Розділ ХХ, де Палац Рад все наближається і наближається...
Чоловік у чорному повернувся до відвідувачів та ніби під час екскурсії почав вести мову:
— Погляньте, товариші! Перед вами – Палац Рад, найвища точка планети, — тим часом як є гора Еверест в Остазії та вулкан Аконкагуа в Океанії, ба навіть євразійський вулкан Ключевська Сопка. — Його висота – 570 метрів. Це не просто архітектура, а перпендикуляр до самого неба. Коли хмари торкаються плечей Засновника, то небо прийняло нашу ідеологію Необільшовизму, наш Ритм. Зверніть увагу! Лише вказівний палець дорівнює довжині двоповерхового будинку. Кожна заклепка на піджаку важить стільки ж, скільки доросла людина. Ця споруда – символ того, що одна ідея важча за тисячі, а то й мільйони сумнівів. Внутрішні ліфти рухаються зі швидкістю звуку, — щоправда, майже… — У Великій Залі на 50 тисяч місць акустика працює так, що шепіт Верховного Маршала в останньому ряду чіткіше, ніж ви можете собі уявити. Його звели за рекордні темпи – шість місяців. На будівництві працювали кращі сини Батьківщини. А ті, хто перешкоджав Ритму – думкозлочинці. Їхні сумніви переплавлені на нашу силу. Палац стоїть на їхньому мовчанні.
Питань немає. Задаватися думками про вартість, про терміни чи про долі тих, хто залишився у бетоні, тим паче озвучувати їх означало б неминучий думкозлочин.
Колона продовжувала ходити через бетонні ліси. З кожним кроком пасажири знайомилися з новими об’єктами: Аркою Перемоги, Великою Портовою Колоною, будівлею Євразійського Національного Банку, площею Сімнадцяти Комісарів, вулицею Знань і Праці, проспектом Маршальської Поваги.
Москву перетворили на величезний ідеологічний центр, так само як Пекін в Остазії або Нью-Йорк Океанії. На кожному метрі – вичищена до блиску бруківка, подекуди і плити смарагдового кольору.
Спочатку група пасажирів перетнула річку. До Палацу Рад залишалося не більше кілометра. Із кожним ногами пройденим сантиметром ідеологія посилювала оберти, а втома ставала все більш відчутною. Навколо Палацу знаходилося дуже багато невеликих пам’ятників та садів.
Хоча може бути дивно, які сади у Євразії? Але все ж, Партія оголошувала себе борцем за «чисту Землю та природологію».
Перед будівлею розгорталася величезна площа, вимощена бруківкою вищої якості. Це було місце для проведення парадів і демонстрацій.
— Товариші, — крикнув чоловік у чорному. — Ця площа і Палац Рад – показник того, що Партія перемогла, перемагає і перемагатиме фізику. Вороги з Остазії та Океанії вперто переконували нас, що цей проєкт займатиме дуже багато ресурсів і людської праці. Вони переконували, що ми не здатні на це. Ми ж показали протилежне! Перед вами – Палац Рад, найвищий об’єкт у світі! Попереду – Парадна площа, де на День Народження Нашого Дорогого Правителя, Верховного Маршала, на День Повстання, на День Солідарності Євразії, на Тиждень Ненависті і так далі. Сади навколо – показник того, як сильно наша держава обожнює природу! У гранітних бюстах до входу у головну залу увіковічнено видатних діячів Партії та праці. Слава Євразії! — завершив мову.
Натовп відповів «Слава!». Михайло задумався. Чому саме на цьому моменті екскурсовод вигукнув «Слава Євразії!»? Якщо ще можна було продовжувати ідеологічну проповідь довго і нудно? А можливо, у чоловіка у чорному закінчились аргументи на користь Палацу, і який він найвищий, найкращий і ще щось схоже. Ця ситуація була дуже схожою із тою, що в газеті. Авторам «Іскри» бракувало натхнення. Цього простий смертний ніколи не дізнається, тим часом як газета Михайла – унікальна. Напевно, у дусі тоталітарних режимів, Комітет Цензури помітив непоправну помилку та зняв з продажу всі останні примірники видання. Згодом пресу передрукували, додавши статтей про «Відсутність прямоходіння у мешканців Океанії
Михайло і Лев, та не тільки вони, наближалися з кожним кроком до Палацу. За сто метрів на них впала тінь. Враховуючи габарити будівель, вона була величезна та досить темна, майже як уночі. І єдиним світлом у темряві ідеологічного об’єкта залишався відблиск холодного сонця від фігури Засновника на самій вершині.
