

Вона обійшла свою демонічну сестру і зупинилась біля колеса. Її пальці торкнулися щоки Адріана - той здригнувся від цього дотику.

- Він мій, - сказала Агата. - За правом свого народження.

Кайдани, що досі тримали хлопця, разом розімкнулись. Чим Адріан одразу ж скористався, прийнявши сидяче положення і застібаючи штани. Але ледь він взявся за пряжку ременя, як на стіл знову застрибнула Селіна.

- Далеко зібрався, мій хороший? - поцікавилась вона, підходячи до нього, як кішка, на чотирьох кінцівках, трикутний хвостик вимальовував в повітрі складні фігури. - Забув, що я тебе купила? За славу, за гроші, за ім'я в таблоїдах... Ти вже готовий від цього відмовитись?

- Відпустіть! - тільки й сказав Адріан, відсахнувшись від неї...

Щоб впасти в обійми Агати.

- Відпустити куди? - поцікавилась остання, впевнено вивчаючи долонями його тіло, позбавляючи хлопця залишків розідраної сорочки. - Ми ще не вирішили, хто першою буде з тобою гратись... Але поза Темрявою у тебе немає майбутнього, Адріане.

- Це неправда! - він хотів вирватись, але над ним уже нависла Селіна.

Сукуб провела язиком по губах - і Адріан зрозумів, що він у неї якийсь надто довгий... І разом з тим її пальці ковзнули до ременя, потягнули на себе, а за секунду - шкіряна стрічка вже обхопила шию. Його улюблена пряжка зі змією, що кусає власний хвіст, бовталась на рівні грудей.

Селіна смикнула ремінь одним різким рухом - пряжка вдарила Адріана по ключиці, залишаючи слід, що змусив його зашипіти. Повітря вирвалося з грудей коротким стогоном, хлопець мимоволі вигнувся.

Демониці синхронно усміхнулись.

- Потримай, - Селіна перекинула кінець ременя, що зашморгом стискав шию хлопця, Агаті.

На мить Адріан відчув полегшення, але хватка Агати виявилась анітрохи не слабшою, ніж у Селіни. Навіть навпаки.

Сукуб тим часом мило посміхнулася, знову взявшись за пояс джинсів.

- Чекай! - прохрипів Адріан, зрозумівши, що вона збирається робити. - Хоча би не при всіх, - сказав він з певною ноткою приреченості. - Прошу...

Селіна випросталась. Озирнулась на демонів і прошипіла:

- Киш!

Чоловіки в костюмах і жінки в червоних сукнях кинулись хто куди. Освітлення в залі потьмяніло, ніби підкреслюючи, що трійця на сцені усамітнилась.

- Ти завжди йдеш на поводу у чоловіків, сестричко, - похитала головою Агата, тримаючи Адріана за шию й волосся одночасно.

- Нічого не можу вдіяти, - зітхнула Селіна, - коли така мила мармизка просить!

І різким рухом стягнула з нього штани.

- Дихай, - прошепотіла Агата, нахиляючись до його вуха. - Поки можеш.

Ремінь стиснувся на шиї ще трохи. Адріан відчув, як голова запаморочується, світ звузився до двох жовтих очей перед ним і льодяного дихання на шиї.

Селіна підняла його підборіддя двома пальцями. Її нігті знову були гострі, і залишали на шкірі тонкі білі смуги.

- Ти наш, правда? Скажи, і Агата поверне тобі можливість дихати, до якої ви, люди, так прив'язалися...

Адріан спробував ковтнути повітря, але ремінь стискав горло, як змія. Його очі зустрілися з очима Селіни - жовтими, як розпечене золото.

- Скажи, - прошепотіла вона, проводячи кінчиком кігтя по його нижній губі, - цього разу ніжно, не дряпаючи.

Ззаду Агата, що теж встигла забратись на платформу, притиснулася всім тілом. Її холод проникав крізь шкіру, але там, де її тіло торкалися його, кров закипала. Краєм свідомості Адріан зрозумів, що туніки на ній більше немає...

