Шалений поїзд. 1986

— Вітаю, товариші! Михайло, 29 років. Їду до Берліна.

— Проходьте, товаришу. Я – Лев. Моє місце внизу, — промовляє він.

— Товариш Георгій. Складай свої речі. Шлях довгий, тут всі туди ж, як ви, — відповідає інший.

Нічого спеціально для речей немає, наприклад як полички. Тільки місце для сну, куди веде драбина, висотою приблизно метр.

Місце Михайла коло вікна, верхнє. Він просто кладе свою валізу ближче до дверей.

Далі він робив те саме, що і вдома – спав. Це було аж до четвертої години. Прокинувся він від голоду. Але в нього є пайок «Армійський раціон №28, 29, 30: сніданок, обід, вечеря». У ньому були тільки останні два прийоми їжі, оскільки часто на провізії економили, або розкрадали і могли не докласти щось.

Обід складався із рагу з металевим запахом, поганенького супу, а також, огидного напою «Урал» в порошку.

У Георгія був пальник.

— Товаришу Георгію. Чи можна було би мій пайок розігріти на вашому пальнику?

— Так, звісно ж!

— Чудово!

Пальник, за його словами, досить потужний, отже не варто просити в інших.

Коли їжа була приготовленою, сморід набув більшої концентрації. Треба було їсти. Альтернатив не було. Можливо, щось краще видадуть у вагоні-ресторані в Красноярську, але якщо чекати цього моменту, можна померти з голоду. Тому, проти своєї волі, Михайло набрав у ложку з мультитула «Альпи» трохи цього рагу, наблизив до рота та проковтнув.

Подивившись всередину, чоловік побачив якісь червоні кубики, можливо, шматочки перероблених м’ясних відходів. Ложка за ложкою, ковток за ковтком, і вже все з'їв.

Але його самого недостатньо, щоб навіть бути наполовину ситим. На жаль, необхідно з’їсти суп з подекуди прогнилими шматками картоплі. У Лева був термос, у якому – окріп.

— Товаришу Леве! Чи не налили би ви окропу з вашого термоса?

— Наллю!

— Дуже дякую!

Михайло дав напою трохи настоятися. Він дуже огидний. Його п’ють, не задумуючись про смак. Але взамін – дуже поживне питво.

Тепер йому потрібно витратити вільний час. Він взяв із собою книгу «Збірник промов Верховного Маршала у 1979-82 роках». Михайло відкрив першу сторінку, почавши читати. Це промова Верховного Маршала «Тріумф землі та сталі» від 15 липня 1982 року, яку Він виголосив у Головній залі Палацу Рад:

«Товариші! Соратники по серпу! Сьогодні ми підбиваємо підсумки великої Трирічки в аграрному секторі. Три роки тому ворожі голоси з Океанії та Остазії пророкували нам занепад. Вони казали, що наш, Євразійський Чорнозем не зможе прогодувати велич нашого прориву. Але земля – наш союзник! Завдяки впровадженню хімічних комплексів «Алтай-13», ми більше не залежимо від погоди. Чи дощ, чи засуха – немає значення! Наш, Євразійський Хліб росте згідно з графіком Мінаграспу (Міністерства аграрних справ - авт.) та Міндосту! Наші міста в Сибірі тепер постачають вітамінну хвою та пресований мох в обсягах, що перевищують норми споживання на 173%! Понад сім мільйонів громадаян-колгоспників перейшли до аграрних тракторних бригад. Кожен зібраний колосок – це куля в серце бідності та злиднів! Ми відмовилися від архаїчного фермерства на користь Централізованому вирощуванню. Наш Хліб – це не просто їжа. Це енергія для наших пролетарів. Це паливо для наших заводів. Це доказ того, що Необільшовизм здатен змінити саму структуру ґрунту! Ті, хто скаржиться на смак чи колір нашого нового раціону – думкозлочинці. Вони не розуміють, що справжній патріот відчуває в кожному грамі синтетичного білка смак Перемоги та залізо нашої волі. Вперед до Трирічки Абсолютного Достатку! Вся земля буде наша! Воля – єдина! Я – з вами! Слава Євразії!»

Михайло ледве відірвався від читання промови. Вона його зазомбувала. Чоловік на мить подумав що це правда. Що справді Верховний Маршал думає про кожного, і про нього, чи про селяна або пролетаря, про всіх загалом. Що справді виробництво моху зросло на 173%.

Він на мить подумав, що справді, він живе у найкращій у світі країні. Наддержаві з ядерною бомбою, хоча громадяну достовірно невідомо, чи володіє Євразія нею.

Пропаганда так і працює. Через повторення. Промивання мізків із самого дитинства. Хоч і в рядах Партії, у яку мали вступити всі, хто вище офіцера, ці книги назвивали таким новим словом, як «ідеосміт» (ідеологічне сміття), яке друкували десятками мільйонів екземплярів. Його давали «у навантаження», коли ти купляв наприклад, «вирізані» твори Джека Лондона чи Жуля Верна, які, звісно ж, були в дефіциті.

«Очищені твори» ті, що в них є величезне пояснення з кількох сторінок, як саме читач має розуміти цей текст. Інша ознака - викреслені уривки, які є ідеологічно шкідливі, звідки й назва.

Михайло прочитав ще декілька промов про Магістраль від Верховного Маршала. Перша – про необхідність продовжити колії до Магадана та Північно-Камчатська. Друга - похвала такого собі товариша Свердлова, який врятував локомотив, який віз за собою п’ятсот тонн сталі. Альтернатив не було, нічого цікавішого за партійну і «вирізану» літературу не було.

Щось змінилось...