Колись до Михайла дійшли чутки, що всередині Палацу Рад існує власний мікроклімат – прохолодний, з легким стерильним запахом дорогущого озону, без вітру. На думку Партії – такі умови є ідеальними для праці на користь Верховному Маршалу.
Пасажири вагона наближалися до входу, прикрашеного гербом Євразії. Під геральдичним символом красувалося три гасла Партії:
«Ти – ніхто!
Ритм і Верховний Маршал – усе!
Забуття – спокій!»
Михайло знав ці три Партійні заповіді, оскільки він прочитав кількадесят томів «Основ і переваг Необільшовизму», яку кожен військовий зобов’язувався читати. Будь-яка партійна література мала лише одну мету – зазомбувати населення своїми мантрами про «найбільші урожаї, перевиконані плани трирічок щодо виплавки сталі», а також, «нашава бацька, Вєрхавнава Маршала». Михайло легко міг повірити у ці казки і залишитись живим, але він вибрав інший шлях – стати думкозлочинцем та дивитися на світ іншими очима.
Тим часом люди зайшли у будівлю – «центр Світового Необільшовизму». Зразу став відчутним запах озону. Внизу – стерильно вимита підлога, вимащена смарагдовою плиткою. Попереду – троє сходів, одні ведуть до Верховної Ради Євразії та водночас до Партійної Зали. Зліва і справа – дуже багато різних ідеологічних місць: музей Повстання, Архів історії Євразії, Інститут Колективного Розуму, Центр Світового Часу, Бібліотека Правильних Думок…
У Палаці завжди світло. Через неможливість поставити вікна використовується спектр, що імітує сонячне світло о 12 годині дня.
Сила Ритму продовжувала змушувати їх рухатись до ідеологічної споруди. Чоловік у чорному промовив:
— Дорогі товариші! Як я вже казав, Палац Рад – найвища точка планети. Ми бачимо попереду Верховну Раду Євразії саме там пропонуються рішення, які можуть змінювати долі мільйонів. А приймаються – у Партійній Залі, розташованій в іншому крилі будівлі. На даний момент у Головній Залі пусто, тому згідно Ритму ми повинні зайти всередину та подумки подякувати Верховному Маршалу за його здобутки.
Це тільки початок. Михайло не знав, що попереду Зала Синхронізації, де буде набагато гірше.
Колона рушила до величезних дерев’яних дверей, висотою до двадцяти метрів. Перед входом екскурсовод повернувся до пасажирів, ті зупинились:
— Зараз має бути мертва тиша. Зала побудована так, що будь-який звук, навіть шепіт, стає таким голосним, що його мона почути навіть за сто метрів від нас, навіть на трибуні.
Звуки тихих розмов між людьми припинились. Серце режиму тут – у Палаці Рад, Головній Залі. Михайлу необхідно витримати натиск режиму на його думки, якщо він бажає залишитися живим.
Тим часом як усі інші моляться «Божеству», Михайло вважає, що у Маршала може бути десятки дач по всій Євразії: у колишній Туречинні, Криму, Фінляндії, біля озера Іссик-Куль, під москвою, на Кавказі… Йому, як правителю світової ядерної наддержави, можуть дати будь-що. Забажає шкіру ведмедя – за кілька годин вона прикрашатиме його кімнату. Якщо надумає випити французького вина – будь-ласка, все для вас, ще й доставлено спеціальним кур’єром! Вони не йдуть пішки, а пересуваються лімузинами «Київ» із власним водієм.
Крім цього, Маршал вважає себе настільки величним, що у нього є ще власний асистент – підтиральник, замість туалетного паперу. Звучить божевільно та абсурдно, але такі речі є державною таємницею, і Михайло такого не знає.
Поки Михайло у голові вже засудив всіх вищих чинів Партії, ось думки типового громадянина-фанатика, пасажира вагону 5:
«Дякую, тобі, мій батьку, правителю всієї Євразії, Верховний Маршалу, за те, що я – не я! За те, що ти підніс нашу країну на рівень, вищий за виродків Остазії та Океанії! Дякую за ідеальний спокій. Тепер – я піщинка у Пустелі Ритму! Я – гвинтик у годиннику, який ніколи не зупиниться, навіть якщо впаду, то Ритм мене підхопить! Якщо я помру, то Ритм мене замінить! Це і є безсмертя!»
Михайло думав, що таких фанатиків у Євразії дуже, і дуже мало. Але, ні. Схожий товариш став на коліна, а його очі засвітились від радості. Того юнака з кучерявим волоссям Михайло раз бачив у вагоні. Виявляється, він – пасажир сусіднього купе.
Усі пасажири провели у цьому стані близько півгодини, що вже всі фанатики встигли висловити свої безкінечні подяки «нашому лідеру, батечку Верховному Маршалу».
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!