Демониця повільно провела долонею по його спині, вниз, потім крижані пальці ковзнули нижче, до болю стискаючи сідницю.

- Скажи, - повторила Агата.

Її голос був тихим, але від нього по хребту побігли сироти.

Селіна нахилилася ще ближче. Її губи ледь торкалися його, але не цілували - лише дихали. Гаряче.

- Ти наш, - сказала вона.

Агата стиснула ремінь ще на міліметр.

Адріан видихнув.

- Я... - почав він, але голос зірвався.

Селіна усміхнулася. Її зуби ледь торкнулися шкіри, не проколюючи, але обіцяючи.

- Голосніше, - шепнула вона.

Агата відпустила ремінь - на мить.

Повітря вдарило в легені.

- Я ваш, - прохрипів він.

Ремінь розслабився. Але не впав.

Селіна поцілувала його в губи - повільно, владно, забираючи останній подих.

Агата торкнулась губами плеча, залишаючи сліди.

- Гарний хлопчик, - прошепотіли вони одночасно.

Адріан відчув, що ремінь остаточно розслабився, але свобода була ілюзією - Агата тримала його за волосся, змушуючи відкинутися голову назад, оголюючи шию для Селіни. Губи останньої ковзали по ній, цілуючи, кусаючи... А потім спустилися нижче, по ключиці, по грудях, змушуючи дихати частіше, залишаючи гарячі, вологі сліди, що контрастували з крижаним дотиком Агати. Селіна опустилася ще нижче, її хвіст обвив його стегно, стискаючи, щоб він ні на мить не забував, хто тут справжні хазяйки ситуації.

- Ти наш, - прошепотіла демониця, і її довгий язик ковзнув по його шкірі, нижче живота.

Після чого Селіна підняла очі - жовті, голодні:

- Агата вже куштувала тебе... Тепер моя черга.

І взяла його в рот. Повільно. Глибоко. Її язик був гарячим, наче полум'я, що різко контрастувало з холодим дотиком Агати, який він відчував позаду себе. Адріан вигнувся, руки мимоволі потягнулись до її волосся, але Агата перехопила зап'ястя, потягнувши їх назад.

- Лежи смирно, - сказала вона, і гострі зуби ледь торкнулися плеча, залишаючи крижаний укус. - Приймай покірно все, що тобі призначено. Ласку і покарання.

Ремінь нарешті покинув його шию і стягнув зап'ястя за спиною.

- Що ви робите?.. - прошепотів Адріан, що балансував на межі свідомості.

Одна демониця дарувала йому гарячу ласку, інша в цей час тримала в льодяних обіймах, вкриваючи плечі болючими поцілунками. Але попри очікування... Йому не було ані огидно, ані неприємно. Відчуття були дуже яскравими через суміш болю та насолоди, а особливості шкіри Агати ні на мить не дозволяли абстрагуватись від того, що відбувається.

Селіна прискорилася, її рухи набули ритму, що змушував його тремтіти. Агата, відчуваючи це, посилила хватку - холод і біль змішувалися з насолодою. Адріан стогнав у весь голос, не думаючи ні про що.

- Проси, - прошепотіла Селіна, відірвавшись на мить, її губи блищали.

- Будь ласка... - видихнув він.

Обидві всміхнулися.

Селіна - гаряча, жадібна, брала його глибше. Агата - холодна, безжалісна, тримала його в залізних обіймах, нігті дряпали спину.

Тіло Адріана напружилося, як струна. Світ звузився до вогню спереду й льоду ззаду.

Він вибухнув - стогін, що зірвався з губ, належав темряві до останнього звуку.

Вони не зупинилися. Вони сміялися.

- Наш, - сказали вони.

І поцілували його - обидві. Одночасно.

А Адріан провалився в темряву. Де не було сумнівів, бо не було вибору.

Лише вони.