Розділ ХХVI, де Михайло відбуває зі столиці
І от, через два дні різних подій: загальних і особистих, дурних і не дуже, поїзд 432, кличка «Суходіл», Іркутськ-Берлін потроху набирає швидкість. Це вже не той «Шалений поїзд», що був до москви, а інший, повільніший, що прибуде до Смоленська приблизно за три дні. Ті самі вагони, пасажири (а деяких немає), локомотив, але «поведінка» зовсім змінилася.
Палац Рад віддалявся. Як колись казала Лариса, вони під впливом Палацу, але ця влада зменшувалась з кожний проїждженим кілометром. Нарешті, треба забути про столицю, але не варто не брати до уваги інші великі міста, що зустрічатимуть їх дорогою: Мінськ і Варшаву, Брест і Смоленськ, і, нарешті, Берлін. Ще багато чого станеться, такого, що читач і не підозрює.
Стосунки з Левом залишаються напруженими. Одного разу, просто так, промовить:
— Громадянине, будьте відданими Ритму, Партії і Маршалу. Бо він стежить за нами.
У Михайла відніме мову. Він не знатиме, що сказати. Задумається: «Може Необільшовизм сильніший за мене самого? Точно, “я” - це “ми”!». Але, згадавши про «Левові зуби», рух Опору, він розтавить всі крапки над «і». Для нього не страшні ніякі ідеологічні фанатики. Можливо, це перша людина у Євразії, яка знає два значення слова «вільний»? Навряд чи.
Він, як і раніше, займається виготовленням виробів із дроту, та, як завжди, викидає їх у смітник, щоб не викликати підозр.
Минуло два дні. Палац Рад став у полі зору дуже малим, якщо не зник. До міста ще кількасот кілометрів. Прийоми їжі тривали один за одним, так само, як і періоди сну.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!