Розділ ІІІ, де Михайло готується до поїздки та не усвідомлює думкозлочин
Михайло їде до своєї комори, щоб зібрати речі у поїздку. Йому виїжджати через три дні. Валізи у нього немає, але він точно знає, що у його сусіда по поверху є. Він дзвонить:
— Товаришу! Як я знаю, у вас валіза. Чи не могли б ви мені позичити її? До першого березня.
— Так, авжеш!
— Дякую!
У Євразії відмовляти у чомусь це не дуже добре, але розмови із представником Поліції Думок уникнеш.
Михайло розклав речі на ліжку. Стандартний набір: два комплекти сірої уніформи, пайок на три дні (далі видадуть у вагоні-ресторані за талонами), металева бритва. Погляд зупиниввся на шматочку бурштину, який він знайшов ще будучи дитиною на відпочинку у Балтиці.
Хоч він і був легкий, але у світі, де кожен грам мав бути задекларований, вона здавалася важчою за ціле дерево. Він завагався, але потім рішуче запхнув її до внутрішньої кишені куртки. Це був думкозлочин, який він ще не усвідомив. Думкозлочин, який у майбутньому обернеться для нього великими проблемами.
Він взяв із собою кілька книг, фотоапарат, одяг: дощовик, шапку, светр. 250 рублів, кілька сигарет «Євразія», мультитул «Альпи». Ще упаковку справжнього чаю, найсправжнісінького, який він купив на чорному ринку.
Офіційно, люди, які продавали речі, або ж, фарцовщики, були заборонені. Але, якщо постаратися, можна було придбати щось цінне. Наприклад, справжній чай чи каву, а не напій «Урал», чи білий хліб, а іноді – і справжнє масло.
Коли він зібрав речі, він лежав, просто лежав. Десять років він служив по дванадцять годин підряд. Тепер він звільнений. Частково вільний, але може лежати весь день. І так пройшло три дні. Їв вівсянку «Єдність», спав, відпочивав перед дорогою. І думав, скільки треба проїхати. Він знає лише невелику кількість станцій. Він буде проїжджати через Челябінськ, москву, Мінськ, Варшаву і аж до самого Берліна. Але міст у Євразії сотні, якщо не тисячі. Великі міста лежать тільки через Магістраль. Все за 50 кілометрів від неї – це глибинка.
Михайло це не знав. Але люди там їдять коріння і вмирають у 30 років, звертаються до знахарів. Вони вільні. Але у безвиході. Жити в Іркутську, навіть тут, в одному з найбільших міст Далекого Сходу – привілей.
Минуло три дні і три ночі.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!